Соціологічне спостереження

РОЗДІЛ V

КІЛЬКІСНІ МЕТОДИ ЗБОРУ СОЦІОЛОГІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

До цієї групи методів емпіричних соціологічних досліджень відносять способи

отримання інформації про досліджуваний об’єкт, що дозволяють виявити його

кількісні характеристики. Мова йде, насамперед, про контент-аналіз, спостереження,

соціометрію, сукупність опитувальних методів, а також соціологічний експеримент.

Контент-аналіз

Слово «контент» означає вміст (чи зміст) документа. Контент-аналізом називають

метод збору кількісних даних про досліджуване явище чи процеси, які містяться в

документах. Під документом при цьому розуміється не тільки офіційний текст (типу

інструкції чи правового закону), але все написане чи вимовлене, усе, що стало комун

ікацією. Контент-аналізу піддаються книги, газетні чи журнальні статті, оголошення,

телевізійні виступи, кіно- і відеозаписи, фотографії, гасла, етикетки, малюнки,

інші твори мистецтва, а також, зрозуміло, і офіційні документи.

Цей метод використовується соціологами вже більш ста років. За його допомогою

вивчалася релігійна символіка і популярні пісні, установлювалися відмінності

еротичних кінокартин від порнографічних, установлювалася міра ефективності пол

ітичних гасел, використовуваних у виборних кампаніях, рекламах і пропаганді, визначалися

особливості суїцидальної поведінки, що проявилися в передсмертних записках

самогубців, стереотипи свідомості різних соціальних груп, виявлялася спрямован

ість демонстрації людей певної національності на телеекранах, ідеологічне

підґрунтя передовиць газет, відмінності в трактуваннях тієї самої події в різних ЗМІ,

досліджувалися багато інших тем. В останні десятиліття даний соціологічний метод

запозичили й активно використовують ті представники соціогуманітарних наук (юристи,

історики, журналісти, мовознавці, літературознавці, політологи, психологи, економ

істи, педагоги, соціальні працівники, культурологи, бібліотекознавці, мистецтвознавц

і тощо), які зацікавлені у встановленні об’єктивних ознак різноманітних

людських комунікацій.

Які документи підлягають контент-аналізу? Відповідь на це запитання залежить

від дослідницької програми, об’єкта, предмета, мети, завдань і гіпотез дослідження.

Юрій М.Ф. Соціологія

Якщо, скажімо, слід з’ясувати перспективи страйку робочих підприємства (продовжимо

цей приклад), то стане очевидною потреба контент-аналізу, як мінімум, протокол

ів зборів робітників, рішень відповідних профспілкових комітетів, розпоряджень

керівників, законів, що регулюють страйкову боротьбу тощо.

Контент-аналіз не скасовує необхідності звичайного (тобто змістовного) аналі-

зу документів. Перший доповнює другий, їх сполучення поглиблює розуміння змісту

будь-якого тексту. Контент-аналіз дозволяє знайти в документі те, що вислизає від

поверхого погляду при його традиційному вивченні, але що має важливий соціальний

зміст. Принципова відмінність цих методів аналізу полягає у явно вираженій

строгості, формалізованості, систематизованості контент-аналізу. Він націлений на

вироблення кількісного опису значеневого і символічного змісту документа, на фіксац

ію його об’єктивних ознак і підрахунок останніх. На думку ряду соціологів (Маркоффа,

Шапіро, Вейтмана й ін.), контент-аналіз можна було б назвати «текстуальним

кодуванням», тому що він припускає отримання кількісної інформації про вміст

документа на основі її кодування.

Крім того, контент-аналіз відрізняється від всіх інших способів вивчення документ

ів тим, що він дозволяє «вписати» зміст документа в соціальний контекст, осмислити

його одночасно і як прояв, і як оцінку соціального життя. «Вписування» документа

в досліджувану проблему припускає виявлення того, що: а) існувало до нього

й отримало в ньому відображення, б) є в наявності тільки в ньому, в) буде після

нього, тобто стане підсумком його сприйняття адресатом.

Формалізованість, систематизованість і строгість контент-аналізу виявляється в

наступному. Перш ніж безпосередньо аналізувати текст документа, дослідник визнача

є категорії аналізу, тобто ключові поняття (значеневі одиниці), що є в тексті і

відповідають тим дефініціям і їх емпіричним індикаторам, що зафіксовані в програмі

дослі-дження. При цьому бажано уникнути крайностей. Якщо за категорії аналізу

будуть прийняті занадто загальні (абстрактні) поняття, то це визначить поверховість

аналізу тексту, не дозволить заглибитися в його зміст. Якщо ж категорії аналізу будуть

гранично конкретними, то їх виявиться занадто багато, що призведе не до аналізу тексту,

а до його скороченого повторення (конспекту). Потрібно знайти золоту середину

і намагатися досягти того, щоб категорії аналізу були: а) доречними, тобто відповідали

вирішенню дослідницьких завдань; б) вичерпними, тобто досить повно відбивали зміст

основних понять дослідження; в) взаємовиключними (один і той самий зміст не повинен

входити в різні категорії в однаковому обсязі); г) надійними, тобто такими, котрі

не викликали би розбіжностей між дослідниками з приводу того, що слід відносити до

тієї чи іншої категорії в процесі аналізу документа.

Після визначення системи категорій аналізу вибирається відповідна ним одиниця

аналізу тексту. За одиницю аналізу може бути прийнято: а) слово, б) пропозиція,

в) тема, г) ідея, д) автор, е) персонаж, ж) соціальна ситуація, з) частина тексту,

об’єднана чимось, що відповідає змісту категорії аналізу. Іноді, точніше, коли контент-

аналіз виступає єдиним методом інформації, оперують не однією, а одразу

кількома одиницями аналізу.

Потім встановлюється одиниця рахунку, тобто кількісна міра одиниці аналізу, що

дозволяє реєструвати частоту (регулярність) появи ознаки категорії аналізу в тексті.

Одиницями рахунку можуть бути число визначених слів чи їх сполучень, кількість

рядків, друкованих знаків, сторінок, абзаців, авторських аркушів, площа тексту, виражена

у фізичних просторових величинах і багато чого іншого.

Розділ V. Кількісні методи збору соціологічної інформації

Проведення контент-аналізу вимагає попередньої розробки ряду дослідницьких

інструментів. З них обов’язковими є:

• класифікатор контент-аналізу;

• протокол підсумків аналізу, що має друге позначення – бланк контент-аналізу;

• реєстраційна картка чи кодувальна матриця;

• інструкція досліднику, що безпосередньо займається реєстрацією і кодуванням

одиниць рахунку;

• каталог (список) проаналізованих документів.

Класифікатором контент-аналізу називається загальна таблиця, в яку зведені всі

категорії (і підкатегорії) аналізу й одиниці аналізу. Її основне призначення – гранично

чітко зафіксувати те, в яких одиницях виражається кожна категорія, використовувана

в дослідженні. Класифікатор можна уподібнити соціологічній анкеті, де категор

ії аналізу відіграють роль запитання, а одиниці аналізу – відповідей. Він є основним

методичним документом контент-аналізу, що визначає зміст всіх інших інструментів

цього методу.

Протокол (бланк) контент-аналізу містить: по-перше, дані про документ (його

автора, час видання, обсяг тощо); по-друге, підсумки його аналізу (кількість випадків

вживання в ньому певних одиниць аналізу і наступні звідси висновки щодо категорій

аналізу). Протоколи заповнюються, як правило, у закодованому вигляді, але не заради

збереження таємниці підсумків контент-аналізу, а виходячи з бажання на одному

листі папера умістити всю інформацію про документ, щоб зручніше було зіставляти

один з одним підсумки аналізу різних документів. Якщо в дослідженні здійснюється

контент-аналіз невеликої кількості документів, то можна обійтися без кодування і заповнювати

ці протоколи у відкритому-змістовному вигляді.

Реєстраційна картка являє собою кодувальну матрицю, у якій відзначається

кількість одиниць рахунку, що характеризує одиниці аналізу. Протокол контент-анал

ізу кожного конкретного документа заповнюється на основі підрахунку даних усіх

реєстраційних карток, що відносяться до цього документа.

Формалізованість контент-аналізу і складність його інструментарію найчастіше

відштовхують починаючих соціологів від використання даного методу. Тим самим

вони збіднюють своє дослідження, знижують його евристичність. Якщо цей метод

застосовується вперше, то допускаються численні помилки. Відзначимо прорахунки,

що найбільш часто зустрічаються.

1. Аналіз документів випереджає розробку дослідницької програми.

2. Аналізуються документи, не позв’язані з гіпотезами дослідження (що мають

подібність з темою дослідження лише за назвою).

3. Не перевірена дійсність документа.

4. Не уточнене його авторство.

5. Неповно враховане його призначення.

6. Категорії аналізу не визначені до такого ступеня, який дозволяє чітко розрізняти

значеневі одиниці тексту документа.

7. Категорії аналізу не субординарні і не приведені у відповідність з тими дефіні-

ціями й операціоналізуючими їх термінами, що зафіксовані в програмі дослідження.

8. Категорії аналізу непорівнянні зі змістом і мовою тексту аналізованого документа.

9. Одиниці аналізу характеризують категорії аналізу лише зовні, а не по суті, а

тому одиниці аналізу не дозволяють ідентифікувати зміст документа в повній відпов

ідності з категоріями аналізу.

Юрій М.Ф. Соціологія

10. Аналіз документа ведеться без попередньої підготовки всього комплексу методичних

інструментів.

11. Класифікатор має недоліки, складений з порушенням правил логіки.

12. Реєстратори (кодувальники) не отримали належної методичної підготовки.

13. Інструкція з реєстрації і кодування недостатньо повна, складена дослідником,

що сам попередньо не апробував інструментарій.

14. Кодування не відповідає програмі математичної обробки даних дослідження.

15. Результати контент-аналізу не переперевірені інформацією, зібраної іншими

методами.

Соціологічне спостереження

Спостереження – загальнонауковий метод, широко використовуваний у природознавств

і, а також у повсякденному житті. Його застосування в соціології має обмеження,

тому що далеко не всі соціальні явища піддаються безпосередньому візуальному

і слуховому сприйняттю. Але коли соціолог має справу з об’єктами, які можна

спостерігати, тобто сприймати за допомогою зору і слуху, він зобов’язаний робити

це. Використовуючи приклад з вивченням страйку, скажемо, що це дослідження неможливе

без спостереження за поведінкою потенційних страйкарів, їх лідерів і протид

іючих ним керівників підприємства. Не менш очевидно й інше – спостереження

в цьому випадку (як, до речі, і у всіх інших) повинно застосовуватися в комплексі з

іншими методами збору інформації.

Помітимо, що не усяке візуальне і/чи слухове сприйняття досліджуваного

об’єкта є спостереженням у науковому розумінні. Щоб перетворити його в науковий

метод, необхідно здійснити такий ряд дослідницьких процедур:

1. Вичленувати в програмі дослідження ті завдання і гіпотези, що будуть зважуватися

й улаштовуватися даними спостереження.

2. Визначити в загальній програмі дослідження чи спеціальній програмі спостереження:

• об’єкт спостереження (весь колектив підприємства, окрема група його, лідери

страйкового руху чи щось інше);

• предмет спостереження, тобто сукупність цікавлячих спостерігача властивостей

(ознак) об’єкта (факторів його поведінки);

• категорії спостереження, тобто конкретні ознаки згаданої сукупності, що одночасно

відповідають таким вимогам:

• вони особливо значимі для вирішення визначених у загальній програмі дослі-

дження завдань і гіпотез;

• виражають ті операціоналістські поняття, що визначені в програмі;

• мають кількісний характер, тобто можуть бути заміряні;

• ситуації, що спостерігаються, тобто ті, при яких можуть проявитися категорії

спостереження;

• умови спостереження, тобто ті вимоги до ситуації, при наявності яких спостереження

робити можна (чи не можна);

• одиниці спостереження, тобто ті акти поведінки, що спостерігаються, в яких

виявляються категорії спостереження в оговорених ситуаціях за певних умов.

3. Підготувати інструментарій спостереження, тобто:

Розділ V. Кількісні методи збору соціологічної інформації

• щоденник спостереження, де будуть фіксуватися його результати в закодованій

чи загальнозрозумілій формі, а також дії спостерігача і реакції, що спостерігаються;

• картки для реєстрації одиниць спостереження в строго формалізованому і закодованому

вигляді (цих карток повинне бути рівно стільки, скільки одиниць спостереження);

• протокол спостереження – методичний документ, що узагальнює дані всіх карток

і містить, як мінімум, три оціночні показники;

• коефіцієнт стійкості спостереження (КСС), що характеризує збіг результат

ів, отриманих тим самим спостерігачем у різний час;

• коефіцієнт згоди спостерігачів (КСН), що показує ступінь збігу даних, отриманих

одночасно різними спостерігачами в різний час;

• класифікатор контент-аналізу щоденникових і протокольних записів;

• аудіовізуальні технічні засоби фіксації одиниць спостереження;

• програму обробки даних спостереження.

4. Пропілотувати (апробувати) інструментарій, внести в нього, у разі потреби,

належні корективи, розмножити його в необхідній кількості екземплярів.

5. Скласти план і/чи сітковий графік виконання спостереження (хто, де, коли його

проводить).

6. Розробити інструкцію спостерігачам, провести їх навчання й інструктаж.

7. Здійснити комплекс операцій безпосереднього спостереження в повній відпов

ідності з зазначеними вимогами і рекомендаціями.

Спостереження має низку переваг у порівнянні з іншими соціологічними методами.

Головні з них – безпосередній зв’язок дослідника з об’єктом його вивчення,

відсутність ланок, що опосередковують, оперативність отримання інформації. Ці досто

їнства, однак, не виключають ряд недоліків. Спостерігач вільно чи мимоволі вплива

є на досліджуваний процес, вносить у нього щось таке, що не притаманне його природ

і. Оперативність же обертається локальністю, обмеженістю досліджуваної ситуації,

нездатністю охопити сукупність всіх ознак пізнаваного явища. Інакше кажучи, цей

метод дуже суб’єктивний, особистісні якості спостерігача неминуче позначаються на

його результатах. Тому, по-перше, останні підлягають обов’язковому повторному огляду

іншими методами, по-друге, до поведінки спостерігачів пред’являються особлив

і вимоги.

Характер цих вимог залежить, насамперед, від того, яку різновидність спостереження

вони здійснюють. Розрізняють:

• невключене і включене спостереження, підрозділяючи останнє на сховане (інкогн

іто) і відкрите;

• лабораторне, польове і лабораторно-польове спостереження;

• стандартизоване і нестандартизоване спостереження;

• систематичні, епізодичні і випадкові спостереження.

Невключеним називають спостереження, призначене для фіксації актів традиц

ійної (звичайної, звичної) і відкритої (неприхованої від інших) поведінки. Здійснюючи

його, спостерігач зобов’язаний знаходитися поза досліджуваним об’єктом,

сприймати цей об’єкт із боку, ніяким чином не втручаючись в природний перебіг

подій, зокрема, не ставити спостерігачу жодних запитань. Ідеальний спостерігач

невключеного спостереження намагається бути невидимим. Оскільки цей ідеал недосяжний,

спостерігачу слід поводитися так, щоб на нього звертали якнайменше уваги,

аби зменшити перешкоди, внесені ним у явище, що спостерігається. Йому протипо214

Юрій М.Ф. Соціологія

казаний яскравий (помітний) одяг, екстравагантність поведінки, зайва демонстрація

своєї зацікавленості досліджуваними подіями. Він повинен мати стійку психіку, флегматичний

темперамент, здатність зберігати самовладання при різких змінах ситуації,

терпіння і стійкість у збереженні своєї позиції стороннього спостерігача.

Включене спостереження зветься так тому, що спостерігач навмисно включається

(упроваджується) у досліджуваний об’єкт, бере участь у процесах, що відбуваються

в ньому. Відкритому варіанту включеного спостереження властиво те, що спостережуван

і знають про факт перебування серед них дослідника і мають уявлення про

мету його діяльності. Такому спостерігачу буде потрібне уміння швидко й ефективно

налагоджувати контакти з незнайомими людьми, товариськість, доброзичливість, тактовн

ість, стриманість і толерантність (терпимість до інших людей).

Включене спостереження, що проводиться інкогніто (сховано), коли спостережуван

і не знають про спостерігача, думають, що він – один з них, іноді ототожнюється

з науковим шпигунством. Тут спостерігачу знадобляться не тільки згадані якості,

але й артистизм, уміння реагувати одночасно на багато сигналів (максимально можливо

одночасно зафіксувати дев’ять параметрів), швидко систематизувати і надовго

(точніше до моменту заповнення відповідної методичної документації) запам’ятати

їх, здатність не збитися з дослідницької позиції під впливом різноманітних обставин,

зберігати нейтралітет при конфліктах між спостережуваними і багато інших якостей,

близьких до якостей розвідника.

Включене спостереження, однак, принципово відмінне від шпигунства в звичайному

розумінні. Його ціль – не шкода, а користь для тих, хто спостерігається, використовуван

і в ньому прийоми отримання інформації повинні відповідати нормативам

наукової етики. Це означає, що дослідник-спостерігач фіксує лише ті акти повед

інки (події), на реєстрацію яких націлює дослідницька програма. Він не має права

розголошувати отриману інформацію, використовувати її не для наукових, а якихнебудь

інших цілей. І нарешті, дослідник несе відповідальність не тільки за якість

зібраної й обробленої ним інформації, але й за всі наслідки свого втручання в досліджуван

і соціальні явища.

Специфічні вимоги до професійних знань і умінь, а також особистісних якостей

соціолога пред’являють і інші різновиди спостереження. У лабораторних спостереженнях,

проведених у штучно створених умовах, підвищується значимість уміння

дослідника регулювати ці умови і контролювати їх вплив на тих, хто спостерігається,

а також таких рис, як принциповість і акуратність, технічна грамотність (у зв’язку з

використанням аудіовізуальних засобів спостереження). У польових спостереженнях,

здійснюваних у звичайному соціальному житті і які дають більш об’єктивну інформац

ію, особливу роль відіграють знання змістів невербальних реакцій людей (посм

ішок, жестів), оперативна пам’ять, аналітичність мислення спостерігача, його

здатність відмежовувати одну від одної окремі ознаки досліджуваного об’єкта, розпод

іляти свою увагу на всі ці ознаки і переключати його на один із них.

Стандартизоване спостереження, якому властиві чітко формалізовані процедури

й інструменти, припускає підвищену здатність спостерігача до зосередження уваги

на подробицях і самоконтролі, а також пунктуальності, ретельності і педантизму.

Нестандартизоване спостереження, коли заздалегідь не визначена велика частина елемент

ів, що підлягають реєстрації, вимагає багато в чому протилежного – солідної теоретично

ї підготовки в галузі соціології, психології, соціальній психології і конфліктолог

ії, уміння з однаковою увагою стежити, як мінімум, за 5-7 параметрами ситуа215

Розділ V. Кількісні методи збору соціологічної інформації

ції, здатності швидко переключати увагу, не зациклюючись лише на якому-небудь одному

прояві категорії спостереження.

Випадкові, не передбачені дослідницькою програмою, спостереження, при яких

одиниці спостереження жорстко не регламентовані, можуть стати евристично цінними

лише за умови розвиненості теоретичного мислення, наукової уяви й інтуїції соц

іолога. Але ці якості необов’язкові в систематичному спостереженні, націленому на

регулярну фіксацію (за графіком і в чітко регламентованих методичних документах)

одиниць спостереження, визначених не самим спостерігачем, а науковим керівником

дослідження.

Як бачимо, дослідники-спостерігачі в різних випадках виконують принципово

відмінні функції – у діапазоні від простої технічної реєстрації до істинно наукової

творчості. Успішність використання методу, що характеризується, багато в чому залежить

від того, наскільки професійні й особистісні якості відповідають специфіці та

типу спостереження. Тому підбор, підготовка й інструктування спостерігачів – дуже

відповідальний етап реалізації даного методу.

Завершимо опис соціологічного спостереження переліком поширених прорахунк

ів у його застосуванні.

1. Програма спостереження недостатньо продумана, нечітко визначені категорії

спостереження, у силу чого в одну категорію потрапляють різні класи ознак.

2. Категорії спостереження не мають органічного зв’язку з гіпотезою(ами) досл

ідження.

3. Категорії спостереження мають тільки описовий чи тільки оціночний характер.

4. До числа одиниць спостереження не включені значимі властивості ситуації,

що спостерігається.

5. Умови спостереження сформульовані аморфно, що визначає труднощі реєстрац

ії одиниць спостереження.

6. Масові спостереження початі раніше ніж готовий весь інструментарій.

7. Інструментарій не отримав належної апробації.

8. Не врахована специфіка наукового призначення використовуваного різновиду

спостереження.

9. Професійна підготовка й особистісні якості спостерігача не відповідають тому

набору функцій, що їм реально доведеться виконувати.

10. Відсутній класифікатор контент-аналізу щоденників спостерігачів.

11. Кодування карток спостереження не відповідає програмі обробки даних.

12. Записана за допомогою технічних засобів інформація не співвіднесена з даними

спостереження, отриманими іншими способами.

13. Підсумковий протокол спостереження не включає всієї отриманої інформації.

14. Не підраховані коефіцієнти стійкості спостереження (КСС), згода спостері-

гачів (КЗС) і надійності спостереження (КНС).

15. Результати спостереження не перевірені іншими методами.

Соціологічний експеримент

Даний метод найбільш ефективний для перевірки пояснювальних гіпотез. Він

дозволяє установити наявність чи відсутність впливу визначеного фактора (їх деякої

сукупності) на досліджуваний об’єкт, тобто знайти причинно-наслідкові зв’язки.

Юрій М.Ф. Соціологія

Соціологічний експеримент може проводитися в різних формах. Розрізняють уявні

і натурні експерименти, розділяючи останні на лабораторні і польові. Уявним експериментом

називають спеціальну технологію інтерпретації отриманої інформації про досл

іджуваний об’єкт, що виключає втручання дослідника в процеси, які відбуваються в

об’єкті.

Ми розглянемо натурний польовий експеримент, що відіграє роль не тільки методу

збору інформації, але й особливої соціальної технології, способу свідомого регулювання

соціальних процесів. Проведення таких експериментів вимагає від дослідників

великої обережності і підвищеної відповідальності. Помилки в їх організації і реалі-

зації не тільки знижують якість соціологічної інформації, але і шкідливі для практики

соціального життя, а іноді згубні для тих соціальних систем, природне функціонування

яких порушено непродуманим втручанням експериментатора. Робити експеримент

потрібно не завжди, коли хочеться, а лише тоді, коли є впевненість, що його

позитивний ефект перевищить негативний, коли він ретельно спланований і до подробиць

продуманий. У більшості випадків до нього не можна приступати без отримання

згоди тих людей, на яких він безпосередньо вплине.

У методологічному відношенні соціологічний експеримент базується на концепц

ії соціального детермінізму. Відповідно до неї соціолог, взявши на озброєння

даний метод, повинен, насамперед, виділити значимі детермінуючі і детерміновані

фактори досліджуваного явища. Ці фактори (їх називають перемінними) являють

собою категорії експериментального аналізу, а тому повинні бути системно представлен

і (проопераціоналізовані) у дослідницькій програмі.

У системі перемінних виокремлюється експериментальний фактор, що інакше познача

ється незалежною перемінною. Він характеризується трьома ознаками.

По-перше, експериментальний фактор визначається соціологом не мимоволі, а

в повній відповідності з дослідницькою програмою, зокрема, гіпотезою, що виноситься

на експериментальну перевірку.

По-друге, незалежна перемінна повинна бути керованою експериментатором

(тільки від нього повинні залежати напрям і інтенсивність дії цієї перемінної).

По-третє, напрям і інтенсивність її дії повинні піддаватися контролю експериментатора

і соціологічних вимірів.

Поряд з експериментальним фактором (незалежної перемінної) визначаються

залежна(ні) перемінна(і), тобто фактори, що приблизно (гіпотетично) будуть змінюватися

під впливом незалежної перемінної.

Встановлення зв’язку між незалежною і залежними перемінними входить у предмет

будь-якого соціологічного експерименту, навіть примітивного. Експеримент

більш досконалого характеру включає у свій предмет, крім сказаного, вивчення

зв’язків між системою перемінних, з одного боку, і не відбитими в цій системі властивостями

пізнаваного об’єкта – з іншої.

Об’єктом соціологічного експерименту може бути окрема особистість, кожна (як

у кількісному, так і в якісному відношенні) група людей, соціальний інститут, усе

суспільство. Природно, що об’єкт конкретного експерименту повинен відповідати

об’єкту того дослідження, частиною якого цей експеримент виступає. Об’єкт експерименту

конкретизується поняттями «експериментальна група» і «контрольна група».

У першому випадку мається на увазі та група, на яку безпосередньо впливають незалежною

перемінною (експериментальним фактором). В другому – аналогічна експериментальн

ій (за визначеними дослідником параметрами) група, що не перено217

Розділ V. Кількісні методи збору соціологічної інформації

сить впливів експериментального фактора. Зіставлення характеристик цих двох груп до

і після експерименту дозволяє глибше оцінити наслідки експериментального чинника і

забезпечує чистоту експерименту, тому що створює можливість для виявлення дієвості

факторів, випадкових для даного експерименту.

Осмислюючи експериментальний метод, важливо врахувати, що конкретні визначення

його об’єкта, предмета, категорій аналізу (системи перемінних), експериментально

ї ситуації (місця, часу й інших умов експерименту) залежать від змісту загально

ї дослідницької програми. Якщо експеримент відіграє роль додаткового методу

в дослідженні (а основним, скажімо, виступає анкетування), то поряд із загальною

програмою дослідження розробляється спеціальна програма експерименту. При цьому

остання виходить з першої, конкретизуючи усі компоненти її теоретико-методолог

ічної частини. Якщо ж експеримент використовується як єдиний метод, що буває

вкрай рідко, то його програма збігається з загальною програмою дослідження. Част

іше зустрічається третій варіант, коли експеримент застосовується як один з основних

методів (у сполученні або зі спостереженням, або яким-небудь опитуванням). У

такому випадку, як правило, спеціальної програми експерименту не роблять. Замість

неї в загальній дослідницькій програмі особливо виділяється та (ті) гіпотеза(и), яка(і)

буде перевірятися експериментальним шляхом, і описуються процедури її перевірки

(система перемінних, експериментальний фактор, ситуація (умови) експерименту, експериментальна

і контрольна групи, інструментарій експерименту).

Якість експериментального методу багато в чому залежить від контрольних процедур,

чіткості реєстрації перемінних і їх станів, а також підтримки заданих умов експерименту.

Звідси випливає підвищена вимогливість до інструментів його органі-

зації, проведення й обробки отриманих даних.

Деякі соціологи, знаючи про те, що в інструментарій експерименту входять протокол,

щоденник і картка спостереження, не бачать його відмінностей від інструментів

спостереження. У цьому зв’язку потрібно відзначити: по-перше, можливість включення

в інструментарій експерименту багатьох інших методичних документів: анкет,

інтерв’ю, тестів тощо; по-друге, суто формальна подібність і принципова відмінність

цільових настанов і реального змісту, що однаково називаються, інструментів різних

методів емпіричної соціології.

Відмінною рисою всіх інструментів експериментального методу, зокрема

інструкції спостерігачам, є їх домінуюча орієнтованість на проблему забезпечення чистоти

експерименту. Основні труднощі розробки документів даного методу полягають

в складності, часом неможливості пілотажу. У зв’язку з цим зростає значимість їх

апробації іншими способами (консультації колег, запозичення їх досвіду, мозкова

атака, фокус-групове обговорення тощо).

Головним результативним документом методу, що характеризується, тут виступа

є протокол експерименту, в якому повинні бути відбиті, як мінімум, такі позиції:

1. Найменування теми експерименту.

2. Точний час і місце його проведення.

3. Чітке формулювання гіпотези, що перевіряється.

4. Зміст експериментального фактора (незалежної перемінної).

5. Характеристика залежних перемінних і їх індикаторів.

6. Сутнісний опис експериментальної групи.

7. Характеристика контрольної групи і принципів її добору.

Юрій М.Ф. Соціологія

8. Опис експериментальної ситуації.

9. Характеристика умов експерименту.

10. Перебіг експерименту, тобто обстановка:

• до введення експериментального фактора,

• у процесі його введення,

• після його введення,

• після закінчення експерименту.

11. Оцінка чистоти експерименту і використаного інструментарію.

12. Висновок про вірогідність гіпотези.

13. Інші висновки.

14. Дані про укладачів протоколу і ступінь їхньої згоди.

15. Дата підписання протоколу.

Оскільки експериментальний метод складніший від інших, у його застосуванні

допускається багато помилок. Назвемо деякі з них:

1. Експеримент здійснюється для отримання інформації, яка може бути отримана,

іншими, більш простими способами.

2. За експеримент видається включене чи стандартизоване невключене спостереження.

3. Немає органічного зв’язку проведеного експерименту з метою, завданнями і

гіпотезами дослідження.

4. Допущена двозначність чи інша істотна значима неточність у формулюванні

гіпотези, винесеної на експериментальну перевірку.

5. Неправильно побудована теоретична система перемінних, переплутані причини

і наслідки.

6. Експериментальний фактор (незалежна перемінна) обраний довільно, без обл

іку того, що він повинен відігравати роль детермінанти і піддаватися управлінню з

боку дослідника.

7. Незалежна і залежні перемінні не знайшли адекватного вираження в емпіричних

індикаторах.

8. Недооцінено вплив на залежні перемінні факторів, що не входять у незалежну

перемінну.

9. Експериментальна ситуація чітко не визначена, у силу чого експеримент проводиться

з порушенням його умов.

10. Суб’єктивні оцінки експериментальної ситуації переважають над об’єктивними

характеристиками.

11. У ході експерименту з’ясувалися такі важливі властивості експериментальної

групи, що не були відомі до його початку.

12. Контрольна група не являє собою аналога експериментальної групи за істотними

для дослідження параметрами.

13. Контроль за перебігом експерименту був ослаблений і/чи не ефективний.

14. Інструментарій експерименту націлений лише на фіксацію визначених даних

(за типом інструмента спостереження), а не на дотримання чистоти експерименту.

15. Використані при аналізі отриманої інформації статистичні методи не відпов

ідають природі причинно-наслідкових зв’язків.

16. Висновки експериментаторів прилаштовуються (підганяються) під гіпотезу

без достатніх на те підстав.

17. Експеримент проводиться над людьми, що не бажають цього і пручаються йому.

Розділ V. Кількісні методи збору соціологічної інформації

18. Практичним підсумком експерименту стало не вирішення соціальної проблеми,

а збільшення її нерозв’язаності.

Опитувальні методи

Опитування проводяться соціологами настільки часто, що дехто оцінює їх як головний

і ледь чи не єдиний метод емпіричної соціології. Така оцінка помилкова, як

мінімум, у двох моментах. По-перше, в арсеналі соціології є безліч неопитувальних

методів, про які йшлося. По-друге, цей спосіб не є тільки соціологічним. Останнім

часом він широко використовується в політологічних, журналістських, економічних,

демографічних, культурологічних, психологічних, правознавчих і інших соціальних

дослідженнях.

Основне призначення соціологічних опитувань – отримання інформації про думки

людей, їх мотиви і оцінки соціальних явищ, про феномени і стани суспільної, групово

ї й індивідуальної свідомості. Оскільки ці думки, мотиви і феномени виступають

властивостями досліджуваних соціологією об’єктів, то опитування дають про них

необхідну інформацію. Значущість опитувань зростає, якщо про досліджуване явище

немає достатньої документальної інформації, якщо воно не доступне безпосередньому

спостереженню чи не піддається експерименту. У таких ситуаціях опитування

може стати головним методом збору інформації, але доповнюване обов’язково іншими

дослідницькими методиками.

На жаль, у вітчизняній соціології нерідко зустрічаються спроби використовувати

опитування як головний метод отримання емпіричних даних тоді, коли досліджуване

явище краще вивчати іншими способами. Такі спроби пояснюються тим, що

починаючим дослідникам опитувальні методи здаються найбільш легкими і зручними,

які можна застосувати у всіх випадках. Цей невинний самообман профанує соц

іологію як науку.

Не слід думати, що дослідницькі можливості опитувань безмежні. Дані, отримані

опитувальними методами, виражають суб’єктивні думки опитаних (респондентів).

Їх потрібно зіставляти з інформацією об’єктивного характеру, яку необхідно виробляти

іншими способами. Найбільший дослідницький ефект опитування дають лише

в сполученні або з контент-аналізом, або зі спостереженням, або з експериментом,

або з іншими методами.

Опитувальні методи дуже різноманітні. Поряд із загальновідомим анкетуванням,

вони виражаються у вигляді інтерв’ювання, поштових, телефонних, пресових, факсових,

експертних і інших опитувань. Кожне з різновидів опитувань має свою специф

іку, про яку буде сказано нижче. Зараз охарактеризуємо їх загальні принципи.

Будь-яке соціологічне опитування не можна проводити доти, поки не стане зрозум

іло, навіщо і як це потрібно робити. Інакше кажучи, проведенню опитування повинна

передувати розробка дослідницької програми, чітке визначення цілей, завдань,

понять (категорій аналізу), гіпотез, об’єкта і предмета, а також вибірки й інструментар

ію дослідження.

Кожне опитування припускає упорядкований набір питань (опитувальний лист),

який слугує досягненню мети дослідження, вирішенню його завдань, доказу і спростуванню

його гіпотез. Формулювання питань повинні ретельно продумуватися в багатьох

відносинах, але, насамперед, як спосіб фіксації категорій аналізу.

Юрій М.Ф. Соціологія

Соціологічне опитування втрачає велику частину свого змісту, якщо відповіді респондент

ів не аналізуються в площині їхньої соціальної і демографічної характеристик.

Тому воно припускає обов’язкове заповнення так званого «паспорта», куди вносяться ті

дані про кожного респондента, необхідність яких диктується знов-таки дослідницькою

програмою.

Будь-яке опитування – специфічний акт комунікації між інтерв’юером (особою,

що його проводить) і респондентом (опитуваним). Тому воно має проводитися з дотриманням

таких правил:

1. Респондент знає, хто і навіщо його опитує.

2. Респондент зацікавлений в опитуванні.

3. Респондент не зацікавлений у видачі помилкової інформації (говорить, що

думає насправді).

4. Респондент однозначно розуміє зміст кожного питання.

5. Питання має один зміст, не містить у собі кількох запитань.

6. Усі питання ставляться таким чином, щоб на них можна було дати обґрунтовану

і точну відповідь.

7. Питання сформульовані без порушення лексичних і граматичних нормативів.

8. Формулювання питання відповідають рівню культури респондента.

9. Жодне з питань не має образливого для респондента змісту, не принижує його

достоїнства.

10. Интрев’юер поводиться нейтрально, не демонструє своє ставлення ні до поставленого

запитання, ні до відповіді на нього.

11. Інтерв’юер пропонує респонденту такі варіанти відповіді, кожне з яких прийнятне

однаковою мірою.

12. Кількість запитань співвідноситься зі здоровим глуздом, не спричинює зайвого

інтелектуального і психологічного перевантаження респондента, не перевтомлю

є його.

13. Уся система питань і відповідей достатня для отримання того обсягу інформац

ії, що необхідна для вирішення дослідницьких завдань.

Загальні правила соціологічних опитувань по-різному модифікуються в їх конкретних

різновидах.

Анкетування

Анкетування – письмова форма опитування, яка здійснюється, як правило, заочно,

тобто без прямого і безпосереднього контакту інтерв’юера з респондентом. Воно доцільне

в двох випадках: а) коли потрібно запитати велике число респондентів за відносно

короткий час, б) респонденти повинні ретельно подумати над своїми відповідями, маючи

перед очима надрукувані запитання. Застосування анкетування для опитування численно

ї групи респондентів, особливо з питань, які не потребуюють глибоких міркувань,

не виправдано. У такій ситуації доцільніше поговорити з респондентом віч-на-віч.

Анкетування рідко буває загальним (охоплюючим усіх членів досліджуваної

спільності), набагато частіше воно має вибірковий характер. Тому вірогідність і

надійність отриманої анкетуванням інформації залежить, насамперед, від репрезентативност

і вибірки.

Основним (але не єдиним) інструментом цього методу є анкета, що складається

не тільки з опитувального листа і «паспорта», але і з преамбульно-інструктивного

Розділ V. Кількісні методи збору соціологічної інформації

розділу. Значимість останнього не можна недооцінювати, тому що в умовах заочного

спілкування з респондентом преамбула – єдиний засіб мотивації респондента на заповнення

анкети, формування його установки на щирість відповідей. Крім того, у

преамбулі говориться про те, хто і навіщо проводить опитування, даються необхідні

коментарі й інструкції з роботи респондента з анкетою.

Головна частина анкети (опитувальний лист) розробляється не тільки на основі

загальних вимог до опитування, але і з урахуванням ряду додаткових узагальнень. В

анкеті можна і потрібно ставити:

• не тільки програмно-тематичні, тобто такі, що безпосередньо випливають з

дослідницької програми питання, але й процедурно-функціональні, націлені на оптим

ізацію ходу опитування;

• як прямі, що пропонують респонденту виразити свою власну позицію, так і

непрямі (згода чи незгода з позиціями інших людей) запитання;

• запитання-«гачки», що ставляться для того, щоб респондент «зачепився», тобто

заради підтримки його інтересу до заповнення анкети;

• запитання-«фільтри», що дозволяють виділити частину респондентів за якоюнебудь

ознакою, скажемо, відсіяти ту їх частину, думка якої за наступним за

«фільтром» запитанням уявляється або особливо цінною, навпаки, або не дуже важливою;

• контрольні запитання, що перевіряють стійкість і несуперечність думок респондент

ів;

• запитання-«пастки», що є різновидом контрольних, призначені для з’ясування

ступеня щирості відповідей;

• навідні запитання, що допомагають точніше зрозуміти зміст наступного (більш

важливого) питання;

• дихотомічні запитання, що припускають два взаємовиключні варіанти відповіді

(типу «так-ні»);

• запитання-«меню», тобто з поліваріантними відповідями, коли респондент

може вибрати будь-які варіанти відповідей;

• запитання-«діалоги», відповіді на які складаються з відповідей уявних осіб;

• шкальні запитання, тобто такі, відповідь на які полягає у шкалюванні чогонебудь;

• табличні запитання, що припускають відповідь у формі заповнення таблиці;

• закриті запитання, тобто супроводжувані всіма теоретично можливими варіантами

відповіді, з яких респонденту потрібно вибрати той, який відповідає його думці;

• відкриті запитання, які не містять жодного варіанта відповіді і припускають,

що респондент напише те, що хоче, у спеціально відведеному місці анкети;

• напівзакриті, точніше, частково закриті (або частково відкриті) запитання, на

які заздалегідь дана лише частина варіантів відповіді, що може не задовольнити респондент

ів, які мають можливість дописати свій варіант.

Розробляючи текст анкети, слід уникати одноманітності використовуваних типів

і форм питань, пам’ятати, що кожний з них має свої достоїнства і недоліки. Не слід

забувати при цьому і про наступну обробку анкетних даних. Відкриті запитання, скаж

імо, переважніші від закритих, якщо важливо виявити всі нюанси думок респондентів,

але отриману на їх основі інформацію важко буде формалізувати й обробити. Закриті

запитання, особливо у формі «меню», шкал, таблиць і дихотомій, більш зручні для обробки,

але не дають гарантії обліку повноти респондентских оцінок.

Юрій М.Ф. Соціологія

Важливо підкреслити необхідність дотримання правила системності анкети. Це потр

ібно, щоб використовувати в наукових цілях інформацію не тільки з окремих питань,

але й ту, яка виявляється при осмисленні всіх питань як взаємодіючих структур, а усіх

відповідей на них як взаємодіючих елементів.

Постановка в анкеті контрольних питань (зокрема «пасток») не звільняє її укладача

від логічної вивіреності послідовності питань, що забезпечує їх взаємоконтроль.

Традиційна для соціологічного анкетування логіка побудови опитувальників будується

на принципі «від загального до часткового», при якій наступні запитання відіграють

роль контрольних стосовно попередніх. Але іноді доцільно керуватися протилежним

принципом «від часткового до загального».

Наприклад, помічено, що на анкети, які містять багато запитань, соціологи отримують

меншу інформацію, ніж проектувалося, насамперед тому, що кінець опитувального

листа виявляється незаповненим. Прагнучи виправити справу, соціологипочатк

івці механічно поділяють опитувальний лист анкети на дві приблизно рівні

частини і половині респондентів пропонують почати заповнення анкет із другої частини

(скажімо, з 15 по 30 запитання), а продовжити відповідями по 1-15 позиціям. Лог

іка анкетування, єдина думка автора анкет з респондентом при цьому порушуються

найгрубішим і недозволенним чином. У випадках необхідності вирівняти частоту і

якість відповідей на перші й останні запитання потрібно мати другий варіант анкети,

заснований на строгому виконанні принципу «від часткового до загального».

Інтерв’ювання

Інтерв’ювання – форма очного проведення опитування, при якому дослідник знаходиться

в безпосередньому контакті з респондентом. Цей метод кращий за анкетування

з таких причин:

• запитань без відповідей при ньому практично не буває;

• невизначені чи суперечливі відповіді можуть бути уточнені;

• мається можливість спостереження за респондентом і фіксації не тільки його

вербальних відповідей, але й невербальних реакцій;

• отримувана інформація повніша, глибша і достовірніша порівняно з анкетою.

Головний недолік методу інтерв’ювання – його мала оперативність, істотні витрати

часу, необхідність великого числа інтерв’юерів, неможливість його використання

в ситуаціях короткострокових масових опитувань. Для починаючих соціологів він

викликає чимало труднощів, тому що вимагає спеціальної підготовки і солідного трен

інгу. До того ж різні види інтерв’ювання припускають наявність у дослідника неоднозначних

наборів знань і умінь.

Найбільшого поширення в соціології отримало стандартизоване інтерв’ю, відмінною

рисою якого є жорстка послідовність, заздалегідь підготовлені чіткі формулювання запитань

і продумані моделі відповідей на них. Його можна проводити за опитувальним листом

анкети, що найчастіше і робиться для контролю і доповнення даних анкетування.

Трохи рідше використовують напівстандартизоване інтерв’ю. Воно проводиться

на основі не формалізованого опитувального листа, а пам’ятки («путівника») з перел

іком обов’язкових запитань, як правило, напівзакритих, що не виключає обговорення

з респондентом інших, але пов’язаних з темою дослідження проблем.

Ще рідше зустрічаються фокусовані інтерв’ю, у яких стандартизоване лише вихі-

дне запитання (правда, у кількох варіаціях), а головне завдання бачиться в зосере223

Розділ V. Кількісні методи збору соціологічної інформації

дженні уваги респондентів на обговоренні того варіанта проблеми, що вважається ним

найважливішим.

Тільки досвідчені соціологи (та й то не завжди) застосовують вільне і розвідувальне

інтерв’ювання. Вільним називають таке інтерв’ю, коли перед інтерв’юером стоїть проблема

зібрати відповідну дослідницьким завданням інформацію без наявності попередньо

розробленого інструмента. Тут соціолог вільний у виборі запитань, визначенні

їх порядку, кількості і способів вираження, а також прийомів фіксації інформації.

Розвідувальне інтерв’ю (інше його позначення – глибинне) використовують при

визначенні і/чи уточненні формулювання робочих гіпотез на етапі розробки програми

дослідження. Його ціль не тільки і не стільки в тому, щоб отримати інформацію

про об’єкт, стільки в з’ясуванні того, яку інформацію потрібно здійснити в майбутньому

дослідженні. При цьому як інтерв’юер, так і респондент вільні у виборі способ

ів ведення бесіди.

Кожний з п’яти охарактеризованих типів інтерв’ю може реалізуватися:

• одноразово чи панельно (багаторазово через певний часовий інтервал);

• у міжособистісній (інтерв’юер – респондент), індивідуально-груповій (група

інтерв’юерів – респондент, чи навпаки, інтерв’юер – група респондентів) і групогрупов

ій формі (коли група інтерв’юерів розмовляє з групою респондентів).

Діапазон вимог до інтерв’юерів, що працюють у настільки різних ситуаціях, природно,

дуже широкий як у соціологічному, так і в психологічному, педагогічному,

конфліктологічному, журналістському й інших відношеннях. Для проведення разових

стандартизованих інтерв’ю міжособистісного характеру можна не залучати квал

іфікованих соціологів (часом це навіть бажано, щоб підвищити неупередженість даних).

Але без них неможливо отримати достовірну інформацію у всіх інших різновидах

інтерв’ювання. Розвідувальні, вільні, фокус-групові і деякі інші інтерв’ю під силу

тільки соціологам екстра-класу.

Пресове опитування

Пресове опитування – різновид анкетування, що здійснюється за допомогою пер

іодичної преси. Основні переваги: оперативність, масовість, економічність,

відвертість респондентів, обумовлена добровільністю їх участі в опитуванні.

Головні його недоліки: низька репрезентативність, невисокі показники повернення

заповнених анкет, що збільшуються великим їх вибракуванням, нечисленність

запитань, перевага закритих запитань, обмежені можливості застосування шкальних,

табличних, діалогових, менюподібних, контрольних і фільтруючих запитань,

імовірність впливу на респондента інших осіб.

Обов’язкові вимоги до методу:

1. попередня апробація (пілотаж) серед усіх якісно різних груп читачів даної преси;

2. гранична простота формулювань запитань і інструкції до заповнення;

3. використання різних шрифтів при публікації (для виділення значеневої структури

анкети);

4. повторний передрук анкети в тій само газеті через тиждень-півтора після першо

ї публікації;

5. оголошення результатів опитування на сторінках цього ж видання.

Оскільки кожна газета має своїх постійних читачів, що відрізняються від інших

людей рядом соціальних характеристик (рівнем матеріального статку, місцем про224

Юрій М.Ф. Соціологія

живання, ідеологічними, політичними й іншими пристрастями), остільки за результатами

пресового опитування, проведеного однією газетою, не можна судити про стан

суспільної думки, що властива всьому населенню. Звідси виникає бажання і потреба

одночасного проведення пресових опитувань по одній і тій же анкеті в газетах різних

напрямів. Порушення цього принципу (на жаль, воно в сучасних українських умовах

зустрічається не в порядку прикрого винятку, а як правило) призводить не до пізнання

справжньої суспільної думки, а до різного роду ідейно-політичних спекуляцій.

Поштове опитування

Поштове опитування – форма анкетування за допомогою пошти, що припускає

розсилання анкет (за спеціально підібраними адресами) тим особам, які у сукупності

репрезентують досліджуваний об’єкт.

Достоїнства методу – можливість:

• отримати відповіді на запитання делікатного й інтимного характеру;

• охопити опитуванням населені пункти, куди анкетерам неможливо добратися;

• мати додаткову інформацію, що коригує дані, зроблені будь-яким іншим методом;

• заощаджувати засоби (поштове опитування обходиться, як мінімум, у два рази

дешевше звичайного інтерв’ювання).

Недоліки: мала імовірність повернення анкет, перекоси репрезентативності, неминуч

ість вибракування, порушення правила анонімності опитування, що підсилює

перекручування відповідей.

Обов’язкові вимоги даного методу:

1. ретельний, багатоаспектний і багаторазовий пілотаж проекту анкети;

2. докладна інструкція до її заповнення;

3. шифровка конвертів;

4. вкладення в поштові відправлення чистого конверта для повернення анкети;

5. нагадування респондентам про необхідність повернення заповнення анкети

(телефоном, поштою й іншими засобами).

Телефонне опитування

Телефонне опитування – специфічний синтез анкетування й інтерв’ювання, використовуваний,

як правило, у рамках одного міста чи іншого населеного пункту.

Популярність використання цього методу в сучасних українських умовах підвищується,

особливо, у періоди виборчих кампаній.

Основні переваги: оперативність, короткостроковість і економічність. Головний

недолік зумовлений неможливістю дотримання правила репрезентативності вибірки.

Це обставина зумовлена відсутністю телефонів у певних соціальних груп населення;

великою кількістю відмов абонентів від опитування з різноманітних причин і

приводів; багатьма іншими факторами.

Обов’язкові вимоги до методу:

1. попереднє вивчення карти міста, місць контактного проживання представників

різних соціальних груп, розташування АТС;

Розділ V. Кількісні методи збору соціологічної інформації

2. розробка спеціального інструмента, що включає картограму опитування, опитувальних

бланків і кодувальних аркушів, щоденника і протоколу опитування, докладної

інструкції інтерв’юера;

3. наявність телефонних довідників;

4. дотримання заздалегідь установленої паузи (інтервалу) при наборі номера телефон

ів однієї АТС;

5. особлива підготовка, зокрема, спеціальний тренінг телефонних інтерв’юерів;

6. підвищена вимогливість до їх чесності;

7. обов’язковість контролю за їх діяльністю;

8. повторний огляд отриманих даних шляхом вибіркових контрольних опитувань

опитаних абонентів.