Соціальна і психологічна характеристика праці

Трудовому колективу в цілому й окремим його членам властиві соціальні й індивідуально-психологічні особливості. До соціальних особливостей відносяться потреби, мотиви, ціннісні орієнтації, цілі і очікування, міжособистісні відносини, у тому числі формальні і неформальні, соціально-психологічний клімат у колективі, рівень професійної підготовленості і т. д.

Індивідуально-психологічні особливості окремих працівників, особисті мотиви, рівень індивідуальної кваліфікації, конкретні професійні знання й уміння, навички, психологічні і фізіологічні особистісні якості обов'язково повинні співвідноситися з колективними особливостями.

Суб'єкт діяльності, чи працівник, — це система, що має складні внутрішні (психічні) функції і властивості. До таких внутрішніх властивостей відносяться: емоційна настроєність на роботу, загальна усвідомленість захищеності в суспільстві, впевненість у завтрашньому дні, задоволеність ситуацією вдома, в родині, особливості темпераменту, а також побудова образу майбутнього результату діяльності, варіантів досягнення цього результату.

Предмети і засоби праці не функціонують як такі, якщо не включені в процес живої праці, яка завжди визначає не лише ставлення людей до природи, а й відносини між учасниками процесу. Трудова діяльність також не може здійснюватися без засобів виробництва, що створюють речовинні умови живої праці. Тому процес праці уявляється не як механічне поєднання трьох його основних компонентів, а як органічна єдність, вирішальними факторами якої є сама людина і її трудова діяльність.

Праці властива визначена суспільна організація. Усе, що потрібно для життя, людина одержує від суспільства в обмін на свою працю. Завдяки поділу праці жодна людина не тільки не робить усього того, що їй потрібно, але майже ніколи не бере участі у виробництві хоча б одного продукту від початку до кінця. Тому виробництво будь-якого продукту в суспільстві одночасно створює певні відносини людей у процесі праці, розподілу, обміну і споживання її продуктів.

Таким чином, праця ~ це найважливіша умова життєдіяльності як окремого індивіда, так і суспільства в цілому, будь-якої організації, підприємства.

Перехід до ринкових відносин у нашій країні багато чого змінив у громадській організації праці. Як свідчить досвід, головне в таких змі­нах — це зміни в пріоритетності інтересів і стимулів до праці. Ринкові відносини припускають ієрархію пріоритетності таких інтересів: особисті інтереси —найголовніші. Якщо вони реалізовані, то відповідно будуть реалізовані і колективні інтереси.

Визнання особистих інтересів найважливішими в сучасних умовах — це визнання важливості і значимості проблем мотивації трудової діяльності, стимулювання прац', а також необхідності підвищення статусу працівника в системі соціально-трудових відносин.

Отже, праця — явище соціальне. У процесі праці формується певна система соціально-трудових відносин, що є стрижнем

суспільних відносин на будь-якому рівні (народне господарство, егіон, підприємство, індивіди).

Це соціальна характеристика праці. Але в основі праці лежать і ісихічні, і фізіологічні процеси. Тому важливу роль у вирішенні задач іідвищення її ефективності відіграє вивчення діяльності і функцій юдини. Звідси випливає ще одне визначення категорії «праця».

Праця — це процес витрати нервової (психічної) і мускульної фізичної) енергії людини, у результаті чого створюються необхідні ля життя і розвитку суспільства споживчі вартості.

Ця характеристика праці тісно пов'язана з її продуктивністю. Змен­шення витрат енергії на виконання одиниці об'єму робіт ідентичне ростанню продуктивності, і навпаки, причому витрата енергії алежить від різних виробничих і особистісних факторів.

В уявленні про працю також виділяють різні аспекти:

• економічні (зайнятість населення, ринок праці,
продуктивність праці,організація і нормування праці, оплата і
матеріальне стимулювання,планування, аналіз і облік праці);

• техніко-технологічпі (технічне і технологічне
оснащування, електро- і енергооснащуваність, техніка безпеки й
ін.);

• соціальні (змістовність, привабливість, престижність і
мотивація, соціальне партнерство й ін.);

• психофізіологічні (тяжкість, напруженість, санітарно-
гігієнічні умови праці й ін);

• правові (законодавче регулювання трудових відносин,
відносин на ринку праці й ін.).

Подібний поділ досить умовний, тому що проблеми праці оєднують у собі одночасно різні аспекти, виникають в єдності чи находяться в тісній взаємозалежності.