Худ. літ. под. на дві великі групи. Це літературні джерела досліджуваної епохи й історична белетристика

Джерела історичних знань відносяться твори, автори яких є безпосередніми свідками чи учасниками описуваних подій. Вони створюють своєрідні документи епохи, що слугують для пізнання минулого → не завжди зрозумілі учням, на уроці використовуються лише фрагменти, заздалегідь відібрані вчителем.

До історичної белетристики належать художні твори про дослі­джувану епоху, створені письменниками пізнішого часу. Книги написані на основі наукового дослідження минулого, вивчення історичних джерел, наукових досліджень і монографій.

Прийоми використання вчителем книжки на уроках. 5-6 класи → підбираються фрагменти сюжетного і картинного опису, характеристики іст. осіб, уривки для персоніфікації і драматизації подій під час розповіді на уроці.

Способи застосування книжки учнями на уроках історії: читання на уроці уривків книжки як джерела іст. знань → учні мають аналізувати історичний твір з позиції відповідності його історичній науці; рецензувати; самостійно працювати над текстом книжки, підбираючи приклади, складаючи анотації.

В анотації їм пропонується враховувати таке: 1. Епоха (період), подія (явище), відбиті у творі. 2. Найбільш важливі і яскраві події твору. 3. Історичні й типові персонажі і колізії, що відбувалися з ними. 4. Ставлення автора до описуваних подій і героїв. 5. Висловлення власної думки про книжку та оцінка її художньої цінності.

 

30. Пасивні методи навчання історії (методи готових знань).

Пасивні методи → учень тільки механічно засвоює матеріал, що його подає вчитель.

Характерні ознаки: вчитель є непорушний авторитет і головний передавач знань. Від нього самого залежить зміст роботи й увесь її розклад. Учень тільки виконує те, що наказує йому учитель. З інтелектуальних процесів учня мобілізуються майже виключно репродукційні здатності, переважно механічна пам'ять. Із форм висновування дуже широко використовують також аналогію.

Головне знаряддя — навчання або писання; навчальних посібників, як, наприклад, наочне приладдя, в школі нема або є дуже мало. В процесі роботи панує сувора дисципліна. Слухняність і покірливість — найбажанїіпі риси учня.

До пасивних методів належать вербальні методи навчання, переважно в їх акроаматичній формі, а саме: метод заучування зі слів учителя та метод лекційний. Із книжкових методів сюди можна причислити метод книжних завдань, тобто механічне заучування книжки певними частинами. Нарешті, сюди можна причислити метод пасивного переймання вчителевих дій: переймання рухів в галузі технічних навичок, як письмо, ручна праця тощо. Пасивні методи є найхарактерніші для навчання в середньовічних школах.

 

31. Активні методи навчання історії (методи пошукові або дослідницькі).

Активні методи - розвиток в учнів ініціативи й самостійної думки. Тут учитель дає учням певне завдання, вказує основний напрямок роботи, організує оточення. В останньому ж учні працюють самостійно, тільки в окремих моментах звертаючись до вчителя по допомогу.

Характерні особливості активних методів такі: з інтелектуальних здатностей найбільше використовують логічне мислення, застосовують усі форми висновування, а особливо індукцію. Тим часом, як при напівактивних, а тим паче пасивних методах процеси висновування проводить або сам учитель, або, як при сократівському методі, хоч і проводить учень, проте під повсякчасним доглядом та керівництвом учителя, — при активних методах учень робить висновки майже самостійно.

Робота учня при активних методах в основному нагадує роботу вченого-дослідника або діяча, що розв'язує певне практичне завдання. Роботу за активними методами здебільшого проводять у лабораторіях та кабінетах або на природі. Вона вимагає достатньої кількості приладів як простих, так і складних. Замість звичайних підручників, при активних методах запроваджують у школі довідники, робочі книжки, а в старших класах середньої школи і у вищих школах — архівні матеріали, першоджерела і т. ін.

Дисципліна при цих методах інша, ніж традиційна шкільна дисципліна, і її можна назвати робочою дисципліною. Активні методи можна поділити на дві групи: методи дослідницькі й методи проектів. Перші стосуються до такої роботи, коли учень розв'язує переважно теоретичні завдання, другі — коли він розв'язує завдання практичне, використовуючи, звичайно, при цьому і теоретичні відомості, що являють собою засіб до кращого розв'язання практичної проблеми. При дослідницьких методах учень нагадує деякою мірою вченого-дослідника, при методі проектів — практичного культурного діяча: агронома, інженера і т. п.

 

32. Пасивні й активні методи навчання: проблема взаємодії.

Пасивні методи учень засвоює матеріал, який вчитель розповідає джерелом істор інформ. Застосування через лекції, як монологу, демонстрації, учні між собою не спілкуються. Учень виступає об'єктом навчання.

Активні методи: учень - суб'єкт навчання, учні виконують творчі завдання, розмова з вчителем. Творчі завдання і на уроках і дома і запитання, методи навчання можна поділити на три категорії: пасивні, напівактивні й активні. До перших. належать такі засоби організації навчання, коли учень тільки механічно засвоює матеріал, що його подає вчитель.

До пасивних методів належать вербальні методи навчання, переважно в їх акроаматичній формі, а саме: метод заучування зі слів, учителя та метод лекційний. Із книжкових методів сюди можна причислити метод книжних завдань, тобто механічне заучування книжки певними частинами.

Щодо активних методів, то суть їх у такій організації навчання, що розрахована найбільшою мірою на розвиток в учнів ініціативи й самостійної думки. Тут учитель дає учням певне завдання, вказує основний напрямок роботи, організовує оточення. Характерні особливості активних методів такі: з інтелектуальних здатностей найбільше використовують логічне мислення, застосовують усі форми висновування, а особливо індукцію.

При напівактивних, а тим паче пасивних методах процеси висновування проводить або сам учитель, при активних методах учень робить висновки майже самостійно.

Дослідні методи мають дві форми, або відміни. Коли об'єктом досліду є якісь літературні твори, то такий метод має назву рефератно-семінарського. Коли ж об'єктом досліду є речі та явища природи або суспільне життя людини, то метод має назву лабораторно-дослідного або екскурсійно-дослідного.

При пасивних методах учень є тільки об'єкт педагогічного впливу вчителя, при активних — учень є і суб'єкт педагогічного процесу, себто він не тільки сприймає те, що подає йому учитель, але й сам організовує свою роботу.

При пасивних методах зміст лекції залежить від учителя. Він сам вибирає з програми тему для лекції і планує роботу без участі учнів; при активних методах учні беруть участь у виборі теми або навіть самостійно ставлять перед собою якісь проблеми, що розв'язуються самостійними шуканнями. Учні неодмінно беруть участь у плануванні роботи.

Розробляючи якісь теми при пасивних методах, учні дістають матеріал у готовому вигляді. При активних методах вони самі здобувають його або через безпосереднє спостереження над дійсністю, або читаючи літературу.

33. Формування методологічної культури учнів в процесі навчання історії

Методологічна культура складається з 4 елементів: 1) сукупність знань про природу і походження самої історичної науки 2)3нання про досвід здійснення відомих способів діяльності, які після засвоєння втілюються в уміння і навички. Навички - це вміння доведене до автоматизму. 3) Досвід творчої діяльності, що втілюються у специфічних інтелектуальних процедурах не представлених у вигляді сталої системи дій. 4) досвід емоційного ставлення до іст дійсності до різних її проявів і сфер.

Методологічні приципи які мають засвоїти учні: 1)об'єктивність(полягає в тому щоб використати усю наявну джерельну базу) 2)історизм(вивчення іст. Явища з точки зору системи цінностей епохи 3) соціальний підхід (врахування певних соціальних інтересів) 4) множинність підходів (зіткнення двох підходів цивілізаційного і формаційного)

Методи іст.пізнання учень повинен знати які методи існують це способи завдяки яким отримується історичне знання 1) порівняльно-історичннй 2)метод аналогій 3)статистичний 4)встановлення причин за наслідками 5)м визначення цілей людей і груп за їх діями і наслідками цих дій 6)м визн.зародку за зрілими формами 7)м зворотніх закдючень (визначення минулого за існуючими його пережитками) 8)м узагальнення 9) м реконструкції цілого за його частинами 10) м визначення рівня духовного життя на основі памяток матеріальної культури 11) лінгвістичний метод Історія відтворюється з джерел які можуть по різному інтерпритуватися.

Методоглогічна культура формується через роботу з джерелами 1)хто створив джерело який статус мала ця людина 2)про що розповідає нам джерело а про що замовчує 3)коли було створене джерело і які ідеї чи характерні риси вплинули на нього 4) з якою місцевістю пов'язані події 5)чому і з якою метою було створене джерело. 6) як це джерело було створене Тільки через роботу з іст.джерелами формується методологічна культура учня.

 

34. Методика формування в учнів уявлень про хронологічну перспективу.

Людська діяльність — це зміна історичних явищ подій, етапів, періодів, епох. З'ясувавши дати, зміст подій — встановлюємо хронологічну послідовність. Історична наука з'ясовує зв'язки з попередніми та наступними подіями — причини, наслідки, закономірності — відтворює конкретну картину подій.

Історичний процес — це закономірний процес розвитку людства у часі та просторі. Важливо навчити учня мислити категоріями історичного часу — десятиліття, століття; етапи, періоди, епохи. Головна проблема — це встановлення логічних зв'язків між подіями, інакше історія перетвориться на літопис.

За допомогою хронологічної перспективи у пам'яті закріплюється послідовність подій. Дату подій учень з часом забуває (це властивість людської пам'яті), а послідовність — ні. Хронологічна перспектива слугує правильному розумінню епохи та історичному розвитку загалом. Цьому сприяють і синхронні зв'язки між подіями в різних країнах (часові та просторові уявлення). Вони показують перебіг тих самих процесів у різних країнах — їхню одночасність чи різну послідовність (десь раніше), особливості та подібності.

Розроблені стенди призначені для багатофункціонального застосування на практиці. При їхньому використанні на уроках відбувається поєднання наочності {самих стендів) та мисленнєва діяльність учнів.

Результат — підвищення навченості учнів. Мета стендів - сформулювати хронологічну перспективу: виділити певні етапи епохи державотворення; показати особливості на кожному з них; створити причинно-наслідкові зв'язки. Будь-який стенд узагальнює історичний процес, тому до нього доцільно звертатися при завершенні вивчення одного етапу і переході до вивчення іншого. Так формується розуміння самих епох чи етапів та встановлюються логічні зв'язки між ними. Стенд — схема історичного розвитку — є видом наочності, але просте її споглядання є недостатнім.

 

35. Групи історичних понять. Прийоми і засоби розкриття історичних понять.

3 групи історичних понять:

1. Частково історичні поняття — позначають конкретні історичні явища, характерні для певного періоду даної країни (бояри, чернь закупи, смерди, універсал). Ці поняття легко пояснити, вони розглядаються в рамках уроку і показують специфіку історичного розвитку окремих країн.

2. Загальноісторичні поняття — являють собою вищий ступінь узагальнення (феодал, васал, феодальна роздробленість, законодавство, козацтво, обленість, законодавство, козацтво,індустріалізація, голодомор). Розкриття цих понять відбувається через систему уроків у межах теми.

3. Соціологічні поняття — показують загальні зв'язки історичного процесу. Це такі поняття, як держава, культура, виробничі сили, революція, нація, — найбільш складні й загальні поняття.

Вихідний момент у процесі формування історичних уявлень є їхня цілісність. Будь-яке поняття вказує саме на типові риси явища → необхідна конкретизація, наголошення на певних рисах явища, які є найбільш суттєвими.

Поняття - це усвідомлене, систематизоване знання про зв'язки, відношення, суттєві ознаки історичних явищ і процесів. Є однією з форм відображення світу в свідомості людини, за допомого якої засвоюється сутність явищ, процесів, узагальнюються їх суттє сторони та ознаки.

Поняття історії класифікуються за декільком критеріями:

1) за ступенем узагальненості: конкретно-історичні → відбивають суттєві ознаки явищ, притаманних для конкретної істо ричної епохи (індульгенція, козаки, Західна Римська імперія); загально історичні → явища та процеси протягом декількох історичних епох (держава, республіка, феодалізм, індустріальн суспільство, аграрно-ремісницька цивілізація); соціологічні - такі поняття, які відбивають суттєві ознаки явищ та процесів, характерні для всього людства і є філософськими за своїм змістом (суспільство, люд ство, економіка, культура, знаряддя праці, суспільний лад, політична система, духовні цінності);

2) за характером змісту (яка сфера суспільного життя відображена у понятті): політичні або політично-правові (ідеологія, партія, територіальна громада, закон); економічні (ринкові відносини, приватна власність, господарство, продуктивність праці); культурні (Ренесанс, Реформація, гуманісти, імпресіонізм, література, мистецтво) тощо.

Чим більшим та різноманітнішим є апарат понять учнів, тим більше можливостей має дитина для пізнання світу, формування власної точки зору та її аргументування.

36. Формування в учнів історичних понять.