Категорія “матерія” у філософії. Сучасна наука про будову матерії

Вивчення другого питання теми дозволить студентам більш глибоко розібратися із сутністю буття матеріального. Для цього слід звернутися до історико-філософського матеріалу й прослідкувати, як у процесі розвитку філософії змінювався зміст категорії “ матерія ”.

Термін “матерія” у перекладі з латинської мови означає – речовина (матеріальний – значить створений із речовини). В матеріалістичній філософії під матерією розуміють субстанцію (те, що лежить в основі всіх речей, явищ і процесів). Категорія “матерія” дозволяє зрозуміти єдність різноманітних природних та штучно створених предметів і систем, а також встановити відношення й зв’язки між ними. Нею не вичерпуються лише ті предмети і явища, які безпосередньо доступні органам чуття людини. Вона описує й ті можливі речі, процеси, системи, світи, що стануть доступними для пізнання у майбутньому, коли будуть удосконалені засоби спостереження (такі як мікроскоп, телескоп та інші прилади).

Як відомо з історико-філософського вступу, термін “ матерія ” був уведений Аристотелем. Він проаналізував погляди своїх попередників - натурфілософів, які займалися пошуками першопочатку всього існуючого у світі. За його твердженням, досократики брали за першооснову світу саме матерію (вода у Фалеса, повітря у Анаксимена, вогонь у Геракліта, атоми у Демокріта тощо). Він писав, що “більшість перших філософів вважали початком усього одні лише матеріальні початки, а саме те, з чого складаються всі речі, з чого як першого вони виникають і на що як останнє вони, гинучи, перетворюються” (Аристотель. Метафізика). У власній філософії він використав термін “матерія” для позначення складової частини будь-якої речі як її можливість (або потенція). На його думку, дійсністю (або деякою річчю) матерія ставала лише завдяки активній формі.

В епоху Відродження Бруно теж розглядав Всесвіт як такий, у якому всі існуючі речі мають дві субстанції: формальну (він називав її “світовою душею”) та матеріальну. Причому матерія у нього є єдиною і пізнається лише за допомогою розуму. На відміну від Аристотеля, Бруно вважав, що матерія є одночасно потенційною (можливою) і актуальною (дійсною). Будучи абсолютною, вічною, єдиною, матерія у нього отримує першість перед формами, які постійно змінюють одна одну в матерії. Матерію, що містить у собі всі форми, він назвав природою, яка виступає прообразом і верховною силою Всесвіту. Він звільнив поняття об’єктивної першооснови світу від обов’язкового (для попередніх поглядів на матерію) зв’язку з конкретним субстратом (загальним матеріальним носієм властивостей речей). За Бруно, будь-які конкретні його види (вода, вогонь, атоми тощо) є речами, але не початком.

В Новий час зміст категорії “матерія” змінюється. Декарт під матерією розуміє протяжну субстанцію, сутність якої він зводив до наявності трьох вимірів – довжини, ширини та висоти. А всі властивості матерії, які сприймаються органами чуття (вагу, колір, твердість тощо), він вважав випадковими. Матерія у нього є пасивною протяжною субстанцією, яка може ділитися безкінечно, заповнює весь простір і всюди залишається тотожною собі. Це був раціоналістичний погляд на матерію. Локк запропонував протилежний погляд на сутність матерії. У нього, як емпірика, матерія є умовним поняттям, яке можна одержати шляхом абстрагування від конкретних і змінних властивостей окремих речей. Гольбах ототожнив матерію з природою, що є єдиним цілим, поза яким ніщо не може існувати. Вона є нескінченною у просторі та часі, протяжна, подільна, має непроникливість, здатна набувати будь-яких форм, які сама ж і продукує.

Наукове розуміння матерії в Новий час різко відрізнялося від філософського. Оскільки природознавці займалися експериментальним дослідженням конкретних видів речовини в її трьох агрегатних станах (твердому, рідкому та газоподібному), то вони зводили поняття матерії саме до речовини. При цьому виділяли деякі її властивості як абсолютні, незмінні. Зокрема, вважали, що речовина складається з неподільних атомів, які мають незмінну масу. Відкриття у фізиці на рубежі ХІХ і ХХ століть (відкриття електрону, явища радіоактивності, рентгенівських променів, розробка квантової теорії світла і теорії відносності Ейнштейна) довели необґрунтованість таких тверджень.

В середині ХІХ ст. формується марксистське вчення про матерію, в якому розмежовуються філософське та природничонаукове її розуміння. Енгельс писав, що матерія – це дещо об’єктивно існуюче, тілесне, наділене певними загальними властивостями, такими, як притягування й відштовхування, дискретність та неперервність і т.д. Він писав: “Такі слова, як “матерія” і “рух”, є не більше, ніж скорочення, в яких ми охоплюємо, відповідно до їх загальних властивостей, множину різних речей, які сприймаються чуттями. Тому матерію і рух можна пізнати лише шляхом вивчення окремих речовин і окремих форм руху; і оскільки ми пізнаємо останні, постільки ми пізнаємо також і матерію, і рух як такі ” (Енгельс. “Діалектика природи”). Отже, в марксистській філософії матерія є лише створеною в теорії розумовою абстракцією, яка відображає об’єктивно існуючий світ.

Розвиваючи, марксистське вчення про матерію Ленін дав їй наступне визначення: “Матерія є філософською категорією для позначення об’єктивної реальності, яка дана людині у відчуттях її, яка копіюється, фотографується, відображається нашими відчуттями, існуючи незалежно від них” (Ленін. “Матеріалізм та емпіріокритицизм”). У наведеному визначенні матерії зазначається лише одна абсолютна властивість матерії – бути об’єктивною реальністю, тобто існувати незалежно від волі й свідомості людини. Дане визначення має методологічне значення для розвитку природознавства, оскільки вказує на невичерпність матерії, змінність її форм, які підлягають конкретно-науковому дослідженню.

Сучасна наука вивчає конкретні форми та рівні організації матерії, поглиблюючи наші знання про оточуючий світ. Вона виробила уявлення про матерію як складну самоорганізовану систему, яка перебуває у постійних змінах, елементи якої зв’язані між собою. Зокрема, природничі науки розглядають наступні рівні організації матерії:

- Нежива природа, яка має складну будову. Вона складається з елементарних частинок; атомів; молекул; макротіл; планет; галактик; систем галактик.

- Біологічний рівень організації матерії, до якого входять системи доклітинного рівня – нуклеїнові кислоти (ДНК та РНК) і білки; клітини; багатоклітинні організми (рослини і тварини); надорганізменні структури (популяції, види тварин, біоценози – наприклад, ліс як біоценоз, у якому взаємодіють тварини, рослини, гриби тощо). Біологічний рівень організації матерії утворює біосферу.

- Соціальний рівень організації матерії, який є особливим типом матеріальної системи, що називається людським суспільством. У ньому формуються та функціонують такі структурні елементи, як сім’я, історичні форми спільності людей (рід, плем’я, община, народність, нація), класи, страти та інші соціальні групи, що утворюються за різними ознаками. Суспільство має свою історію, яка включає минуле, теперішнє й майбутнє у їх нерозривній єдності.

Названі рівні організації матерії взаємодіють між собою, складаючи у своїй єдності Метагалактику (Всесвіт). Різні рівні і форми організації матерії досліджуються різними природничими та суспільними науками. Проте оскільки світ єдиний, то й названі науки утворюють цілісну пізнавальну систему, яка виявляє не тільки особливості кожної, окремо взятої форми існування матерії, але й відношення та зв’язки між ними. Тому особливу роль у системі сучасної науки відіграють так звані міждисциплінарні науки, якими є синергетика, теорія систем, інформатика, біогеохімія, кібернетика та інші.