IX. Поняття про учіння. Учбова діяльність учнів як одна з форм учіння

Дії за формою можуть бути: матеріальні (матеріалізовані), мовленнє­ві (гучномовленнєві та беззвучні), розумові. Дії можна характеризувати з точки зору форми, диференційованості, автоматизованості, узагальне­ності, свідомості, міцності, швидкості, легкості.

У теорії П.Я. Гальперіна процес засвоєння дій і знань проходить шість етапів: етап мотивації, етап осмислення схеми ООД, етап виконання дій в матеріальній (матеріалізованій) формі, етап виконання дій в плані гуч­ного мовлення, етап виконання дій в мовленні про себе, етап виконання дій в розумовій формі.

Відповідно до трьох головних типів орієнтовної основи виокрем­люються три типи учіння. Перший тип учіння відповідає першому ти­пу ООД. Його особливості полягають у тому, що з'ясування схеми ООД відбувається з труднощами. Учні не глибоко розуміють зміст матеріалу, який потрібно засвоїти, а тому допускають помилки при виділенні суттє­вих ознак та відрізненні їх від несуттєвих. Другий тип учіння відповідає схемі ООД другого типу. При розв'язуванні завдання учні поводять себе більш впевнено, більш глибоко розуміють зміст матеріалу, чітко розріз­няють істотні та неістотні ознаки понять, склад дій, які необхідно ви­конати. Але всі ці способи перетворення матеріалу учні виявляють на обмеженому матеріалі, лише з конкретної теми чи розділу. Третій тип учіння учні виявляють при з'ясуванні схеми ООД третього типу. Для цьо­го типу учіння характерно те, що школярі більш успішно осмислюють зміст навчального матеріалу, а саме: глибоко і порівняно швидко, без по­милок та ускладнень, з виділенням істотних та неістотних ознак об'єктів, з виконанням такої дії, як підведення під поняття, що відбувалось ніби "з місця", тобто швидко й правильно. Окремі вказівки П.Я. Гальперіна про механізми процесів засвоєння дають можливість зробити висновок, що з'ясування відбувається на основі актуалізації відповідного минулого досвіду дій та включення в нові дії. З точки зору С.Л. Рубінштейна, тут відбуваються процеси порівняння, розрізнення, ототожнення, абстракції, узагальнення, які дозволяють виділити суттєві характеристики поняття або дій з ними.

Концепція Д.Б. Ельконіна та В.В. Давидова ґрунтується на положен­нях методологічного принципу єдності психіки та діяльності (С.Л. Ру-бінштейн, О.М. Леонтьєв). Ця концепція розвивається у контексті теорії діяльності Л.С. Виготського та О.М. Леонтьєва. Як пише В.В. Давидов, зміст та закономірності такого процесу, як "засвоєння", залежить від тих конкретних видів діяльності, всередині яких він здійснюється. На його думку, тільки всередині власне-учбової діяльності учня процеси "засво­єння" виступають як її пряма ціль і задача. Поняття "учбова діяльність учня" як одну з форм учіння не можна ототожнювати з більш широким поняттям "засвоєння". Особливості цієї діяльності, а відповідно і процес

"засвоєння", необхідно розглядати в контексті вікової зміни провідних видів діяльності. Специфічною потребою та мотивом учбової діяльнос­ті учня, пише В.В. Давидов, є теоретичне ставлення його до дійснос­ті, тобто бажано розібратися в правилах, положеннях, законах, що ві­дображають основні тенденції та закономірності її буття. Змістом цієї діяльності виступають взаємопов'язані теоретичні форми свідомості людей (наукової, моральної, правової, художньої). Власне учбова мета учня полягає в тому, щоб оволодіти теоретично узагальненим спосо­бом розв'язання задач певного класу. Теоретичне узагальнення суттєво відрізняється від емпіричного. Емпіричне узагальнення здійснюється на основі порівняння зовнішньо-ознакових спільних властивостей пев­ного класу об'єктів. Теоретичний підхід до об'єктів полягає у відобра­женні генетичного висхідного (внутрішнього, суттєвого) відношення без умов порівняння.

В.В. Давидов називав процес набуття здібностей розвитком, а набут­тя знань, умінь та навичок - учінням та учбовою діяльністю учня і під­тримував розрізнення психологами "ефект засвоєння" понять та умінь та "ефект розвитку". В.В. Давидов та Д.Б. Ельконін аналізують учбову діяльність учнів як одну із форм учіння. Учіння - більш широке поняття і може відбуватися у різних видах діяльності, але лише у власне учбовій діяльності учня оволодіння знаннями, уміннями та навичками виступає як основна мета і головний результат діяльності. В учінні, що відбуваєть­ся в інших видах діяльності, засвоєння виступає як побічний продукт.

Особливим в учбовій діяльності учня є те, що він в ній засвоює на­укові знання і загальні способи дій, а ці способи дій або даються учням у готовому вигляді, або вони їх шукають самостійно для розв'язання кон­кретних задач.

Ця діяльність включає такі взаємопов'язані структурні компоненти: І) учбові ситуації та задачі; 2) учбові дії; 3) дії контролю за процесом за­своєння; 4) дії оцінки ступеня засвоєння.

Враховуючи те, що в учінні засвоюються теоретичні знання, важливо підкреслити виділені авторами учбові дії, на основі яких відбувається за­своєння. Це, зокрема, такі дії, як І) виділення всезагальних відношень, провідних принципів; 2) моделювання цих відношень; 3) оволодіння спо­собами переходу від всезагальних відношень до їх конкретизації і обер­нено, від моделі до об'єкта і навпаки.

Г.П. Щедровицький теж, як і В.В. Давидов, вважає неправильним роз­різняти учіння та розвиток за видом досвіду, наприклад, в учінні добу­ваються знання, а в розвитку - зміни у діяльності та способах міркуван­ня. На його думку, розвиток не можна звести до засвоєння досвіду. Всі процеси учіння, у яких відбуваються зміни в діяльності, краще називати формуванням.