Методи складання програми. 4 страница

ПриА"_іп = 1 забезпечується вузька спеціалізація робочого місця. Для повного завантаження одного робочого місця однією деталеоперацією необхідна умова:

, (11.1)

Де - обсяг випуску деталей і-г найменування за одиницю часу, наприклад, шт./міс; - трудомісткість операцій хв./шт.; дійсний фонд часу робочого місця, хв./міс.

Принцип паралельності передбачає одночасне виконання окремих операцій і процесів. Додержання цього принципу особливо важливим у виготовленні складних виробів, що складаються з багатьох деталей, вузлів, агрегатів, послідовне виробництво яких потребувало б тривалого часу.

Коефіцієнт паралельності визначають за такою формулою:

= (11.2)

Де – тривалість виробничого циклу при паралельному поєднанні операцій, год.;

- тривалість виробничого циклу при послідовному поєднанні операцій, год.

Зростання паралельності приводить до скорочення тривалості виробничого циклу виробництва продукції до економії робочого часу.

Принцип прямоточності означає, що предмет праці в процесі обробки повинні пересуватися найкоротшим шляхом на всіх стадіях та операціях виробничого процесу, без зустрічних та зворотних переміщень. Для дотримання цього принципу цехи, дільниці, робочі місця (наскільки це можливо) розміщують за ходом технологічного процесу.

Коефіцієнт прямо точності виробничих процесів визначають за такою формулою:

= →1, (11.3)

Де – оптимальна довжина проходження предмету праці по і-му процесу, м;

- фактична (проектна) довжина проходження предмету праці по і-му процесу, м.

Принцип безперервності потребує, щоб перерви між суміжними технологічними операціями були мінімальними або їх було зовсім ліквідовано. Найбільшою мірою цей принцип реалізується в безперервних виробництвах – хімічному, металургійному, енергетичному та ін.

Рівень безперервності можна визначити при допомозі коефіцієнта () за такою формулою:

= , (11.4)

Де – коефіцієнт безперервності; – тривалість робочого часу, год.; - загальна тривалість процесу (циклу), яка включає простої чи пролежування предмету праці між робочими місцями, тощо, год.

Принцип ритмічності полягає в тім, що робота всіх підрозділів підприємства і випуск продукції мають здійснюватись за певним ритмом, планомірною повторюваністю. Ритмічна робота дає змогу якнайповніше використати виробничу потужність підприємства та його підрозділів.

Коефіцієнт ритмічності () можна визначити за такою формулою:

= ∑ / ∑ , (11.5)

Де - фактичний обсяг виконаних робіт за досліджуваний період (декада, місяць, квартал) у межах плану (понадпланове виконання не враховують) шт.,грн.; - плановий обсяг робіт, шт., грн.

Принцип автоматичності передбачає економічно обґрунтоване звільнення людини від безпосередньої участі у виконання операції виробничого процесу. Особливо актуальною є реалізація цього принципу у виробництвах із важкими та шкідливими умовами праці.

Рівень автоматизації визначається за допомогою коефіцієнта () за такою формулою:

= , (11.6)

Де - трудомісткість робіт, які виконуються автоматичним чи автоматизованим способом; год.; - загальна трудомісткість робіт, год.

Принцип гнучкості означає, що виробничий процес має оперативно адаптуватися до зміни організаційно - технічних умов, зв’язаних із переходом на виготовлення іншої продукції або з її модифікацією.

Принцип системності є надзвичайно актуальним в умовах ринку, ос­кільки дозволяє цілісно розглядати асі процеси, які відбуваються на під­приємстві в царині його місця в ринковому середовищі. Цей процес витікає із розгляду підприємства як системи, діяльність якої має організовуватися за певною системою (послідовністю і комплексністю), враховуючи всі чинники внутрішнього і зовнішнього оточення підприємства.

 

 

Тема 11. Виробничий процес і організаційні типи виробництва.

Лекція 4

План

3. Організаційні типи виробництва. Ознаки одиничного, серійного, масового типів виробництва.

4. Визначення серійності виробів.

 

3. Організаційні типи виробництва. Ознаки одиничного, серійного, масового типів виробництва.

Особливості діяльності підприємства, специфіка конкретних технічних та організаційних рішень істотно залежать від типу виробництва.

Тип виробництва - це класифікаційна категорія виробництва, яка враховує такі його властивості, як широта номенклатури, регулярність, стабільність і обсяг випуску продукції. Є три типи виробництва: одиничне, серійне й масове.

Одиничне виробництво характеризується широкою номенклатурою продукції, малим обсягом випуску однакових виробів, повторне виготовлення яких здебільшого не передбачається. Серійне виробництво має обмежену номенклатуру продукції, виготовлення окремих виробів періодично повторюється певними партіями (серіями) і сумарний їхній випуск може бути досить значним. Масове виробництво характеризується вузькою номенклатурою продукції, великим обсягом безперервного й тривалого виготовлення однакових виробів.

Окремо виділяють дослідне виробництво, що в ньому виготовляються зразки або партії (серії) виробів для проведення дослідних робіт, випробувань, доопрацювання конструкцій.

За ознаками типу виробництва можна характеризувати виробничі підрозділи: від робочого місця до підприємства взагалі. При цьому важливою кількісною характеристикою є рівень спеціалізації робочих місць, який обчислюється за допомогою коефіцієнта закріплення операцій.

Робочі місця одиничного виробництва характеризуються виконанням різноманітних операцій над різними деталями в межах технологічних можливостей устаткування.

Виконання різноманітних операцій за умов недостатньо опрацьованих унаслідок частої зміни об'єктів виробництва технологічних процесів потребує висококваліфікованих робітників-універсалів. Орієнтовно для одиничного виробництва > 40.

На робочих місцях серійного виробництва виконуються операції над обмеженою номенклатурою деталей, які обробляються періодично партіями. Кваліфікація робітників у цілому виробництві може бути середньою, за винятком тих висококваліфікованих спеціалістів, які працюватимуть на гнучких автоматизованих лініях.

Залежно від широти номенклатури, величини партій, періодичності їхньої обробки серійне виробництво поділяється на дрібносерійне, середньо серійне і великосерійне. Робочі місця дрібносерійного виробництва за своїми характеристиками близькі до робочих місць одиничного виробництва з дещо меншою кількістю операцій, які на них виконуються, оскільки предмети обробляються малими партіями. Коефіцієнт закріплення операцій орієнтовно в межах 20 < < 40. Для робочих місць середньосерійного виробництва характерне ще більше обмеження кількості виконуваних операцій, оскільки партії виробів стабільно повторюються. Устаткування має більш високий рівень спеціалізації, 10 < < 20. На робочих місцях великосерійного виробництва предмети обробляються великими партіями, устаткування спеціалізоване,

1 < <10

Робочі місця масового виробництва характеризуються постійним виконанням однієї операції над одним предметом праці, тобто =1. Устаткування є вузько спеціалізованим, застосовується спеціальне оснащення. Виконання елементарних операцій на потокових лініях не потребує високої кваліфікації робітників, але на автоматизованих системах їхня кваліфікація має бути на рівні техніка чи навіть інженера.

 

 

4. Визначення серійності виробів.

Критерієм при встановленні типу виробництва в проектних розробках є } ] коефіцієнт серійності (К), який визначається кількістю деталеоперацій, що припадають у середньому на одне робоче місце, а саме:

К_с = (11.7)

де К_с - коефіцієнт серійності, Н - номенклатура закріпленої за дільницею продукції, шт.; Д_і - число операцій по кожному найменуванню продукції згідно

із технологією, шт.; С прийняте число робочих місць на дільниці; яке встановлюється на основі їх розрахункової кількості (С), шт.

В спеціальній літературі і практичних проектних розрахунках використовуються такі величини К_с;

- для масового виробництва Кс = 1.0

- для великосерійного виробництва Кс=2: 4

- для середиьосерійного виробництва Кс=5:10

- для дрібносерійного виробництва Кс=10:40

- для одиничного виробництва Кс>40

Організаційно-технічні особливості типів виробництва безпосередньо позначаються на економіці підприємства. Аналіз окремих технічко-економічних показників їх діяльності свідчить про пряму їх залежність від типу виробництва. Зокрема характерною особливістю є співвідношення прямих і непрямих затрат в структурі собівартості їх продукції.

З підвищенням технічної озброєності праці та зростанні обсягів випуску продукції при переході від одиничного до серійної о і масового типів виробництва зменшується частка живої праці і збільшуються витрати, пов'язані з утриманням та експлуатацією устаткування. Це призводить до зниження собівартості продукції та зміни її структури. Така відмінність собівартості її виробу в різних типах організації виробництва визначається складною взаємодією різноманітних факторів: концентрацією виробництва однакових складових (деталей) виробів, підвищенням технологічності конструкції і застосуванням прогресивного високопродуктивного устаткування, типових технологічних процесів, більш досконалих форм організації виробничих.процесів - безперервно-потокових механізованих і автоматизованих ліній, більш досконалих форм організації і гра ці та управління виробництвом.

Типи виробництва будь-якого підприємства чи його окре­мого підрозділу необхідно розглядати в площині динаміки, руху та роз­витку відповідно до змін в ринковому середовищі, оскільки тільки таким чином підприємства зможуть гнучко адаптуватися до коливань ринку, вибираючи із широкої галій типів і методів організації виробництва найбільш, оптимальні або раціонально поєднуючи їх окремі види.

Оскільки тенденції ринку є мінливі, то серед завдань організації виробництва має бути постійне і систематичне відстеження чинників ринкового середовища, які можуть впливати на організацію виробничих процесів.

Зокрема, в сучасних умовах спостерігається тенденція орієнтації підприємств на задоволення індивідуальних потреб споживача. Підприємства переходять від масового випуску продукції, який враховує запити усередненого споживача, до дрібносерійного або індивідуального замовлення малої групи людей чи окремих осіб.

Про це свідчить досвід розвинутих країн. Для прикладу, в машинобудуванні США серії продукції не більше, ніж з 50 виробів, становлять 75% всьо­го виробництва, середній розмір партії поступово знижується до 3-10 шт. На машинобудівних заводах Англії 80% усіх машин випускається серіями менше 30 шт. Суверенізація життя та індивідуалізація попиту також будуть сприяти розширенню сфери одиничного і дрібносерійного типів виробництва.

Питання для самоконтролю

1. Що таке виробничий процес?

2. У чому полягає суть, зміст та структура виробничого процесу?

3. Що таке технологічний процес?

4. Як поділяють виробничі процеси? Дати загальну характеристику виробничим процесам.

5. Виділіть чинники, що впливають на структуру виробничого процесу.

6. Якими принципами керуються при організації виробничого процесу?

7. Що таке типи виробництва?

8. Які існують типи виробництва?

9. Охарактеризуйте кожен тип виробництва.

10. Як розраховується коефіцієнт закріплення операції?

11. Яку продукцію випускають підприємства одиничного виробництва?

12. В чому заклечається відмінність серійного та масового виробництва, яку продукцію вони випускають?

 

 

Тема 12. Організація виробничого процесу у часі та просторі.

Лекція 5

План

1. Сутність методу організації виробництва в часі і просторі. Виробничий цикл.

2. Розрахунок виробничого циклу простого процесу. Вплив економічного процесу на рух предметів праці.

 

Ключові терміни

Виробничий цикл	Послідовний вид руху деталей
Операційний цикл	Паралельний вид руху деталей
Технологічний цикл	Послідовно-паралельний вид руху деталей

1. Сутність методу організації виробництва в часі і просторі. Виробничий цикл.

В організації виробничого процесу важливу роль відіграють часові категорії, оскільки взаємозв’язок і поєднання основних елементів виробничого процесу відбувається не тільки в просторі, але й часі. Для того, щоб виробничий процес відбувся, необхідний певний період (час), за який предмети праці пройдуть відповідну технологічну обробку, щоб перетворитися в готовий продукт. В даному випадку часова категорія проявляється через виробничий цикл, поняття якого буде розкрито далі.

Під виробничим циклом розуміється календарний проміжок часу з моменту запуску сировини, матеріалів у виробництво до повного виготовлення готової продукції або період від початку до закінчення якогось виробничого процесу. Тривалість виробничого циклу розраховується в одиницях календарного часу (години, дні. місяці).

Важливими складовими виробничого циклу є технологічний і операційний цикли. Операційний цикл являє собою час виконання однієї операції, протягом якого виготовляється одна деталь, партія деталей або кілька різних деталей. Під технологічним циклом розуміється час виконання технологічних операцій у виробничому циклі.

Структура виробничого циклу виготовлення будь-якої продукції складається з часу виробництва і часу перерв.

Час виробництва складається з:

- тривалості виконання технологічних операцій;

- тривалості допоміжних операцій;

- тривалості допоміжних операцій (підготовчо-завершальних (tпз), транспортно-складських (tт), контрольних (tк); природних операцій (tпр).

Час перерв ділиться на:

- перерви в робочий час;

- перерви в неробочий час.

Останні є такими: перерви між змінами, на обід, святкові та вихідні дні. Перерви в робочий час складаються з перерв партійності, між операційного (tмо), міжцехового (tмц) і між змінного очікування.

У загальному вигляді тривалість виробничого циклу
розраховується для окремих деталей, вузлів, виробів, а також для їх
партій:

Тц = ∑То + ∑tпр +∑tп-з +∑tтр + ∑tk +∑tмo + ∑tмц,(12.1)

де То, tпр, tп-з, tтр, tк, tмо, t мц - час технологічних операцій, природних процесів, підготовчо-завершальних, транспортних операцій, контрольних операцій, міжопераційної і відповідно міжцехової (міжзмінної) паузи в обробленні деталей;

m, і, n, j, х, у, z - кількість технологічних, природних, підготовчо-завершальних, транспортних, контрольних операцій і перерв відповідно.

На тривалість виробничого циклу істотно впливають розмір партій деталей і вид руху предметів праці в процесі їх обробки.

Розрахунок розміру партії здійснюється за формулою:

n = Т п-з / tшт * Кпн, (12.2)

де, Тп-з – підготовчо-завершальний час на партію;

tшт. – штучно-калькуляційний час най тривалішої операції;

Кпн – коефіцієнт допустимих витрат часу на переналагодження устаткування, залежно від складності устаткування його значення береться в межах 0,03 – 0,1

 

2. Розрахунок тривалості виробничого циклу простого процесу.

Основу виробничого циклу становить технологічний цикл, який складається з операційних циклів, що означає тривалість закінченої частини технологічного процесу, яка виконується на одному робочому місці.

Ця тривалість включає кількість деталей в партії, час обробки однієї деталі, кількість робочих місць або устаткування, на яких здійснюється операція.

При виготовленні партії однакових предметів використовується один з видів їх руху,а саме: послідовний, паралельний, паралельно -послідовний.

Послідовний вид полягає в тому, що наступна операція починається тільки після закінчення обробки всіх предметів партії на попередній операції.

, (12.3)

п – кількість деталей в партії;

tі – тривалість і-тої операції.

і=1…п – кількість операцій, яку проходить одна деталь.

Паралельного вид полягає в тому, що деталі поштучно або транспортними партіями передаються на наступну операцію негайно, після закінчення обробки на попередній операції, незалежно від часу виконання суміжних операцій та готовності всі партії.

, (12.4)

tд – тривалість найдовшої операції.

Сутність паралельно-послідовного виду руху полягає в тому, що на кожному робочому місці робота провадиться без перерв, як при послідовному русі, але разом з тим має місце паралель; обробка однієї й тієї самої партії деталей на суміжних операціях.

, (12.5)

Можливі два варіанти паралельно-послідовного виду рух

1) тривалість попередньої операції менша наступної або дорівнює їй. У цьому випадку деталі на наступну операцію передаються поштучно в міру їх готовності, при цьому вони (крім першої) не будуть оброблятися до звільнення робочого місця на наступній операції;

2) тривалість попередньої операції більша наступної або дорівнює їй. На попередній операції створюється запас готових деталей з метою забезпечення безперервності наступної (короткої) операції. Передаючи деталі на наступну операцію, орієнтуються на останню деталь. До початку роботи над нею на наступній операції треба закінчити обробку решти деталей у партії.

У побудові графіка паралельно-послідовного руху треба керуватися такими правилами.

1) якщо періоди виконання суміжних операцій (попередньої та наступної) однакові, то між ними організується паралельна обробка деталей, які передаються з попередньої операції на наступну поштучно або невеликими транспортними партіями одразу після їх обробки;

2) якщо наступна операція триваліша ніж попередня, то вона починається пізніше на час, який дорівнює часу обробки одного виробу на попередній операції. У цьому разі транспортну партію можна передавати з попередньої операції на наступну одразу після закінчення її обробки;

3) якщо наступна операція менш тривала, ніж попередня, то вона закінчується пізніше на час, який дорівнює часу обробки одного виробу на даній операції. Це пов'язане з тим, що відсутність простоїв устаткування на наступній операції може бути забезпечена тільки після накопичення перед нею відомого запасу деталей, що дає змогу цю операцію виконати безперервно.

Послідовно-паралельний вид руху поєднує в собі переваги послідовного і паралельного видів руху, зокрема такі: вироби передаються від одного робочого місця до іншого частинами партій; частини партій вибираються таким чином, щоб устаткування в межах обробки партій деталей не простоювали (як за послідовного виду руху) і щоб цикл обробки партій виробів був якомога коротший.

За такої організації виробничий цикл виготовлення партії деталей характеризується тим, що по-перше, його тривалість менша, ніж при послідовному виді руху; по-друге, у ньому відсутні перерви в роботі устаткування й робітників; по-третє, при цьому виді руху загальний час пролежування деталей на операціях набагато менший, ніж при послідовному виді руху.

Тема 12. Організація виробничого процесу у часі та просторі.

Лекція 6

План