Отже, діяльність людини — це свідома активність, що виявляється в системі дій, спрямованих на досягнення поставленої мети

Мета і мотиви діяльності

Мета — це те, до чого прагне людина, для чого вона працює, за що бореться, чого хоче досягти у своїй діяльності. Без мети не може бути свідомої діяльності.

Цілі людської діяльності виникли й розвивались історично, у процесі праці. Вони породжуються суспільним життям, умовами, в яких живе людина, і залежать від виконуваних людиною ролей, суспільних доручень, від її розвитку та індивідуальних особливостей. Цілі бувають близькі та віддалені. Віддалена мета реалізується в низці ближчих, часткових цілей, які крок за кроком ведуть до здійснення віддаленої мети, що висувається на далеку перспективу.

Суспільне важлива, змістовна мета стає джерелом активності осо­бистості. Тільки велика мета народжує велику енергію. Така мета вик­ликає єдність розумової, емоційної та вольової діяльності, цілеспрямо­вану зосередженість свідомості на поставлених цілях. "Рефлекс мети", писав І. Павлов, має величезне життєве значення, він є основною фор­мою життєвої енергії людини. Життя тільки у того змістовне, хто весь час прагне до певної мети. Як тільки зникає мета, воно стає безбарв­ним, непривабливим.

Мотив — це внутрішня рушійна сила, що спонукає людину до діяль­ності. Мотиви діяльності та поведінки людини генетичне пов'язані з її органічними та культурними потребами. Потреби породжують інте­реси, тобто спрямованість особистості на певні об'єкти з метою пізна­ти їх, оволодіти ними.

Спонуками до діяльності можуть бути матеріальні потреби (в їжі, одязі, житлі), духовні та культурні (пізнавальні, суспільно-політичні, естетичні). Мотивація діяльності буває близька (здійснити бажане і найближчим часом) та віддалена (здійснення бажаного планується на тривалий час). Розрізняють мотиви і за рівнем усвідомлення. Бувають яскраво й чітко усвідомлювані мотиви — обов'язки перед колективом, відповідальність, дисциплінованість та ін. Але в багатьох випадках діють неусвідомлювані спонуки, наприклад звички, упереджене ставлення до певних фактів життя, людей тощо. Проте незалежно від міри усвідомлення мотиву діяльності він є вирішальним чинником у досягненні поставленої мети.

Цілі та мотиви діяльності людини визначаються суспільними умо­вами життя, виробничими, навчальними, ігровими відносинами. Між цілями та мотивами діяльності людей існує певний зв'язок. З одного бо­ку, мета та мотиви спонукають кожну людину до діяльності, визнача­ють її зміст і способи виконання, а з іншого — вони й формуються у процесі діяльності, під впливом умов, за яких вона відбувається. У процесі діяльності виникають і розвиваються нові потреби та інте­реси, ідеали та переконання — виробничі, розумові, естетичні, спор­тивні.

Структура діяльності

В усіх різновидах діяльності люди користуються рухами природ­женими (безумовно-рефлекторними) та набутими (умовно-рефлектор­ними). Безумовно-рефлекторні рухи у процесі життя, у результаті досвіду, навчання та виховання перебудовуються відповідно до ви­мог умов життя, культури трудових дій та поведінки. Рухи (ходіння, мовлення, писання, читання, пов'язані з обробкою матеріалів, грою на інструменті) під впливом навчання та виховання настільки змінюють­ся, що в них важко розпізнати первинний, природжений характер.

У діяльності залежно від її мети та змісту, матеріалу та способів його обробки рухи об'єднуються в різноманітні комплекси і системи. Систему рухів, спрямованих на присвоєння предмета чи його змісту, називають діями. Розрізняють дії предметні та розумові.

Предметні, або зовнішні, дії спрямовані на оволодіння предмета­ми, контакти з людьми, з тваринами, рослинами і т. ін. Розумові дії ви­являються у сприйманні, діяльності пам'яті, мислення та ін. Розумові дії утворюються на грунті зовнішніх, предметних дій. Предметні дії в результаті інтеріоризації, тобто перенесення у внутрішнє життя лю­дини, стають змістом розумової діяльності. На перших етапах за­своєння досвіду діти і дорослі оперують конкретними предметами, засобами унаочнення, порівнюють, розкладають та об'єднують їх, знаходять причинні залежності та їх взаємодію. Потім, у результаті інтеріоризації цих зовнішніх дій з предметами, людина починає опе­рувати образами цих предметів і зв'язками та залежностями між ними. На ще вищому етапі розвитку ці операції здійснюються за допомо­гою понять, виражених у слові.

Інтеріоризоване зовнішнє опрацьовується в мисленні, набуває логічного оформлення, вплітається в систему знань і попереднього

досвіду людини й реалізується в діяльності у вигляді тих чи Інших дій. Винесення внутрішніх, розумових дій назовні називають екстеріори­зацією.

Важливу роль у діяльності відіграє її регуляція. У процесі засвоєння знань і досвіду у свідомості людини утворюється образ рухів і дій ви­конуваної діяльності, або акцептор дії, з яким порівнюється виконува­на дія в разі її відхилення від окресленого способу її виконання, кори­гується відповідно до поставленої мети та акцептора дії.

Отже, діяльність — це сукупність цілеспрямованих, усвідомлю­ваних дій. Свідома діяльність людини характеризується не тільки цілями та мотивами, а й певними засобами, за допомогою яких вона здійснюється.

Успішне виконання будь-якої діяльності потребує від людини оволодіння необхідними для неї засобами. Воно передбачає ви­роблення у людини вмінь і навичок користуватися ними для до­сягнення поставленої мети.