Корисливі посягання на власність, пов’язані з оберненням чужого майна на користь винного чи інших осіб (ст. 185-187, 189)

Крадіжка (ст. 185 КК). Крадіжка – це таємне викрадення чужого майна.

Предметом цього злочину є чуже майно

Об’єктивна сторона крадіжки (ч. 1 ст. 185 КК) обов’язково включає такі ознаки:

1) дію (таємне, незаконне, безоплатне, поза волею власника ви­лучення чужого майна);

2) наслідок, який полягає в заволодінні чужим майном;

3) причиновий зв’язок між дією та наслідком;

4) спосіб учинення злочину, що характеризується таємністю.

Викрадення вважається таємним, якщо воно здійснюється:

1) за відсутності власника чи іншої особи;

2) у присутності власника або іншої особи, але непомітно для них;

3) у присутності власника чи іншої особи, але винний не усвідомлював цього моменту та вважав, що діє таємно від інших осіб (наприклад, дії винного фіксує камера спостереження в супермаркеті, а на екрані телевізора охоронець бачить їх);

4) у присутності власника або іншої особи, що через свій фізіологіч­ний або психічний стан (сон, сп’яніння, малолітство, психічне захворювання тощо) чи інші обставини не усвідомлюють факту протиправного вилучення майна та не можуть дати йому належної оцінки;

5) у присутності інших осіб, на потурання яких він розраховує з певних підстав (родинні зв’язки, дружні стосунки, співучасть у вчинен­ні злочину тощо), однак вчинюване за таких обставин викрадення пере­стає бути таємним, якщо такі особи дали підстави винному засумніва­тися щодо їх “мовчання” про його дії;

6) особою, що не була наділена певною правомочністю щодо ви­краденого майна, а за родом діяльності тільки мала доступ до цього майна (комбайнер, сторож, стрілець воєнізованої охорони та ін.).

Отже, крадіжка – це передусім викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб. Типовим прикладом таємності при крадіжці є такий:

Слід враховувати, що суб’єкт цього злочину – фізична осудна особа, котра досягла 14-річного віку.

Суб’єктивна сторона крадіжки характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 185 КК) є вчинення його: 1) повторно (див. п. 1 примітки до ст. 185);2) за попередньою змовою групою осіб (див. ст. 28 КК).

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його:

1) із проникненням у житло, інше приміщення чи сховище;

2) завдання злочином значної шкоди потерпілому (ч. 3 ст. 185 КК);

3) у великих розмірах (ч. 4 ст. 185 КК); 4) в особливо великих розмірах; 5) організованою групою (ч. 5 ст. 185 КК).

Визначення значної шкоди, що завдається потерпілому, великих і особливо великих розмірів крадіжки наведено у примітці до ст. 185 КК (відповідно пункти 2, 3 і 4). Про вчинення злочину організованою групою див. ст. 28 КК.

Грабіж (ст. 186 КК).

Грабіж – це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, яка у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені і оцінюються як викрадення.

Основним безпосереднім об’єктомцього злочину є врегульовані законом суспільні відносини власності, а якщо при грабежі застосовується насильство, а додатковими необхідними безпосередніми об’єк­тами –здоров’я, психічна чи фізична недоторканність людини. П

редметом злочину є чуже майно.

Грабіж – це відкрите викрадення чужого майна. Обов’язковими ознаками об’єктивної сторони цього злочину (ч. 1 ст. 186 КК) є:

1) дія (відкрите, незаконне, безоплатне, поза волею власника ви­лучення чужого майна);

2) наслідок, який полягає в заволодінні чужим майном;

3) причиновий зв’язок між дією та наслідком;

4) спосіб вчинення злочину, що характеризується відкритістю.

Викрадення вважається відкритим, якщо воно:

– здійснюється в присутності власника чи іншої особи, та винний усвідомлює, що ці особи розуміють сутність його злочинних дій;

– учиняється винним, який помиляється та вважає, що його бачать, а фактично його дії не були помічені власником або іншою особою;

– були помічені власником чи іншою особою і, незважаючи на це, продовжуються винним з метою заволодіння майном або його утримання.

Отож, вирішальне значення для визнання викрадення відкритим має суб’єктивне переконання винної особи. Якщо вона вважає, що діє таємно (сумлінно помиляючись), то хоч би в дійсності її дії і спостерігалися кимось, викрадення не можна визнати відкритим.

Грабіж є злочином із матеріальним складом. Він вважається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і мала реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним.

Суб’єктом цьогозлочину є фізична осудна особа, котра досягла 14-річного віку.

Із суб’єктивної сторони грабіж характеризується наявністю у винної особи прямого умислу і корисливого мотиву.

Кваліфікованими видами грабежу є вчинення його:

1) із насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого;

2) із погрозою застосування такого насильства;

3) повторно;

4) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст.186);

5) із проникненням у житло, інше приміщення чи сховище;

6) із завданням злочином значної шкоди потерпілому (ч. 3 ст. 186);

3) у великих розмірах (ч. 4 ст. 186);

4) в особливо великих розмірах;

5) організованою групою (ч. 5 ст. 186).

Розбій (ст. 187 КК). Розбій як злочин проти власності – це напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства. Цей злочин є найнебезпечнішим серед усіх посягань на власність.

Основни м безпосереднім об’єктом розбою є врегульовані законом суспільні відносини власності, а його додатковими необхідними безпосередніми об’єктами – життя, здоров’я, психічна чи фізична недоторканність людини.

Предметом злочину є чуже майно.

Об’єктивна сторона розбою (ч. 1 ст. 187 КК) полягає в нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, що зазнала нападу, або з по­грозою застосування такого насильства.

Під нападом за статтею 187 КК слід розуміти умисні дії, спрямовані на негайне вилучення чужого майна шляхом застосування фізичного або психічного насильства, зазначеного в частині першій цієї статті.

Суб’єктом розбою є фізична осудна особа, котра досягла 14-річного віку.

Із суб’єктивної сторони цей злочинхарактеризується прямим умислом, корисливим мотивом і спеціальною метою заволодіння чужим майном.

Кваліфікуючими ознаками розбою(ч. 2 ст. 187 КК) є вчинення його:

1) за попередньою змовою групою осіб (див. ст. 28 КК);

2) особою, що раніше вчинила розбій або бандитизм.

Особливо кваліфікуючі ознаки розбою – напад:

1) поєднаний із проникненням у житло, інше приміщення чи сховище (ч. 3 ст. 187 КК);

2) спрямований на заволодіння майном у великих розмірах;

3) спрямований на заволодіння майном в особливо великих розмірах;

4) учинений організованою групою (див. ст. 28 КК);

5) поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 187 КК).

Про значення деяких кваліфікуючих і особливо кваліфікуючих ознак розбою див. примітку до ст. 185 КК.

Вимагання (ст. 189 КК). Вимагання – це вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці.

Основним безпосереднім об’єктом цього злочину є врегульовані законом суспільні відносини власності, передусім, відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном. Додаткові необхідні безпосередні об’єкти злочину – здоров’я, психічна чи фізична недоторканність людини, її особиста свобода.

Додаткові факультативні безпосередні об’єкти злочину – це життя, честь і гідність людини тощо.

Предметом вимагання можуть виступати чуже майно, право на майно та дії майнового характеру.

З об’єктивної сторони цей злочин (ч. 1 ст. 189 КК) виявляється у вимозі передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру: зпогрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами; з погрозою обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб; із погрозою пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною; або з погрозою розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці.

Суб’єкт вимагання – фізична осудна особа, котра досягла 14-річного віку.

Із суб’єктивної сторони цейзлочин характеризується прямим умислом і корисливим мотивом. Водночас винний має на меті незаконно одержа­ти чуже майно, право на нього чи домогтися вчинення потерпілим дій майнового характеру.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 189 КК) є вчинення вимагання:

1) повторно;

2) за попередньою змовою групою осіб (див. ст. 28 КК);

3) службовою особою з використанням свого службового становища;

4) із погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень. Зокрема, якщо винна особа при вимаганні погрожувала потерпілому позбавленням життя або заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, то її дії за відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати за ч. 2 ст. 189 КК. При цьому погроза вчинити вбивство, висловлена під час вимагання, повністю охоплюється диспозицією ч. 2 ст. 189 КК і додаткової кваліфікації за статтею 129 КК не потребує;

5) із пошкодженням або знищенням майна;

6) що завдало значної шкоди потерпілому.

Особливо кваліфікуючі ознаки злочину – це вимагання:

1) поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи (зміст такого насильства при вимаганні та розбої є ідентичним);

2) що завдало майнової шкоди у великих розмірах (ч. 3 ст. 189 КК);

3) яке завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах;

4) учинене організованою групою;

5) поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження (ч. 4 ст. 189 КК).

Про значення деяких кваліфікуючих і особливо кваліфікуючих ознак вимагання див. примітку до ст. 185 КК.