Теорія буржуазного суспільства і класової боротьби

Формування марксизму здійснювалося в умовах рево­люційного піднесення, що охопило західноєвропейські краї­ни у 40-і роки минулого сторіччя. К- Маркс і Ф. Енгельс оцінювали події 1848—1849 рр. крізь призму ідеології со­ціалістичного руху, називаючи свої погляди на відміну від поглядів інших представників цього напряму «науковим со­ціалізмом». Однією з головних засад наукового соціалізму виступає теорія класової боротьби між буржуазією і проле­таріатом як рушійної сили суспільного розвитку (слід заз­начити, що тезу про класову боротьбу як зміст новітньої європейської історії вперше сформулював Ф. Гізо).

На відміну від А. Сен-Сімона і О. Конта, котрі теж звер­талися до питання про соціальні наслідки промислового перевороту у західних країнах, фундатори марксизму дово­дять, що суспільний лад, який формується на «індустрі­альних» економічних підвалинах, є ладом, далеким від іде­алів прогресу, нестабільним і внутрішньо суперечливим. Вони визнають, що сучасне їм західне суспільство — це сус­пільство з небувало високим рівнем розвитку продуктив­них сил. Однак ті виробничі відносини, що складають ос­нову усіх інститутів цього суспільства, вже не відповідають рівневі розвитку продуктивних сил. Ця невідповідність ви­являє себе, зокрема, в суперечності між суспільним харак­тером індустріального виробництва і приватним характером присвоєння матеріальних благ, що дає змогу власникам

засобів виробництва (буржуазії) експлуатувати виробників (пролетаріат).

К- Маркс назвав капітал, найману працю і земельну власність основними елементами внутрішньої структури буржуазного суспільства, яким відповідають три великі сус­пільні класи — буржуазія, пролетаріат і селянство. Слід, проте, мати на увазі, що марксистська концепція соціальної структури пов'язана насамперед із аналізом антагоніс­тичних відносин між буржуазією і пролетаріатом як голов­ними класами, тобто грунтується на уявленні про двополюс­ний, бінарний характер структури буржуазного суспільства (інші елементи соціальної структури, як вважали заснов­ники марксизму, мають схильність тяжіти до того чи іншого з двох полюсів, і їх соціальні функції можна вважати дру­горядними). Головною структуротворчою ознакою класу у Марксовому розумінні виступає право володіння засобами виробництва або відсутність такого права (володіння лише власною робочою силою). На відміну від Токвіля Маркс вважає, що в буржуазному суспільстві має місце постійна асиміляція проміжних елементів соціальної структури (се­лянства., дрібної буржуазії, інтелігенції), внаслідок чого конвергенція між антагоністичними класами і формування «середнього класу» тут практично неможливі. Тому загост­рення соціальних конфліктів і доведення їх до соціально­го вибуху — пролетарської революції — це, на думку за­сновників марксизму, об'єктивна тенденція соціального розвитку, протидія якій безглузда, тоді як стимулюван­ня та прискорення, навпаки, цілком доцільні й виправ­дані.

Висновки К- Маркса і Ф. Енгельса стосовно специфіки класової структури буржуазного суспільства грунтувались і на їх особистих спостереженнях за умовами праці та по­буту фабричних робітників Великобританії. Результати цих спостережень покладені, зокрема, в основу праці Ф. Енгель­са «Становище робітничого класу в Англії», де широко використані статистичні документи (дані переписів і статис­тичних щорічників) та матеріали періодичної преси. Автор 'ставить за мету дослідити ті зміни в характері праці та спо­собі життя англійських ремісників, які принесла промисло­ва революція. Праця Енгельса містить короткий опис нової економічної інфраструктури Англії, в ній також аналізу­ються житлові умови населення пролетарських районів ве­ликих індустріальних міст, конкуренція між місцевим на­селенням та ірландськими імігрантами тощо. Значну увагу приділено тут фактам моральної статистики, які свідчать про ріст злочинності та загальний занепад моралі серед тру-

дового населення, а також аналізові становища окремих соціально-професійних груп — фабричних робітників лег­кої промисловості, кустарів, робітників гірничодобувної промисловості та найманих сільськогосподарських робітни­ків. Фактичні дані, як переконаний Енгельс, свідчать про невпинне погіршення матеріальних умов життя пролетарі­ату, його стрімку пауперизацію і як наслідок різку поляри­зацію суспільства на два протилежні класи. Тут, пише він, маючи на увазі сучасні йому великі індустріальні міста, «існує лише клас багатих і клас бідних, бо дрібна буржуа­зія з кожним днем все більше щезає».

У даному випадку йдеться про характерне для поглядів засновників марксизму двополюсне уявлення про соціаль­ну структуру, у якій немає місця для інтегралістських тен­денцій і їх носія — середнього класу. В цілому дослідження Енгельса пройняте сильним політичним пафосом — ідеєю антибуржуазності, боротьби за комуністичний ідеал сус­пільного устрою. Він гостро критикує соціальну політику британського уряду і прогнозує близький початок відкри­тої, безпосередньої війни бідних проти багатих. Таким чи­ном, емпіричні висновки соціографії сусідять у цій пр'аці з ідеологічними тезами про наступну пролетарську револю­цію, яка ліквідує приватну власність на засоби виробницт­ва. Таким чином, марксистська концепція класів і класової боротьби має чітко визначену політичну спрямованість, ви­ступаючи теоретичним знаряддям у боротьбі за повалення існуючого суспільного ладу і встановлення справедливого «безкласового» устрою.

К. Маркс і Ф. Енгельс неодноразово підкреслювали, що предмет їх теоретичного інтересу не суспільство взагалі, а певні історичні типи суспільства — «економічні суспільні формації». Наскрізними для всієї історії суспільного роз­витку, як вони вважають, є лише закономірності функціо­нування матеріальної основи суспільного життя, зміни спо­собів виробництва. Ці зміни, як писав К- Маркс, можна вивчати «з природничо-науковою точністю», оскільки вони являють собою певний «природно-історичний процес».'Спо­соби виробництва від первісного натурального господарст­ва до капіталістичної товарної економіки утворюють непе­рервну лінію прогресу. Ручний млин, писав Маркс, дає нам суспільство з сюзереном на чолі, а паровий — суспільство на чолі з промисловим капіталістом. Водночас соціальна тео­рія марксизму практично надає дуже малої ваги значенню таких факторів, як прогрес правових інститутів, забезпе­чення прав і свобод особистості, рівень моральності, освіти тощо. Адже згідно з теорією базису і надбудови ці інститу-

ти та цінності не мають власної історії і не є такими ж рів­ноцінними чинниками прогресу, як продуктивні сили.

Раціональне зерно марксистського «історичного мате­ріалізму» полягає насамперед у вивченні впливу системи матеріально-виробничих відносин та інтересів на функціо­нування інших соціальних субсистем — насамперед право­вої і політичної. Багато нового зробив Маркс і для розу­міння впливу матеріальних інтересів класів і груп на їх мен­талітет, психологію, а також для пояснення конкретних особливостей класових конфліктів, свідком яких він був. Намальована Марксом похмура картина буржуазної ци­вілізації як світу, де все людське підпорядковується логіці функціонування капіталу і людські стосунки набирають форми «відносин між речами», справила великий вплив не лише на європейську соціальну думку, а й на масову свідо­мість. Гостра' критика марксистами сучасного їм соціаль­ного устрою як несправедливого, антигуманного певною мі­рою сприяла реформуванню ранньокапіталістичної еконо­мічної системи і формуванню соціально орієнтованої дер­жавної політики. Водночас критики марксизму звернули увагу на певні однобічності як марксистської економічної моделі капіталізму, так і його радикально-революційної соціальної філософії, що орієнтована передусім на насиль­ницькі методи зміни суспільного ладу.

Як відомо, в Росії та деяких країнах Сходу у першій по­ловині XX ст. набула поширення саме пройнята духом на-сильництва і зневаги до громадянських прав і свобод «фун-даменталістська» версія марксизму, в межах якої соціоло­гічні погляди Маркса були значною мірою деформовані і перетворені на різновид нової міфології, яка вчила про «диктатуру пролетаріату» як обов'язкову умову переходу людства до майбутнього райського життя. Такого роду при­мітивні схеми стали ефективним засобом маскування зло­чинної практики тоталітарних режимів. Тому реконструк­цією автентичного змісту соціального вчення Маркса і звіль­нення його від фальшивих ідеологічних нашарувань має важливе значення для подолання наслідків тоталітаризму і побудови демократичного суспільства.

Запитання для самоконтролю

1. У чому полягає специфіка соціального вчення марксизму з соці­ологічної точки зору?

2. Дайте оцінку марксистської концепції матеріально-виробничих відносин як основи суспільного життя.

3. Назвіть основні ознаки «буржуазного суспільства» у Марксово-му розумінні. Яка емпірична база марксистської концепції буржуазно­го суспільства і класової боротьби?

4- Як визначаються К. Марксом механізми соціальної еволюції? У чому спільність між марксизмом і еволюціонізмом і в чому відмін­ність між ними?

5. Який вплив мала Марксова концепція суспільного розвитку на соціологію як науку? Як поєднується соціологічний зміст марксизму з його ідеологічним і політичним впливом?

ГЛАВА 8