І. Предмет вікової і педагогічної психології. зв'язок пізнавальної сфери з емоційною і вольовою

зв'язок пізнавальної сфери з емоційною і вольовою. У дитини думка ду­же легко і швидко переходить у почуття, а почуття - в бажання і дії. Цю рису, наголошував він, необхідно використовувати для «рівномірного» розвитку особистості в цілому, для розвитку всіх пізнавальних здібнос­тей і почуттів, тобто розвиток «дитячого духу» має бути всебічним і рів­номірним. Ці думки Юркевича були важливими для виникнення вже у XX столітті положень про цілісний, комплексний, системний підхід до вивчення розвитку підростаючої особистості.

Для всебічного і рівномірного розвитку дитини важливо мати дані про розвиток його складових і тому Юркевич намагався проникнути у суть цих складових, започаткувати їх дослідження психологами наступ­ного століття. Так, він встановив, що характерною рисою психіки дитини є наочно-дійовий характер її ставлення до світу. Дитина, граючись, роз­глядаючи предмети, що її оточують, часто набуває навичок їх розуміння навіть краще, ніж коли одержує знання, читаючи книгу, і тому, зазначав він, учителю і батькам слід зважати на чуттєвий досвід дитини. Юрке­вич писав, що дитина спершу робить, а потім розуміє і до розуміння во­на приходить через реальні дії з предметами. Цю закономірність, вважав він, слід враховувати при розвитку у дітей здатності розуміння. Він на­голошував, що ні вчитель, ні книга не зможуть привести дитину до розу­міння, якщо не спонукати її до дій із реальними предметами. Недосвід­чений учитель, писав він, задає дитині молодших класів питання типу: «Що таке ця річ?». Той учитель, який враховує дитячу психіку, запитує: «Що робить річ?», «Як вона змінюється?». Питання такого типу, на йо­го думку, здатні зацікавити дитину, активізують її уяву і тому сприяють розвитку розуміння.

Юркевич продовжував розвивати ідею про хід пізнання від відчуття до мислення, ясно виражену Гізелем, і підняв у вітчизняній педагогічній психології проблему співвідношення чуттєвого і логічного, конкретного і абстрактного у процесі пізнання світу підростаючою особистістю. Так, він писав, що у дітей чуттєве пізнання є необхідним етапом для пізнання логічного. Йому належать слова: «Перш, ніж думати, необхідно спостері­гати». Чуттєве і раціональне пізнання, зазначав він, має йти поруч на всіх вікових етапах. При цьому «поняття має бути поєднане з чуттєвим спо­гляданням». На його думку, «спостереження, мислення, згадування і ло­гічна діяльність розуму мають йти поруч, вказуючи один одному і час, і застосування». При цьому важливо враховувати вік учня. Так, він вважав великою помилкою вчителя, коли той створює для молодшого школяра велику розумову напругу при оволодінні граматикою і лічбою. Він радив учителям підводити учня до оволодіння законами логічного мислення че­рез наочність і поступовість у приведенні знань у систему. Юркевич вва­жав, що розумовий розвиток учнів слід тісно пов'язувати з формуванням

емоційно-вольової сфери. Учитель має домагатися, «щоб в учінні зізрі-вала загальна воля і рішучість вчитися...». Юркевичу належать важливі думки про роль рідної мови у духовному розвитку дитини, її емоційної і раціональної сфери. Засвоєння учнями граматики, на його думку, буде успішним, коли учитель будуватиме цей процес на законах логіки.

Питання індивідуального підходу до учнів у навчально-виховному процесі не залишалося поза увагою Юркевича. Він писав, що не можна всіх і кожного учня зокрема розглядати без урахування індивідуальних відмінностей, що слід враховувати індивідуальний розвиток учнів і са­мих учителів, зважати на психічний і фізичний стан кожної дитини під час навчання.

П.Д. Юркевичу належать думки, що кожна освічена людина має бути знайомою з основами психології. Так, він писав, що така людина має по­требу знайомитись із головними висновками фізіології. Ця потреба має бути і щодо знань про душу, її зміни і таємниці, оскільки вони пов'язані із нашою сутністю і нашою цивілізацією.

Великий український і російський педагог та психолог Костянтин Дми­трович Ушинський (1823/1824 - 1870) розглядав психічні явища, що нале­жать до вікової психології у складі педагогічної антропології. Йому нале­жить і перше вживання терміну «педагогічна антропологія». У його зміст Ушинський вкладав думку про те, «що однобічність знань і мислення шкідлива як у педагогіці, так і у психології. Не можна дивитися на людину тільки з позиції фізіолога, патолога, психіатра, історика, політеконома, фі­лолога тощо». Тому система освіти повинна враховувати специфічні вікові та індивідуальні особливості, а також особливості історії і розвитку даного народу. В часи жорстокої політики царського уряду, боротьби проти укра­їнської і білоруської мови він виступав за те, щоб на Україні діти спочатку вивчали рідну мову. Вона, на його думку, забезпечує подальший розви­ток дитини. На своїй батьківщині він намагався практично здійснити цей задум. К.Д. Ушинський став основоположником української і російської дитячої психології. Свої ідеї про вікову психологію він втілив у шкільних підручниках та методичних посібниках. На основі даних з вікової та пе­дагогічної психології Ушинський сформулював ряд важливих положень з питань морального становлення підростаючої особистості. Моральному вихованню він надавав навіть більшого значення, ніж розумовому.

Праця людини, зазначав Ушинський, спрямована на зовнішнє сере­довище, на природу, але вона діє і на саму людину, на її внутрішній світ. Один результат праці людини, її матеріальний плід можна продати, пе­редати за спадковістю, а інший, пов'язаний з її духовністю, залишається у підростаючої особистості. Цей результат неможливо відняти, переда­ти за спадковістю, не купити навіть за золото. Результат праці людини залишається у ній. У цьому суть значення праці у психічному розвитку