Специфіка діяльності педагога у внз

Специфіка педагогічної діяльності виявляється насамперед у тому, що за своєю природою вона має гуманістичний характер. У цілісному педагогічному процесі учитель вирішує два завдання - адаптації і гуманізації. Адаптивна функція пов'язана з підготовкою учня, вихованця до певної соціальної ситуації, до конкретних запитів суспільства, а гуманістична - з розвитком його особистості і творчої індивідуальності.

Суб'єктом педагогічної діяльності є учитель, вихователь, інструментом впливу якого є його особистість, знання, уміння, почуття, воля. Специфічним є і об'єкт (предмет) педагогічної праці. У педагогічній діяльності учень виступає не тільки її об'єктом, а й суб'єктом, оскільки педагогічний процес вважається продуктивним лише за умови поєднання елементів самовиховання і самонавчання учня. Більше того, педагогічний процес змінює не лише учня, а й педагога, розвиваючи в ньому одні якості особистості і викорінюючи інші.

Суттєвою особливістю педагогічної праці є і те, що вона з початку і до кінця є процесом взаємодії людей. Це посилює роль особистісних взаємин у педагогічній праці і підкреслює важливість моральних аспектів.

Специфічним є і результат педагогічної діяльності - людина, що оволоділа певною частиною суспільної культури, здатна до подальшого саморозвитку і виконання певних соціальних ролей у суспільстві.

70. ЗУ Про освіту

Серед форм позааудиторної виховної роботи - педагогічні інформації; диспути на педагогічні теми; читацькі конференції; усні журнали; бесіди за круглим столом; вечори на різні теми; конкурси; студентські гуртки.Позааудиторну виховну роботу у вищому навчальному закладі проводять на основі студентського самоврядування, активності та самостійності студентів за умови керівної ролі студентського активу і педагогічної допомоги науково-педагогічного працівника. Позалудиторна робота стимулює формування особистості студента..

Основні напрями професіоналізації позааудиторної виховної роботи:

■ урахування специфіки факультету під час організації та проведення виховної роботи із студентами;

■ широке використання форм, що відображають специфіку професійної діяльності студентів;

■ моделювання і розв'язання педагогічних ситуацій;

■ удосконалення вмінь і особистісних якостей студентів у процесі залучення їх до активної позааудиторної виховної діяльності;

■ психолого-педагогічне обґрунтування методів і форм позааудиторної роботи студентів.

71. ЗУ ПРО ОСВІТУ

У проблемному навчанні виділяються основні етапи:

підготовчий етап (накопичення знань і відпрацювання необхідних мислительних операцій);

створення проблемної ситуації, сприймання й усвідомлення її студентами;

аналіз розумів, висунення й обґрунтування гіпотези;

побудова планові пошуку;

актуалізація необхідних знань, умінь і навичок, вирішення проблеми;

перевірка й обговорення результатів.

1) поява відчуття складності проблеми;

2) виявлення її та визначення:

3) представлення можливого рішення;

4) виявлення шляхом умовивідних положень імовірних рішень;

5) подалі спостереження й експерименти, які призводять до прийняття або відхилення прийнятого допущення, тобто до висновку, що має позитивне чи негативне судження.

72. Закон України від 17.01.2002 р. № 2984 «Про вищу освіту».

Ігрове навчання - це активна пізнавальна діяльність в ігровій формі, в процесі якої студенти під керівництвом викладача, проявляючи ініціативу самодіяльність і змагальність, опановують професійними знаннями, уміннями, навиками, виробляють активну, професійну позицію і творчий стиль діяльності.

Ігрова робота надає можливість:

A) ставити студента в позицію активного суб'єкта навчання;

б) розвивати їх здібність до самоврядування (самоорганізації, самореалізації, самоконтролю) власною діяльністю;

B) організувати учбовий процес як рішення навчально-пізнавальних проблем на основі ігрової взаємодії з учасниками ігрової ситуації.

Технологія ігрового навчання припускає: створення творчої ігрової атмосфери з певними конкретними завданнями; визначення цілей і мотивації для студентів; опис технології гри: хід гри, оцінку діяльності і аналіз знань, умінь, можливостей і дій граючих.

При організації і проведенні ігрового навчання необхідно враховувати його особливості:

1. Центр ваги ігрової перспективи переноситься на особу студента; учбова інформація розглядається як засіб розвитку індивідуальності, стилю діяльності і спілкування майбутнього фахівця; вся система ігрових перспектив (цілей) направлена на створення умов для прояву пізнавальних, комунікативних і професійних здібностей студентів;

2. Особистісне сприйняття перспективних ліній гри; забезпечення умов для самоутвердження і самовираження особи, її професійного зростання;

3. Організація пізнавальної і комунікативної діяльності на учбових заняттях у формі імітаційно-ігрової моделі, заснованої на взаємодії, співпраці і співтворчості її учасників; основою взаємодії в грі є спілкування, що надає можливість граючим порівнювати себе з іншими, переконуватися в своїх можливостях і здібностях, відстоювати своє професійне «Я»;

4. Змістовий бік гри припускає актуальність, новизну учбової інформації, цікавість емоційність, порівняння і аналогії, ефект парадоксальності, розкриття професійної її значущості для студентів;

5. Кожен учасник гри, виконавець конкретної ролі чітко представляє свої функції і способи їх виконання;

6. У ході гри створюється «груповий ефект», але при інтелектуальної активності кожного студента, коли кожний виступає активним виконавцем запропонованої йому ролі;

7. На заняттях використовуються лише ті ігрові завдання-ролі, які максимально враховують пізнавальний, комунікативний і професійний досвід студентів, можливості їх особистості;

8. Забезпечується психологічний комфорт кожному студенту, коли позитивні емоції переважають над негативними, ситуація успіху — над їх невдачами.

Приклад ігровой роботи Ділова гра «Педагогічні дебати», яка формує педагогічний світогляд студентів, допомагає розібратися в актуальних педагогічних проблемах, розширити і поглибити їх кругозір. В процесі суперечки студенти опановують методикою полеміки, вчаться розбиратися в складних професійно-педагогічних проблемах, розвивають педагогічне мислення, виробляють активну професійну позицію і творчий стиль діяльності.

73. МОН України Наказ №466

Особливостями дистанційної форми навчання

■ Гнучкість. Студенти, які навчаються за дистанційною формою навчання, як правило, не відвідують регулярних занять у вигляді лекцій та семінарів, а працюють у зручний для себе час у зручному місці та в зручному темпі

■ Модульність. Кожна окрема дисципліна або низка дисциплін, що їх освоїли студенти, створюють цілісне уявлення про відповідну предметну сферу. Це дає змогу з переліку незалежних навчальних курсів формувати навчальний план, який відповідає індивідуальним або груповим потребам.

■ Паралельність. Можна поєднувати основну професійну діяльність з навчанням.

■ Віддаленість. Відстань від місця перебування того, хто навчається, до навчального закладу (за умови якісної роботи зв'язку) не є перешкодою для ефективного освітнього процесу.

■ Статус науково-педагогічного працівника. Йдеться про нову роль викладача, коли він виконує такі функції, як координація пізнавального процесу, корекція курсу, який вивчають, консультування, керівництво навчальними проектами

■ Статус студента. Щоб пройти дистанційне навчання, від нього вимагають особливої мотивованості, самоорганізації, працелюбності і необхідного початкового рівня освіти

74. Наказ 177 Про затвердження з організації соц..і гум.роботи з особ.начальницьким складом.

Даний вид діяльності включає в себе вивчення особистості студентів, особливості їх пристосування до психологічного клімату, традицій і норм колективу, до системи соціальних ролей, що витікають із структури субординаційних відносин.

Адаптація до служби та навчання включає:

- входження в конкретний колектив, встановлення відносин з командирами (начальниками), старшими і рівними за посадою (соціальна адаптація);

- зміну психіки особистості під впливом нових факторів навколишнього середовища до умов діяльності (психологічна адаптація).

основними видами цієї адаптації в умовах нового для них колективу можна назвати:

- адаптацію до взаємовідносин з командирами і начальниками;

- адаптацію до міжособистісних відносин з рівними їм по службовому положенню;

75. Наказ Міністерства освіти україни №161.

Контрольні заходи включають поточний та підсумковий контроль.

Поточний контроль здійснюється під час проведення практичних,

лабораторних та семінарських занять і має на меті перевірку рівня

підготовленості студента до виконання конкретної роботи. Форма проведення

поточного контролю під час навчальних занять і система оцінювання рівня

знань визначаються відповідною кафедрою (предметною або цикловою

комісією).

Підсумковий контроль проводиться з метою оцінки результатів навчання

на певному освітньому (кваліфікаційному) рівні або на окремих його

завершених етапах.

Підсумковий контроль включає семестровий контроль та державну

атестацію студента.

Вищий навчальний заклад може використовувати модульну та інші

форми підсумкового контролю після закінчення логічно завершеної частини

лекційних та практичних занять з певної дисципліни і їх результати.

враховувати при виставленні підсумкової оцінки.

76. ЗУ ПРО ВИЩУ ОСВІТУ.

Науково-методичне забезпечення навчального процесу передбачає: державні стандарти освіти, навчальні плани, навчальні програми з усіх нормативних і вибіркових навчальних дисциплін; програми навчальної, виробничої та інших видів практик; підручники і навчальні посібники; інструктивно-методичні матеріали до семінарських, практичних і лабораторних занять; індивідуальні навчально-дослідні завдання; контрольні роботи; текстові та електронні варіанти тестів для поточного і підсумкового контролю, методичні матеріали для організації самостійної роботи студентів, виконання індивідуальних завдань, курсових і дипломних робіт. Графік і план навчального процесу є основою для складання розкладу занять - важливого документу, яким регламентується академічна робота студентів і викладачів.

77. ЗУ ПРО ВИЩУ ОСВІТУ СТ,43

Стаття 43. Вищі навчальні заклади

1. Вищими навчальними закладами є: технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші.

2. Відповідно до статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації:

перший рівень - технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади;

другий рівень - коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади;

третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) - інститут, консерваторія, академія, університет.

3. Вищі навчальні заклади здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями:

молодший спеціаліст - забезпечують технікуми, училища, інші вищі навчальні заклади першого рівня акредитації;

бакалавр - забезпечують коледжі, інші вищі навчальні заклади другого рівня акредитації;

спеціаліст, магістр - забезпечують вищі навчальні заклади третього і четвертого рівнів акредитації.

4. Вищі навчальні заклади певного рівня акредитації можуть здійснювати підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями, які забезпечують навчальні заклади нижчого рівня акредитації.

5. Вищі навчальні заклади у встановленому порядку можуть створювати різні типи навчально-науково-виробничих комплексів, об'єднань, центрів, інститутів, філій, коледжів, ліцеїв, гімназій

 

78. Стаття 6. ЗУ ПРО ВИЩУ ОСВІТУ

Структура вищої освіти

1. До структури вищої освіти входять освітні й освітньо-кваліфікаційні рівні:

1) освітні рівні:

неповна вища освіта;

базова вища освіта;

повна вища освіта;

2) освітньо-кваліфікаційні рівні:

молодший спеціаліст;

бакалавр;

спеціаліст, магістр.

1. Неповна вища освіта - освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста.

2. Базова вища освіта - освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра.

3. Повна вища освіта - освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра.

4. Вищу освіту мають особи, які завершили навчання у вищих навчальних закладах, успішно пройшли державну атестацію відповідно до стандартів вищої освіти і отримали відповідний документ про вищу освіту державного зразка.

Молодший спеціаліст - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула неповну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для здійснення виробничих функцій певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Бакалавр - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула базову вищу освіту, фундаментальні і спеціальні уміння та знання щодо узагальненого об'єкта праці (діяльності), достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Спеціаліст - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

4. Магістр - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання професійних завдань та обов'язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

79. Проектом Закону пропонується внести зміни до статті 26 Закону України «Про вищу освіту», а саме, Кабінет Міністрів України визначити відповідальним за надання вищому навчальному закладу статусу національного, а критеріями: загальнодержавне і міжнародне визнання результатів наукової та освітньої діяльності, функціонування на базі закладу профільних науково-дослідних інститутів, проведення фундаментальних наукових досліджень, наявність високопрофесійних досвідчених фахівців та їх авторських шкіл (не менше 50 докторів та 150 кандидатів наук, які працюють у закладі на постійні основі), сучасної матеріально-технічної бази та інститутів післядипломної освіти та не менше 5 тис. студентів. Відповідно Кабінет Міністрів України відповідатиме і за позбавлення вищого навчального закладу такого статусу.

Законопроектом передбачається надати можливість національним вищим навчальним закладам самостійно встановлювати підвищені посадові оклади, стипендії та інші заохочувальні виплати відповідно до законодавства України.

Також, пропонується зобов’язати власника або уповноваженого ним органа призначити напосаду керівника особу рекомендовану вищим колегіальним органом громадського самоврядування та проводити процедуру голосування виключно таємно.

Термін перебування на посаді керівника вищого навчального закладу третього-четвертого рівня акредитації пропонується обмежити двома термінами.