Соціальні утопії Т. Мора і Т. Кампанелли

Пошуки соціальних Ідеалів і найкращих форм держав­ного устрою, здатних забезпечити досягнення загального добра і блага, відбувалися не лише на шляхах вирішення проблем індивідуалізму, свободи особистості і визнання приватної власності як атрибута індивідуальної свободи.

Паралельно з індивідуалістичними концепціями в XVI— XVII ст. зароджується розуміння значення суспільної влас­ності та колективістських заеад у соціальному житті і ви­словлюється критика порядків, заснованих на особистому

інтересі, приватній власності і породжуваній ними соціаль­ній несправедливості.

З'являються концепції утопічного соціалізму, в основі яких лежать комунітарні принципи організації суспільства, основоположниками яких були Т. Мор і Т. Кампанелла.

Томас Мор (1478—1535) —англійський письменник, по­літичний діяч і гуманіст, автор праці «Золота книга така ж корисна, як і забавна, про найкращий устрій держави і про новий острів Утопія», більш відомої під назвою «Утопія». За відмову визнати короля главою церкви він страчений, у 1935 р. канонізований і визнаний святим.

Джованні Доменіко Кампанелла (в чернецтві — Томма-зо) (1568—1639) — італійський філософ, утопічний комуніст. З 15 років — чернець монастиря ордену домініканців; за організацію повстання проти Іспанського поневолення Не­аполітанського королівства засуджений на довічне заточен­ня. 27 років провів у в'язниці, де піддавався жахливим тор­турам. У неволі й написав свою знамениту книгу «Місто Сонця» (1602), видану в 1623 р., у якій виклав ідеї утопіч­ного комунізму.

У своїх творах Т. Мор і Т. Кампанелла проповідують ідеї соціальної рівності, братерства і взаємодопомоги, можли­вих на основі суспільної власності.

Т. Мора — сина лондонського юриста і придворного ко­роля та Т. Кампанеллу — сина бідного чоботаря об'єднує трагічність долі, переконаність у можливості створення щас­ливого людського життя завдяки спільній праці при наяв­ності спільного майна, усунення приватної власності на засоби виробництва як основи всіх людських нещасть. Оби­два— гуманісти, мрійники, вороги приватної власності, прихильники усуспільненого виробництва, де праця по чо­тири — шість годин на день є обов'язковою для кожного громадянина, розподіл відбувається згідно з розумно до­статніми, але не надмірними потребами, а сама праця пере­творюється в потребу.

Т. Мор переконаний, що «розподілити все порівну і по справедливості, а також щасливо керувати справами люд­ськими можна не інакше, ніж цілком знищивши власність». Т. Кампанелла впевнений, що власність існує тому, що ко­жен має окреме житло, власну дружину і дітей, а з влас­ності виникає себелюбство, обкрадання держави заради власного збагачення, що сприяє вихованню жадібності, зрадництва та лицемірства.

Соціальні утопії Мора і Кампанелли розділяє час, три­валіший за століття. Вони різняться формою і логікою ви­кладу, багатьма деталями, та дуже схожі між собою зміс-

том — у зображенні суспільного устрою, побудованого на загальнонародній власності, на основі якої здійснюються надії людей на рівність, справедливість, загальне щастя та братерство.

У Т. Мора і Т. Камианелли, як і у пізніших утопістів, не виникало сумніву, що цей справедливий устрій забезпечить усіх громадян умовами для нормального людського існуван­ня. Виборні посади, мудре колективне керівництво, вико­нання громадянами норм суспільного співжиття були до­датковими гарантами в забезпеченні справедливості та доб­робуту. Ці утопії були революційним викликом індивідуа­лізмові, приватній власності, лицемірній релігії, жорстокій державі, яким протиставлялися колективізм, общинність, державна народна власність, істинна віра і справедлива дер­жава.

Проте домінанта загального, колективного породжувала не менш складні проблеми, що залишалися поза увагою утопістів.

Приватна власність вимагала незалежності особистості, а остання пов'язана з проблемами свободи і вибору, які гарантували б держава чи суспільство.

Суспільна власність зумовлювала суверенність колек­тиву, маси, суспільства, а проблема індивіда ставилась уто­пістами тільки у зв'язку з його обов'язками або ж правом обмеженого вибору.

В «Утопії» і «Місті Сонця» питання про свободу особис­тості не порушуються. Вони розглядаються лише в загаль­ному плані визначених заздалегідь прав і обов'язків усіх членів держави. Життя на острові Утопія і в місті Сонця строго регламентовано. Жителі Утопії перебувають під по­стійним контролем, щоб ніхто не байдикував, а займався своїм ремеслом; людей годують бригадами, тут існує навіть ра'бська праця тощо. Ще більше регламентується життя в «Місті Сонця», де помешкання, спальні, ліжка — спільні, де строго контролюються шлюбні відносини, а їх суб'єкти під­бираються начальниками, чоловіки й жінки носять майже однаковий одяг, ходять і працюють загонами і т. д. Все жит­тя фактично проходить під контролем верховного правителя «Сонця» та його трьох співправителів — Пона (Міць), Сіна (Мудрість) і Мора (Любов). Вони не обираються за волею народу, а лише за угодою між собою. У їх розпорядженні — розгалужений чиновницький апарат посадових осіб.

Перші гуманістн-утопісти не відчували, що ідея народо­владдя вступає в суперечність з незмінністю влади верхов­ного жерця — Сонця і традиціями засновника острова Уто­пія— Утопа, який за допомогою свого геніального вчення

перетворив «дикий народ», що прийшов на острів, у найос-віченіший і створив такий спосіб життя, що перевершував усі інші. Т. Мор і Т. Кампанелла всупереч своїм демокра­тичним переконанням підсвідомо закладали ідеологічні еле­менти культу особистості, відзначеної особливим талантом, розумом, доброчесністю і т. п.

Наївні і гуманні уявлення про життя утопічних комун, деталі побуту, праці, зображених Т. Мором та Т. Кампанел-лою, зворушували своїх читачів соціальними ідиліями май­бутнього до того часу, доки споконвічні соціалістичні мрії не стали давати свої паростки і матеріалізуватися практич­но. У націонал-соціалістичній Німеччині практикували ви­ведення породистого арійця. Грандіозні маніфестації та ма­сові видовиська, комунальні кухні та гуртожитки, різнома­нітні табори — від піонерського до гітлерюгендівського і аж до концентраційного — ставали знаряддями колективіст­ського виховання.

Читання творів утопістів сьогодні породжує не віру в світле майбутнє, а моторошну оцінку сьогодення і недавньо­го минулого, бо єдина уніформа більше асоціюється з уні­фікованим одягом для хунвейбінів чи зеків, а образи Утопа чи Сонця — з геніальними вождями, вчителями і кермани­чами всіх часів і народів. Гуманісти-утопісти не могли спи­ратися на конкретний емпіричний матеріал. їхні праці на­лежать до соціальної фантастики, і не їх вина, що фанта­стика минулого перетворюється в реалії нашого століття. Наведемо кілька таких прикладів.

Т. Мор, описуючи життя на острові Утопія, розповідає, Що там під час збирання врожаю сільські начальники по­відомляли міські власті, скільки громадян ті мають при­слати на сільгоспроботи. А описуючи міста утопійців, зау­важує, що хто знає одне місто, той знає про всі: так вони схожі між собою. Кампанелла пише про чиновників так: «Посадові особи одержують більші і кращі порції, і із своїх порцій вони завжди виділяють що-небудь на стіл дітям...» Щось дуже схоже, але наполовину, з практикою реального соціалізму, де очікуваний «повний потік» благ так ніколи і не ринув, тоді як його недоліки реалізувались повною мірою, через край.

Не тільки утопісти, але й представники наукового соціа­лізму і комунізму і навіть їх критики були впевнені, що це суспільство дасть людям досить хліба. Але цього так і не сталося, бо проблема хліба однозначно пов'язана з пробле­мою свободи людини. Вже Монтеск'є розумів, що рівень розвитку «землеробства в країні залежить не від родю­чості, а від свободи». Не випадково голод у XX ст. в пе-

реважній більшості вражав країни з тоталітарним режи­мом. Страшний голодомор в Україні 1933 р. мав не природ­ні, а соціально-політичні корені.

Помилялись і утопісти, гадаючи, що нагодувати людей можна без свободи. А свободи в їх утопіях не існує. Це не означає ідеалізації приватної власності й індивідуалізму. Просто це проблема для роздумів і пошуків нових рішень, оскільки, як мовиться, істина знаходиться посередині між крайнощами.