Зміст і функції фонових очікувань

Описані Г. Гарфінкелем експерименти включеного спостере­ження, вельми прості у своїй процедурній основі, виявилися про­дуктивними для розкриття змісту і функцій фонових очікувань у соціальній взаємодії.

1. Фонові очікування становлять описи членами суспільства структур взаємодії, які "бачаться, але не помічаються", постійно наявні під час взаємодії, але не усвідомлюються (тобто образи дії, особистості, об'єкта тощо).

2. Такі образи дії, особистості, об'єкта соціально схвалені, од­накові для всіх членів соціальної спільноти, в межах якої вони виникли і функціонують. Зміст фонових очікувань — ця "природна" мораль групи (моральні правила, санкціоновані групою) — визначається місцем цієї групи в системі соціальних зв'язків.

3. Описи зумовлені цілями взаємодії і "достатні для практич­них цілей".

4. Функції фонових очікувань:

а) стандартизація і типізація будь-якої буденної взаємодії, наприклад взаємодія за правилами давніх приятелів, за прави­лами подружніх, офіційних, сексуальних, ворожих стосунків тощо;

б) орієнтація і координація взаємодії;

в) виявлення відхилень від нормального перебігу подій, дез­організація спілкування;

г) корекція перебігу взаємодії і відтворення умов для успіш­ної (санкціонованої) поведінки.

5. Фонові очікування тісно пов'язані з "соціальними афектами".

Індивід може реагувати на виявлення дезорганізації щоден­ної взаємодії заціпенінням, збентеженням, гнівом. Проте часті­ше він прагне відкоригувати, перетворити її на раціонально по­яснювану, зрозумівши принципи та правила, що їх дотримувався партнер, руйнуючи нормальний перебіг взаємодії. Г. Гарфінкель вважає, що всі учасники виходять з фундаментальної передумо­ви: реальні дії людей — завжди раціональні дії у певній мовній грі. Так, в описаних вище прикладах взаємодія, що почалася за правилом зустрічі давніх приятелів, трансформувалася у взаємо­дію за правилом-поводження з хворою людиною, в іншому ви­падку— звичайна бесіда перетворилася на сексуальну взаємо­дію. Соціолог доходить висновку, що зміна очікувань перетворює одну реальну сукупність фактів, які сприймаються, на іншу. Будь-яка можлива модифікація повсякденних очікувань відкриває нові можливості для подальшої діяльності, а індивіди стикаються з новою об'єктивною структурою середовища, породженою цими змінами. Іншими словами, будь-яка типологічна інтерпретація тягне за собою певну систему інших типів (людей, мотивів, ситу­ацій, дій), сукупність яких становить життєво-практичну версію соціальної структури суспільства в цілому.

Рефлексивність

Г. Гарфінкель не обмежився дослідженням змісту і функцій фонових очікувань. Його цікавило питання, як вони формують­ся "у внутрішньому часі" взаємодії, тому він досліджував умови і способи виникнення їх у конкретній ситуації.

Етнометодолог стверджує, що структури соціальної взаємодії виникають лише у процесі їхнього "опису", інтерпретації. Пра­вила виходять з "обставин їх застосування"; вони виробляються під час самої діяльності, яку організовують. Правила не можуть бути вилучені з контексту, а потім об'єктивовані як такі. Процес набуття взаємодією властивості систематичності розгортається під час досягнення згоди щодо основних принципів опису такої взаємодії. Цей процес називають рефлексивністю. Сутність її, за Г. Гарфінкелем, полягає в тому, що "опис, оскільки він є конституюючою частиною обставин, які описує, остільки різними способами неминуче виробляє ці обставини і своєю чергою ви­робляється ними".

Щоб зрозуміти мовну комунікацію, наголошує Г. Гарфінкель, слід звернути увагу не на те, що говорили і що було предметом бесіди, а на те, як говорили індивіди. Автор пояснює це "як": іронічно, метафорично, алегорично, розповідально, жартома, дис­кутуючи, у формі запитань і відповідей, двозначно тощо. Взаємне порозуміння виробляється під час "говоріння за правилами" відпо­відно до фонових очікувань як певної моделі розмови (розповідальної, метафоричної, іронічної тощо). Причому кожний акту­альний вислів інтерпретується як свідчення, як вказівка на мо­дель, яка водночас і існує, і виробляється під час розмови. Це формальні властивості буденної розмови, будь-якої практичної дії, які виявляються незалежно від змісту. "Серед своїх повсяк­денних справ, — зауважує Г. Гарфінкель, — індивіди беруть на віру той факт, що сказане ними буде розшифроване відповідно до методів, якими користуються учасники розмови для виявлен­ня у сказаному його чіткого, зрозумілого, планомірного характе­ру, оскільки сказане розглядається як підтвердження юрисдикції певних правил — як раціональне". Суттєво, таким чином, "роз­мовляти за правилами", розуміти одне одного і визнавати сказа­не як сказане за правилами.