Соціальне тлумачення релігійного відчуження Л.Фейєрбахом

Фейєрбах був останнім видатним представником класичної ні­мецької філософії. З його іменем пов'язані підведення остан­ньої риски під історією традиційного матеріалізму Нового часу та безкомпромісна критика ідеалістичних філософських систем. Слід підкреслити, що Фейєрбах був одним з найкращих знавців бого­слов'я свого часу.

Використовуючи поняття "відчуження", дуже популярне серед представників класичної німецької філософії, Фейєрбах доводив, що релігія аж ніяк не є свідомою оманою мас, як помилково вважали деякі просвітники. Згідно з його вченням, Бог релігії є те, ким люди­на хоче бути, тобто Бог є ідеал людського існування за нелюдських умов земного життя. Таким чином, релігія має реальний життєвий зміст, її коріння слід шукати на землі, а не на небі.

Якщо Гегель розумів відчуження як продуктивну діяльність пра­цюючої людини, результати якої стають загальним надбанням, то Фейєрбах змістив наголоси, запропонувавши розуміти відчуження як самовідчуження людини, як відчуження людиною своєї сутності. Останнє має місце у релігії.

На думку Маркса, безперечна заслуга Фейєрбаха полягала пере­дусім у тому, що йому вдалося показати земне коріння релігії. Але оскільки він розглядав людину як особливу природну істоту, підпо­рядковану законам природи, а не суспільства, то соціальна сутність релігії залишилася для Фейєрбаха нерозгаданою загадкою.

Ідея відчуження, використовувана для пояснення феномена релігії, була своєрідно витлумачена у працях німецьких психологів XIX ст., які замінили поняття "відчуження" такими психологічно навантаженими поняттями, як "об'єктивація", "проекція", "персо­ніфікація" тощо.

Наступний крок у цьому напрямі зроблено представниками пси­хоаналізу. Вони намагалися витлумачити релігійні почуття у термі­нах вчення про несвідоме. Наприклад, австрійський невропатолог, фундатор психоаналізу 3. Фрейд інтенсивно розробляв ідею про витіснені (немовби відчужені) у підсвідомість сексуальні комплекси, які, проникаючи потім у свідомість, набувають невластивого їм ви­гляду (релігія, мистецтво тощо).

У XX ст. завдяки значним успіхам психологічної науки набули поширення погляди, згідно з якими психологічне пояснення релігії є ефективнішим за будь-яке інше. Навряд чи хто-небудь із сучасних вчених заперечуватиме, що психологія допомагає поглибити та роз­ширити знання про ті механізми психіки, які у певних ситуаціях спрацьовують на користь так званого релігійного почуття. Але було б явним перебільшенням обмежуватися тільки психологією у пояс­ненні сутності релігії або ж відводити психології домінуючу роль.

Феномен "забобонного мислення"

Цікавим зразком аналізу психологічного чинника, який сприяє! дезорієнтації свідомості, є праця відомого радянського філосо­фа К. Р. Мегрелідзе "Про поширені забобони та "пралогічний" спо­сіб мислення".

Полемізуючи з французьким філософом та психологом Л. Леві-Брюлем, Мегрелідзе писав, що забобони поширюються переважно серед людей, поставлених у цілковиту залежність від зовнішніх обс­тавин, які не можна контролювати. За таких умов навіть культурні люди можуть засвоїти низку безглуздих забобонів, тобто почнуть ви­являти тип мислення, цілком подібний до магічного, який Леві-Брюль вважає виключно долею первісних дикунів. І це трапляється не тому, що у інтелігентів XX ст. раптово прокидається спляча психіка дикуна з його містичними ідеями та "колективними уявлен­нями", а тому, що вони справді наново починають "магічно" буду­вати свої думки й вірити у них. Якби люди не пам'ятали й не знали

ніяких традиційних забобонів, вони за цих умов все одно почали б імпровізувати їх, що ми й спостерігаємо у дійсності. Пояснюється це тим, що людина, наділена достатньо розвиненою свідомістю, по­трапляючи в екстремальні ситуації, де вибір засобів життєзабезпе­чення практично зведено до нуля, намагається заспокоїти себе ілюзіями.

На думку Мегрелідзе, забобони властиві переважно представни­кам певних професій та роду занять (мисливці, рибалки, моряки, гравці в азартні ігри та ін.), оскільки у цих видах діяльності чинник випадковості відіграє важливу роль і відсутня впевненість, що певна дія неодмінно приведе до поставленої мети.

До цього можна додати, що забобони та потяг до містики зу­стрічаємо у тієї частини інтелігенції, яка об'єктивно поставлена у ситуацію пасивних споживачів культурних цінностей і, погано орієн­туючись у складних проблемах сучасного соціально-політичного та економічного життя, намагається на свій кшталт виявити культурну активність.

Зазначений тип "забобонного" мислення народжується не сам із себе, він визначений специфічними особливостями структури люд­ського досвіду, передусім, відсутністю можливості певних указівок стосовно виконання відповідних дій, від яких залежить досягнення бажаних результатів. У досвіді з хаотичною структурою дій свідо­мість поставлена перед хаосом випадковостей. Це вкрай ускладнює завдання, які вона покликана розв'язувати. Якщо завдання виявля­ються принципово нерозв'язними для певної свідомості, то вона починає встановлювати зв'язки між речами не у площині реальних залежностей, а у площині цілковито довільних відповідностей, пере­буваючи при цьому в панічному стані.

Наприклад, людина є невиліковно хворою. Сучасна медицина не в змозі їй зарадити. Будучи здоровою, вона скептично ставиться до знахарів-шарлатанів, але, потрапивши у безвихідну ситуацію, ця лю­дина, всупереч своїм переконанням, починає хапатися за соломин­ку хоча б для того, щоб придушити почуття страху. Для пояснення того, що відбувається, нема потреби у вигадуванні богів, дияволів, особливих трансцендентних сил тощо.

Як відзначав Мегрелідзе, характеристика так званого магічного мислення зайвий раз підтверджує те добре відоме філософам поло­ження, що об'єктивний склад та будова соціального досвіду визна­чають форму людського світосприйняття та світовитлумачення.

Отже, якщо у житті людини панує випадковість, то виникає пев­не поле досвіду, яке живить різні забобони, тримає свідомість у стані забобонного страху. Коли ж таку ситуацію усувають, руйнується опертя всіляких забобонів, відпадає потреба у міфотворчості. Інак­ше кажучи, якщо об'єктивна життєва ситуація є хаотичною, то довільними будуть і правила, якими окрема людина керується у своїй поведінці.