Специфіка структури освіти та її елементів

Система освіти як соціальний інститут, з одною боку, є сукупністю певних закладів, установ та осіб, які забезпечені спеціальними матеріальними засобами і здійснюють конкретні соціальні функції, з іншого боку, системою ідей, правил, положень, стандартів, норм діяльності та поведінки людей у певних ситуаціях освітнього життя. (Укладач цього навчального посібника розрізняє навчальні заклади і освітні установи. Під навчальними закладами тут розуміються такі форми організації освітнього процесу у межах яких він здійснюється безпосередньо. Тобто, до навчальних закладів слід віднести, дитсадки, школи, коледжі, університети тощо. Під освітніми установами маються на увазі ті організаційні форми, що беруть участь у визначенні соціальних вимірів освітнього процесу, хоча безпосередньо самого освітнього процесу тут не відбувається. Це означає що до освітніх установ відносяться районні, районні у містах, міські, обласні відділи освіти, департаменти та саме Міністерство освіти тощо.)

Система освіти - соціальний інститут, який специфічними методами реалізує процес соціалізації людей, передусім підростаючого покоління (підготовку і залучення до життя суспільства через навчання і виховання).

Система освіти як соціальний інститут має історичний характер. Вона є відносно стійкою формою соціальної практики, за допомогою якої функціонує суспільне життя, забезпечуються необхідні соціальні зв'язки та відносини, які розкривають безпосередню специфіку типу соціальності суспільства. Особливість системи освіти завжди визначається типом соціальності суспільства, у якому вона функціонує, політичним, державним устроєм, характером соціально-класових та економічних відносин.

Система освіти задовольняє відповідні соціальні потреби та інтереси суспільства, внаслідок цього стабілізуються соціальні відносини і узгоджується різноманітна діяльність членів суспільства. Функціонування системи освіти та виконання людьми у межах даного соціального інституту певних ролей забезпечується соціальними нормами її внутрішньої структури. Саме ці норми визначають обов'язковий порядок, визначають зразки поведінки, та спрямовують соціальну діяльність. Таким чином, система освіти інтегрована у систему соціальних інститутів суспільства.

Система освіти виконує дві функції: поточну та перспективну. Найважливішою ознакою системи освіти є її здатність впливати на розвиток людини, готувати особистість до активної соціальної діяльності. Разом із цим система освіти виконує таких три найважливіших завдання:

1. Загальне та професійне навчання молоді, здійснення підготовки спеціалістів, розвиток продуктивних сил суспільства;

2. Відтворення і розвиток соціальної структури суспільства. Завдяки системі освіти здійснюється соціальна мобільність, або іншими словами, відбувається переміщення індивідів із одних соціальних спільнот до інших. Система освіти у цьому аспекті є своєрідним «соціальним ліфтом», є важливим каналом висхідної соціальної мобільності. Таке завдання системи освіти визначає й П. Сорокін. Він трактує інститут освіти і виховання як засіб вертикальної соціальної циркуляції, а шкільну систему - соціальним ліфтом, що рухається у різних напрямках серед різних верств населення залежно від типу суспільства.

Вплив на соціалізацію індивідів та духовне життя суспільства загалом. Таким чином освіта посідає певне місце у системі культурних цінностей людини. Вона визначає «соціальні виміри людського матеріалу» у суспільстві. Система освіти здійснює передачу культури суспільства від попереднього покоління до сучасного, а від нього ̶ наступного. Школа допомагає молодим людям набути навичок, потрібних для життя у суспільстві та вчить дітей різноманітних соціальних ролей, що її покликані виконувати у цьому житті дорослі.

Особливу увагу соціологія освіти має приділяти вивченню взаємодії системи освіти з виробництвом. У цьому ракурсі можливі такі напрями дослідження:

1. Аналіз виробничо-необхідного рівня загальної і професійної освіти для різних видів праці у суспільному виробництві;

2. Вивчення протиріччя між освітою (її змістом і рівнем) і вимогами виробництва, та шляхів їхнього подолання;

3. Аналіз ролі освіти як чинника, що сприяє доступу до різних видів праці, залучення молоді в професійну структуру суспільства;

4. Дослідження освіти як чинника зростання продуктивності праці, підвищення ефективності виробництва та якості продукції;

5. Дослідження освіти як чинника підвищення трудової активності громадян, вивчення їхнього ставлення до праці, ідентифікації з трудовим колективом;

6. Вивчення взаємозв'язку освіти і рівня задоволення працею;

7. Аналіз ролі освіти як чинника професійної мобільності людей;

8. Вивчення ролі освіти у професійно-кваліфікаційному зростанні працівників;

9 Вивчення взаємодії загальної і професійної освіти, взаємозв'язку політехнізму і професіоналізму в навчанні, їхнього впливу на формування особи;

10. Вивчення ціннісних орієнтацій учнівської та студентської молоді, механізмів формування професійної орієнтації та реалізації життєвих планів випускників навчальних закладів різних рівнів.

Для висвітлення соціальної суті системи освіти необхідно визначити її основні структурні елементи. Ф. Філіппов розмежовує проблеми освіти на проблеми загальної школи, вищої, професійної, педагогічних кадрів, співвідношення освіти і технічного прогресу, тощо. В. Нечаєв у аналізі структури системи освіти фундаментальним елементом визначає процес навчання.

Освіта як соціальна система існує в Україні на трьох рівнях:

1) дошкільна освіта;

2) шкільна освіта: початкова і середня;

3) вища освіта.

Також можна виокремити три форми освіти в Україні:

1) непрофесійна: дошкільні дитячі заклади, середні школи, гуртки тощо;

2) професійна: навчання на робочих місцях, курси професійної підготовки, професійно-технічні училища, середні спеціальні навчальні заклади, інститути, університети, курси підвищення кваліфікації, магістратура, аспірантура, докторантура тощо.

У Законі Україна «Про освіту» виокремлено такі елементи освіти:

1. Дошкільна освіта і виховання - здійснюються разом з сім'єю і мають на меті забезпечення фізичного, психічного здоров'я дітей, їхній повноцінний розвиток, набуття життєвого досвіду, вироблення умінь, навичок, потрібних для навчання у школі;

2. Загальна середня освіта - забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину і суспільство, екологічне виховання, фізичне вдосконалення;

Позашкільна освіта та виховання - забезпечує творчу самоорганізацію дитини у системі позашкільних освітньо-виховних закладів, орієнтується на динамізм розвитку потреб дитини та їхніх батьків у освітньо-виховних послугах;

4. Професійно-технічна освіта - забезпечує здобуття громадянами робітничої професії відповідно до покликання, інтересів, здібностей, підвищення їхньої виробничої кваліфікації, перепідготовку;

5. Вища освіта - забезпечує фундаментальну наукову та загальнокультурну, практичну підготовку, одержання громадянами спеціальності відповідно до покликання, інтересів, здібностей, підвищення їхньої виробничої кваліфікації, вдосконалення професійної підготовки, перепідготовку наукових і науково-педагогічних кадрів;

6. Післядипломна підготовка - забезпечує систематичне поновлення набутих у вузі знань, перепідготовку людей з вищою освітою з метою опанування ними нових спеціальностей та професій;

7. Аспірантура і докторантура забезпечують наукову та педагогічну підготовку кандидатів і докторів наук;

8. Самоосвіта система набуття і підвищення рівня знань шляхом самостійного опанування знань та вмінь, одержання професії і спеціальності. Самоосвіта набуває легітимності шляхом перевірки та оцінки знань за системою екстернату.

Що стосується дошкільної освіти, то соціологія освіти виходить з того, що основи виховання людини, її працелюбність, моральні якості закладаються ще у ранньому дитинстві. Дитячі садки потрібно розглядати не тільки як місця догляду дітей, але і як потужний рушій їхнього морального і фізичного розвитку. Важливою є організація діяльності підготовчих груп з метою успішної адаптації дитини до шкільного ритму життя, набуття навичок самообслуговування.

З точки зору соціології особливо важливим є аналіз орієнтованості суспільства на підтримку дошкільних форм освіти, на готовність батьків використовувати їхню допомогу у підготовці дітей до праці. На відміну від дошкільних закладів, які завжди охоплюють лише частину дітей (за бажаннями їхніх батьків), шкільне виховання є обов'язковим.

Соціологічний аналіз загальної середньої освіти полягає у вивченні цінності даного рівня освіти, сприйняття учнями та батьками впровадження нових форм освіти, оскільки закінчення загальноосвітньої школи є для молоді одночасно і моментом вибору життєвого шляху, професії, виду професійної діяльності. Системна криза суспільства вплинула поглиблення різниці між рівнем знань, що забезпечують звичайні школи і рівнем знань учнів привілейованих гімназій та ліцеїв. Відтак і перспективи продовжити навчання у вузі теж різняться.

Професійно-технічна освіта пов'язана з потребами виробництва, з оперативною і порівняно швидкою формою включеннямолодих людейу життя.

Щодо середньої спеціальної і вищої освіти то для соціології важливим є вивчення соціального статусу цих рівнів навчання молоді, оцінка можливостей і ролі у майбутньому дорослому житті, відповідність суб'єктивних прагнень і об'єктивних потреб суспільства, якості і ефективності підготовки студентів на даних рівнях освіти. Особливо важливими є питання якості і рівня підготовки спеціалістів у відповідності до вимог сучасного ринку праці.

Структура освіти у певній площині є відображенням соціальної структури суспільства. З цієї причини специфіка соціологічного підходу до вивчення освіти полягає у тому, що її розглядають у контексті соціальної взаємодії, як одну з підсистем освітньої системи у якій формуються стійкі, стандартизовані взірці поведінки - ролі та статуси. Соціологія у основному вивчає формальну освіту, що розглядається як тип соціальної організації з відповідною соціальною структурою, тобто сукупністю взаємопов'язаних позицій і ролей, за допомогою яких здійснюються певні види діяльності.

Слід зазначити, що чітко простежуються національні особливості ступеневої, кваліфікаційної, спеціалізаційної, а отже, і організаційної підготовки. Дана обставина спричиняє суттєві складнощі у випадку переміщенні людей із країни у країну як для отримання чи продовження освіти, так і у разі визнання кваліфікацій для отримання робочих місць. Тому у зв'язку з глобалізаційними та євроінтеграційними процесами назріла гостра необхідність уніфікації ступенів та кваліфікацій через зближення структури, організації та змісту освіти у різних країнах Європи.

Для глибшого розуміння зазначених відмінностей та уявлення щодо необхідні зміни та уніфікації порівняємо особливості структури, організації та механізм зарахування для здобуття вищої освіти в окремих країнах Європи.

В Австралії зарахування для здобуття вищої освіти відбувається за наявності чинного посвідчення про закінчення середньої школи чи його еквівалента. Існують специфічні вимоги щодо зарахування на навчання за обраною програмою. Враховується те, у якій країні видано посвідчення про закінчення середньої школи. Немає обмежень у зарахуванні до університетів.

У Бельгії до вищих навчальних закладів (ВНЗ) можуть бути зараховані всі абітурієнти, які мають чинне посвідчення про закінчення середньої школи. Виняток - декілька напрямків, що мають спеціальні вимоги (наприклад, інженер-будівельник), для здобуття освіти за такими спеціальностями необхідно скласти додаткові іспити. Обмежень у зарахуванні немає.

У Великобританії діють загальні вимоги доступу до ВНЗ: складання іспитів підвищеного рівня з двох чи більше предметів. Обмеження при зарахуванні існують за деякими напрямками підготовки. Навчальні заклади мають право встановлювати свої власні обмеження.

У Греції діють загальні вимоги доступу до ВНЗ: чинне посвідчення про закінчення середньої школи та складання іспитів. Зарахування до університетів проводиться з надзвичайно ретельним відбором, обмеження при зарахуванні існує за всіма напрямками підготовки.

У Данії діють загальні вимоги доступу до ВНЗ: чинне посвідчення про закінчення середньої школи або його еквівалент. Існують специфічні вимоги до зарахування на навчання за обраною програмою. За винятком декількох напрямків підготовки (медицина, деякі парамедичні спеціальності тощо), обмежень у зарахуванні немає. Заклади мають право на встановлення власних обмежень наприклад, через брак місць.

В Ісландії діють загальні вимоги доступу до ВНЗ чинне посвідчення про закінчення середньої школи. Часто існують спеціальні вступні вимоги. Повного обмеження при зарахуванні немає, але університети мають право відбирати студентів згідно зі своїми власними стандартами.

В Іспанії окрім загальних вимог доступу до ВНЗ (чинне посвідчення про закінчення середньої школи чи еквівалент), існують специфічні вимоги щодо зарахування на навчання за обраною програмою: один рік підготовчих курсів. Обмеження при зарахуванні існують за деякими напрямками підготовки.

В Італії діють загальні вимоги доступу до ВНЗ: чинне посвідчення про закінчення середньої школи чи еквівалентна кваліфікація. Обмеження при зарахуванні існують для певних курсів, а також для обмеженої кількості університетських курсів.

У Люксембургу зарахування для здобуття вищої освіти відбувається на основі чинного посвідчення про закінчення середньої школи чи еквівалентна кваліфікація. Обмежень при зарахуванні немає.

У Нідерландах діють загальні вимоги доступу до університетів: чинне посвідчення про закінчення середньої школи. Зарахування залежить від специфічних вимог до вступу - на навчання за обраною програмою. Обмеження при зарахуванні існують за деякими напрямками підготовки.

У Німеччині доступ до вступу в університети вимагає 12-13-річної середньої освіти або рівноцінної кваліфікації. Існують спеціальні вступні вимоги для вступу на навчання за деякими програмами особливо до музичних академій та академій образотворчих мистецтв. Окрім деяких сфер, загальних обмежень у зарахуванні до університетів немає.

У Норвегії окрім загальних вимог доступу до ВНЗ (чинне посвідчення про закінчення середньої школи чи еквівалент), існують специфічні вимоги до зарахування на навчання за обраною програмою. Обмеження на зарахування існують за більшістю напрямів підготовки.

У Португалії діють загальні вимоги доступу до ВНЗ: чинне посвідчення про закінчення середньої школи чи еквівалентна кваліфікація. Обмеження на зарахування існують за більшістю напрямків підготовки. Студенти мають право на те, щоб їм запропонували місце навчання, але воно не завжди може співпадати з вибором студента.

В Україні зарахування у ВНЗ відбувається за наявності атестата про закінчення середньої школи та сертифіката зовнішнього незалежного оцінювання, повинне забезпечити рівний доступ до вищої освіти. Здійснюється конкурсний відбір. Є пільгові категорії (соціальні пільги, або пільги у зв'язку з особливими досягненнями у навчанні: золота, срібна медаль, переможці предметних олімпіад тощо). Загальна кількість студентів, які зараховуються до ВНЗ, визначаються ліцензованим обсягом, що регулюється державним органом ліцензування. Кількість осіб, які вступають на державну форму навчання, визначається державним замовленням, що формує Міністерство освіти і науки України.

У Фінляндії зарахування для здобуття вищої освіти відбувається на підґрунті чинного посвідчення про закінчення середньої школи чи еквівалентної кваліфікації, а також іспиту на зарахування до ВНЗ. Обмеження на зарахування існують за більшістю напрямків підготовки.

У Франції діють загальні вимоги доступу до вступу в університети: чинне посвідчення про закінчення середньої школи. Інших вимог до вступу немає. Решта закладів освіти мають різноманітні вступні вимоги. Система обмеженого зарахування при вступі до університетів не застосовуються. Інші типи закладів проводять ретельний відбір при зарахуванні

У Швеції окрім загальних вимог доступу до ВНЗ (чинне посвідчення про закінчення середньої школи чи його еквівалент), існують специфічні вимоги до зарахування на навчання за обраною програмою. Обмеження при зарахуванні існують за всіма напрямкамиі рівнями підготовки.Навчальний заклад має право самостійно встановлювати обмеження у кількості зарахованих студентів.

Терміни «доступ» та «зарахування» тут пов'язані один з одним, але мають різне значення. Вони визначають різні етапи одного процесу, що веде до участі у вищій освіті. Відповідність вимогам доступу є необхідною, але не завжди достатньою умовою для того, щоб бути зарахованим на навчання за програмою вищої освіти.

Резюме

1. Освіта - один із основних соціальних інститутів суспільства завданням, якого є дослідження соціальних чинників засвоєння знань та аналіз успішності функціонування соціальних організацій, що забезпечують соціалізацію особистості (шкіл, середніх навчальних закладів, вузів тощо).

2. Зазвичай освіту аналізують у трьох аспектах: культурному, як визначальний компонент культури; діяльнісному, як особливий вид діяльності та інституційному, як соціальний інститут суспільства.

3. Розвиток системи освіти визначається єдністю її структурних елементів: навчання та виховання. Навчання і виховання являють собою діалектичну єдність, оскільки у навчанні об'єктивно закладені потенційні елементи виховання, а виховання містить додаткові знання і навички.

4. Визначають три основні підходи до соціологічного аналізу освіти: функціональний підхід, теорія людського капіталу та теорія конфлікту.

5. Освіта виконує певні функції, серед яких визначальними є: соціально-економічна, виховна, гуманістична функція тощо. Сучасна система освіти побудована на системі соціальних принципів, зокрема загальності освіти, безперервності освіти, поєднання навчання та виховання тощо. Також можна окреслити три основних цілі освіти: інтенсивну, екстенсивну та продуктивну.

? Запитання для самоконтролю

1. Як співвідносяться поняття «освіта» і «культура»?

2. В чому полягає зміст основних функцій освіти.

3. Що означає вираз «освіта як соціокультурний інститут»?

4. Які основні вимоги до освіти в умовах ринкової економіки?

5 Як співвідносяться поняття «освіта» і «навчання»?

6. У чому полягає суть принципу «випереджаючого розвитку» освіти?

7. Що передбачає гуманізація та гуманітаризація освіти?

8. Яка роль освіти в суспільстві з точки зору теорії функціоналізму, теорії конфлікту

9. Як Ви розумієте знання як ціль та результат навчально-виховного процесу?

10. Вкажіть з якими концепціями пов'язане виникнення соціології освіти на початку XX ст.

11. Які об'єктивні чинники сприяли виокремленню соціології освіти в самостійну наукову дисципліну?

12. Визначте науковий і суспільний статус соціології освіти, історичну необхідність її виникнення.

13. Проаналізуйте особливості трактування категорії знання філософією, педагогікою, психологією, соціологією тощо.

14. Яку роль відіграє освітня діяльність у соціалізації особи?

15. Яке місце займає освіта в системі людських цінностей?

Теми ІНДЗ

1. Освіта як соціокультурний інститут

2. Гуманізація та гуманітаризація освіти

3. Характеристики змісту основних функцій соціології освіти

4. Сутність гуманізації та гуманітаризації освіти

5. Науковий і суспільний статус соціології освіти

6. Освіта як чинник соціалізації особи.

& Використана і рекомендована література

1. Ґіденс Е. Соціологія / Е. Ґіденс |Пер. з англ. В. Шовкун, А. Олійник; Наук. ред.. О. Іваненко]. - К.: Основи. - 1999. - 726 с.

2. Городняк І.В. Соціологія освіти: Курс лекцій. / І..В. Городняк - Львів, ЛНУ ім. І.Франка, 2007. - 152с.

3. Дворецька Г. В. Соціологія: Навч. посібник. / Г.В. Дворецька - К • КНЕУ, 2002. - 472 с.

4. Захарченко М.В. Історія соціології (від античності до початку XX ст.). / М.В. Захарченко, О.І Погорілий - К: Либідь, 1993. - 336 с.

5. Леднев В.С. Содержание образования. / В.С. Леднев - М.: Высш. шк., 1989.-360 с.

6. Лукашевич М.П. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії / М.П. Лукашевич, М.В. Туленков - К.: МАУП, 1999. - 344 с.

7. Лукашевич H. П. Социология образования / М.П. Лукашевич, В.Т. Солодков - К: МАУП, 1997. - 224с.

8. Нечаєв В.Я. Социология образования./ В.Я.Нечаев – М.: Изд-во МГУ, 1992.-200с.

9. Рущенко I. П. Загальна соціологія: Підручник. / І.П. Рущенко - Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ,

10. Нечаев В.Я. Социология образования. / В.Я. Нечаев - М.: Изд-2004. - 524 с.

11. Сірий C.B. Соціологія: загальна теорія, історія розвитку, спеціальні та галузеві теорії. / C.B. Сірий - К.: Атіка, 2004. - 480 с.

12. Соціологія / За ред. В.Г. Городяненка - К.: Видавничий центр «Академія», 2002 - 560 с.

13. Соціологія культури: Навч. посібник. // О. М. Семашко, В. М. Піча, О. І. Погорілий та ін.; за ред. О. М. Семашка, В. М. Пічі. - К.: «Каравела», Львів: «Новий світ 2002», 2002. - 334с.

14. Соціологія: Курс лекцій. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. / За ред. В.М. Пічі. Львів: «Новий світ - 2000», 2002.-312 с.

15. Филиппов Ф. Р. Социология образования. / Ф.Р. Филиппов - M.: Наука, 1980.

16. Чернецкий Ю.А. Высшая школа США: общая характеристика и возможные «уроки» для Украины / Ю.А. Чернецкий // Университеты. - 1999. - № 2. - С.46-50.

17. Sztompka P. Socjologia. / P. Sztompka - Krakôw: Znak, 2005. - 653 s.