Міжособистісні стосунки у групі

Важливим аспектом у життєдіяльності колективу, знання якого має важливе практичне значення для кожного, хто працює з людьми, є міжособистісні стосунки у групі. Ці стосунки неминуче виникають між членами колективу на грунті їхнього спілкування та взаємодії у процесі реалізації завдань, на виконання яких спрямовуються їхні зу­силля. Цілі діяльності, її мотиви, організація дій співучасників визна­чають характер стосунків, що складаються. Міжособистісні стосун­ки мають складну структуру. У цій структурі діють не лише об'єктивні чинники (характер цілей, умови їх досягнення, особливості керівниц­тва, стосунки, що склалися між членами групи), а й суб'єктивні (рівень свідомості та самосвідомості членів колективу, рівень їхніх домагань, індивідуально-психологічні особливості, здібності людей та ін.).

Основним методом дослідження взаємовідносин у колективі є спо­стереження. Воно дає можливість всебічно з'ясувати змістовний бік життя групи, її структуру, рівень розвитку, статус окремих членів. Плідними при вивченні колективів є також різні форми анкетування, опитування, інтерв'ю, результати яких дають уявлення про цінності групи, думки її членів про різні аспекти життя певної спільноти.

Ефективним інструментом оперативного вивчення міжособистісних стосунків є запропонований американським психологом і мікро-соціологом Дж. Морено метод соціометрїї. Засадовим стосовно нього є принцип синтонності — емоційних потягів і симпатій, які виявля­ються у стосунках між членами групи і визначають їх характер. Про­цедура соціометричного дослідження полягає в тому, що кожному члену групи пропонується відповісти на запитання "З ким би ти хотів..?". Воно може стосуватися будь-якої царини людських вза­ємовідносин. Критерії вибору можуть бути сильними та зорієнтовани­ми на істотні психологічні якості особистості — її моральні принципи, силу характеру, вольові та інтелектуальні якості, наприклад: "З ким би ти пішов у розвідку?", "До кого б ти звернувся по допомогу при розв'язанні конфліктної ситуації?" тощо. Критерії можуть бути слаб­кими, коли вони стосуються вибору партнера для розваг, відпочинку або ж для забезпечення психологічного комфорту. Такими можуть бути запитання "З ким би ти хотів проводити своє дозвілля?", "З ким би ти хотів сидіти за однією партою?". При цьому надається мож­ливість виявити міру бажаності партнера, який обирається, через послідовний потрійний вибір за принципом: "дуже бажаний", "бажа­ний", "менш бажаний". Результати одержаних виборів занотовуються

у соціометричну матрицю й аналізуються шляхом пщлічення кількості виборів, зроблених щодо кожного члена групи.

Інформація може бути математично оброблена і виражена графічно у вигляді соціограми. Популярність членів групи, їх статус має такий ха­рактер: "зірки" — ті, кого обирають найчастіше; їм поступаються "бажані", які мають по три-чотири вибори; менш популярних нази­вають "малобажані" — один-два вибори; поза вибором залишаються "ізольовані", з якими ніхто не виявляє бажання співпрацювати. Пред­ставники останньої підгрупи становлять собою контингент підвищено­го соціально-психологічного ризику й потребують до себе особливої уваги та розуміння.

Проте результати соціометрії не є повністю інформативними і не за­вжди розкривають справжні мотиви, якими керуються члени групи, обираючи одних партнерів та ігноруючи інших. Модель групи як емоційно-психологічного утворення, що є засадовою щодо соціомет-ричних досліджень, не дає змоги належно проаналізувати міжосо-бистісні стосунки людей на основі суспільне визначених норм, ціннісних орієнтацій, оцінок. У цьому зв'язку актуальною стає пот­реба з'ясувати мотиви, керуючись якими особистість здійснює свій емоційний (а також діловий) вибір, коли вона віддає перевагу одним членам групи і не приймає інших.

На думку А. Петровського [7], цей механізм можна позначити як мотиваційне ядро в міжособистісних стосунках. Експериментальне доведено, що зміст мотиваційного ядра вибору партнера у структурі міжособистісних стосунків може правити за показник того рівня, яко­го досягла група у своєму розвитку як колектив. На початкових стадіях формування групи вибір характеризується безпосереднім емоційним забарвленням, а орієнтації вибору спрямовані переважно на зовнішні переваги партнера — зовнішню привабливість, манери, контактність та ін. Вибір у групах більш високого рівня розвитку здійснюється не лише на основі почуттів, що виникають при першому враженні, а й ви­ходячи з оцінки глибших особистісних якостей, що виявляються у спільній діяльності, у значущих для особистості вчинках, світоглядних установках, переконаннях.

У структурі сформованих груп чітко виявляються ієрархії статусів їхніх членів, що визначаються різними соціально-психологічними чинниками. Найпопулярніші з них належать до підгрупи лідерів.

Лідер — це особистість, яка користується визнанням та авторите­том у групі й за якою група визнає право приймати рішення у зна­чущих для неї ситуаціях, бути організатором діяльності групи й ре­гулювати взаємини в ній.

Лідер групи може бути офіційним, коли він призначається відповідно до регламенту штатного розпису й виконує покладені на нього функції керівника, і неформальним, що визнається групою стихійно за його ви­сокі якості та значущість тих ролей, які він реалізує в колективі та в інте­ресах колективу. Для колективу оптимальним вважається варіант, ко­ли формальний лідер-керівник водночас є неформальним лідером. За цих умов його діяльність здійснюється максимально ефективно і най­повніше виявляє психологічний потенціал групи.

У колективі за певних обставин часто виникають неофіційні групи, що так само висувають своїх лідерів, як це часто трапляється у шкільних класах. Якщо міжособистісні стосунки у групі підпорядко­вані загальній меті, то наявність лідерів неофіційних груп не тільки не заважає, а й допомагає колективу розв'язувати поставлені завдан­ня. Якщо ж цілі діяльності окремих угруповань перестають бути підпо­рядкованими загальній меті, то колектив, по суті, перетворюється на конгломерат окремих груп, в яких не лише лідери, а й усі члени можуть вступати в антагоністичні міжособистісні стосунки. Педагогу важли­во вчасно помічати ці процеси в колективі, щоб запобігати його руй­нуванню та розпаду.