Будова і функції молочної залози,фізіологія молоковіддачі

Органи руху

Органи руху представлені парними передніми і задніми кінцівками.Кожна кінцівку складається з трьох головних відділів. У передній нозі розрізняють: плече, передпліччя й пензель. У задньої кінцівки ці відділи називаються: стегном, гомілкою, стопою. Пальці стопи з'єднані плавальною перетинкою. Відділи кінцівок рухомий з'єднані між собою з допомогою суглобів. Задні ноги значно довшими, і сильніше передніх, вони відіграють головну роль під час руху земноводних.Сидящее тварина спирається на злегка зігнуті кінцівки, задні у своїй складено і з обох боків тіла. Швидко розпрямляючи. Передние ноги у своїй захищають тварина від удару про землю.Плавает жаба, підтягуючи і випрямляючи задні кінцівки, а передні у своїй притискає до тіла. Будова м'язової системи жаби набагато складніше, ніж в риби. Адже жаба як плаває, а й пересувається суходолом. Завдяки скорочень м'язів жаба може виконувати складні руху. Особливо дуже гарно в неї розвинені м'язи кінцівок. Парні передні і задні кінцівки. Передние кінцівки перетворені на крила малюнок Скелет птахів значно видозмінений у зв'язку зприпособленністю до польоту: підвищена міцність внаслідок зрощення кісток, більшість кістокпневматичние і трубчасті. Нагрудине освічений кіль, якого прикріплюються м'язи. Типи пересування птахів: ходьба, стрибки, політ. Великі птахи, з великим розмахом крил, характеризуються планувальним польотом (ширяння у орлів), а й у дрібних птахів, з маленькою розмахом крил, - політмашущий. Пір'яний покрив – характерна ознака, яким пернаті від від інших тварин.Контурние покривні пера, спираючись друг на друга вершинами, як черепиці, утворюють на тілі птахів суцільну обтічну поверхню, яка полегшує політ. Головне значення під час польоту птахи грають великі контурні пера крил і хвоста.Скелет птахів складається з кількох відділів: черепа, хребта, поясів кінцівок і кінцівок. Він легкий, наявністю в кістках повітряних порожнин і міцний. Наявність повітряних порожнин в кістках необхідне польоту. На відміну відпятипалой передній кінцівки, властивій більшості земноводних і плазунів, передня кінцівку птахи – крило має сенс тільки три пальця.Сокращением числа пальців, і навіть злиттям дрібних кісток досягається міцність цього відділу крила, що несе найбільшу навантаження під час польоту. У нозі розрізняють досить товсте стегно, більш тонку й довгу гомілка, цівку і пальці. Найбільші м'язи у тілі всіх літаючих птахів – парні великі грудні м'язи. Основна робота грудних м'язів – опускання крил. Піднімають крила інші, менш сильніподключичние м'язи, розташовані під великими грудними. Добре розвинені також м'язи ніг.

У ссавців 4 п'ятипалі кінцівки (пара передніх і кілька задніх кінцівок). Принцип їх будинки в всіх ссавців однаковий. У місцях сполуки кісток утворюються суглоби, щоб забезпечити рух елементів скелета щодо одне одного. Пояси передніх (лопатка і ключиця) і задніх (тазові кістки) кінцівок забезпечувалипричленение до осьового кістяку (хребту). У наземних ссавцівпроксимальние ділянки скелета подовжили, а й у водних ці ділянки коротше, тоді якдистальние ділянки подовжуються і перетворюються на ласти. Способи пересування у ссавців дуже різноманітні і залежить від життя:Хищние ссавці добре бігають. У зв'язку з цим п'ясток, зап'ясті, плюсна і підйом розташовані вертикально і спираються на пальці. У копитних ссавців число пальців значноредуцировано.

Другим нововведенням, природно заявою, поданою за зміцненнямнеокинетической системи з її суглобистими важелями іпоперечнополосатими м'язами, було розвиток у тварин кінцівок. У нижчих,бесскелетних організмів був кінцівок, у разі натомість іноді виникали "хибні кінцівки" на кшталт променів морської зірки чи "ноги" равлики, яка, щодо справи, є низ її тулуба. І в хребетних справжні кінцівки виробилися далеко ще не відразу.Кінцівки з'явилися дуже глибоким, принциповим нововведенням. Вони з'явилися торік у ті часи, коли древні спонукальні причини дочлениковому (>сегментному) будовою тіла більшою мірою видихнуться та розвитку кінцівок пішло, як б перебрідаючи через руїни цього старовинного принципу будівлі, щесохранявшегося на найдавнішій частині тіла - тулуб. Тому, по-перше, самі кінцівки не виявляють ніяких слідівсегментности - бачимо хоча на засобах постачання їх м'язів руховими нервами. По-друге, слід зазначити тут не одна обставина, значно більше важливе до нашого викладу. Послідовне розвиток у хребетнихнеокинетики, за нею - великих рухових синергії для пересування простору нарешті, кінцівок як удосконалених знарядь для такого пересування, повело до відповідного збагаченню центральної нервової системи пристосуваннями, потрібні обслуговування всіх таких еволюційних нововведень. Порівняльна анатомія мозку тварин показує, що ця серія нововведень більш як якісь із попередніх кроків розвитку сприяла справжньої централізації у мозку, появі у ньому перших утворень, без застережень заслуговують назви мозку. Найдавніша частина центральної нервової системи хребетних - спинний мозок, ще витриманий начлениковом типі будівлі. Нові ядра мозку,вирабативавшиеся в "риб'ячому" періоді еволюції хребетних й остаточнооформившиеся в першого тваринного з ногами - жаби, вже цілкомнадсегментни. Їх нервові провідники управляють вже спинним мозком загалом, і зокрема усіма кінцівками. Ще важливіше відзначити те що, що цього верховного мозку, управляючого рухами кінцівок ілокомоциями (ми у наступних нарисах позначати його і рівень У протікає у земноводних повністю за законаминеокинетической системи: з відносно високовольтними і швидконесущимися електричними сигналами, з покорою закону "усі поголовно чи нічого" тощо. буд. Більше ж древні центри мозку, що їх у земноводних збереглося управління тулубом (рівень По нашим позначенням), працюють у великою мірою ще удревнедвигательним законам: з низьковольтними, повільними імпульсами.

Будова і функції молочної залози,фізіологія молоковіддачі.

Молочні залози традиційно розглядаються в розділі “Статева система”, проте, будучи похідними шкіри, вони зберігають в будові основні риси свого походження. Джерелом розвитку молочних залоз служать потовщення шкірної ектодерми (молочні точки), від яких в підлягає мезенхіму вростають епітеліальні тяжі, розгалужені у своїй термінальної частини. Це починається на 6-му тижні і триває аж до 6-го місяця ембріогенезу.

На кінцях тяжів знаходяться клітини, з яких в подальшому (в період вагітності і лактації) розвиваються молочні альвеоли (кінцеві секреторні відділи альвеолярно-трубчастих залоз).Будова молочної залози різному в дитячому, юнацькому, дітородному, старечому віках, під час вагітності та лактації і залежить від гормонального статусу жінки (зокрема – від концентрації статевих гормонів). Так, в неактивному стані в статевозрілому віці в молочній залозі помітні частки (від 15 до 25), кожна з яких оточена сполучною тканиною з різним вмістом жирових клітин.У сполучної тканини проходять молочні протоки числом, що дорівнює кількості часток, які в термінальної частини розгалужуються на внутрідолевие протоки. Однак секреторні відділи відсутні.

Під час вагітності та в лактуючої молочній залозі від термінальних частин внутрідолевих проток починають розвиватися трубчасто-альвеолярні кінцеві секреторні відділи – молочні альвеоли. Кінцеві секреторні відділи групуються в часточки, а кілька часточок формують частки молочної залози.Стінку молочної альвеоли утворюють дифферона молочних екзокріноціти (лактоцитів) і зірчастих міоепітеліоцітамі. Зовні альвеола покрита базальної мембраною. Лактоцитів мають кубічну форму, округле ядро ​​і з’єднуються один з одним за допомогою щільних контактів і десмосом. На апікальній поверхні лактоцитів присутні мікроворсинки, а в цитоплазмі накопичуються включення – складові компоненти молока. Для лактоцитів характерні МЕРО-і апокринні типи секреції. Міоепітеліоціти розташовуються між основою лактоцитів і базальної мембраною, охоплюючи лактоцитів своїми пальцевидними виростами. Їх ядра темні, а в цитоплазмі містяться актомиозинового комплекси. Скорочення міоепітеліоцітамі сприяє виведенню секрету.

У просвіт альвеол секретується молоко – продукт складного складу, що включає білки (казеїн), ліпіди (тригліцериди), цукру (лактоза), імуноглобуліни, вітаміни, солі, воду та ін Молоко являє собою водну емульсію. Після виділення секрету лактоцитів регенерують і вступають у новий секреторний цикл. Виведення секрету молочних залоз за системою вивідних проток полегшується скороченнями міоепітеліоцітамі і гладких міоцитів.Система вивідних проток молочної залози починається внутрідольковие-ми протоками. Кілька внутрідолькових проток зливаються і формують междольковий проток. Останні переходять в молочний проток, який поблизу навколососкового гуртка утворює розширення – молочний синус, і далі молочний проток відкривається на верхівці соска.Стінки внутрідолькових проток утворені кубічним епітелієм і містять міоепітеліоціти. Молочні протоки вистелені двошаровим кубічним епітелієм і міоепітеліоцітамі. Епітелій в синусах – тришаровий, а на вершині соска стає багатошаровим плоским. Уздовж молочних проток і синусів в сполучної і жирової тканини проходять пучки гладкою м’язової тканини, скорочення якої сприяють молоковіддачі.

В області навколососкового гуртка епідерміс сильно пігментований за рахунок скупчення меланоцитів. В сосочковом шарі дерми знаходяться численні інкапсульовані нервові закінчення (механорецептори). Секреторна активність лактоцитів регулюється естрогенами, прогестероном та ін гормонами. З віком у міру зменшення синтезу статевих гормонів відбувається поступова інволюція молочних залоз.

Фізіологія молоковіддачі.

Характерною особливістю в діяльності молочної залози є те, що вироблений у ній секрет виділяється назовні не спонтанно, як у інших залозах зовнішньої секреції, а за певних умов — ссанні або доїнні.До доїння або ссання спочатку розслаблюється гладка мускулатура молочних цистерн і широких проток, внаслідок чого тиск у вимені знижується. Потім підвищується тонус гладкої мускулатури цистерн і проток (тиск у вимені підвищується) і після розкриття сфінктерів сосків молоко виходить назовні. Зміна тиску у вимені повторюється час від часу і має пристосовний характер. Він сприяє розміщенню молока в цистернах і протоках, яке витікає під час доїння. При доїнні спочатку виділяється цистернальна порція молока. Порція називається так, тому, що коли вставити катетер у сосок, то воно пасивно витікає з цистерни. Ця порція становить приблизно половину утвореного молока. Для того щоб одержати решту молока — альвеолярну порцію, — необхідне стискання альвеол, молочних ходів, проток, яке здійснюється уже при доїнні або ссанні. Після доїння у молочній залозі залишається незначна кількість залишкового молока та молока, що утворюється протягом доїння (до 1 л).

Виведення молока з молочної залози є складнорефлекторним актом. Схема рефлексу молоковіддачі.

При доїнні або ссанні подразнюються рецептори, глибоко закладені у тканинах сосків, особливо у його основі. У молочній залозі є різні рецептори, які сприймають механічні, термічні та хімічні подразнення як із внутрішнього, так і з зовнішнього середовища організму (Гра-чов 1.1.). Рецептори подразнюються при підмиванні вимені, його масажу, а також при підвищенні тиску у вимені. При подразненні рецепторів сосків виникає нервове збудження, яке по волокнах соромітного нерва досягає спинного мозку. Тут, у поперековій частині спинного мозку, нервові сигнали роздвоюються і йдуть по різних шляхах.