Структура та функції соціології

Визначивши соціологію як науку, можна перейти до окреслення її внутрішнього устрою або структури. Будь-який об'єкт світу має свою структуру. Структура - це внутрішня форма організації системи. Термін походить від латинського STRUCTURA - порядок, побудова, розміщення, її визначають також як сукупність стійких зв'язків частин об'єкта, що забезпечує його цілісність. Отже, соціологія як наука і як певна цілісність теж має свою структуру. У підручниках із соціології наводяться схеми структур, кожна з яких будується за різними ознаками. Не викликає сумніву необхідність поділу соціології на макро- та мікросоціологію. Перша вивчає загальні закономірності функціонування та розвитку соціуму як цілого, а друга - соціальні явища та процеси через призму дії і взаємодії людей, їх поведінки. У центрі її уваги - особистість. Термін «мікросоціологія» ввів Г.Д.Гурвич, французький соціолог російського походження. Він позначив ним прикладний напрям соціології, який вивчає взаємовідносини особистості у малих групах. У сучасній соціології виділяють ще й соціологів середнього рівня (мезосоціологів ), яка спрямована на вивчення взаємодії окремих структурних частин со­ціальної системи. Як бачимо, у цьому поділі знаходить вираз співвідношення загального, особливого та одиничного: людство - макрорівень, соціальні спільності - мезорівень, індивід - мікрорівень.

Відповідно до цього поділу можна виділити:

– загальні соціологічні теорії;

– теорії середнього рівня, які поділяють на теорії, що вивчають окремі спільності (етнос, місто, село);

– теорії, що вивчають життя спільностей в окремих сферах (праці, побуті, економіці, освіті);

– теорії, що вивчають окремі елементи соціального механізму (соціальну активність, організацію, контроль);

теорії конкретних соціологічних досліджень.

Засновник соціології О.Конт поділяв соціологію на соціальну статику і соціальну динаміку.

П.Сорокін поділяв соціологію на 4 категорії: соціальну аналітику - загальне вчення про суспільство, його будову; соціальну механіку - вчення про закономірності соціальних явищ, процеси у суспільстві; соціальну генетику - вчення про еволюцію суспільного життя, походження і розвиток суспільства; соціальну політику - прикладну соціологію, метою і головним завданням якої є поліпшення життя людей шляхом вдосконалення суспільства. В останній повинно відбиватися саме те, заради чого існує соціологія, - розробка рекомендацій для покращання життя людей. Без цієї основної мети соціологією не варто було б займатися.

Усі елементи даної структури взаємодіють між собою, тому знання, отримані в кожній з вказаних частин, впливають на знання в іншій. Разом з тим, така структура не суперечить існуванню теоретичного й емпіричного рівнів дослідження: соціальну аналітику, механіку і генетику можна розглядати як теоретичний рівень, а соціальну політику - як емпіричний (практичний).

Якщо соціальна аналітика, генетика і механіка як еле­менти теоретичного знання про суспільство взагалі, впли­вають на виробітку практичних заходів щодо вдосконалення конкретного суспільства (соціальну політику), то тут існує і зворотний зв'язок, коли ця практика вносить свої корективи у теорію. Крім того, дана структура універсальна і може виступати як структура конкретного дослідження. Адже, перш ніж виробити певні практичні рекомендації, вивчаючи певне явище або процес, треба розглянути історію його виникнення (соціальна генетика), проаналізувати його складові (соціальна аналітика) та дослідити їх функціонування (соціальна механіка).

Залежно від рівня дослідження соціологію поділяють на теоретичну та емпіричну, фундаментальну та прикладну. Можна поділити соціологію на загальну, яка вивчає суспільство в цілому, і галузеву, яка вивчає соціальні відносини в конкретній сфері діяльності суспільства. На сьогоднішній день у соціології виокремлюються більше 40 різних галузей.

Прямуючи до своєї основної мети, соціологія виконує цілий ряд певних функцій. Не перераховуючи всі, накреслимо невеликий їх логічний ряд.

– Для того, щоб щось змінити у суспільстві, необхідно мати про нього вичерпну інформацію. Для цього існує інформаційнафункція соціології.

– Отримавши інформацію, соціолог, як лікар, повинен встановити діагноз, на що «хворіє» суспільство, що в ньому потрібно змінювати. Саме цьому і сприяє діагностична функція.

– Після встановлення діагнозу треба лікувати хворого. Це виконує конструктивна або рекомендаційна функція.

– Крім рекомендацій на сьогоднішній день, можуть бути і рекомендації на майбутнє, щоб запобігти можливих негараздів, що можуть виникнути. На це спрямована прогностична функція. Вже сьогодні багато соціологів прогнозують можливу загибель людства через 60 - 70 років, якщо воно не змінить свого хижацького ставлення до природи. Це застереження повинно збудити весь людський інтелект на пошуки шляхів для уникнення цієї можливої катастрофи.

Перерахованими вище функціями соціологія не обмежується. Можливо функції можна поділити на наукові і практичні, теоретичні й описові, соціальної технології та експертизи. Відокремлюють також і ідеологічну функцію. Кожній з функцій відповідають конкретні завдання, яких може бути набагато більше. Наприклад, завданнями інформаційної функції є: збір інформації, її збереження, систематизація, доведення до широкого загалу населення у разі потреби тощо. Існують конкретні завдання, які, як ми вже казали, відповідають кожній з функцій, а також загальні завдання, яким безпосередньо відповідають ці функції (завдання збагачення соціологічних знань, розробка певних законів, категорій, з'ясування сутності суспільства і людини тощо).