Поняття та види рекреаційних, курортних і лікувально-оздоровчих зон

Курортними і лікувально-оздоровчими зонами визнаються території, які мають виражені природні лікувальні фактори: мінеральні джерела, кліматичні та інші умови, сприятливі для лікування і оздоровлення людей. (ст.62 ЗУ «Про охорону навколишнього при­родного середовища»)

У системі категорій земель Земельний кодекс України виді­ляє землі оздоровчого призначення — землі, що мають природ­ні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватись для профілактики захворювань і лікування людей (ст. 47).

У Водному кодексі України, зокрема в ст. 62, визначено по­няття лікувальних водних об'єктів, тобто тих, що мають природ­ні лікувальні властивості, а в ст. 64 кодексу говориться також про користування водами і виділення ділянок водних об'єктів для оздоровчих, рекреаційних і спортивних цілей.

Лісовий кодекс України в системі категорій лісів виділяє рекреаційно-оздоровчі ліси (ст. 39), а також визначає право ви­користання корисних властивостей лісів для культурно-оздо­ровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних та освітньо-ви­ховних цілей (ст. 67).

Рекреаційними зонами є ділянки суші і водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму. (ст.63 ЗУ «Про охорону навколишнього при­родного середовища»)

До земель рекреаційного призначення, відповідно до ст. 50 Земельного кодексу України належать землі, які використову­ються для організації відпочинку населення, туризму та прове­дення спортивних заходів. Стаття 51 Земельного кодексу Укра­їни визначає склад земель рекреаційного призначення. До них належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та еколо­гічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті те­риторіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, ста­ціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будин­ків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також зе­мельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

Курорт — освоєна природна територія на зем­лях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресур­си, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури, використовується з метою лікування, медич­ної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні. (ст.1 ЗУ України «Про курорти»)

Лікувально-оздоровча місцевість — природна територія, що має мінеральні та термальні води, лі­кувальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілі­тації та профілактики захворювань. (ст.2 ЗУ України «Про курорти»)

Стаття 4 Закону України «Про курорти» розрізняє курорти державного і місцевого значення. До курортів державного зна­чення належать природні території, що мають особливо цінні та унікальні природні лікувальні ресурси (ті, що рідко (не часто) зустрічаються на території України, мають обмежене поширення або невеликі запаси у родовищах та є особливо сприятливими і ефективними для використання з метою лікування, медичноїреабілітації та профілактики захворювань). До курортів місцево­го значення належать природні території, що мають загальнопо-ширені природні лікувальні ресурси (які зустрічаються в різних регіонах України, мають значні запаси та придатні для викорис­тання з метою лікування, медичної реабілітації та профілакти­ки захворювань).

Курортною зоною є освоєна лікувально-оздоровча територія (зона), на якій розміщені об'єкти інфраструктури, лікувально-курортні заклади, призначені для організації лікування, реабілі­тації, профілактики захворювань.

Юридичними ознаками курортних, лікувально-оздоровчих зон і курортів виступають:

— підтверджена у встановленому порядку наявність приро­дних лікувальних ресурсів або лікувальних оздоровчих ресур­сів, придатних для використання з метою поновлення та зміц­нення здоров'я людей;

— наявність відповідних висновків щодо можливості вико­ристання таких територій для лікування, оздоровлення, відпо­чинку, в тому числі для організації господарської діяльності;

— прийняття відповідними органами рішення про оголошен­ня цих територій та встановлення їх меж, розмірів, видів;

— визначення порядку господарювання, проживання і при­родокористування для забезпечення охорони зазначених зон, за­хисту їх від забруднення і передчасного виснаження¹.