Науково-технічний потенціал України, його сучасний стан та особливості

Науковий потенціал України базується на розгалуженій мережі наукових інститутів, науково-дослідних закладів, які існують у системі Національної академії наук, міністерств і відомств, їх працівниками є десятки тисяч спеціалістів вищої категорії — докторів і кандидатів наук. У деяких напрямках науки Україна проявила себе як один зі світових лідерів, наприклад, у кібернетиці, електрозварюванні металів, кардіохірургії, космічній техніці. Однак у багатьох галузях наукової діяльності, що стосуються розробки високопродуктивної техніки і новітніх технологій, відставання вітчизняної науки суттєве. В наш час ситуація ускладнюється недостатнім фінансуванням і нестабільною діяльністю наукових організацій, виїздом спеціалістів високої кваліфікації за кордон. Наука - важливий фактор визнання за Україною гідного місця серед передових країн світу на рубежі тисячоліть. Її потенціал станом на початок 2000 р. становлять 1506 наукових установ та організацій. З них в академічному секторі науки їх налічується 289, вузівському - 160, галузевому - 964, заводському - 93. Безпосередньо дослідницькою діяльністю в галузі науки і техніки зайнято 126 тис. чол., у тому числі: 4132 докторів і понад 20 тис. кандидатів наук. В авангарді науки України - 6 державних академій: Національна академія наук України, Українська академія аграрних наук, Академія медичних наук, Академія правових наук, Академія педагогічних наук, Академія мистецтв. Функції державного управління у галузі науки здійснює Міністерство освіти і науки України. В Україні створено потужний науково-технічний потенціал, спроможний вирішувати найактуальніші проблеми структурної перебудови економіки, демілітаризації технологій, посилення їх соціальної спрямованості, прискорення НТП, посилення інтенсифікації тощо. На сучасному етапі в країні є об'єктивні умови для втілення в життя активної державної науково-технічної політики. Функціонує потужний потенціал академічної, вузівської і галузевої науки, науково-технічний потенціал багатьох підприємств, зокрема наукомістких виробництв у промисловому комплексі.Однак на сучасному етапі економічного розвитку господарський механізм не забезпечує необхідного сприйняття підприємствами науково-технічних досягнень. Наслідками негативних загальноекономічних тенденцій є зниження ефективності нагромадженого науково-технічного потенціалу, інноваційний застій. В Україні нагромаджено значний досвід програмно-цільового планування НТП на основі розробки системи відповідних програм. До тих, які розробляються на національному рівні, належать державні науково-технічні програми з ресурсозбереження, приросту виробництва продовольства, збільшення випуску технологічного устаткування на експорт, програма фундаментальних досліджень з найважливіших напрямів академічної науки тощо. Серед регіональних науково-технічних програм, які розробляються в областях України (понад 200 найменувань), переважають програми з виробництва товарів народного споживання, охорони навколишнього середовища, використання вторинних ресурсів. У галузях і на підприємствах ведеться розробка програм з питань, технічного переозброєння виробництва, освоєння нових технологій[3, c. 35-38]. Розміщення наукових закладів, безперечно, впливає і на розміщення галузей господарства (в першу чергу наукомістких та невиробничої сфери). Водночас характер розвитку і розміщення продуктивних сил впливає на спеціалізацію наукових підрозділів, що сприяє розв'язанню нагальних економічних і соціальних проблем цих регіонів. Розміщення наукових закладів має такі особливості. Інститути теоретичного профілю розташовані у великих науково-культурних центрах. Мережа галузевих науково-дослідних інститутів прикладного профілю, що тяжіють до виробничих баз, розміщена більш рівномірно. Переважна їх частина знаходяться в центральних районах, а на периферії — їх філії, відділення й лабораторії. Посилення інтеграційних процесів сприяло створенню науково-виробничих об'єднань. Важливу роль у розміщенні об'єктів народного господарства відіграють провідні проектні інститути, що займаються проектуванням великих промислових підприємств, транспортних магістралей, гідротехнічних споруд, а також ті, що складають генеральні плани міст і районні плани. В академічному секторі науки зосереджено понад 7% наукових працівників. Найбільшим сектором науки в Україні за чисельністю зайнятих працівників є вузівський сектор, а в ньому — вищі заклади освіти І—II рівнів акредитації.Значного розвитку в Україні досягли галузевий і заводський сектори науки. Останній зосереджений переважно на великих підприємствах. Цей сектор найбільш повно представлений у великих містах Донбасу, індустріального Придніпров'я, а також у Києві, Харкові, Одесі, Львові.З метою удосконалення управління наукою в Україні створено шість територіальних наукових центрів: у Києві, Харкові, Донецьку, Дніпропетровську, Одесі та Львові, які координують роботу академічного, вузівського, галузевого і заводського секторів, проводять дослідження з урахуванням місцевої специфіки. В цілому профіль закладів науки і наукового обслуговування збігається з спеціалізацією галузей матеріального виробництва невиробничої сфери по регіонах.Прискорення НТП характерне для такої системи виробництва, яка базується на вивченні і використанні дії об'єктивних, економічних законів. Високоефективний і раціональний НТП розвивається за умов:

1. зацікавленості використання НТП у нарощуванні обсягів виробництва, розширенні власності, впровадженні нових технологій;

2. пріоритету НТП в поліпшенні умов праці, забезпеченні соціальної спрямованості економіки, виробництва продукції широкого вжитку;

3. конкуренції у використанні нових досягнень НТП, боротьби за лідерство на ринку;

4. підтримки розвитку НТП державою і кредитними установами;

5. тісних науково-технічних, виробничих і ринкових зв'язків наукових установ і виробничих підприємств[8, c. 48-50]. В Україні НТП розвивався не на основі вищезгаданих умов, а на основі ідеологічного протиборства з країнами Заходу. Внаслідок цього НТП і його напрями визначали такі чинники: суспільна власність на засоби виробництва; спрямуванням розвитку науки і техніки на мілітаризацію, на розвиток військово-промислового комплексу;

надання пріоритету розвитку НТП для виробництва засобів виробництва.

Внаслідок цієї політики у сфері НТП стали відчутними такі її негативні прояви в економіці України на початку 90-х років:

• технічне і технологічне відставання від розвинутих країн світу;

• висока матеріале- і енергомісткість виробництва;

• відносна ізольованість у науково-технічному і технологічному обміні;

• високий рівень затратності виробництва;

• низький рівень інтенсифікації виробництва, продуктивності праці;

• спад виробництва й економічна криза.

Однак навіть за таких умов розвитку НТП в Україні створено потужний науково-технічний потенціал, спроможний вирішувати Найактуальніші проблеми структурної перебудови економіки, демілітаризації технологій, посилення соціальної їх спрямованості, прискорення 'НТП, посилення інтенсифікації виробництва тощо. Таким чином, йдеться не про створення науково-технічного потенціалу, а про реорганізацію діяльності вже створеного на новій економічній основі. У 1991 р. Верховна Рада України розглянула і прийняла Закон Про основи державної науково-технічної політики в Україні. Трохи пізніше при Кабінеті Міністрів України створено комітет з науково-технічного прогресу, орган, покликаний на основі даного закону здійснювати державне регулювання НТП у незалежній Україні, реалізовувати науково-технічну політику на практиці. Цим законом Передбачено регулювання всіх фондів, програм, контрактів, проведення експертиз, створення умов для інтеграції науки і освіти. На сучасному етапі в Україні є об'єктивні умови для проведення в життя активної державної науково-технічної політики: функціонує потужний потенціал академічної, вузівської і галузевої науки, технічний і виробничий потенціал багатьох передових підприємств, зокрема наукомістких виробництв у промисловому комплексі, який дозволяє внаслідок конверсії виробляти і випускати конкурентоспроможну продукцію. Однак нинішній господарський механізм не забезпечує необхідної сприйнятливості підприємств щодо науково-технічних досягнень, особливо стосовно створення і великого поширення принципово нової техніки, технології і матеріалів, конкурентоспроможних на світовому ринку. Наслідками негативних тенденцій у сфері розвитку науки і техніки є також стагнація і навіть зниження віддачі нагромадженого науково-технічного потенціалу, інноваційний застій. Відсутні чітка стратегія управління розвитку науки і техніки, чіткий механізм її реалізації. На даному перехідному етапі найважливішим завданням є знаходження оптимального співвідношення між централізацією і децентралізацією в управлінні НТП, між державним регулюванням і самоорганізацією ринкової системи. Україна має досить великий науковий потенціал. На її території працює 1453 науково-дослідні, проектно-конструкторські й проектно-наукові установи, з них 660 самостійних науково-дослідних інститутів, 300 конструкторських і 57 проектних та проектно-наукових організацій. Крім того, значну науково-і дослідну роботу виконують вищі навчальні заклади, яких в Україні налічується 150. Експериментальна перевірка нових зразків техніки і технології здійснюється на 16 заводах, які не випускають продукції на сторону[