Порушення законодавства про бюджетну систему України (ст. 210 КК)

Основним безпосереднім об’єктом цього злочину слід визнавати суспільні відносини, що забезпечують встановлений законодавством порядок виконання державного та місцевих бюджетів, порядок використання фінансових ресурсів держави для забезпечення функцій, здійснюваних органами державної влади України та органами місцевого самоврядування.

Додатковими безпосередніми об’єктами можуть визнаватися відносини власності, авторитет органів влади, а додатковими факультативними – законні права та інтереси громадян, відносини сфери оподаткування.

Диспозиція даної кримінально правової норми є бланкетною, тобто розкриття ознак цього складу злочину не можливе без використання положень інших нормативних актів. Основним з них є Бюджетний кодекс України (БК). Ним визначається структура бюджетної системи, принципи та правові засади її функціонування, а також основи бюджетного процесу та міжбюджетних відносин.

 

Предметом злочину визнаються бюджетні грошові кошти, що включаються у бюджети всіх рівнів незалежно від джерела їх формування, у сумі, яка у тисячу і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Предметом злочину мають визнаватися виключно бюджетні грошові кошти. Незаконне нецільове використання інших об’єктів державної або комунальної власності (приміщень, споруд, обладнання тощо) складу цього злочину не утворює і у передбачених законом випадках має кваліфікуватися як службові злочини за ст. 364 чи 365 КК.

Також не відносяться до предмету злочину, передбаченого ст. 210 КК, позабюджетні грошові кошти, нецільове їх використання, за наявності вказаних в законі підстав, має кваліфікуватися як службові злочини за статтями 364 та 365 КК.

Діяння, що вчиняються всупереч цим встановленим призначенням утворюють о б’єктивну сторону злочину.

Форми об’єктивного прояву злочину безпосередньо визначені у диспозиції статті:

а) використання бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню;

б) використання бюджетних коштів в обсягах, що перевищують затверджені межі видатків;

в) недотримання вимог щодо пропорційного скорочення видатків бюджету;

г) недотримання вимог щодо пропорційного фінансування бюджетів усіх рівнів.

Дві перших форми злочинної діяльності вчиняються шляхом активних дій. Третя і четверта форми можуть вчинятися як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності.

За конструкцією об’єктивної сторони склад злочину формальний і злочин вважається закінченим після вчинення будь-якої з незаконних дій чи бездіяльності з предметом злочину.

Суб'єкт злочину спеціальний, ним може бути визнана лише службова особа, наділена правом розпоряджатися бюджетними коштами, у тому числі відповідні службові особи підприємств, установ та організацій, фінансування яких здійснюється за рахунок бюджету (це: розпорядники бюджетних коштів, керівники органів державної виконавчої влади, начальники структурних підрозділів міністерств, відомств, голови міст Києва та Севастополя, обласних, районних, міських державних адміністрацій та їх заступники, сільські, селищні та міські голови, службові особи місцевих фінансових органів, керівники бюджетних установ). Саме повноваження щодо розпорядження бюджетними коштами беруться до уваги при визначенні суб’єкту злочину. Нехтування цими положеннями можуть призвести до помилок в кваліфікації.

визнав С. розпорядником коштів Державного бюджету України та суб’єктом цього злочину.(11)

Суб’єктами злочину можуть визнаватись й службові особи суб’єктів господарської діяльності – юридичних осіб небюджетної сфери, якщо одержані як дотації, субсидії чи субвенції бюджетні кошти витрачаються ними не відповідно до їх цільового призначення. За наявності в діях таких осіб ще й ознак шахрайства з фінансовими ресурсами вчинене треба кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 210 та 222 КК.

Службові особи органів Державного казначейства, які сприяли використанню бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню або в обсягах, що перевищують затверджені межі видатків, мають притягуватись до кримінальної відповідальності як пособники за ч. 5 ст. 27 та ст. 210 КК.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується наявністю умисної вини у вигляді прямого умислу, оскільки склад злочину є формальним.

Ставлення до наслідків, що перебувають за межами складу злочину, у вигляді заподіяння шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або інтересам юридичних осіб, або державним чи громадським інтересам (невиплата пенсій, заробітної плати, припинення роботи підприємства, заподіяння збитків суб'єктам господарювання неоплатою випущеної за державним замовленням продукції, ненадання дотацій, субсидій тощо), може проявлятись як в умислі, так і в необережності. У разі порушення бюджетного законодавства з необережності, вчинене належить кваліфікувати як службову недбалість за ст. 367 КК.

Кваліфікованими видами порушення законодавства про бюджетну систему є вчинення передбачених ч. 1 ст. 210 КК діянь: а) повторно; б) за попередньою змовою групою осіб; в) щодо бюджетних коштів у особливо великих розмірах.

Особливо великим розміром бюджетних коштів, відповідно примітці до ст. 210 КК, вважається сума, що в три тисячі разів і більше перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

 

Видання нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку (ст. 211 КК)

. Безпосереднім об’єктом злочину слід визнавати суспільні відносини, що забезпечують встановлений законодавством порядок видання нормативно-правових або розпорядчих актів, пов’язаних з виконанням державного та місцевих бюджетів.

Додатковими об’єктами можуть визнаватися відносини сфери оподаткування, законні права та інтереси громадян, авторитет органів влади.

Предметом злочину визнаються нормативно-правові або розпорядчі акти, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку стосовнобюджетних грошових коштів, що включаються у бюджети всіх рівнів незалежно від джерела їх формування, у сумі, яка у тисячу і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

З об’єктивної сторони злочин характеризується лише активними діями, які безпосередньо зазначені у диспозиції кримінально-правової норми.

 

Суб’єктом злочину є службова особа органів виконавчої влади та їх структурних підрозділів, наділена правом видавати чи затверджувати своїми наказами або нормативно-правові акти, якими конкретизуються, змінюються або роз’яснюються порядок і підстави формування доходної та витрачання видаткової частин бюджетів нижчестоящих бюджетних установ та організацій, а також будь яка службова особа – розпорядник бюджетних коштів, яка видає розпорядчий акт.

Видання нормативних актів службовими особами, які не мають на це права, повинно кваліфікуватися залежно від заподіяної шкоди за ст. 364 КК.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною виною: службова особа усвідомлює, що нормативно-правовий чи розпорядчий акт, який нею видається (затверджується), незаконно змінює доходи або видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку і бажає видати (затвердити) такий акт

.Мотиви й мета незаконного видання нормативно-правового чи розпорядчого акту, яким змінюються доходи й видатки бюджету всупереч установленому законом порядку, можуть бути різними і на кваліфікацію діяння не впливають.

Якщо відповідний акт видано службовою особою через необережність (наприклад, через неправильне розуміння положень бюджетного чи податкового законодавства), вчинене може розцінюватись як службова недбалість (ст. 367 КК).

Кваліфікуючі ознаки. Злочин вважається вчиненим повторно, якщо винна службова особа раніше вчиняла такі самі дії, незалежно від наявності чи відсутності судимості за них за умови, що судимість не знята або не погашена і не минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Бюджетними коштами в особливо великому розмірі вважається сума, яка у три тисячі разів та більше перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.