Характер праці:поняття та показники

Економічна наука, розглядаючи процес суспільного розвитку, виділяє в ньому періоди не тільки за рівнем розвитку продуктивних сил (характер знарядь праці), а й за формою їхнього застосування характер відносин людей у процесі створення матеріальних благ і юс луг).

Суспільний поділ праці призводить до виокремлення різних видів трудової діяльності в самостійні сфери. І передусім у фізичну і розумову працю. З розвитком мануфактури поділ праці на розумову і фізичну відбувається уже безпосередньо на виробництві. Велике машинне виробництво, поглиблюючи суспільний поділ праці, відокремивши виробника

від засобів виробництва, перетворило його у виконавця, позбавленого можливості виявляти свою громадську свободу.

Складна кооперація праці припускає її поділ, коли в єдиному виробничому процесі поєднуються різні, але взаємозалежні конкретні види праці. У сучасній праці між окремими працівниками складаються визначені виробничі відносини, насамперед відносини кооперації і поділу праці.

Під характером праці розуміється його соціально-економічна сторона, що виражає тип суспільної організації праці і ставлення до неї працівників. Характер праці визначається системою виробничих іідносин і залежить від ступеня розвитку матеріально-технічної бази іаного способу виробництва. При цьому тип суспільної організації іраці виявляється в способі поєднання працівників із засобами виробництва, у специфічних формах поділу праці і її соціальній структурі, у взаємозв'язку окремих видів праці.

Характер праці виражає ступінь розвинутості виробничих іідносин і розкриває процес взаємодії людини і суспільства.

До показників характеру праці відносять:

• форму власності;

• ставлення працівників до праці;

■ відносини розподілу зроблених продуктів і послуг;

• ступінь соціальних розходжень у процесі праці.

У ринковій економіці розрізняють дві форми власності: державну і іедержавну. Державна власність як система відносин забезпечує життєздатність всієї економічної системи. До недержавної відноситься іриватна власність із усіма модифікаціями, тобто акціонерна, «оперативна, корпоративна тощо.

Ставлення до праці виражає зв'язок між працівником і працею з іриводу виробництва і розподілу матеріальних і духовних благ. Воно вляє собою об'єктивну категорію, що виражає типові відносини між іюдьми щодо їхньої спільної участі у виробництві і виявляється через ізаємозв'язок основних соціальних функцій праці: як засобу до життя, пособу самовираження і розвитку особистості, критерію становища [юдини в суспільстві. Разом з тим це складне соціальне явище, що іизначається різними факторами, у тому числі оплатою праці, умовами [раці, її організацією, змістом, відносинами в трудовому колективі,

стилем керівництва, а також системою сімейного і шкільного ] виховання і т. д.

Відносини розподілу — це відносини між людьми з приводу визначення частки кожного члена суспільства в створеному продукті. Ці відносини відіграють величезну роль у суспільному господарстві^Е тому що люди, що вступають у виробничий процес, що вкладають у нього свою працю чи капітал, хочуть одержати визначені доходи.^ь Тому розподільні відносини лежать в основі створення системи^г стимулів для участі у виробничому процесі. Крім того, розподіл визначає можливість досягнення соціально-економічннх цілей 1 розвитку суспільства, дозволяє впливати на рівень задоволення потреб."

Відносини розподіл/, як і вся система виробничих відносин, залежать від відносин власності. Розподіл доходів будується таким^г чином, що кожен власник факторів виробництва одержує свій доход ¹ залежно від попиту та пропозиції на той чи інший фактор виробництва і від граничної продуктивності кожного фактора. Власники робочої^Е сили, що беруть участь у виробничому процесі, одержують доход' залежно від того, яку роботу вони виконують і як вони це роблять, тобто основним критерієм розподілу виступає праця. Доход власників^с засобів виробництва і грошового капіталу визначається розміром власності й умовами її реалізації. Тому в основі розподілу в ринковій^г економіці лежить розподіл за працею і капіталом.

У процесі трудової діяльності відбувається виробнича взаємодія працівників один з одним. Така взаємодія здійснюється між працівниками суміжних робочих місць, основними і допоміжними працівниками, керівниками і підлеглими.

Взаємодія працівників у процесі праці має і соціальну сторону, тобто взаємодія між різними
соціальними групами, що розрізняються за статтю, віком, стажем роботи, освітою, сімейним станом і т. д. Соціальна структура працівників впливає на характер виробничої взаємодії між ними.