Структура економіки як соціального інституту

Економіка - соціальний інститут має соціального інституту складну структуру. Це сукупність конкрет­ніших інститутів виробництва, розподілу,

обміну та споживання. Це сукупність інституціоналізованих секто­рів економіки: державного, кооперативного, приватновласницького, індивідуального. Структури соціальних механізмів, що взаємодіють, становлять сукупність елементів: економічна свідомість, економічні нормативи, організації, установи і економічні відносини. Економічна свідомість — це погляди, потреби, інтереси, ідеї, уявлення, настрої, переконання стосовно економічних процесів і явищ, власне соціаль­но-економічне становище, трудова діяльність, її оплата, винагород­ження, ставлення до професії просування по службі і можливості соціального переміщення, ставлення до власності, можливості еко­номічної самостійності та ін. Та соціологія вивчає не взагалі свідо­мість, а функціонування реальної свідомості, визначальну конкретну поведінку.

Складна і суперечлива і масова реальна практична свідомість. У масовій свідомості існують різнорідні "поля, шари свідомості. Свідо­мість включає базовий шар, ціннісні утворення у вигляді нових систем, старих і нових стереотипів і нестійке швидкоминуче ста­новище, що зазнає впливу. Значна нестійкість, суперечливість ха­рактерна і для свідомості в умовах загальної кризи суспільства. На нові складні ситуації свідомість реагує масовими неврозами, мі­фами врятування, нігілізмом, песимістичними настроями та ін. Сло­весна поведінка визначається складними взаємодіями глибинних особливостей свідомості (цінностей, потреб та ін.) з поверховими шарами. Часто фіксуються суперечності між ціннісними орієнта­ціями і соціальними установками і реальною дійсністю. Відбува­ється постійний процес інституалізації економічних поглядів. Це утверджується певними якостями, цінностями працівників, їх еко­номічних ролей і норм поведінки. Нові норми, нові організаційні структури, багато професійних і посадових ролей саме і виникає в процесі розвитку. З середини 90-х років в Україні появились з впровадженням ринкових форм нові ролі, сталась і девальвація економічних ролей, зв'язаних з багатоланковим галузевим управ­лінням ті ін.

Соціальна роль визначається місцем соціальних спільностей в сис­темі економічних відносин, пануванням певного типу економічних стосунків. Поведінка залежить від того, що в системі приватновлас­ницьких відносин, що базуються на державній власності, реалізують свої ролі соціальні спільності в умовах панування адміністративних або економічних методів управління. Розвиток економічних зв'язків, взаємодія їх приводить до появи стійких економічних відносин між виробниками і споживачами, між власниками та орендарями і ви­робниками та ін. Нові моменти виникають у відносинах господарсь­кої діяльності, відносинах занятості, поділу праці та ін. Змінюються і інститути планування, стимулювання, відбору та розстановки кад­рів, зв'язані з управлінням економікою. Це надає особливі форми економічним відносинам. Взаємодія економічної свідомості, яка виступає у вигляді внутрішнього збудника економічної діяльності з зов­нішніми збудниками інституціоналізованими формами економіки та іншими соціально-політичними і економічними факторами, стано­вить соціальний механізм економічної діяльності і поведінки.

Функції економіки

Економіка як соціальний інститут здійснює ряд функцій. Функції економіки спря­мовані на забезпечення функціонування і розвиток виробництва, розпо­діл, обмін та споживання. Основні ж функції економіки — це ті функції, які, насамперед, впливають на нові соціальні процеси. їх є чотири.

Перша функція, підтримка і розвиток форм суспільного поділу праці. Це досягається за рахунок відтворення трудових ресурсів, розподіл робо­чих місць та перерозподіл кадрів. Для реалізації функції важливі гнучкі механізми розподілу та перерозподілу кадрів, забезпечення їх мобільнос­ті. В сучасних умовах відчувається нестача ряду професій, зокрема робіт­ників вищої кваліфікації. Гострою є проблема становища наукових пра­цівників.

Друга функція. Стимулювання. Стимулювання забезпечує посилення стимулів до праці, економічна заінтересованість у праці. Дослідження, здій­снені в 80-х, а потім в 90-х роках показали, що в повну міру працювала лише третина робітників. Тут негативно впливали порівняльні тенденції в оплаті праці, відсутні необхідні умови, низький рівень організації праці та ін. Таке становище приводило до переключення кваліфікованих працівників на більш прості форми і види оплати праці. З середини 90-х років спостерігаються значні зміни в оплаті праці, значна кількість незайнятих працівників, відсутність потреб у значній кількості наукових кадрів тощо.

Третя функція. Інтеграція, що виражається в забезпеченні єдності інте­ресів працюючих.

Четверта функція. Інновація, що забезпечує оновлення форм та органі­зації виробництва, систем стимулювання.

Матеріальне виробництво

У системі суспільного виробництва визначальна роль належить матеріальному виробництву. Але ж без вироблення и відтворення матеріальних умов і засобів життя людей неможлива сама їх життєдіяльність у всьому різноманітті. Матеріальне вироб­ництво формує новий світ, удосконалює створену людиною другу природу, той світ, у якому з матерії природної люди творять мате­рію соціальну. Завдяки цьому виробництво завжди було й завжди буде центральною ланкою всієї людської діяльності. Для суспіль­ства розвиток матеріального виробництва завжди і всюди є голов­ним, основоположним. І якою б не була суспільна форма процесу виробництва, процес повною мірою має бути безперервним через те, що суспільство не може перестати споживати й не може припи­нити виробляти.

Матеріальне виробництво — спосіб здобування матеріальних благ, необхідних для виробничого й особистого вжитку. Матеріально-ви­робнича діяльність спрямована, насамперед, на задоволення матері­альних потреб людини: потреб у їжі, одязі, житлі та ін. Задоволення матеріальних потреб пов'язане із забезпеченням. людей необхідними предметами культурного вжитку, засобами комунікацій, а також з розвитком системи освіти, охорони здоров'я, обслуговування та ін. Задоволення матеріальних потреб створює основу й умову реалізації всіх інших потреб. Постійно розвиваючись, матеріальні потреби відбивають залежність людини від історичних умов її існування. На різних етапах розвитку суспільства матеріально-виробнича діяльність займає неоднакове місце: вона може займати головне місце, залуча­ючи до себе всі сили й можливості суспільства, але потім відходить на вторинне місце, а на певному етапі й за певних умов може вийти на провідні позиції.

Первісне суспільство характеризується дуже низьким рівнем розвитку матеріального виробництва. Рівень обумовлював вкрай нестійке задоволен­ня матеріальних потреб суспільства: і будь-яка несподіванка, будь-яка нев­дача у виробничій діяльності (добування їжі, стихійне лихо тощо) важким тягарем лягали на суспільство. Такі обставини часто ставили під загрозу саме життя людей, їх фізичне існування. Суспільство не мало в своєму розпорядженні ніякого додаткового продукту, а відповідно й не мало необхід­них запасів, що дозволили б послабити пряму залежність від результатів безпосередньої матеріальної діяльності. Саме тому всі сили суспільства спря­мовувались на те, щоб задовольнити найсуттєвіші матеріальні потреби. І так було постійно і безперервно.

З ростом продуктивності праці, з розвитком та ускладненням соціаль­них зв'язків змінювалося й збільшувалося матеріальне виробництво. Такий рівень розвитку матеріального виробництва давав суспільству можливість більш стабільно й надійно задовольняти матеріальні потреби. Але це задово­лення як і раніше залежало від успіхів матеріального виробництва на тій чи іншій окремій ділянці. І тільки тоді, коли масштаб виробництва так виріс, а додатковий продукт забезпечував такі резерви, такі можливості перерозпо­ділу матеріальних благ, наявні невдачі вже перестали бути згубними для суспільства. За таких умов жорстка залежність суспільства від успіхів мате­ріального виробництва набула іншого вимірювання. Залишаючись разом з тим, по суті, тією ж самою, вона перестає бути щоденно першорядною, виз­начальною, намічається її перехід на другий, не головний план суспільного життя, його соціальних взаємозв'язків. Це надто важливо, а тому слід пра­вильно зрозуміти, що діючі зв'язки втрачають основоположну залежність для функціонування й розвитку суспільства. Матеріальна діяльність не при­пиняється, не знижується її значимість, навпаки, продовжує діяти безперер­вно, організовано на досить високому рівні, визнається життєво важливою, необхідною для існування суспільства.

Переміщення певного виду суспільної діяльності на інший план у сус­пільстві реально означає не що інше як відносне вирішення будь-яких проб­лем, забезпечення стабільності якого-небудь виду діяльності. Це також оз­начає, що на перший план у суспільстві виходять інші проблеми й мета, реалізація яких потребує першорядних зусиль. На основі рішення загальних завдань найбільші зусилля, турботи суспільства зосереджуються на інших проблемах соціального розвитку, створенні нової системи зв'язків, нових відносин, формуванні нової діяльності (перебудова політичної системи, сус­пільних відносин, відстоювання свобод, розвиток творчості, наукового прог­ресу і т. п.). І такі завдання також виступають як визначення суспільного розвитку, особливо важливі на тому чи іншому етапі функціонування сус­пільства. Тому інший план суспільного життя розкривається саме як другий не просто тоді, коли виникає нова актуальна мета та проблеми. Саме тоді попередня діяльність ніби відходить у тінь, перетворюється на своєрідний фон, виступає передумовою нового. Переміщення деяких видів суспільної діяльності на інший план зовсім не означає зниження її соціальної значи­мості. Висування ж того чи іншого виду діяльності на перший план — це ніяк не визнання її першорядної важливості. Однак необхідно розрізняти загальну оцінку місця і значимості тієї чи іншої діяльності у функціонуванні суспільства як системи та її тимчасову значимість.

В історії розвитку суспільства бувають настільки складні, унікальні ситу­ації, коли суспільство змушене водночас вирішувати декілька дуже склад­них і глобальних, першорядних проблем. Соціально-економічні та суспіль­но-політичні процеси, що відбуваються у сучасній Україні, визначають саме таку ситуацію, коли паралельно вирішуються дві найскладніші проблеми фор­мування і розвитку державності, демократизації всіх сфер суспільного жит­тя і здійснення найглибших ринкових перетворень. І тут важливо врахову­вати обставини, що існують в посттоталітарному суспільстві та накладають додаткові труднощі на процес переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки. Сама ідея багатоукладної економіки, в якій на конкретній основі розвиваються виробництва, засновані на різних формах власнос­ті, в тому числі й приватній, вимагає суттєвої ломки свідомості з її стереоти­пами панування виключно державної власності на засоби виробництва. Для України, як і для інших країн, складний і тернистий шлях глибоких ради­кальних змін у всіх сферах життя суспільства — це об'єктивна необхідність. Історично короткий, буквально спресований проміжок часу не виключає з вжитку методів державного регулювання для прискорення економічних ре­форм, методу спроб і помилок при відсутності у світовій практиці аналогів подібної перебудови.

Матеріальне виробництво як процес утворення матеріальних благ, суспільного продукту не може нормально функціонувати без досяг­нення громадянського миру і згоди, встановлення політичної ста­більності у суспільстві. Виробництво матеріальних благ — процес безперервний і удосконалюваний. Виходячи з таких підходів розуміння матеріального виробництва у реформуванні соціально-еконо­мічного життя сучасної України, виділяють основні напрямки.

По-перше. Створення в Україні демократичного ладу, прискорення економічних реформ зосереджує зусилля на розвиткові матеріаль­ного виробництва, на базі соціально орієнтованої ринкової економі­ки. Соціально орієнтована держава повинна піклуватися про добро­бут не тільки вибраної частини населення, а всіх членів суспільства без винятку. Пріоритетний акцент соціальної ринкової економіки спрямовується на створення державою сприятливих для ефектив­ності господарської діяльності умов. Політика по цілеспрямованому досягненню таких умов повинна забезпечити найпершу потребу лю­дини — реалізацію індивідуальних творчих можливостей у виробни­чій діяльності. Самі по собі такі умови не створюються, а бездіяль­ність держави призводить не до ефективної економіки, а до економічного хаосу. Держава повинна створити необхідні передумо­ви для реалізації творчої діяльності особистості. Концепція соціаль­ної держави орієнтована, насамперед, на забезпечення основних га­рантованих матеріальних потреб членів суспільства. Мета й послуги держави концентруються навколо реалізації проблем: забезпечення житлом, збереження здоров'я, забезпечення інтелектуального роз­витку, безпеки, пенсійне забезпечення та ін. Для суспільства кон­цепції економічного розвитку мають реальні перспективи і, безперечно, привабливу силу.

По-друге, відродження й розвиток гаранта соціальної стабільнос­ті будь-якого суспільства — середнього класу. Найважливіше завдан­ня для суспільства — створення умов (серед яких визначальною є освіта) для вільного входження в життя нових поколінь висококвалі­фікованих робітників промислового та аграрного секторів, включа­ючи фермерів і дрібних підприємців, наукових працівників. Складовою частиною вирішення проблем суспільства є діяльність по стримуван­ню соціального розшарування суспільства, по запобіганню деквалі­фікації та люмпенізації робітників промисловості, аграрних, науко­во-технічних працівників, творчої інтелігенції, відверненню вимивання високотехнологічних виробництв, руйнуванню попиту на результа­ти інтелектуальної праці.

По-третє, з метою запобігання масовому безробіттю необхідно розробити довготривалу поетапну програму зайнятості населення, враховуючи регіональну специфіку у складі трудових ресурсів і гос­подарської структури суспільства. Помилковою є думка, що безро­біття на рівні розвинених країн Заходу стимулюватиме нетрудову активність зайнятих, а також полегшить структурну перебудову на­родного господарства. Але в сучасних умовах в Україні не вистачає коштів, щоб витримати тягар підтримки безробітних, а самі безробіт­ні, на відміну від західних країн, не витримають тягаря безробіття.

Основні особливості кінцевої мети реформування економіки в Україні визначають ту соціально-економічну модель, що може склас­тися. Вибір стратегії соціально-економічних утворень — найскладні­ша проблема суспільної практики. Світова і вітчизняна практики до­вели безглуздість уявлень про однозначність визначених напрямків

суспільного прогресу. В досвіді людства не існує якоїсь ідеальної мо­делі соціально-економічного устрою для всіх країн і народів. Виходя­чи з особливостей змін, що сталися наприкінці XX століття у сус­пільному розвитку, «визначення соціально-економічної моделі розвитку суспільства має здійснюватися з урахуванням руху світо­вого суспільства до нового типу цивілізації — формування постіндустріальних соціально інтегруючих товариств, що будуються на ос­нові рівності, свободи, справедливості, демократії, взаємозалежності країн, що об'єктивно зростає, і становлення цілісного світу, де взає­модіють різні товариства, використовуючи досягнення освіти, нау­ки, техніки та соціального прогресу» (Микола Горлач). Прогресив­ний вектор соціально-економічних перетворень складається під впливом магістральних напрямків: посилення індивідуальних особистісних начал, розвиток прав і свобод особи, в основі якого — вико­ристання потенціалу різних форм власності. Особливого значення набуває соціалізація суспільного життя, що знаходить своє втілення у розвитку громадянського суспільства. Зростаючого впливу набувають соціально-культурні, національні, релігійні та інші фактори, що визна­чають приналежність людей до певного типу цивілізації та культури.

Духовне виробництво

Одним з невід'ємних елементів суспільного виробництва є виробництво духовне. Суть духовного виробництва у вузькому розумінні — відтворення духовних цінностей, тобто ідей, уявлень, наукових знань, ідеалів, що як і матеріальне виробництво здійснюється в межах певних соціаль­них інститутів. У широкому розумінні — це вся діяльність людей по відтворенню обміну, розподілу та використанню духовних цінностей. У процесі еволюції суспільства відбувається структурування та розшарування фактично неподільної людської діяльності. Ця діяль­ність характеризується відокремленням і спеціалізацією різних ти­пів і сфер діяльності, що безпосередньо вплинуло на формування й розвиток людини як істоти суспільної, культурної, історичної. Саме суспільний поділ праці складає соціально-історичну основу виникнен­ня та існування духовного виробництва — особливої самобутньої сфе­ри суспільного виробництва. Поділ на матеріальну і духовну працю та виділення матеріального і духовного виробництва — процес загальний та обопільний, навіть за умов відокремлення в особливу сферу суспіль­ного життя тієї чи іншої форми діяльності, не зважаючи на суспільний поділ праці та реально діючу систему відносин у людському суспільстві, визначає анатомію матеріального і духовного виробництва.

Суспільна значимість і цінність духовної праці, її роль у функціонуванні та розвитку суспільства визначається тим, що вироблення духовних ціннос­тей, багатства ідей, свідомості, що здійснюється особливими верствами на­селення - це вироблення суспільної форми свідомості. Суспільна форма сві­домості - це не що інше як ідеальна форма суспільного зв'язку між людьми. Релігія, філософія, мистецтво і т. д. стають своєрідними видами виробниц­тва, що результатом мають свідомість - ідеальну форму людських відносин, певний тип духовного спілкування людей. Релігія, право, мораль, філософія, освіта, наука, мистецтво мають функцію збереження і відтворення того сус­пільного організму, всередині якого вони існують як його найважливіші ор­гани, що функціонують поряд з матеріальним виробництвом, відтворюючи суспільні відносини між людьми, забезпечуючи суспільний зв'язок.

Матеріальне і духовне виробництво інтегрують в єдине ціле — відтво­рення людьми своїх суспільних відносин. Люди формують свідомість, змі­нюють продукти свого мислення тому, що без сумнівів і поза свідомістю було б неможливим їх справжнє спілкування, сам факт встановлення сус­пільного зв'язку між ними. Свідомість не просто відображає вже існуючий суспільний зв'язок, а й бере активну участь у процесі його формування. Активна роль свідомості у відтворенні людьми суспільного життя не обме­жується лише її участю в матеріальному виробництві, не охоплює всю сфе­ру суспільної, соціально-перетворювальної практики. Свідомості належить виключна роль в удосконаленні знарядь праці й технологічної бази вироб­ництва, у реформуванні суспільних відносин, у встановленні нових форм соціального спілкування між людьми. Саме у сфері суспільної свідомості на базі вже утворених відносин виробляються ідеальні форми спілкування, що протягом подальшого суспільного розвитку служать свідомо прийнятим ус­тановкам, меті, орієнтирам соціально утворювальної діяльності. Свідомість, що служить певним ідеальним ланцюгом, програмою, ідейним збудником мотивів соціально-практичної діяльності, сама повинна бути вироблена, сфор­мована відповідно до наявних умов і обставин.

Суспільний характер духовної праці, що виробляє ідеальну форму сус­пільних відносин, тобто суспільну форму свідомості — головна, визначальна ознака духовного виробництва. Природа праці, яка реалізується в матері­альному і духовному виробництві, однакова. Це суспільна праця, що має властивість виробляти не просто речі, послуги або ідеї, а й суспільні відноси­ни у формі речей, послуг та ідей. Духовне виробництво органічно пов'язане з матеріальним виробництвом. Фіксуючи особливу роль духовного вироб­ництва в єдиній системі суспільного виробництва, важливо відмітити те, що ця роль реалізується в суспільстві внаслідок відокремлення його від матері­ального виробництва, тобто в результаті суспільного поділу праці. Відносна самостійність духовного виробництва зумовлена наявністю розумового багатства й особливими функціями — виробництва і відтворення суспільних відносин. У розвитку духовне виробництво визначається потребами функці­онування цілісного суспільного виробництва, і суть його визначається соціально-культурним середовищем та специфікою самого духовного виробниц­тва. В залежності від конкретно-історичних потреб соціального розвитку його сутність конкретизується та реалізується через ряд самостійних, але взаємопов'язаних функцій: відтворення нових ідей, вироблення і відтворен­ня знань, виробництво нових технологій, формування суспільної думки і т. п. Нові ідеї виникають тоді, коли в суспільстві виникає потреба в них, викликана неможливістю розв'язати наявні ситуації, складні життєві питан­ня системою старих методів і засобів. У процесі розвитку та чи інша думка набуває суспільного характеру і вже неможливо категорично стверджувати відносно її змісту, що та чи інша ідея — продукт індивідуальної думки. Суб'єкт духовної діяльності, який продукує ідеї, безперечно, включений до звичай­ної свідомості й розділяє її обмеження й пристрасті. Але тоді ж суб'єкт організує свій розумовий духовний досвід у системі категорій і понять тієї форми свідо­мості, яка утворилася до нього. Перехід від звичайної свідомості на рівень теоретичного знання не звільняє індивіда від зв'язку з практичними інтереса­ми певних соціальних спільностей, прошарків.

Розвиток ідей і знань триває і за рахунок зовнішнього впливу, що асимі­люється системою або може використовуватись як аналогія. Свідоме звер­нення до існуючих джерел свідчить не тільки про високий ідейний потенці­ал історичної системи, взятої за взірець, а й про активність, життєздатність тієї соціальної системи, що звертається до таких запозичень і не боїться бути асимільованою. Так, розвиток християнського віровчення в Київській Русі спочатку проходив під сильним впливом візантійської культури. Свідо­мо запозичувались і впроваджувались рафіновані богословські й культурні ідеї в загальну культуру держави з самобутніми умовами розвитку суспільства. Поділ праці та виділення духовної діяльності викликало потребу у про­фесійній підготовці підростаючого покоління до майбутньої практичної діяль­ності шляхом передачі систематизованих знань. Відтворення самої системи духовного виробництва може реалізуватися через розвиток, продукування нових знань та ідей, формування пізнавальних здібностей учнів — майбут­ніх суб'єктів духовного виробництва.

Розподіл функцій матеріального і духовного виробництва перед­бачає обмін діяльністю між ними. З боку духовного виробництва обмін знаходить втілення у виробництві технологій для матеріально­го виробництва, соціальної сфери і власне духовного виробництва. Поняття технологія склалося в середині XIX ст. стосовно наукової організації матеріального виробництва. З переходом до промисло­вості виникає можливість і необхідність випереджувального впро­вадження у виробництво наукових технологій, що розробляються безпосередньо в системі духовного виробництва. Соціальні техноло­гії досягають дві основні мети. По-перше, визначення загальної мети "соціального розвитку або окремих соціальних процесів. По-друге, розробка норм, регулювання, що забезпечує стабільне функціону­вання суспільства. Суспільне виробництво в єдності матеріального і духовного зумовлює певні форми зв'язків між людьми, які склада­ють системи суспільних відносин. Послідовність зміни систем відно­син у розвитку матеріального та духовного виробництва відтворює послідовність зміни способів виробництва і управління та реальних етапів історії людства.

ЕКОНОМІЧНА СОЦІОЛОГІЯ

В умовах проведення економічних реформ вивчення економічної соціології становить нагальну потребу для спеціаліста будь-якого профілю. Як спеціальна галузь соціології вона грунтується на інтеграції соціологічного й економічного підходів, що забезпечує визначення соціальної спрямованості і розвитку економіки, взаємовплив економічних і соціальних відносин, дозволяє вишукати шляхи ефективного управління людським фактором в умовах ускладнення економічного життя, виробити оптимальні взаємовідносини між: економічною і соціальними сферами.

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні:

№ передумови появи економічної соціології як наднового соціального напрямку, об'єкт і предмет економічної соціології, проблематику її дослідждення;

№ правильно визначити місце і роль економічної соціології в системі соціологічного знання, її суть і зміст, взаємозв'язок з іншими науками;

№ особливості взаємодії соціальної і економічної сфер суспільного життя, впливу соціального механізму на розвиток економіки;

Ч> орієнтуватися у змісті ключових термінів і понять економічної соціології;

Ч> охарактеризувати основні риси і завдання сучасної економічної соціології, її теоретично-методологічні аспекти;

^розкрити характерні риси економічного життя суспільства, рорль економіки в процесах соціальних факторів на економіку.

Ключові поняття та терміті
• економічна соціологія • економічні відносини • соціальні відносини * економічне життя • економічна сфера • соціальна сфера • соціологічний механізм регулювання економіки	• соціальна політика • економічна поведінка * економічне мислення • економічна культура * економічна діяльність • споживча діяльність ■ • людський фактор споживацька поведінка

 

 

{_] План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

5.1. Виникнення і розвиток економічної соціології, її суть і зміст.

5.2. Соціологія економічної і соціальної сфер.

5.3. Основні наукові напрями економічної соціології.

5.4. Місце економічної культури в економічній соціології.

5.5. Взаємозв'язок економічної соціології з іншими науками.