Розділ 6. Історичний аспект міжнародної логістики

Боспорське царство

Виникнення Боспорського царства. Боспорське царство виникло у 480 р. до н. е. внаслідок об'єднання міст, розташованих обабіч Боспору Кіммерійського (як тоді називали Керченську затоку) на території Керченського йТаманського півостровів. За часів піднесення (IV ст. до н. е.) до складу царства увійшли Східне Приазов'я, пониззя Кубані й дельта Дону. Столицею царства було місто Пантікапей (нині - Керч). Окрім греків, у Боспорі проживали місцеві племена скіфів, синдів, меотів та інші, які визнавали владу царя та сплачували йому данину. Формою державного правління була монархія. Царі виступали верховними володарями, розпоряджалися землями, керували збройними силами.

Розвиток економіки. Економічну основу Боспорського царства становило розвинуте землеробство, продуктами якого забезпечувалось населення царства, а їх експорт приносив великий матеріальний зиск. Особливо важливе значення в економічному прогресі царства мало виноградарство, яке сприяло розвитку виноробства й перетворенню його продукції на прибуткову статтю експорту. 3 IV ст.: до н. е. Боспор стає основним постачальником античних товарів у північно-чорноморські степи; розгортається торгівля з місцевими племенами, формується прошарок багатих людей, які займаються торгівлею і работоргівлею.

В кінці 5 століття до н. е. до складу Боспорської держави увійшов Німфей, який до того належав Афінам. У роки правління царя Левкона І (389 або 388 — 349 або 348 роки до нашої ери) кордони Боспорської держави значно розширилися. Було завойовано Феодосію. Царству належали весь Керченський півострів, населений скіфами, а також Таманський півострів, пониззя Кубані та Східного Приазов'я. Внаслідок цього змінився характер Боспорської держави: об'єднання античних полісів перетворилося на державне утворення, куди входили античні міста і місцеві племена. Ці риси наближали Боспорське царство до еллінських держав, що виникли наприкінці 4 століття до Р. Х. В першій половині або в середині 3 століття до нашої ери Боспорська Держава заснувала в гирлі Дону місто Танаїс. Наприкінці 1 століття до н.е. це місто здійснило невдалу спробу відокремитись від метрополії.

Період найбільшого економічного і культурного розквіту Боспору припадає на 4-3 століття до нашої ери. Сільське господарство, рибальство, різні ремесла, торгівля за тих часів і в наступні століття були основними галузями його економіки, що базувалася на експлуатації рабів і пелатів (залежного землеробського населення). В Боспорській державі виробляли велику кількість товарного хліба, виловлювали багато риби, вирощували виноград. На базі рибальства та виноградарства розвинулися рибозасолювальний (особливо в перших століттях до нової ери) та виноробний промисли (залишки рибозасолювальних господарств археологи виявили в Тірітаці, Пантікапеї, Фанагорії, Мірмекії). Значного розвитку набули в Боспорі будівельна справа, виробництво покрівельної черепиці, суднобудування (за свідченням Страбона, в Пантікапеї були доки для 30 суден), гончарство, обробка дерева та кістки (в багатих похованнях знайдено чимало майстерно зроблених дерев'яних саркофагів). Розвивалися архітектура, монументальний живопис. У Пантікапеї був театр, його прийнято вважати першим подібним закладом на теренах сучасної України. Боспорський хліб вивозився морем у міста Греції і Малої Азії

Тільки до Афін в 4 столітті до нашої ери, як про це свідчить Демосфен, з Боспору щороку довозилося близько 1 млн пудів хліба. Найбільшими хліботорговцями були правителі Боспорської Держави і тісно пов'язані з ними грецька та місцева знать. З Боспора також вивозили рибу, шкіру, почасти — рабів. У міста Боспорської держави з Греції, Малої Азії, островів Егейського моря імпортували вино, оливкову олію, посуд, тканини, зброю, прикраси (зокрема, ювелірні вироби), предмети мистецтва тощо. Імпортовані товари та продукцію боспорських ремісників продавали на внутрішньому ринку або обмінювали у родоплемінної знаті скіфів, сарматів та інших племен на продукти скотарського господарства, хліб та рабів. Свідченням широких економічних зв'язків Боспорської Держави з представниками верхівки племен Північного Причорномор'я є численні знахідки виробів боспорських ремісників у так званих царських скіфських курганах на території України та Прикубання.

В другій половині 2 століття до н. е. Боспорську державу спіткала гостра соціально-економічна криза, що посилювалася загрозою з боку скіфської держави в Криму, яка зазіхала на незалежність Боспору. Невпевнений у своїх силах боспорський цар Перісад V близько 107 року до нашої ери передав владу понтійському цареві Мітрідату VI Євпатору. Під час переговорів про передачу влади між полководцем Мітрідата VI Діофантом і Перісадом на Боспорі вибухнуло повстання скіфів, на чолі якого став Савмак. Повстання охопило весь Керченський півострів. Повстанці вбили Перісада і проголосили Савмака царем. Діофант, який встиг втекти, наступного року очолив каральну експедицію, що жорстоко придушила повстання. Боспор увійшов до Понтійського царства. Мітрідат VI намагався перетворити Боспор на свою опорну базу в боротьбі проти Риму. Але, зазнавши в цій боротьбі цілковитої поразки, Мітрідат VI в 63 році до нашої ери покінчив життя самогубством у Пантікапеї. Відтоді почався період політичної залежності Боспорської Держави від Риму.

Соціальні відносини. У суспільстві панувало рабовласництво. Рабська праця широко використовувалася в ремісничому виробництві й сільському господарстві. Рабами ставали полонені, захоплені під час сутичок з місцевими племенами; рабів купували й у вождів племен.

Занепад економічного життя. 3 III ст. до н. е. у Боспорському царстві почало занепадати економічне життя. Посилення соціальних суперечностей призвело у 107 р. до н. е. до повстання частини знедоленого й поневоленого населення під проводом раба Савмака. Повсталі оволоділи Пантікапеєм, Феодосією та іншими містами, а свого ватажка звели на трон володаря Боспору. Але його тріумф виявився короткочасним,оскільки повстання було придушене військом правителя Понтійського царства, розташованого в північно-східній частині Малої Азії.

Римський період. За римських часів (з I ст. до н. е.) Боспорське царство опинилося у васальній залежності від Риму. При вступі на престол боспорський цар обов'язково затверджувався римським імператором, від якого одержував символ царської влади - скіпетр. Римські правителі опікувалися Боспором, тримали тут свої залоги. Відомо, що в перших століттях нової ери Рим щорічно давав гроші боспорським правителям на утримання війська, яке складалося в основному з найманців - греків і фракійців. У цьому війську римляни вбачали надійний захист усього рабовласницького світу від «варварських племен» на крайньому північному сході чорноморських степів. В IV ст. н. е. територія Боспорського царства була спустошена племенами гунів.

Іспанські конкістадори

Дивовижна природа Нового Світу, його населення - «добрі дикуни», які, здавалось, жили, не маючи турбот про хліб насущний, - усе це приголомшило європейців. Для індіанців європейці були божественними істотами зі старовинних легенд і пророцтв, де йшлося про білу бородату боголюдину, яка прийде зі Сходу. Саме цим пояснювалася дивна для європейців поведінка аборигенів - їхня безмежна гостинність, привітність і щедрість. Священний трепет викликали в індіанців вогнепальна зброя й коні, яких вони до цього ніколи не бачили. Так відбулася зустріч двох різних світів, несхожих культур, незнайомих цивілізацій.

За відкриттям Нового Світу почалась конкіста (від ісп. - завоювання) -загарбницькі походи іспанців кінця XV—XVI ст. Золото та влада - тільки це цікавило тих, хто ставав конкістадорами: вчорашніх воїнів, монахів, розорених ідальго, жебраків, злочинців. Невеликі загони із 300-400 чоловік вирушали проти союзів племен і цілих держав. їхньому успішному просуванню сприяла не тільки наявність вогнепальної зброї, а й уміле використання міжусобної боротьби в індіанському середовищі. У розправах з підкореними народами завойовники не знали жалю.

Історія ацтеків до їхньої появи в другій половині XII ст. в Центральній Мексиці сповнена загадок. Свою батьківщину вони називали островом Астлан («там, де живуть чаплі»). Місцезнаходження острова й досі залишається невідомим, але саме від нього походить слово «ацтек». Кочові мисливці-ацтеки були дуже войовничими й підкорили собі численні індіанські племена. Виникла могутня імперія зі столицею Теночтітлан (сучасний Мехіко).

У 1519 р. невеликий загін іспанців на чолі з бідним дворянином Фернандо Кортесом висадився на узбережжі Мексики. У своєму розпорядженні він мав 11 кораблів, 600 солдатів, 16 коней і кілька гармат

Коли Кортес ступив у володіння привителя Монтесуми, той, аби припинити просування завойовників, вислав назустріч їм своїх послів з дарунками, для іспанського короля. Серед безлічі коштовностей знаходились прекрасні витвори індіанських майстрів - розкішний посуд, вишукані прикраси, досконалі фігурки звірів. На відміну від основної маси індіанських ювелірних виробів, безжально переплавлених європейцями у золоті зливки, дарункам Монтесуми пощастило. Вони потрапили прямо до короля і тому збереглися.

Щедрі дарунки не зупинили Кортеса. Його військо, куди влилися підкорені ацтеками племена, зросло до 100 тисяч і підійшло до Теночтітлана. Монтесума, впустивши Кортеса у місто для ведення переговорів, поставився до нього з шаною, але іспанець підступно захопив імператора у полон і вбив його. Населення столиці підняло повстання. Тоді Кортес узяв місто в облогу і, перекривши доступ води, змусив його захисників скласти зброю.

Підкорення Мексики вогнем і мечем продовжувалося до кінця XVII ст. Тут були знайдені багаті поклади золота і срібла, які у нелюдських умовах видобували індіанці. Нещадна експлуатація, беззахисність перед занесеними європейцями епідемічними хворобами - усе це призводило до швидкого вимирання корінного населення. У середині XVII ст. в Мексиці проживало всього 750 тис. індіанців, тобто лише 3 % від населення доколумбової ери. Відбулася справжня демографічна катастрофа.