Військова логістика і круасан

Облога. Основні сили турків прибули під Відень 14 липня. Того ж дня Кара Мустафа відправив у місто ультиматум про здачу міста. Граф Ернст Рюдігер фон Штаренберг, командир решти 11 000 солдатів і 5000 ополченців і 370 гармат, капітулювати навідріз відмовився. За кілька днів до цього він отримав страшну звістку про різанину в місті Перхтольдсдорфі, розташованому на південь Відня. Влада цього міста прийняли угоду про здачу, але турки віроломно його порушили й учинили різанину.

Жителі Відня знесли багато будинків поза міськими стінами, щоб залишити обложників без прикриття. Це дало можливість вести по туркам шквальний вогонь, якби ті відразу пішли на приступ. У відповідь Кара Мустафа наказав рити в напрямку міста довгі траншеї, щоб захистити своїх солдатів від вогню.

Хоча у турків була відмінна артилерія з 300 гармат, зміцнення Відня були дуже міцними, побудованими за останнім словом тодішньої фортифікаційної науки. Тому туркам довелося вдатися до мінування масивних міських стін.

У турецького командування було два варіанти взяття міста: або кинутися всіма силами на приступ (що цілком могло привести до перемоги, так як їх було майже в 20 разів більше, ніж захисників міста), або осадити місто. Турки вибрали другий варіант.

Здавалося б, турки надійшли нелогічно, однак штурм грамотно укріпленого міста завжди стоїть облягають величезних жертв. Облога ж була прекрасним способом взяти місто при мінімумі втрат, і туркам це майже вдалося. Єдине, чого вони не прийняли до уваги, - це час. Їх неквапливість у справі захоплення Відня, що передувала цьому неспішне просування армії вглиб Австрії призвели до того, що головні сили християн приспіли вчасно.

Турки перерізали всі шляхи постачання обложеного міста продовольством. Гарнізон і жителі Відня опинилися в скрутному становищі. Виснаження і страшна втома стали настільки гострими проблемами, що граф фон Штаренберг наказав стратити кожного, хто засне на своєму посту. До кінця серпня сили обложених були практично повністю вичерпані, але саме в цей час герцог Лотаринзький Карл V розбив Імре Текелі при Бізамберзі, в 5 км на північний схід від Відня.

6 вересня польська армія перейшла Дунай у міста Тульні, в 30 км на північний захід від Відня, і з'єдналася з рештою військами Священної Ліги, дії якої на той час вже благословив Папа Інокентій XI. І тільки лише Людовик XIV, противник Габсбургів, не тільки відмовився допомагати союзникам, але і скористався ситуацією для нападу на південну Німеччину.

На початку вересня 5000 досвідчених турецьких саперів підірвали один за іншим значні ділянки міських стін: бургской бастіон, Лебельський бастіон і Бургський равелін. У підсумку утворилися проломи шириною в 12 метрів. Австрійці ж намагалися рити свої тунелі, щоб перешкодити турецьким саперам. Але 8 вересня турки все ж зайняли бургской равелін і низів стіну. І тоді обложені приготувались битися в самому місті.

Перед битвою. Союзною християнським силам доводилося діяти швидко. Потрібно було врятувати місто від турків, інакше союзникам довелося б самим осаджувати захоплену Відня. Незважаючи на багатонаціональність і різнорідність союзних сил, союзники всього лише за шість днів налагодили чітку командування військами. Ядром військ стала польська важка кавалерія під командуванням короля Польщі. Бойовий дух солдатів був сильний, бо вони йшли в бій не в ім'я інтересів своїх королів, а в ім'я християнської віри. До того ж, на відміну від хрестових походів, війна велася в самому серці Європи.

Кара Мустафа ж, маючи в своєму розпорядженні достатньо часу для організації успішного протистояння силам союзників, підйому бойового духу своїх солдатів, не зумів як слід скористатися такою можливістю. Він довірив захист тилу кримському хану і його кавалерії з 30 000 - 40 000 вершників. Хан же відчував себе приниженим образливим зверненням з боку турецького головнокомандувача. Тому він відмовився атакувати польські війська на їх шляху через гори. І не одні тільки татари ігнорували накази Кара Мустафи.

Крім татар, турки не могли покластися і на молдаван і волохів, у яких були вагомі причини не любити Османську імперію. Турки не тільки обклали Молдавію і Валахію тяжкої даниною, а й постійно втручалися в їхні справи, зміщуючи місцевих правителів і ставлячи на їх місце своїх маріонеток. Коли князі Молдавії та Валахії дізналися про завойовницьких планах турецького султана, вони постаралися попередити про це Габсбургів. Вони також спробували ухилитися від участі у війні, але турки примусили їх. Є багато легенд про те, як молдавські та волоські гармаші заряджали свої знаряддя солом'яними ядрами і стріляли ними по обложеної Відні.

З-за всіх цих розбіжностей союзна армія зуміла підійти до Відні. Герцог Лотарингії Карл V зібрав військо на німецьких територіях, яке отримало посилення за рахунок своєчасного прибуття армії Собеського. Облога Відня тривала вже восьмий тиждень, коли армія прибула на північний берег Дунаю. Війська Священної Ліги прибутку на Каленберг (Лису Гору), яка панувала над містом, і дали знати обложеним про своє прибуття за допомогою сигнальних ракет. На військовій раді союзники прийшли до рішення переправитися через Дунай в 30 км вище за течією і наступати на місто через віденські лісу. Рано вранці 12 вересня, перед самою битвою, для польського короля і його лицарів була відслужена меса.

Битва почалася до того, як всі сили християн були розгорнуті. О 4 годині ранку турки атакували, щоб перешкодити союзникам як слід побудувати свої сили. Карл Лотаринзький і австрійські війська контратакували з лівого флангу, в той час як німці атакували центр турків. Тоді Кара Мустафа в свою чергу контратакував, а частина елітних яничарських підрозділів залишив для штурму міста. Він хотів захопити Відень до прибуття Собеського, але було вже пізно. Турецькі сапери прорили тунель для повномасштабного підриву стін, а поки вони гарячково його засипали для посилення потужності вибуху, австрійці встигли прорити зустрічний тунель і вчасно нейтралізувати міну.

Поки турецькі та австрійські сапери змагалися у швидкості, нагорі йшла люта битва. Польська кавалерія завдала потужного удару по правому флангу турків. Останні ж зробили основну ставку не на розгром союзних армій, а на терміновий захоплення міста. Це їх і погубило.

Після 12 годин битви поляки продовжували міцно триматися на правому фланзі турків. Християнська кіннота весь день простояла на пагорбах і спостерігала за битвою, в якій поки брали участь в основному піхотинці. Приблизно о 17 годині розділена на чотири частини кавалерія пішла в атаку. Одна з цих частин складалася з австро-німецьких вершників, а інші три - з поляків та представників інших народів, що входили до складу коронної польської армії (українців, білорусів, литовців). 20 000 кавалеристів (одна з найбільших кавалерійських атак в історії) під особистим командуванням Яна Собеського спустилися з пагорбів і прорвали ряди турків, і без того сильно втомлених після цілого дня битви на два фронти. Християнські вершники вдарили прямо по турецького табору, в той час як гарнізон Відня вибіг з міста і приєднався до побиття турків.

Османські війська були не тільки фізично виснажені, але і впали духом після провалу спроби підірвати стіни і увірватися в місто. А напад кавалерії змусило їх відступити на південь і на схід. Менш ніж через три години після атаки своєї кавалерії християни здобули повну перемогу і врятували Відень.

Кульчицький. 12 вересня 1683 року, у битві під Віднем 80-тисячні польсько-австро-німецькі війська (король Речі Посполитої Ян II Собеський) завдали поразки 158-тисячній турецькій армії (Кара Мустафа). У битві брали участь за різними даними від 5 до 15 тисяч українських козаків. Героєм Віденської епопеї став шляхтич Юрій-Франц Кульчицький (1640 - 1692), родом із Самбірщини в Галичині. Тривалий час він подорожував на Сході з купецькою метою, був перекладачем турецької мови при Східній компанії у Відні.

Під час облоги турками Відня він зумів вийти з обложеного міста (граф Штаремберг мав 22 тис. залоги) у турецькому вбранні, перетнув ворожі лінії, співаючи османських пісень. Вже у турецькому таборі він довідався, що оборонцям швидко надійде військова допомога і з цією звісткою повернувся до міста. Тому Відень продовжував тримати оборону та вести боротьбу з турками. Тим часом із військовою допомогою надійшов король Речі Посполитої. Відень було врятовано. Об’єднана армія під проводом Яна II Собеського отримала перемогу.

Турецькі війська зазнали нищівної поразки.Кульчицький після «віденської відсічі» отримав від міської влади нагороду – будинок у Відні і гроші. Окрім того Король Ян II Собеський подарував йому 300 мішків кави, захопленої в таборі Кари Мустафи-паші. Юрій Кульчицький відкрив кав’ярню – першу у Відні й одну з перших у Європі, де продавав філіжанку кави по одному крейцеру, згодом до кави пропонував відомий нині рогалик круасан. Нині одна з вулиць Відня носить імя Ю.Кульчицького; на розі вулиць Кульчицького і Фаворітен знаходиться пам’ятник Кульчицькому (1885).

Буквально за пару місяців, 15 липня 1683, року стотисячне турецьке військо взяло в облогу Відень, котрий боронило 15 тисяч вояків. За місяці облоги кількість оборонців стрімко скоротилася до п’яти тисяч. Собеський спішно вирушив із Кракова на допомогу союзникам із 30 тисячами військ, у складі котрих були й українці. Щоправда, у тодішній кампанії українців було небагацько, адже на королівський універсал із закликом до козаків долучитися до війни лівобережний промосковський гетьман Самойлович відреагував забороною.

У вересні воїнство Речі Посполитої разом з австріяками та німцями почало запеклі бої з турецькою навалою. Сам Відень охопили паніка й хвороби, бракувало харчів. Перестрашені віденці, аби переказати листа австрійським полководцям із проханням невідкладної допомоги, вирішили вислати кур’єра. Охочих, як можна здогадатись, було катма. Та й затягувати операцію часу не було — підганяло катастрофічне становище столиці, бомбардованої турецькою артилерією. Виступити «бетменом» погодився наш земляк, зрештою ліпшого кандидата годі було знайти — він блискуче володів турецькою мовою, чудово знаючи східні штучки ще з часів свого балканського перекладацтва. Інших добровольців–«самогубців» не виявилось. Перед «неможливою місією» Кульчицького представили верхівці австрійського гарнізону та бургомістру, котрим він із гордістю заявив, що є шляхтичем із Самбора.

Тож самбірському Джеймсу Бонду та його товаришу, вдягним у турецькі строї, вдалося прослизнути крізь облогу і ворожу варту просто до османського табору. Відчайдухам поталанило — їх перепинили молдавани, що воювали за Порту. Згодом до молдавської «контррозвідки» долучився і турецький офіцер. На руку нашим героям зіграла злива — турок запросив Кульчицького «на каву» до свого шатра. За цей час Юрій–Франц цілком зібрався з духом, розповівши туркам цілком вірогідну історію «про белградського купця». Довірливі турки «торгових людей» відпустили. Коли ж за пару днів Кульчицький із депешею таки дістався своїх, себто цісарських вояків, то ледь не нарвався на австрійські кулі. Перевтіленого Кульчицького варта сприйняла за шпигуна. Щоправда, за турецького.

За кілька днів Кульчицький повернувся до Відня, принісши «благу вість» про невідкладну військову поміч. Щоправда, слід визнати, згодом, крім Кульчицького, віденці висилали й інших посланців, адже самбірчанина турки запам’ятали — в них також добре діяла розвідка, котра донесла про походеньки галицького «кажана». Після повернення, під час оборони кріпосних мурів Відня від турецьких атак, Кульчицький також не пас задніх і був тяжко поранений. Виходжувала його Леопольдина Майер, донька хірурга, котра згодом стала другою дружиною Кульчицького.

Допомога Відню не забарилась. 12 вересня відбулася легендарна Віденська битва — в турецьке запліччя з гущавини лісу несподівано вдарила польська кіннота. Атака призвела до панічного відступу турків, котрі втратили 10 тисяч загиблими і 5 тисяч пораненими. Лишили турки й величезний обоз — зі стадами баранів, кількома папугами, однією мавпою та мішками з кавою. Християн у цій легендарній битві полягло близько півтори тисячі. Саме Віденська битва зупинила турецький наступ на цивілізовану Європу. І мимохіть настановила австріяків на шлях пиття кави. Хоча кав’ярні на той час уже були у Парижі, Лондоні та Бостоні.

У столиці Кульчицький отримав неформальний статус героя. У нагороду, крім будинку від магістрату і медалі від цісаря, рятівника ощасливили трьома сотнями мішків кави. Каву лишили в обозі турки, щоправда австрійці вважали ці зернята кормом для верблюдів, іменуючи «турецькою пшеницею». Хоча «полонені» верблюди кавові зерна навідріз відмовлялися їсти. Тож, якби не вроджена підприємливість Кульчицького, кава могла би так і лишитись прикрасою якогось етнографічного музею австрійської столиці.

Але Юрій–Франц, незле пообтертий на балканських базарах і чайханах, не розгубився і відкрив кав’ярню спочатку суто для власних приятелів, втаємничених у смак Сходу. І навіть дістав під шумок слави рятівника відповідний цісарський привілей. Сцена надання Кульчицькому кавового привілею зображена на старій цеховій «фані» віденських кавоварів, для котрих українець досі залишається патроном.

Віденцям кава засмакувала. Не останню справу у цьому відіграла колоритна постать рятівника Відня, котрий засолодив гіркий напій. Кульчицький, перебравшись у турецький одяг, особисто частував гостей кнайпи, корегуючи смак кави медом, цукром, а згодом молоком та вершками. За переказом, саме експериментатор Кульчицький і винайшов напій, що згодом дістав італійську назву «капучино».

Невдовзі «на каву» до Кульчицького почала заходити місцева аристократія, зокрема й керівник оборони Відня граф Штаремберг та герцог Савойський. До кави подавали й круасани, за легендою, винайдені сусідом–булочником, намовленим до цього Кульчицьким; тоді круасани мали й символічний геополітичний підтекст — у такий спосіб ласуни споживали імітацію турецького півмісяця. Зазвичай відвідувачі їх вмочували в каву, що згодом стало навіть певною віденською традицією. Розкрутивши справу, Кульчицький відкрив пару кав’ярень, найпопулярнішою з яких була «Під синьою фляшкою» — у ній частувалися кавою навіть Шуберт та Штраус. На назву кнайпи, за переказом, вплинуло те, що Леопольдина, котра виходжувала пораненого на мурах Відня Кульчицького, ліки тримала у синьому бляшаному пуделку.

Круасан. Булочки у формі півмісяців (нім. Kipferl) випікалися в Австрії щонайменше з XIII століття. Але початком нинішньої популярності круасанів можна вважати 1839, коли австрійський артилерійський офіцер серпня Цанг (нім. August Zang) відкрив у Парижі «Віденську пекарню» (фр. «Boulangerie Viennoise»), де пекли такі булочки.

Існує легенда, що в 1683 віденський пекар Пітер Вендлер (нім. Peter Wendler) вперше зробив булочку на честь перемоги Австрії над Османською імперією. Османський військо обложило Відень; пекарі, що працювали ночами і готували для городян свіжі булочки до ранку, почули шум від мотик і кирок, - зрозуміли, що турки роблять підкоп під стінами міста. Вчасно попередивши про це солдат, вони зірвали план ворога.

За іншою версією, через деякий час після облоги, шляхтичем з України Юрієм Кульчицьким у Відні була відкрита перша знаменита кав'ярня, в якій подавали круасани у формі османського півмісяця і ароматна кава по-східному. Вважається, що з тих пір ці незвичайні булочки стали дуже популярні серед покупців. У 1770 році круасан вперше з'явився у Франції. Це сталося завдяки переїзду туди Марії-Антуанетти, яка і стала таким чином засновницею традиційного французького сніданку.