Осмислення суспільства первісними людьми

Відомо, що первісна стадія розвитку людства була найтривалішою, але залишається

вивченою найменше. Її початок пов’язують із зародженням соціальних відносин

усередині і між стадами протолюдей. На основі історично первинних соціальних

зв’язків сформувалися спільноти – вузьколокальні, замкнуті, автономні одне від одного

соціальні утворення. Вони характеризувалися:

• загальною для всіх членів спільноти власністю на засоби виробництва (землю,

господарський інвентар, худобу, житло);

• колективною працею з природним її поділом між дорослими і дітьми, чолові-

ками і жінками;

• владою глав родів, вождів і жреців, точніше, їх здатністю нав’язати свою волю

родичам;

• спільним розподілом і споживанням виробленої продукції при поступовому

посиленні регулюючої ролі патріархів і вождів;

• колективністю як нормою поведінки членів громади і їх основною духовною

цінністю.

Первісний устрій пройшов кілька якісно відмінних станів. Прийнято розрізняти

родову, племінну і сільську (поселенську) общини (спільноти), що історично посл

ідовно змінювали одна одну. Усі названі сутнісні характеристики в найбільш вираженому

вигляді притаманні родовій общині. Наступним типам общин, особливо поселенськ

ій (сільській), ці характеристики властиві з певними застереженнями, що

відбивають процес їх розмивання і доповнення новими ознаками. Оскільки родова

община займала основну частину первісної фази, то саме вона здійснила найбільший

вплив на первісних людей, на формування і розвиток свідомості перших сотень

поколінь людства.

Яким чином наші далекі предки розуміли суспільство, в якому жили? Це питання

для соціології не буденне, тому що з нього починається усвідомлення її корінних

джерел. Із зрозумілих причин відповісти на дане запитання дуже складно, але вкрай

бажано, щоб зафіксувати історично вихідні уявлення про феномен суспільства.

Праці древніх авторів (Геродота, Цезаря, Тацита, Ібн Батуті), пізніх істориків,

сучасних етнологів і соціальних антропологів дозволяють відзначити шість головних

особливостей свідомості первісних людей.

1. Цілісність їх світогляду, відсутність властивої для сучасності розчленованості

свідомості людей на:

• повсякденне і науково-теоретичне;

• природознавство й суспільствознавство;

• такі форми, як соціальна, економічна, політична, екологічна, правова, моральна,

естетична свідомість тощо.

Зрозуміло, що ця цілісність – наслідок примітивності, нерозвиненості первісних

людей. Однак її не варто розуміти тільки як негативну характеристику. Свідомість

людей завжди відбиває умови їх життєдіяльності. Недиференційованість свідомості

древніх – показник того, що вони не відокремлювали себе від природи, не проти10

Юрій М.Ф. Соціологія

ставляли їй свою общину, а себе общині, оцінювали себе (і собі подібних) як органічну

частку і природи, і суспільства.

Доводиться шкодувати про те, що подальший прогрес людства спричинив виникнення

важковирішуваних екологічних і соціальних проблем. Вони збільшуються нині не

тільки факторами економічного порядку (потребою подальшого розвитку виробництва),

але й розчленованістю свідомості сучасників, забуттям ними того, що вони продовжують

залишатися представниками природи і суспільства, а тому повинні жити у злагоді і з природою,

і один з одним. Наші далекі предки були в цьому відношенні мудрішими від нас,

хоча ця мудрість і була «стихійною», повсякденною, природною.

2. Примітивно-комуністична сутність свідомості. Мова йде про те, що свідомість

людей тієї пори активно слугувала меті зміцнення общинної (суспільної) власності,

колективності праці і розподілу, колективістських норм поведінки, тобто основних

принципів первісного комунізму, реально втілених у примітивних суспільствах.

Примітивний комунізм, звичайно, критикується за антиіндивідуальність, за те,

що він виключає розвиток особистості, робить общину самодіяльною і самодостатньою

величиною соціального життя. Наочним підтвердженням антиіндивідуальності

родової общини виступає загальновідомий факт. На запитання: «Хто ти є?», первісні

комунари-общинники відповідали назвою свого роду (тотема), а не своїм ім’ям.

Менш відомо, що примітивно-комуністична свідомість запобігала виникненню

багатьох внутріобщинних проблем. За даними, наприклад, відомого етнографа Маргарет

Мід, у племенах, що зберегли первісно-комуністичний устрій, острова Тау (Самоа)

були відсутні конфлікти підліткового віку, що вважаються природними (викликан

і специфікою підлітків). Ця ж дослідниця на підставі порівняльного вивчення

племен Нової Гвінеї в 1931-1933 рр. дійшла висновку про залежність сексуальної повед

інки від принципів культури й орієнтованості свідомості людей. Пошуки багатьох

інших соціальних антропологів і етнографів (Л.Г. Моргана, Ф. Боаса, Л. Уайта,

К. Леві-Стросса, М. Фортеса, І. Хеллоуелла, П. Бохенна, Е. Вермиша й ін.) дають

солідний матеріал для висновків як про комуністичний характер первісної свідомості,

так і про оберігаючу роль останньої для древніх комуністичних общин.

3. Міфологічність – пояснення незрозумілих явищ природи і суспільства за допомогою

різних фантастичних образів (богів, героїв, казкових тварин тощо). Міфотворч

ість – загальна властивість усіх родів, племен і народів, втілена і збережена донин

і в усній творчості. Міфологія – форма прояву цілісності світогляду первісних

людей, що містить елементи релігії (визнання надприродних сил), моральності, естетики,

мистецтва й інших форм суспільної свідомості. Давньогрецькі міфи, укра

їнські народні казки, фінський епос «Калевала», киргизький «Манас», анонімні

(безавторські) сказання всіх інших народів світу – очевидне тому підтвердження.

У наступні часи людської історії суспільна свідомість не звільнилася повною

мірою від міфологічності. Ілюзорні, далекі від істини уявлення про причини і наслідки

складних соціальних явищ нерідко зустрічаються й дотепер, впливаючи на соціальну

поведінку сучасників.

4. Тотемізм – віра в кревну близькість, спільність походження роду (племені) з

яким-небудь видом тварини чи рослини. Це один з міфів і одна з перших релігій, виникнення

якої обумовлено, з одного боку, прагненням людей усвідомити себе як

спільність, з іншого боку – типом їх господарювання (полювання чи збирання), залежн

істю від стану фауни чи флори, із третього – превалюванням кровнородинних

зв’язків у структурі первісної общини. Тотемом називали:

Розділ І. Головні віхи становлення філософії

• спільного предка (тварину чи рослину);

• його зображення (чи інший символ), що оберігає рід від нещасть;

• групу людей (рід, плем’я), які нібито пішли від спільного предка і знаходяться

під його заступництвом. Тотем у третьому розумінні цього слова, тобто свій рід, але

не всі люди, сприймався нашими предками як суспільство.

Пережитки тотемізму збереглися не тільки у фольклорі (казки про родинні відносини

людей із тваринами) й сучасних релігіях (бог як спільний батько всіх віруючих,

причастя як поїдання тіла бога, поділ тварин на чистих і нечистих), але й у соціальній

свідомості багатьох людей. Мова йде про міфологему, відповідно до якої будь-яке

суспільство, що складається з різних етносів, неминуче поділяється на «ми» і «вони»,

на наших і їх кревних ворогів, на гарних і поганих людей. Ця міфологема дотепер

підживлює націоналістичні ідеології і міжетнічні конфлікти.

5. Антропоморфізм – приписування явищам природи і суспільства, зокрема тотемам,

а також міфологічним образам (богам) властивостей окремої людини.

Соціальні антропологи (Б.К. Маліновський, А.Р. Радкліфф-Браун і інші) одностайно

визнають нездатність членів вивчених ними дописменних суспільств раціонально

пояснити свої звичаї і порядки. Замість звичних для вуха цивілізованої людини

аргументів дослідники зіштовхуються з нераціональними образними порівняннями,

міркуваннями з дивними, на перший погляд, аналогіями. Найчастіше обстежувані

кваліфікують свою общину (тотем, рід, плем’я) як подобу людини, в якої є своя голова

(вождь, старійшини), руки і ноги (мисливці, рибалки, збирачі плодів і коріння), душу

(жреці, маги).

Антропоморфне усвідомлення суспільства, незважаючи на крайній примітивізм,

імманентно містить у собі ідеї, що отримали надалі розвиток:

• органіцизму, відповідно до якого суспільство – живий і постійно мінливий

організм;

• функціоналізму, відповідно до якого вивчення суспільства припускає встановлення

функціональних залежностей між його органами (елементами і структурами).

6. Релігійність – переконаність у зумовленості природного і суспільного життя

надприродними силами, обумовлена залежністю общинних і індивідуальних бід і

успіхів не стільки від зусиль людей, скільки від природних і соціальних катаклізмів,

що відбуваються з незрозумілих для них причин. Ставлення до природи, общини і до

себе як до божественного встановлення консервувало сформовані суспільні порядки,

забезпечувало тривалість функціонування первісних общин у незмінному вигляд

і, допомагало людям тієї пори будувати свої дії на взаємоприйнятому (у рамках

общин) рівні.

Релігійне сприйняття суспільства мало одним зі своїх наслідків ідею детермінізму,

що припускає визнання причинних зв’язків і об’єктивних законів. Розвиток цієї думки,

її поступове вивільнення з примітивної релігійності – важливий вектор формування

соціологічної науки.