Портрет гіпотетичного колеги, розрахунок індексу НПС – найменш привабливого співробітника моделі Ф.Фідлера

Ранні спроби пояснити феномен ефективності керівництва зосереджувалися на одному параметрі поведінки керівника – орієнтації на завдання. Більш пізні роботи, такі як управлінська гратка Блейка і Моутон, оперували вже двома критеріями, але навіть використовуючи два критерії, вони концентрували увагу, насамперед, на поведінці керівника, не враховуючи інших змінних. Модель Фідлера з'явилася важливим внеском в подальший розвиток теорії, оскільки вона зосередила увагу на ситуації і виявила чинники, що впливають на поведінку керівника.

Перша загальна ситуативна модель лідерства розроблена дослідником Фредом Філлером (Fred Fiedler) [3]. Ситуативна модель Філера (Fiedler contingency model) стверджує, що ефективність роботи групи значною мірою залежить від того, наскільки певна ситуація дає керівникові можливість контролювати і впливати на діяльність його підлеглих. У основі даної моделі лежало припущення про те, що в різних умовах найбільш ефективним буде певний стиль керівництва. Були визначені різні стилі керівництва і ситуації і складені оптимальні комбінації цих двох компонентів. Щоб краще зрозуміти суть моделі Філера, пропонуємо спершу розглянути першу з цих двох змінних, а саме – стиль керівництва.

На думку Фідлера, основним чинником успіху процесу керівництва служить базовий стиль кожного конкретного керівника, який, як правило, відноситься до одного з двох основних типів, – орієнтований на завдання і орієнтований на взаємини. Для визначення стилю лідерства того або іншого керівника учений розробив так звану анкету про найменш привабливого співробітника(НПС) (Least-Peferred Co-Worker Questionnaire– LPC). Як показано на рис.7.1, в ній міститься 16 пар біполярних визначень.

Рис. 7.1. Шкала НПС Фідлера.

Респондентів просять подумати про всіх співробітників, з якими їм коли-небудь доводилося співробітничати, і описати одного з них, – того, з ким ним було працювати найменш приємно, оцінюючи його за 8- бальною шкалою по кожній з 16 пар епітетів. Філер був упевнений, що за результатами заповнення цієї анкети можна визначити базовий стиль керівництва, характерний для респондента.

Філер вважав, що якщо співробітник, якому найменш віддається перевага, описується в анкеті з використанням переважно позитивних термінів, то лідер - респондент насамперед зацікавлений в хороших особистих взаєминах з колегами і підлеглими. Іншими словами, якщо ви описали людину, з якою вам менше всього хотілося б працювати, в доброзичливій формі, то вас віднесуть до категорії людей, яким близький стиль керівництва, орієнтований на взаємини. І навпаки, якщо ви вибрали для оцінки найменш привабливого співробітника, порівняно неприємні епітети (низький рейтинг НПС), це означає, що ви насамперед зацікавлені в продуктивності і в тому, щоб робота була виконана в строк і якісно. В цьому випадку ви будете віднесені до категорії людей, чий стиль керівництва орієнтований на завдання. При всьому цьому Ф. Фідлер допускав, що існує невелика група людей, яка займає проміжне положення між цими двома крайнощами, і яка не відноситься чітко ні до однієї з цих двох категорій. Слід зазначити ще одну характерну особливість моделі Фідлера: на думку дослідника, базовий стиль керівництва індивідуума є незмінний і буде одним і тим же в будь-яких ситуаціях. Іншими словами, якщо ви керівник, орієнтований на взаємини, то дотримуватиметеся даного стилю в будь-яких ситуаціях; це ж відноситься і до людей, чий стиль керівництва орієнтований на завдання.