Розділ 13. Україна на початку ХХ ст

Революція 1905-1097 рр. в Україні

Поразка Росії у війні з Японією 1904-1905 рр. глибока економічна криза, зволікання з остаточним вирішенням аграрного питання, посилення експлуатації робітничого класу, об'єктивна зацікавленість у вирішенні важливих державних проблем, національний гніт, та політична безправність народів привели до першої в імперії буржуазно-демократичної революції. Безпосереднім приводом до її початку став розстріл за наказом уряду 150-тисячної мирної робітничої демонстрації 9 січня 1905 р.– "кривава неділя". Хвиля протестів прокотилася й по Україні. Протягом січня - березня 1905 р. страйкували робітники Києва, Харкова, Катеринослава, Одеси, Миколаєва, Маріуполя, Юзівки, Горлівки, Житомира. Упродовж трьох місяців революції страйкували 170 тис. працівників на 320 заводах і фабриках України. Селяни також підтримували робітничі виступи, вони громили поміщицькі маєтки, підприємства, самовільно захоплювали землю. До літа 1905 р. відбулося близько 1300 селянських виступів. Червневі виступи українських селян 1905 р. охопили 64 із 94 повітів. За масштабами селянського руху Україна займала одне з перших місць у Російській імперії. 14 червня 1905р. відбулося повстання матросів на броненосці “Потёмкин" під керівництвом Г. Вакуленчука і О. Матюшенка, а в листопаді ще на 12 кораблях Чорноморського флоту на чолі з лейтенантом П. Шмідтом. Їх підтримали сапери у Києві на чолі з Б. Жаданівським й солдатами харківського гарнізону. Це свідчило про поширення революційних настроїв серед солдат і матросів. Головні події в Російській імперії, зокрема в Україні, почали розгортатися у жовтні 1905 р. Загальний політичний страйк змусив Миколу II підписати маніфест 17 жовтня, у якому народові обіцяли громадянські свободи (недоторканість особи, свободу совісті, друку, зборів, союзів), декларувалося скликання російського парламенту - законодавчої Державної думи із залученням до виборі усіх верств населення. Однак після 17 жовтня протистояння в країні зростало. У грудні 1905 р., в деяких містах України відбулися збройні повстання. Найзапекліші бої відбулися у Горлівці, Катеринославі. Після поразки повстань революційна хвиля почала спадати. У квітні 1906 р. розпочала свою роботу перша Державна Дума. В її складі від України нараховувалося 102 депутата. 45 з них об'єдналися в Українську думську Громаду, яка вимагала Політичної автономії України, відродження національної культури, демократизації суспільно-політичного життя. Під редагуванням М. Грушевського громада випускала журнал "Український вісник" і газету "Рідна справа" ("Вісті з думи"). Революція сприяла пожвавленню національного руху в Україні. У різних містах виникають культурно-просвітницькі організації "Просвіта", в роботі яких приймали участь Б. Грінченко, Л. Українка, М. Лисенко, М. Коцюбинський, Д. Яворницький та інші. Вони видавали та поширювали українські книги, створювали бібліотеки й читальні для населення, організовували виставки, концерти самодіяльних колективів. З'являється українська періодична преса: Протягом 1905-1907 рр. виходило 24 україномовних видання. В цей час певну роль в організації українського руху відігравали політичні партії: УСДРП (виникла у грудні 1905 р.),"Спілка", а також створена в 1906 р. Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР). Розпуск 3 червня 1907 р. другої Державної думи знаменував собою завершення революції і початок реакції. Революція 1905–1907 рр. зазнала поразки. В її ході не було вирішено багато гострих питань, у тому-числі аграрне й робітниче, однак вона стала поштовхом для перетворення Росії на конституційну монархію. В процесі революційних подій було створено законодавчу Думу, легалізовані партії, профспілки, скасовано, попередню цензуру щодо друкованих періодичних видань, дозволені мітинги та демонстрації. Під тиском трудящих мас уряд змушений був скасувати викупні платежі селян, робочий день на підприємствах зменшився до 10 годин. У середньому на 15 % зросла заробітна плата, дещо послаб у цей час і національний гніт.

Участь України у першій світовій війні

Уже відзначалося, що опцією з тенденцій розвитку світової економіки наприкінці ХІХ-го – на початку ХХ-го століть є утворення фінансового капіталу. Названа тенденція вносить суттєві зміни у характер міжнародних стосунків. Якщо доба промислового капіталізму позначена вивозом товарів у інші країни, то з появою фінансового капіталізму надається перевага вивозу капіталу. Як наслідок посилюється агресивність розвинутих країн, загострюється їх боротьба за переділ колоній і розподіл інших країн на сфери впливу, що врешті-решт призводить до світових війн. У 1914 р. розпочалася перша світова війна, яка тривала до 1918 р. Україна стала ареною військових дій двох протиборчих сил - Антанти (Англія, Франція, Росія) та Троїстого союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія). Плани поневолення українських земель виношували обидва блоки імперіалістичних держав (Антанта та Троїстий союз). Зокрема, Росія готувалася загарбати Галичину, Закарпаття та Буковину. Австро-Угорщина прагнула приєднати до себе Волинь та Поділля. Німеччина готуючись до "дранг нах остен", мала на меті узяти під свій протекторат Донбас, Крим тощо. До російської армії було мобілізовано близько 3,5 млн. селян і робітників Східної України, а до австроугорської 250 тис. українців Західної України і 2500 січових стрільців, загони яких сформувалися у 1914 р. у Львові із членів молодіжних військово-спортивних організацій "Сокіл", "Січ", "Пласт" та ін. До початку війни в Галичині було 96 таких загонів. Українські політичні партії щодо війни зайняли різні позиції. Більшість українських діячів в Росії, зокрема, С. Петлюра І Д. Дорошенко, підтримало царський уряд, зайнявши позицію оборонства. ТУП (Товариство українських поступовців) на чолі з М. Грушевським пропонувало дотримуватись нейтралітету. Група діячів УСДРП (В. Винниченко) висловилася проти війни. В Галичині українські політичні партії (Національне-демократична, Радикальна, Соціал-демократична) створили під керівництвом К. Левицького Головну Українську Раду (ГУР). Цей осередок підтримав "свій уряд", доклавши багато зусиль для мобілізації українства під гаслами австро-німецького блоку. Військовою організацією Ради стан Легіон українських січових стрільців, який увійшов до складу австрійського війська. У Львові 4 серпня 1914 р. була створена Спілка визволення України (СВУ) з представників українських партій. До її складу увійшли діячі "Спілки" - М. Меленевський та О. Скоропис, колишні члени УСДРП – А. Жук, В. Дорошенко, Д. Донцов. Представники СВУ робили головну ставку на німецьку армію, вбачаючи в ній силу, здатну здолати Російську імперію, таким чином сприявши утворенню самостійної України. В Австро-Угорщині також діяли політичні сили проросійської орієнтації, які заснували в Києві "Карпато-русский освободительный комитет". Під час війни ареною жорстоких бойових дій стала Галичина. Австро-угорська армія в ході Галіцийської битви (серпень-вересень 1914 р.) зазнала поразки, а російські війська досягли Карпат. В окупованій Галичині шовіністична політика царської адміністрації була спрямована на ліквідацію на цій території мережі українських культурно-освітніх установ, усунення греко-католицької церкви, її глава митрополит А. Шептицький був засланий до Суздаля. В1915 р. в результаті контрнаступу австро-німецьких військ російська армія залишила Буковину та більшу частину Галичини. Повернення австрійської влади викликало нову хвилю репресій проти українців, яких підозрювали в русофільстві. Новий наступ військ Південно-Західного фронту під командуванням генерала О. Брусилова відбувся весною 1916 р. Російська армія повернула свої втрачені позиції в Західній Україні. Однак до кінця 1916 р. російські війська втратили вбитими і пораненими 1,2 млн. солдатів і офіцерів, полоненими - понад 2 млн. чоловік. З фронту дезертирувало близько 1,5 млн. військовослужбовців. Війна паралізувала роботу транспорту, промисловості і сільського господарства. Обсяг промислового виробництва скоротився на 30-50%. Зерна в Україні було зібрано на 200 млн. пудів менше, ніж до війни. Значно погіршилося матеріальне становище населення. Селяни, змучені тяжкими податками і поборами, відмовилися виконувати воєнні перевезення, рити окопи. Понад 190 тис. робітників українських підприємств брали участь у страйках 1916 р. Отже, війна перетворила українські землі на об'єкт експансії, арену воєнних дій, а їхніх жителів - на учасників братовбивчого протистояння. Крім того війна зумовила руйнацію народного господарства, деформацію структури виробництва, посилення залежності від іноземного капіталу. Серед трудящих мас посилились антивоєнні настрої і відбулося піднесення національно-визвольного руху, що свідчило про назрівання демократичної революції.