Плікативні (складчасті) тектонічні порушення

Складчасті порушення. До складчастих тектонічних порушень належать такі структурні форми як флексури, складки і монокліналі. Вони відрізняються за своїми морфологічними (геометричними) особливостями та умовами формування.

Флексури – це різні за розміром коліноподібні вигини шарів гірських порід, у яких виділяють три головні елементи - верхнє, нижнє і стуляюче крила. Іншими словами, флексура – це структура, у межах якої на фоні горизонтального чи похилого положення товщі порід відбувається різкий перегин шарів до більш крутого залягання і повернення їх до первісного нахилу.

Флексури – надрозломні структури. Формуються вони в осадових породах над межами тектонічних блоків і є наслідком їх взаємних переміщень. Стуляюче крило звичайно характеризується підвищеною тріщинуватістю порід, тому що воно зазнає пластичних і частково крихких деформацій під час формування флексури.

Складки – хвилеподібні вигини шарів гірських порід, які звичайно утворюються внаслідок подовжнього стиску шарів. Їх моделлю цілком можуть бути такі ж форми, що утворюються від зминання тканини. Важливими параметрами складок є їх ширина і довжина. Зображують складки звичайно у вертикальному розрізі і на карті.

Головні різновиди складок – синкліналі, антикліналі, повні складки.

Синклінальна й антиклінальна складки складаються із шести головних морфологічних елементів:

– крила складки – її бічні похилі частини;

– замок – перегин, що з'єднує крила;

– ядро – внутрішня частина складки;

– кут складки - створюється перетинанням крил;

– осьова поверхня (ОП) - поділяє складку на дві рівні частини;

– шарнір – лінія перетинання ОП з поверхнею будь-якого шару у складці.

У ядрах антиклінальних складок розташовуються більш давні породи, а в ядрах синклінальних – більш молоді. Положення шарніру може бути будь-яким – від горизонтального до вертикального. Якщо ширина складки відноситься до її довжини як 1:1, то синклінальна структура називається чашею, а антиклінальна – куполом. При співвідношенні цих величин до 1:5, ті ж складки називаються брахісинкліналями і брахіантикліналями. Якщо співвідношення ще менше, складки – лінійні.

Монокліналь – найпростіша структура. Корінь слова “моно” означає один, а “клін” – нахил. Усі шари в монокліналі занурюються у визначеному напрямку під одним кутом.

Формування монокліналей може бути зумовлене вертикальними рухами суміжних тектонічних блоків. До цих структур належать також окремі крила великих складок. Шахтні поля намагаються розташовувати цілком в межах однієї монокліналі. Це спрощує схему розкриття родовища та проведення гірничих робіт.

Добре розвинені лінійні складки найчастіше виникають у тектонічно активних зонах земної кори за умов подовжнього стиску шарів. Такими місцями є геосинклінальні області. Ширина складок тут змінюється в межах – від сантиметрів до кілометрів. При цьому, у більш пластичних породах утворюються менші за розміром складки. У місцях переходу від геосинклінальних областей до платформених відношення ширини складок до їх довжини та розміри самих структур стають усе більшими. Брахіскладки змінюються великими чашами та куполами.

24. Вологоємність гірських порід

Наявність в грунтах того або іншого виду води визначає їх вод ниє властивості: вологоємкість, природну вогкість, водовіддачу, недолік насичення і водопроникність.

Вологоємкість - здатність гірських порід вміщати певну кількість води. По вологоємкості всі породи можна розділити на сильно вологоємні (торф, мул, суглинок, глина), слабо влагоємкие (крейда, рихлі пісковики, мергель, дрібнозернисті піски, Лес і лессовідниє породи) і невологоємні (вивержені і масивні осадкові породи, галечник, грубозернистий пісок).

Максимальний вміст води в породі при повному насищені її пір носить назву повної вологоємкості. Величина повної вологоємкості виражається у відсотках по відношенню до маси сухої породи.

Капілярною вологоємкістю називають максимальне колічество води, утримуване породою в капілярних порах. Для мелкокозерністих пісків і глинистих грунтів капілярна вологоємкість мало відрізняється від повної вологоємкості.

Максимальна молекулярна вологоємкість - кількість плівкової води, яка утримується на поверхні частинок порід у вигляді плівок.

Максимальною гігроскопічною вогкістю, або максимальною гігроскопічністю, називають максимальну кількість гігроскопічної води, утримуваною породою при повному насиченні повітря водяними парами. Кількість гігроскопічної води найбільше в грунтах, частинок, що володіють більшою сумарною поверхнею.