Загальна характеристика злочинів в сфері господарської діяльності

Лекція 8. Злочини у сфері господарської діяльності

ПЛАН

Загальна характеристика злочинів в сфері господарської діяльності

Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї (ст. 199 КК).

Порушення законодавства про бюджетну систему України (ст. 210 КК).

Ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) (ст. 212).

Незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору чи контрольних марок (ст. 216).

Фіктивне підприємництво (ст. 205 КК).

Протидія законній господарській діяльності (ст. 206 КК).

Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (ст. 209 КК).

Розголошення комерційної або банківської таємниці (ст. 232 КК).

Доведення до банкрутства (ст. 219 КК).

Незаконне використання інсайдерської інформації (ст. 232¹ КК).

Випуск або реалізація недоброякісної продукції (ст. 227 КК).

Загальна характеристика злочинів в сфері господарської діяльності.

Дані злочини розташовані у розділі VII “Злочини у сфері господарської діяльності” (статті 199–233 Особливої частини КК України).

За існуючого стану законодавства, родовим об’єктом злочинів в сфері господарської діяльності можна визначити суспільні відносини, що виникають в процесі виробництва всією сукупністю галузей господарства суспільного продукту, його розподілу та обміну, виконання робіт та надання послуг вартісного характеру, а також в процесі формування та виконання бюджетів від результатів господарювання.

Наведене визначення поняття родового об’єкта виглядає дещо узагальненим через зазначені обставини, тому, для більшої конкретизації в залежності від галузі виробництва або виду діяльності, в господарських злочинах виділяють ще и видові об’єкти, за якими і визначається їх система. Як окремі напрямки або галузі, що потребують кримінально-правового захисту від злочинних проявів можна визначити наступні групи суспільних відпочин, що існують в межах всієї сфери господарювання: суспільні відносини у сфері кредитно-посередницької та банківської діяльності; суспільні відносини зовнішньоекономічній діяльності; суспільні відносини у сфері підприємницької діяльності; суспільні відносини у сфері приватизації; суспільні відносини у сфері державних фінансів; суспільні відносини у сфері споживчого ринку.

Особливістю при кваліфікації злочинів в сфері господарської діяльності є їх розгалужена суспільна небезпека, що проявляється у здатності завдавати шкоди декільком об’єктам одночасно. Наприклад, злочин у сфері підприємницької діяльності (ст. 203¹ КК) може вчинятися з одночасним ухиленням від сплати податків (ст. 212 КК). Таке одночасне завдання шкоди двом або більше видовим об’єктам потребує сукупної кваліфікації злочинів.

На рівні безпосереднього об’єкта, у разі завдання суспільно-небезпечним діянням шкоди основному та додатковому об’єктам, кваліфікуюче значення має лише шкода, що завдається основному безпосередньому об’єкту, суспільна небезпека від завдання шкоди додатковому об’єкту вважається нею врахованою і тому сукупної кваліфікації таке діяння не потребує. Наприклад, при ухиленні від сплати податків додатковим безпосереднім об’єктом завжди виступають відносини власності, але злочин кваліфікується лише за відповідною частиною ст. 212 КК.

Майже половина злочинів в сфері господарської діяльності мають бланкетні диспозиції. Правильна кваліфікація цих злочинів неможлива без звернення до інших законодавчих та нормативних актів, за допомогою яких розкриваються об’єктивні і суб’єктивні ознаки цих злочинів.

Із загальної кількості злочинів, про які йдеться у розділі VII Особливої частини КК, більше половини є предметними, тобто такими, що містять вказівку на наявність предмета злочину безпосередньо у диспозиції статті. В таких випадках, предмет злочину набуває значення обов’язкової ознаки складів цих злочинів і підлягає обов’язковому встановленню та доведенню. Відсутність предмета злочину в такому разі свідчить про відсутність складу злочину. Тому, при кваліфікації предметного господарського злочину, коли предмет злочину формується не одночасно, а протягом певного часу, потрібно розподіляти загальний час на періоди, в яких закон визначав неоподатковуваний мінімум доходів громадян тією чи іншою сумою, підрахувати їх кратність, відповідно, за кожний період, після чого скласти і встановити остаточний розмір.

За конструкцією об’єктивної сторони злочини в сфері господарської діяльності переважно складаються із злочинів з матеріальним складом, обов’язковими ознаками яких є діяння (дія або бездіяльність), суспільно небезпечні наслідки та безпосередній причинний зв’язок. Цей показник значно зросте, якщо узять до уваги кваліфіковані та особливо кваліфіковані склади решти господарських злочинів.

Як вже зазначалось, однією з особливостей чинного закону про кримінальну відповідальність є те, що він в деяких складах злочинів фактично ототожнює фізичні ознаки предмета злочину з наслідками, як ознакою об’єктивної сторони.

В якості оціночних понять у деяких злочинів визначає КК значний, великий та особливо великий розміри. З одного боку ці оціночні поняття розглядаються як фізичні характеристики предмета злочину, а з другого – розміри заподіяної матеріальної шкоди.

Деякі злочини можуть вчинюватися лише в певний спосіб, що безпосередньо вказаний у диспозиції статті: (наприклад, пошкодження чи знищення майна, заподіяння матеріальної шкоди у ст. 206 “Протидія законній господарській діяльності” та у ст. 228 “Примушування до антиконкурентних узгоджених дій” КК тощо).

Суб’єктами господарських злочинів можуть бути визнані ті фізичні особи, які безпосередньо займаються господарською діяльністю, представляють інтереси господарюючих суб’єктів чи держави в сфері господарської діяльності. Зокрема, суб’єктів господарських злочинів, залежно від притаманним їм обов‘язкових і додаткових властивостей, кола прав і обов’язків, що покладені на них правовими приписами, можна поділити на дві категорії: 1) спеціальні суб‘єкти (наприклад, посадова особа, підприємець, власник, засновник, учасник, уповноважена особа, не власник тощо); 2) будь-яка особа, наділена ознаками суб’єкта злочину, яка порушує або не виконує певні господарські обов‘язки і вимоги. Ознаки суб’єктів господарських злочинів встановлюються за допомогою законодавчих та нормативних актів, інструкцій, наказів, розпоряджень, типових та відомчих функціональних обов’язків, цивільно-правових правочинів тощо.

Суб’єктивна сторона злочинів у сфері господарської діяльності характеризується умисною формою вини, за виключенням злочину, передбаченого ст. 227 “Випуск або реалізація недоброякісної продукції” КК, який може вчинюватись як умисно, так і з необережності. Для деяких складів обов’язковими ознаками суб’єктивної сторони виступають мета (наприклад, мета збуту при виготовлені, зберіганні, придбанні, перевезенні, пересиланні, ввезенні в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї – ст. 199 КК тощо) або мотив (наприклад, корисливі або інші особисті мотиви при розголошенні комерційної або банківської таємниці – ст. 232 КК тощо).

Підсумовуючи викладене, можна зазначити, що під злочинами у сфері господарської діяльності слід розуміти передбачені нормами розділу VII Особливої частини КК посягання на порядок обігу грошей, цінних паперів, інших документів, на системи оподаткування, бюджетного і валютного регулювання, порядок переміщення предметів через митний кордон, порядок зайняття підприємницькою та іншою господарською діяльністю, права і законні інтереси кредиторів і споживачів, добросовісну конкуренцію і антимонополістичну діяльність, а також на порядок приватизації.

Видається, що слід підтримати класифікацію згідно з якою злочини, що вчиняються у сфері господарської діяльності, залежно від безпосереднього об’єкта посягання, можуть бути таких видів:

1. Злочини у сфері кредитно-фінансової, банківської і бюджетної систем України (статті 199, 200, 201, 210, 211, 212, 212¹, 204 і 216 КК).

2. Злочини у сфері підприємництва, конкурентних відносин та іншої діяльності господарюючих суб'єктів (статті, 203, 203¹, 205, 206, 209, 209¹, 213, 229, 231 і 232 КК).

3. Злочини у сфері банкрутства (статті 218, 219, 220 і 221 КК).

4. Злочини у сфері використання фінансових ресурсів та обігу цінних паперів (статті 222, 223¹, 223², 224, 232¹, 232² КК).

5. Злочини у сфері обслуговування споживачів (стаття 227 КК).

6. Злочини у сфері приватизації державного та комунального майна (стаття 233 КК)(12).

 

Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї (ст. 199 КК).

При кваліфікації цього злочину слід виходити з того, що він є складним за побудовою об’єкту. Основним безпосереднім об’єктом цього злочину є суспільні відносини, що існують у сфері державних фінансів. Суспільна небезпека цього злочину полягає у тому, що ним порушується встановлений законом порядок формування і функціонування грошової системи України. Додатковим безпосереднім об’єктом виступають відносини в сфері забезпечення порядку переміщення матеріальних цінностей та окремих предметів через митний кордон України, а додатковим факультативним – відносини власності.

Предметом злочину є: підроблена національна валюта України у вигляді банкнот чи металевої монети; підроблена іноземна валюта; підроблені державні цінні папери; підроблені білети державних лотерей. У цьому складі злочину предмет злочину виступає обов’язковою ознакою.

Підробленість – є соціальною ознакою предмета злочину, саме у ній полягає шкідлива для об’єкту злочину властивість цих предметів. Вона може утворювати як повну імітацію грошового знака чи цінного папера, так і істотну фальсифікацію справжніх грошових знаків чи цінних паперів. Якість відтворення грошей чи державних цінних паперів має передбачати такий ступінь графічної та кольорової точності зображання, який дає винній особі підстави вважати можливим їх перебування у обігу.

Груба підробка грошових знаків чи державних цінних паперів, коли їх невідповідність справжнім примірникам очевидна, а умисел винної особи був спрямований лише на обман окремих громадян, не може кваліфікуватися за ст. 199 КК. За наявності підстав таки дії слід кваліфікувати як шахрайство.

Національною валютою України визнаються грошові знаки у вигляді банкнот, монет (у тому числі пам’ятних і ювілейних), які випускаються Банкнотно-монетним двором Національного банку України, перебувають в обігу та виступають законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу чи вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, що перебувають в обігу. Грошовою одиницею України, відповідно до статті 99 Конституції України, є гривня, що дорівнює 100 копійкам, яка визнається єдиним законним платіжним засобом на території України. Виключне право на введення в обіг гривні та розмінної монети (емісія), організацію їх обігу та вилучення з обігу належить Національному банку України.

Під терміном “іноземна валюта” розуміються іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території іноземної держави; а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу.

Підроблені грошові знаки (валюта України та іноземна валюта) і державні цінні папери, що вилучені з обігу і не підлягають обміну на грошові знаки, які введено в обіг, а мають лише колекційну цінність, не є предметом злочину, передбаченого ст. 199 КК, тому їх підробка чи виготовлення з метою збуту, а також збут, за наявності необхідних підстав, повинні кваліфікуватись як шахрайство.

Державні цінні папери – грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між державою (емітентом цінних паперів) та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Такими є: акції; облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов’язання республіки; ощадні сертифікати; інвестиційні сертифікати; векселі Державного казначейства України; приватизаційні папери. Державними цінними паперами є цінні папери, які випускаються і забезпечуються державою.

Не відносяться до державних цінних паперів облігації державних підприємств та цінні папери Національного банку України, зокрема його депозитний сертифікат, оскільки держава не є емітентом цих цінних паперів і не несе зобов’язань за ними.

Не можуть визнаватись предметом злочину, передбаченого ст. 199 КК підроблені недержавні цінні папери. Виготовлення їх з метою збуту, збут та використання слід кваліфікувати за ст. 224 КК.

Також не можуть бути предметом цього злочину підроблені документи на переказ, платіжні картки та інші засоби доступу до банківських рахунків. Виготовлення, збут та використання таких предметів утворюють склад злочину, передбачений ст. 200 КК).

Під білетами державних лотерей слід розуміти документи, які дають право особі, що їх придбала, на участь у господарській операції, яка передбачає розігрування призу за випадковою вірогідністю виграшу. Емітентом випуску таких білетів є держава в особі уповноваженого нею центрального органу державної влади та управління, що здійснює фінансово-кредитну діяльність. Недержавні лотерейні білети не можуть визнаватися предметом цього злочину. Їх підроблення з метою збуту або з метою отримання виграшу слід кваліфікувати як готування до шахрайства, а отримання по ньому виграшу або оплатний збут – як закінчене шахрайство.

Здійснюючи кваліфікацію цього діяння слід враховувати, що об’єктивна сторона злочину, що передбачений ч. 1 ст. 199 КК, характеризується однією обов’язковою ознакою – діянням у вигляді альтернативних дій: виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту та збуті підроблених предметів, вказаних у диспозиції. З моменту вчинення будь-якої із зазначених дій злочин вважається закінченим. При цьому достатньо, щоб предметом зазначених дій був хоча б один із вказаних у диспозиції ст. 199 КК предметів.

Під виготовленням розуміються дії, спрямовані на створення будь-якого із зазначених предметів цього злочину (повністю чи частково) тим чи іншим способом. Способи підробки кваліфікуючого значення не мають.

Підроблення лише цифрового номіналу купюри іноземної валюти у разі спроби її збуту має кваліфікуватися як готування до шахрайства, а при фактичному збуті такої купюри – як шахрайство, оскільки у такій купюрі існує неузгодженість цифрового і буквеного номіналів, що виключає можливість перебування такої купюри у обігу, а самий її збут завжди поєднаний з обманом.

Як виготовлення підроблених грошей, державних цінних паперів та білетів державних лотерей мають кваліфікуватися і дії особи, яка свідомо придбала підроблені гроші, державні цінні папери чи білети державних лотерей з метою їх наступного збуту і для надання їм більшої подібності до справжніх і внесла до них додаткові підробки, які створювали можливість перебування їх в обігу.

Під зберіганням зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 199 КК предметів слід розуміти вчинення будь-яких умисних дій, пов’язаних з фактичним володінням такими предметами, незалежно від місця їх знаходження і тривалості зберігання: тримання при собі (в одязі, валізі тощо), поміщення у будь-яке вибране і відоме особі місце.

Придбання зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 199 КК предметів полягає в умисному отриманні їх будь-яким способом: купівля, обмін, одержання в подарунок чи як оплати боргу, одержання як оплати за надані послуги чи виконану роботу, виграш в азартні ігри, одержання в позику, привласнення знайдених таких предметів тощо.

Під перевезенням слід розуміти будь-які дії з переміщення підробленої національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державних лотерей будь-яким транспортом з одного місця в інше як на території України, так і за її межами. Спосіб транспортування зазначених предметів, відстань, на яку їх перевезено, не мають значення. Не є перевезенням зазначених предметів їх перенесення (переміщення) з одного місця в інше без використання транспортних засобів. Такі дії мають кваліфікуватися як зберігання зазначених предметів.

Пересилання підробленої національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державних лотерей полягає у переміщенні зазначених предметів у просторі без участі відправника шляхом відправлення поштою або посильним. При цьому злочин вважається закінченим з моменту передачі відправлення із зазначеними предметами у відділок зв’язку або посильному.

Під ввезенням в Україну підробленої національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державних лотерей слід розуміти переміщення зазначених предметів із-за кордону на територію України будь-яким транспортом. Якщо поза митного контролю або з приховуванням від нього через митний кордон переміщуються частково підроблені державні цінні папери або підроблені монети, виготовлені з дорогоцінних металів, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 199 та 201 КК.

Під збутом підробленої національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державних лотерей слід розуміти будь-яке їх умисне відчуження: використання як засобу платежу, продаж, розмін, обмін, дарування, передачу в борг і в рахунок боргу, програш в азартних іграх. Як збут слід кваліфікувати і дії особи, яка отримала такі предмети випадково, але після виявлення факту підробки вирішила їх позбутися без матеріальних втрат для себе.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується двома обов’язковими ознаками: виною у формі прямого умислу та спеціальною метою. Зміст умислу при вчиненні цього злочину полягає в усвідомлені особою суспільно-небезпечного характеру вчинюваного діяння і бажанні діяти таким чином.

Виготовлення підроблених грошей чи державних цінних паперів може бути кваліфіковане за ст. 190 КК лише за наявності в діях винної особи мети збуту. Метою злочину виступає прагнення до відчуження (випуску в обіг) предметів, зазначених у диспозиції статті. Відсутність такої мети вказує на відсутність складу злочину, передбаченого ст. 199 КК. Мотиви злочину можуть бути різними і на кваліфікацію злочину не впливають.

Суб’єкт злочину загальний – фізична, осудна особа, що досягла 16-річного віку.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 199 КК), є вчинення передбачених ч. 1 ст. 199 КК дій повторно, за попередньою змовою групою осіб, або у великому розмірі.

Особливо кваліфікованими ознаками, відповідальність за які передбачена ч. 3 ст. 199 КК вважається вчинення передбачених ч. 1 ст. 199 КК дій організованою групою чи в особливо великих розмірах.