Рух, простір і час — спосіб існування матерії

З точки зору філософії, матерія не виникає і не зникає. Вона існує вічно. Матерія не може перетворюватися в ніщо. Які б зміни у світі не відбувалися кількість і якість матерії залишаються стабільними. Все існуюче знаходиться у русі. Це відомо. І ні в кого таке уявлення не викликає сумнівів. Ще в античну давнину говорили, що «життя — це рух. Де немає руху, там немає життя». Рух — це фактично абсолютна величина. Спокій, стабільність речей — відносна. У русі предмет, річ виникає, стає. У спокої закріплюється, фіксується. Немає жодного виду матерії, яка б не знаходилася у русі. Ніде і ніколи не було і не може бути матерії поза рухом. Рух — це сам спосіб існування матерії.

Рух — суперечливе явище. Щось рухається лише тоді, коли воно знаходиться в даному місці і одночасно в ньому не знаходиться. По суті, рух — це сама існуюча суперечність (Гегель). Рух не лише переміщення, котре можна спостерігати візуально, а й внутрішня, невидима змін

Простір — форма існування (буття) матерії, яка характеризується принаймні, двома суттєвими моментами, а саме: протяжністю матеріальних об'єктів та їхньою взаємодією. Тобто, простір існує лише тоді і в тому зв'язку, коли є матеріальні об'єкти. Без них це поняття є безпредметним. Особливістю простору як філософської категорії є його трьохмірність, бо такі виміри мають матеріальні об'єкти (ширина, висота, довжина). Час — теж форма існування матерії. Категорія «час» відображає тривалість існування матеріальних об'єктів і послідовність їхньої зміни. Так само, як і простір, час, без матеріальних об'єктів не існує. Особливістю часу є те, що він незворотний. Час повернути назад неможливо. Отже, змістом простору і часу як загальних форм існування матерії є матеріальні об'єкти. Простір і час — форми буття матерії, змістом же є сама матерія, її конкретні види.

31. Скептицизм Д. Юма Юмові погляди щодо людської природи сформувались під впливом історико-філософської традиції. У свою чергу, вони обумовили подальший поступ філософської думки як у тлумаченні людської природи, так і в інтерпретаціях суміжних питань. Зокрема, це проблеми загальних понять, субстанції, сприйняття, реальності світу, тотожності особистості, причинності, філософської та релігійної віри, моралі, неповноти індукції, свободи, свободи волі, симпатії, справедливості, індивідуальної та суспільної корисності, права, тощо. Особливість юмового тлумачення феномену людської природи полягає утому, що вона постає як єдина дійсність людини. Природа людини виявляється у структурі людського досвіду, про який можливо скласти уявлення лише через аналіз наявного враження. Наявне враження охоплює всю сукупність зараз-дійсного досвіду. Але дослідження людської природи привело Юма до ствердження як несубстанційних характеристик природи людини, так і до апеляції відносно людської природи як субстанції, лише її можливості, адже вона не може бути встановлена – так як людині дається лише наявне сприйняття. Тобто людина, за словами Юма, лише „потік" сприйняттів (однак, Юм заперечує розумове встановлення неперервності у сприйняттях – вони дискретні і пов'язуються людиною завдяки звичці), а точніше, людина це пучок сприйняттів (юмове граничне обґрунтування).Продемонстровано особливості тлумачення Д. Юмом феномену людської природи, яка може бути предметом нової науки. Така наука має бути на чолі усіх інших наук, займати домінуюче положення. Принципова різниця між природничими і гуманітарними галузями науки та наукою, яку пропонує Д. Юм полягає у тому, що ця наука охоплює усі сфери (наприклад, вивчення людської природи відбувається через дослідження наявного досвіду, а все, що робить людина не може відбуватись поза межами людського досвіду, значить дослідження чогось, що з'являється у досвіді буде залежати від спостережень та висновків щодо людського досвіду (науки про людську природу)).