Розвиток соціології в Росії та Україні

Вище ми розглянули основні етапи магістрального розвитку соціологічної науки, представники якої здебільшого були із Західної Європи та США. А як розвивалась соціологія в Росії та Україні?

Росія XIX ст. хоча й була периферією Європи, але все ж таки рухалася у тому ж напрямі слідом за нею. Досягнення європейських вчених не були для російських „таємницями за сімома печатками», хоча специфіка російського життя, безсумнівно, відобразилася на розвитку російської соціології.

У Росії теж були свої певні наукові напрями з досить яскравими їх представниками: географічний (Л. Мечников, М Соловйов, В.Ключевський); органічний (О.Стронін, М. Лілієнфельд); суб'єктивістський (П. Лавров, М.Михайловський); психологічний (Л.Петражицький, М.Карєєв); багатофакторний (М.Ковалевський); діалектико-матеріалістичний (Г.Плеханов, B.Ленін) тощо.

Представники так званої «суб'єктивної соціології» П.Л. Лавров (1823-1900) і М.К. Михайловський (1842-1904) багато уваги приділяли проблемам співвідношення соціального та історичного, предмета і методу соціології, теорії прогресу та ролі особистості в історії. Вони розглядали цивілізацію як свідомий історичний рух, рушійною силою якого і водночас мірилом прогресу є особистість (критично мислячі особистості - передова інтелігенція). Соціалізм, на їхню думку, - це творчість особистісного начала при посередництві начала громадського. Природні явища закономірні і весь час повторюються, суспільні явища індивідуальні і постійно змінюються. Таким чином, вони виступали проти концепції географічного та органічного напрямів і в основу своєї ставили окрему особистість.

Серед представників українських соціологів цього часу можна назвати членів так званого «женевського гуртка» М.П. Драгоманова (1841 - 1895), якого називають піонером української соціології, Ф. Вовка (1847 - 1918) та С. Подолинського (1850 - 1891). Українські вчені були під відчутним впливом західної науки, тому в них можна знайти як розробки у дусі О. Конта і Г. Спенсера, так і К. Маркса. Соціологів, як окремих фахових спеціалістів, ні в Росії, ні в Україні тоді не було, тому наукові праці соціологічного змісту укладалися філософами, економістами, етнографами тощо.

Одним з яскравих представників російської соціології XIX ст. був правознавець М.М. Ковалевський (1851 -1916). Для вивчення суспільства він використовував історико-порівняльний метод, визнавав прогрес у розвитку суспільства, зміст якого ототожнював з розширенням сфери солідарності. Солідарність він вважав універсальним соціальним законом. За М.М. Ковалевським вона є нормою суспільного життя, а класова боротьба - відхиленням від норми. Звідси у нього і негативне ставлення до революції як протиприродної форми розвитку суспільства, яка по суті є результатом помилок діючого у державі уряду.

Юрист Д. Петражицький (1867- 1931), випускник Київського університету, займався здебільшого психологічними аспектами права і вважається одним з фундаторів юридичної соціології. Його учень Г. Гурвич (1894 -1965), на відміну від свого вчителя, протиставляв соціальне та індивідуальне право. Обидва вони стали емігрантами з Росії, перший у Польщі, а другий у Франції.

Досить впливовим у дореволюційній Росії було вчення К.Маркса. Тут його прибічники поділилися на ортодоксальних (Г.В. Плеханов, B.І. Ленін) та легальних марксистів (П.Б. Струве, M.I. Туган-Барановський, М.О. Бердяев). Останні після революції 1905 р. відійшли від марксистських позицій і, навіть, багато уваги приділили їх критиці. Так, економіст М.І. Туган-Барановський (1865 - 1919), відійшовши від марксизму, почав обґрунтовувати світогляд «етичного соціалізму». Він вважав, що суспільство у своєму розвитку неодмінно переакцентує свою увагу зі сфери виробництва на сферу вищих духовних потреб, що і стане головним у поступі лідерства уперед. Тим самим він критикував позицію економічного детермінізму К. Маркса.

Розглядаючи дореволюційний період розвитку соціології І Росії, не можна не згадати таких видатних вчених, як М.С Грушевський (1866 - 1984) і П.О.Сорокін (1889 -1968). Історик М.С. Грушевський вважав себе соціологом і мав на це право. Він уперше на Україні застосував історико-соціологічний метод, який полягав у тому, щоб історико-соціологічний аналіз минулого сприяв розумінню сучасних, а також прогнозуванню майбутніх процесів у суспільстві. Про це йдеться в його видатній праці «Початки громадянства. Генетична соціологія».

Революція 1917р. і, головне, наступні за нею події негативно позначилися на стані вітчизняної соціології. Так, М.С. Грушевський був змушений емігрувати і в еміграції (у Відні) в 1919 р. заснував Український соціологічний інститут. Він мріяв перевести цей інститут в Україну, для чого у 1924 р. і повернувся туди. Але час змінився не на краще, і здійснити цю свою мрію йому так і не вдалося.

Треба сказати, що одразу після подій 1917 р. в Росії відчувалося деяке пожвавлення у розвитку соціологічної науки. У 1918 - 1919 pp. у Петроградському та Ярославльському університетах були створені кафедри соціології. Одну з них очолив вже відомий у Росії соціолог П.О. Сорокін. Але політична боротьба і перемога марксистської концепції давали про себе знати, тому соціологи інших, немарксистських поглядів по суті були приречені. їх протистояння новій владі закінчилось тим, що у 1922 р. за наказом В.І. Леніна було насильно вислано за кордон багато видатних російських вчених. Серед 80-ти соціологів-немарксистів були і згадані вище П.О. Сорокін, Г.Д. Гурвич, М.О. Бердяев та інші. Цією акцією було нанесено нищівного удару науці взагалі й особливо соціології, яка ще не була зовсім сформованою у Росії.

Протягом 20-х років соціологічна наука ще певним чином, за інерцією, існувала. Але постійні дискусії, що відбувалися навколо популярного підручника з марксистської соціології «Теорія історичного матеріалізму», надрукованого М.І. Бухаріним у 1921 p., привели до того, що з 1930 р. соціологія як окрема, самостійна наука у СРСР перестала існувати. Вона майже повністю була поглинута марксистською філософією, зокрема її суспільствознавчою частиною «історичним матеріалізмом». Це не означає, що в СРСР після цього не проводилось ніяких соціологічних досліджень. Вони проводились, але не були вільними від ідеологічного тиску, що, звісно, не сприяло розвитку науки. Досить лише згадати про перепис населення СРСР у 1936 p., результати якого з політичних та ідеологічних міркувань були скасовані і ніколи не стали здобутком соціологів. Вчені були позбавлені можливості вільно висловлювати свою думку з тієї чи іншої проблеми. Мабуть тому в СРСР і не виникло ніяких окремих наукових напрямів, шкіл - усі були змушені працювати в межах однієї марксистської парадигми. Зрозуміло, що багато соціологів за таких обставин емігрувало на Захід, поповнивши ряди західних соціологів і збагативши своїми подальшими працями світову науку. Ті, що залишилися, змушені були «перекуватися», тобто відмовитися від своїх особистих поглядів.

Таким чином, з 30-х років настає «радянська ніч» соціологічної науки. Дещо подібне відбувалось з генетикою і кібернетикою, і все це сталось тоді, коли на Заході йшов бурхливий процес розвитку соціологічної науки як в її теоретичній частині, так і, особливо, у емпіричній.

Становище стало дещо змінюватися лише наприкінці 50-х років, після славнозвісного XX з'їзду КПРС, який засудив сталінізм і, нібито, відкрив двері, щоб випустити на свободу соціологію. Але ці двері були відкритими не повністю: з одного боку, соціологія отримала право на існування, а з другого - історичний матеріалізм ніхто не відмінив. Отже, він утримував за собою монополію на теоретичні дослідження суспільства. У 1960 р. було засновано відділ соціологічних досліджень при інституті філософії АН СРСР. І саме у 60-х роках виникла жвава дискусія стосовно предмета соціології. Вона завершилася поділом сфер діяльності: для історичного матеріалізму було залишено право вирішувати стратегічні, загальнотеоретичні проблеми розвитку суспільства, а для соціології -конкретні, практичні питання у різних сферах діяльності суспільства. Відбитком цього результату було створення у 1969 р. Інституту конкретних соціологічних досліджень. Керівна роль марксистської ідеології залишилась ще майже на два десятиріччя, і, звісна річ, соціологія за таких обставин не могла гармонійно розвиватися, залишаючись однобокою. А соціолог асоціювався здебільшого з людиною, яка бігає з папірцем по виробництвах та інших закладах, опитуючи працівників стосовно того чи іншого питання.

Такий незадовільний стан змінився лише у другій половині 80-х років, коли соціологія отримала свій індивідуальний статус окремої, повноцінної науки, яка може повною мірою займатися як теоретичними, так і практичними дослідженнями. Нарешті з'явилася змога відкрити окремі соціологічні факультети, де можна було б готувати фахівців з цієї дисципліни. З 1968 р. були створені соціологічні факультети у Московському, Ленінградському, Свердловському та Київському університетах. Сьогодні соціологію вивчають в усіх державних вищих навчальних закладах. У 1993 р. у Києві при Академії наук засновано Інститут соціології. Соціологія насправді і, треба сподіватися, надовго ввійшла у наше життя. Але занадто багато було втрачено часу, занадто ми відстали від провідних країн Заходу. Отже, тепер вітчизняній соціології багато в чому треба наздоганяти західну науку з її плюралізмом думок і здоровою конкуренцією між ними. Тільки таким шляхом зможуть виділитися певні стратегічні наукові напрями, скластися окремі наукові школи і вирішуватися всі проблеми суспільного життя.

 

Питання для роздумів

1. Які головні віхи можна проставити у становленні соціологічних знань в історії людства?

2. Чому соціологія виникає саме у XII ст., а не раніше?

3. Чому соціологія почала розвиватися спершу у Франції й Англії?

4. У чому полягає значення соціології О. Конта для її розвитку у XIX ст.?

5. Яка роль марксистської соціології для розвитку суспільства?

6. Коли і чому емпірична соціологія відокремлюється як самостійний напрям соціологічних досліджень?

7. Що спонукало соціологів винайти теорії середнього рівня?

 

Література:

1. Антология русской классической социологии. - М., 1995.

2. Арон Р. Этапы развития социологической мысли. -М., 1993.

1. Бурлачук В., Молчачов М., Степаненко В. Біля витоків соціологічної думки в Україні. К., 1995.

2. Вебер М. Избранные произведения. М., 1990.

3. Вебер М. О некоторых категориях понимающей со­циологии / Вебер М Избранные произведения. - М, 1990.

3. Громов И.А., Мецкович А.Ю., Семенов В.А. Западная теоретическая социология. СПб., 1996.

4. Дюркгейм. Э. О разделении общественного труда: Метод социологии. М., 1991.

5. Захарченко М. В., Погорілий О. 1. Історія соціології (від античності до початку XX ст.). К., 1993.

6. Истории социологии в Западной Европе и США. М., 1993.

4. История буржуазной социологии первой половины XX в.-М., 1993.

5. История социологии. - Минск, 1993.

6. Капитонов Э.А. Социология XX века. История и іехнология. -Ростов-на-Дону, 1996.

7. Краткий очерк истории социологии. - М, 1990.

8. Монсон П. Современная западная социология. - Санкт-Петербург, 1992.

7. Піча В. М., Черниш Н. Й., Кондратик Л. Й. З історії української соціологічної думки. Львів. 1995.

8. Піча В.М. Соціологія: Загальний курс. К.,2000.

9. Погорілий O.I. Соціологічна думка XX ст.: Навч. посібн. - Київ, 1996.

10. Радугин А.А., Радугин К.А. Социология: Курс лек­ций. -М, 1995.

9. Ручка А.О., Танчер В.В. Курс історії теоретичної соціології. Навч. посібник. К.,1995.

10. Ручка А.О., Танчер В.В. Очерки истории социологической мисли. К., 1992.

11. Современная американская социология. М., 1994.

11. Сорокин П.А. Социологические теории современ­ности. -М., 1992.

12. Социологическая теория сегодня. К., 1994.

12. Социология: наука об обществе. -Харьков, 1996.

13. Соціологічна думка України. Навчальний посібник / М. В. Захарченко, В. Ф. Бурлачук, М. О. Молчанов та ін. К., 1996.

13. Соціологія: Курс лекцій / Під ред. В.М. Пічі -Львів, 1996.

14. Соціологія: терміни, поняття, персоналії. Навчальний словник-довідник / За заг. ред.В.М. Пічі, К., Львів, 2002.

14. Тадевосян З.В. Социология: Уч. пособие. - М., 1995.

15. Танчер В. Українська соціологія — нелегкий шлях до теорії // Філософ. і соціол. думка. 1993. № 11—12.

16. Черниш Н. З історії розвитку соціології в Україні // Совр. общество. 1993. № І.

15. Черниш Н. Соціологія: Курс лекцій. -Львів, 1996.

17. Шиповая М. Загальна соціологія. Видання третє. К., 1996.

16. Якуба Е.А. Социология. -Харьков, 1996.