Основні типи виробничих груп у доіндустріальному трудовому середовищі

ТЕМА 4. ТРУДОВЕ СЕРЕДОВИЩЕ: СУТНІСТЬ І ХАРАКТЕРИСТИКА

План

1. Поняття і елементи трудового середовища.

2. Основні типи виробничих груп у доіндустріальному трудовому середовищі.

3. Проблеми гуманізації праці і трудове середовище.

Література (12), (20), (22), (32), (51), (53), (57), (70), (81)

Теми рефератів

1. Характеристика виробничих груп у доіндустріальному суспільстві.

2. Особливості трудового середовища в Україні.

3. Гуманізація праці як основа сприятливого трудового середовища.

Поняття і елементи трудового середовища.

Під трудової середовищем розуміються кошти, умови праці та взаємини індивідів, що беруть участь в ставковому процесі. Трудова середовище включає фізичні фактори - це повітря, температура, вологість, освітлення, кольорове оформлення, рівень шуму і т.д. і техніко-технологічні чинники - це засоби праці, предмети праці та технологічний процес.

Засоби праці представляють собою речі, за допомогою яких люди впливають на предмети праці і видозмінюють їх. До засобів праці відносяться машини й устаткування, інструменти і пристосування, виробничі будівлі та споруди, всі види транспорту, лінії електропередач і тд.

Провідна роль у засобах праці належить знаряддям виробництва, так як саме від них залежить сила впливу на природу. Засоби праці та предмети праці становлять засоби виробництва. Але самі засоби виробництва ніяких матеріальних благ призвести не можуть. Тому вирішальним фактором будь-якого виробництва, трудової організації є сама людина, його робоча сила.

Засоби праці, предмети праці і люди в трудовій організації знаходяться в постійній взаємодії. Елементи фізичної трудового середовища схильні до постійних змін. Ці зміни виходять швидше серед елементів фізичної трудового середовища, що є продуктом людської праці, і породжують цілий ряд соціальних наслідків. Зміна матеріальних елементів фізичка трудового середовища, складових частина природи, відбувається повільніше і до певного моменту з меншим числом соціальниx наслідків. Положення людини в трудовому середовищі різна і залежить від того, переважають чи у фізичній трудової середовищі матеріальні фактори, що є частиною природи, або матеріальні фактори, що є продуктом людської праці.

Відносини, в які вступають люди в процесі трудової діяльності, утворюють соціальну трудову середу. У ході трудової діяльності люди вступають у суспільні відносини, і в рамках цих відносин формуються міжособистісні відносини, взаємна поведінка індивідів. Характер міжособистісних відносин у трудовому середовищі визначається соціальним статусом і роллю індивіда в трудовій організації і має суттєвий вплив на поведінку людини в трудовому середовищі і досягнення ефекту трудової діяльності.

Поряд з вищевказаними чинниками трудового середовища на поводження працівників і ефективність трудової діяльності суттєво впливають: форми організації та оплати праці, виробничо-побутові умови, життєве оточення працівників, внепроізводственная діяльність людей і т д.

Основні типи виробничих груп у доіндустріальному трудовому середовищі.

Будь-яке суспільство від первісної общини мисливців до промислового перевороту кінця XVIII століття можна назвати доіндустріальним (або традиційним) суспільством.

В економічному відношенні доиндустриальное суспільство засноване на сільському господарстві. Характерним для доіндустріального суспільства є панування редістрібутівних відносин (тобто розподілу відповідно до суспільним становищем кожного), які можуть виражатися в самих різних формах: централізоване державне господарство стародавнього Єгипту або Месопатаміі, середньовічного Китаю; російська селянська громада, де редістрібуція виражається в регулярних переділах землі за кількістю їдців і т.д. Однак, не слід думати, що редістрібуція є єдино можливим способом господарського життя доіндустріального суспільства. Вона домінує, але ринок в тій чи іншій формі завжди існує.

У соціальному відношенні доиндустриальное суспільство куди більш разюче відрізняється від сучасного нам. Найхарактернішою рисою цього суспільства є жорстка прив'язаність кожної людини до системи редістрібутівних відносин, прихильність суто особиста. Це проявляється у включеності кожного в будь колектив, який здійснює цю редістрібуцію, і залежно кожного від «старших» (за віком, походженням, громадському статусу), які стоять «біля котла». Причому перехід з одного колективу в інший надзвичайно утруднений, соціальна мобільність у цьому суспільстві дуже низька.. Тут можна навести конкретні приклади - кастові і станові системи стратифікації.

Каста (як у традиційному індійському суспільстві, наприклад) це замкнута група людей, яка займає строго певне місце в суспільстві. Це місце окреслюється багатьма факторами або ознаками, головні з яких: традиційно успадковується професія, рід занять; ендогамія, тобто обов'язок укладати шлюби лише всередині своєї касти; ритуальна чистота (після контакту з «нижчими» необхідно проходити цілу процедуру очищення).

Сословие являє собою суспільну групу з спадковими правами та обов'язками, закріпленими звичаями і законами

Регламентування станового буття було на рідкість жорстким, аж до дрібних обставин і незначних деталей. Становий розподіл суспільства, як, втім, і кастове, освячувалося і закріплювалося релігією: у кожного своя доля, свій уділ, свій кут на цій землі. Залишайся там, куди помістив тебе Бог, піднесення прояв гордині, одного з семи (по середньовічній класифікації) смертних гріхів.

Іншим найважливішим критерієм соціального розподілу можна назвати громаду в самому широкому сенсі цього слова. Мається на увазі не тільки селянська сусідська громада, а й ремісничий цех, купецька гільдія в Європі або купецький союз на Сході, чернечий або лицарський орден, російська чернецький монастир, злодійські або жебрацькі корпорації. Еллінський поліс можна розглядати не стільки як місто-держава, скільки як цивільну громаду. Людина поза громади ізгой, зацькований, підозрілий, ворог. Тому вигнання з общини було одним з найстрашніших покарань в будь-якому з аграрних товариств.

Політичний устрій переважної більшості доіндустріальних товариств визначається більшою мірою традицією і звичаєм, ніж писаним законом. Влада могла обгрунтовуватися походженням, масштабом контрольованого розподілу (земельного, продуктового, нарешті, водного на Сході) і підкріплюватися божественною санкцією (ось чому так висока роль сакралізації, а часто прямого обожнювання фігури правителя).

Найчастіше державний лад суспільства був, зрозуміло, монархічним. І навіть у республіках старовини і середньовіччя реальна влада, як правило, належала представникам небагатьох знатних родів і грунтувалася на названих принципах. Для типово доіндустріального суспільства (за рідкісним винятком) влада це власність.

На культурне життя доіндустріальних товариств вирішальний вплив зробило саме обгрунтування влади традицією і обумовленість всіх суспільних відносин становими, общинними і владними структурами. Традиційне доиндустриальное суспільство характеризується тим, що можна було б назвати геронтократією: чим старше, тим розумніша, ніж давнє, тим досконаліше, ніж (темпоральна) глибше, тим истиннее.

Традиційне суспільство Холистичность. Воно вибудувано або організовано як жорстке ціле. І не просто як ціле, а як явно переважаюче, домінуюче (по відношенню до своїх частин) ціле.

В античності загальне благо ототожнювалося з потребами і тенденціями розвитку поліса. Поліс це місто чи суспільство - держава. Людина і громадянин в ньому співпадали. Полісний горизонт античного людини був одночасно і політичним і етичним. За його межами нічого цікавого вже не передбачалося одне варварство.

У Середні століття в якості загального і вищого блага (summum bonum) виступає Бог. Він джерело всього благого, цінного і гідного в цьому світі. За образом і подобою його створено сама людина. Від Бога і вся влада на землі. Сама по собі земне життя людини в релігійній її інтерпретації позбавлена ​​всякої цінності і цілі.

У дореволюційній Росії з її общинно - колективним образом життя загальне благо знайшло вид російської ідеї. Найпопулярніша її формула включала в себе три цінності: православ'я, самодержавство і народність.

Історичне буття традиційного суспільства відрізняється неквапливістю, щоб не сказати екзистенціальної дрімотна. Продуктивні сили традиційного суспільства розвивалися повільно, в ритмі кумулятивного еволюціонізму. Було відсутнє те, що економісти називають відкладеним попитом, тобто здатністю виробляти не заради насущних потреб, а заради майбутнього. Традиційне суспільство брало від природи рівно стільки, скільки потрібно, і нічого понад те. Його економіку можна було б назвати природосберегающей.