Про промови при вручанні подарунків і книжок, про здравиці і вступне слово

1. Щоб навіть вручання подарунків супроводжувати і прикрашувати промовою, то це, на нашу думку, зухвало і гордо, наче б ти нагадував приятелеві, аби він знав, скільки тобі винен. Це, звичайно, показує грубість того, хто дарує, викликає рум’янець у того, хто приймає, і робить подарунок ненависним і немилим. Тому при цьому дуже, здається, роблять помилки, коли молодій жертвують подаруночки, вінці, персні, намиста і тому подібне з величезною і нестерпною пихою і на повний рот кричать, що це таке дорогоцінне, тільки не кажуть, по якій ціні куплено, бо якість матеріалу, безперечно, ніколи не приховують. Якщо ж буде золото, то цілу промову завантажують алегорією, вилитою з золота, неначе бояться, аби, випадково той, кому дарують, не пізнав, що це зроблено з золота, і буде думати, що це свинець, — і тоді вони аж до нудоти підкреслюють, що це золото. Не знаю, чи це могло б комусь сподобатись, хто тверезо дивиться на цю справу.

2. Тому, коли вручають подарунок з нагоди весілля, вітань, святкових днів чи при інших нагодах, я вважав би, що тоді про подарунок не треба згадувати ні словечком, а привітати гостя чи то поздоровити його, чий день народження \393\ або подружжя, і після закінчення промови вручити подарунок без слів. Якщо комусь захотілось би щось сказати, то треба говорити не красномовно, а дуже коротко і буденною мовою, що це він або інший вручає на знак любові і дуже ввічливо просить прийняти подарунок.

3. Хоч і можна було б піти за прийнятим у наших сучасників звичаєм, щоб той, хто дарує, також дещо сказав (а саме, якщо пересилати подарунок відсутньому, то, здається, необхідно супроводити його листом, а коли присвячувати книжку, то помістити присвяту на лицьовій сторінці). /172/ Те, що в даному випадку і з якою скромністю, стриманістю, обережністю можна було б сказати, декількома словами пригадаю. Присвяту можна скласти подвійним способом, і те саме скажеш про лист. По-перше, взагалі слід тільки згадати про подарунок, без специфічної його назви (що це вінок, або чаша, чи одяг). По-друге, можна й назвати цей подарунок.

4. За першим способом промову можна скласти так: спочатку виклади свою любов або згадай коротко вчинені тобі добродійства тим, кому даруєш, і заяви, що ти є його боржником. Потім скажеш, що твій подарунок такий незначний і маленький, що не дорівнює ні твоїй любові, ні його заслугам. Тоді оправдайся, що малоцїнність дарунка б виявом доброї волі і що ти хотів показати не щедрість, а виявити прихильність таким знаком, яким зміг. Наприкінці покірно проси, щоб він його прийняв; щоб не дивився, що це таке або яка цінність, а тільки про що воно свідчить. І як він у розмові з людьми не спостерігає за тим, які милі й блискучі слова, а яку думку вони означають, гак і ти проситимеш, щоб не звертав уваги на матеріал або ціну твого гостинця, а на його значення. Крім того, можеш сказати, що навіть дешевий подарунок, якщо до нього доторкнеться його рука, стане дорогоцінним, і він охоче прийме.

5. Якщо вирішиш назвати докладно дарунок, то зроби це на четвертому місці, після того, як применшиш його вартість і попросиш вибачення за малоцінність. Та інакше не можна буде згадувати або розповідати про подарунок, хіба як коротко сказати, що він, здається, відповідний, гідний твоєї любові, чи великим заслугам перед державою того, кому даруєш, чи добродійствам, вчиненим тобі, або честі, гідності, доблесті, знанню тощо. Бо як здавна складали в жертву богам подарунки, що вказували на якусь їхню силу або чесноту, то і ти скажи, що так само робиш. Однак це не всюди і не про кожен подарунок можна говорити. Не кажи, даруючи чашу, що вона йому підходить; а передусім [говори] при присвяті картин, особливо тих, на яких виражені або приховані чесноти чи славні подвиги людини, якій присвячується. Сюди \394\ відносяться також тези філософські або теологічні, загально відомі висновки. Далі, коли присвячуємо комусь книжки, якщо вони будуть про справедливість і закони, скажемо, що нікому більше не відповідає той подарунок, який є і стражем законів і любителем справедливості та ін.

6. Тут, здається, годиться сказати дещо про здравиці. Багато хто від склянки, якою п’ють, від чарки, круглої чи високої, срібної, від візерунків, намальованих на чарці, а навіть від вина виводить алегорії; та це все у кожному випадку дуже недоречне та й просто грубе і некультурне, і треба вживати хіба що для жарту між друзями. Тому ти нічого такого собі не дозволяй, але або подякуй другові, що не обтяжив себе твоїми відвідинами, або поздоров когось з якоюсь нагодою, днем народження чи святом, або засвідчуй свою любов. А це висловиш не в довгій, /172зв./ ані у вишуканій, а в простій промові, яка, здається, ясніша і щиріша, і в якій не буде жодної згадки ні про чарку, ні про вино, та й в кінці не буде ніякого приводу до пиття. Однак не відмовляйся від чарки. Адже ж це не таємниця, що не можна було б випити за чиєсь здоров’я без виголошення тостів. Пригадується мені тут смішна думка деяких латинян, які стверджують, що їхня формула хрещення краща за нашу, бо вона виголошується у третій особі пасивного стану, а їхня — у першій тим, хто хрестить: «Я тебе хрещу». Бо як же може хрестити той, який не каже, що він хрестить.: А ти пити зможеш, хоч не заявиш, що ти це робиш.

7. Вступне слово, яке, звичайно, буває перед диспутами, судами, нарадами, а особливо, на початку книг, не вимагає жодного іншого особливого мистецтва, як того, що притаманне вступам до промов. Бо ж виголошувати вступне слово перед диспутом — це те саме, що й починати промову, і вступне слово — це те саме, що й початок промови. Необхідно завоювати прихильність у читачів і слухачів, принижуючи себе або виражаючи любов до батьківщини, релігії, честот, викладаючи причини, які я навів би для написання або скликання зборів чи наради, що, звичайно, буває у найвищого духівника, вождя та інших керівних мужів. Далі треба проявити тямущість у викладі і у відповідному поділі того, що розглядається. Увагу здобудеш тим, якщо справа, про яку говориться або пишеться, буде рідкістю, гідною подиву, цікавою. Вступи, які, звичайно, виголошуються перед диспутами у школах, можуть базуватись на самому викладі своєї і протилежної думки з доданням просьби, щоб слухачі доброзичливо слухали і судили правильно. Якщо б це трапилось, то можна перед визначними гостями викласти відповідні мотиви, чому ведеться диспут в їх присутності. \395\

Розділ восьмий