Предмет і метод соціальної екології

Соціальна екологія — відносно молода галузь наукових знань. Як і в будь-якої соціальної екології науки що формується у неї є свої методологічні і гносеологічні труднощі, зв'язані з процесом її становлення і розвитку: уточнюється предметна сфера, вдосконалюється поняття, триває відбір теоретичних доктрин та концепцій.

Становлення соціальної екології як системи наукового знання почина­ється після першої світової війни під впливом ідей біоекології і соціології

урбанізації (тобто зростання міст і міських агломерацій). Такий процес особ­ливо активізується у 60-ті роки XX ст., коли зримо вимальовувалися конту­ри і джерела екологічної кризи. Могутній імпульс розвитку соціальної еко­логії надав Всесвітній конгрес соціологів у Варні (1996 р.), що створив дослідницький комітет Всесвітнього об'єднання соціологів з проблем соці­альної екології. Тепер соціальна екологія має багато прихильників, наукових шкіл, напрямків і покликана внести в реалізацію проблем охорони і захисту навколишнього середовища певний вклад.

Що ж є предметом соціальної екології? У науковій літературі є різні погляди визначення поняття. У книзі «Социальная экология» Данила Марке­вича, соціальна екологія визначається як окрема соціологічна наука, предме­том якої є специфічні зв'язки між людьми та їх середовищем. Навряд чи можна погодитись. Адже у визначенні предмету соціальної екології втрача­ється сенс. її головні завдання: вивчення закономірностей взаємодії суспіль­ства і природи, практичне застосування теоретичних висновків про збалан­сованість взаємодії суспільства і природи. Це визначення не позбавлене й інших істотних вад. Адекватніше визначення належить Георгію Бачинському: «Предметом теоретичної соціології є вивчення взаємодії людського сус­пільства з навколишнім природним середовищем, сформування загальної теорії збалансованої взаємодії суспільства і природи». Таке бачення предмету соціальної екології повніше відбивав її статус і завдання. Певна річ, соціаль­на екологія прагне всебічно дослідити взаємодію суспільства і середовища під кутом зору антропогенного впливу і зворотної дії природного середови­ща на суспільство. Все це визначається у межах тих екологічних обмежень, що діють в окремих регіонах планети або у біосфері. Проте соціальна еколо­гія глобально досліджує не лише взаємодію суспільства і природи. її цікавить і взаємодія суспільства із штучним середовищем проживання людини, що досить часто стає небезпечним. Отже, розробка питань збалансованості взаємодії суспільства і середовища враховує фактори природного, штучного та екологічного походження.

Соціальна екологія як наука у фазі становлення зустрічається з певними труднощами при розробці власних категорій, законів. Вивчаючи об'єкти та явища природи і суспільства соціальна екологія користується не тільки при­таманними їй категоріями, але й запозичує їх у біоекології, екології, соціології та ін. Характерним для соціальної екології є застосування системного методу. В чому ж суть системного методу? Відомо, система — сукупність елементів, що є у відносинах і зв'язках між собою та утворюють певну ціліс­ність, єдність. Сучасна наука дотримується погляду, що системність — іманентна властивість усіх форм матерії, її неодмінний атрибут. У системності відображається переважання організуючого початку над хаотичністю у будь-яких змінах. Системність, організованість — всезагальна у всіх просторово-часових вимірах. Використовуючи системний підхід як провідний, соціальна екологія розглядає навколишнє природне середовище як цілісне системне утворення. Крім того, соціальна екологія,, аналізує природне середовище як диференційовану, різноманітну систему, різні компоненти якої динамічно урівноважені. Біосфера Землі мислиться як екологічна ніша людства, що об'єднує навколишнє середовище і діяльність людини в єдиній системі: при­рода — суспільство. Соціальна екологія з'ясовує вплив людини на рівновагу природних екосистем і обґрунтовує необхідність управління та раціоналіза­ції взаємовідносин суспільства і природи.

Соціальна екологія широко використовує діалектичний підхід у висвітленні взаємозв'язків і взаємодії компонентів системи. У наукових прог­рамах і узагальненні емпіричного матеріалу соціальна екологія спирається на вчення про розвиток суспільства і природи. Соціальна екологія вдається і до історичних та логічних досліджень, здійснює аналіз, синтез, використо­вує аналогію, гіпотезу та ін. Успішно застосовується і синергетична методо­логія при аналізі системних соціоекологічних об'єктів та їх взаємодії. Синергетика — наука, що вивчає процеси самоорганізації у відкритих системах. Надійна методологія соціальної екології дозволяє сформулювати і пере­конливо аргументувати високовартісні і суспільно значущі рекомендації влад­ним структурам. Це насамперед варіанти переорієнтації технології і виробництва, створення нових екологічно чистих технічних засобів і тех­нологічних процесів, керування процесами формування екологічної еко­номіки, урбанізації суспільства, тощо. Представники соціальної екології гос­тро ставлять питання екології людини, екології культури, що є єдино можливим шляхом збереження і регенерації культурного середовища, еко­логії науки та ін. В Україні вирішенню екологічної проблеми надається велика увага: створено Міністерство охорони навколишнього, середовища і ядерної безпеки, прийнято Закон про охорону природного середовища, засновано Національний екологічний центр, розроблено заходи розгортання екологічних досліджень, екологічної освіти тощо.