Ринок праці та механізим його функціонування

Рух товарів та послуг у здоровій економіці, орієнтованій на критерії ефективності і здатній до саморегулювання, відбувається на основі ринкових відносин. У ринковій економіці товар робоча сила купується і продається на ринку праці. Ринок праці - суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів. Як економічна категорія ринок праці представляє собою систему виробничих відносин між робітниками, підприємцями і державою, по-перше, з приводу обміну індивідуальної здібності до праці на фонд засобів, необхідних для відтворення робочої сили, та, по-друге, з приводу розміщення робітників в системі суспільного розподілу праці у відповідності до законів товарного виробництва та обороту. Сучасні індустріальні та постіндустріальні країни спираються в основному на найману працю. Таким чином, на ринку праці робітники пропонують свою робочу силу в розрахунку на оплату, формуючи пропозицію, а роботодавці пред'являють попит і платять за неї. На практиці ринок праці сприймається як механізм виявлення і погодження попиту і пропонування на робочу силу, тобто цей ринок має спільні риси з іншими складовими загального ринку. Це попит, пропозиція, ціна. Водночас ринок праці відрізняється від інших ринків. Суть відмінності в тому, що для робітника продаж робочої сили, її ціна, служать, як правило, основним джерелом життєдіяльності. Тому продаж робочої сили не можна відкласти на тривалий час, чекаючи більш сприятливого співвідношення попит-пропозиція. Рівень заробітної плати може гарантуватися тільки державою, шляхом встановлення граничних правових норм (тарифні ставки, ставки оплати праці, тривалість робочого часу, оподаткування та ін.). Різкі коливання на ринку праці, що виникають у результаті циклічних перерв у виробництві, відставання попиту на робочу силу від її пропонування призводять не лише до значних порушень у відтворенні робочої сили, а й до значних вибухів. Важливим є також загострення суперечностей між ціноутворенням на товарних ринках та ринках праці, між товарним та грошовим потоками кругообігу. На товарних ринках ціноутворення підлягало лібералізації, а на ринку праці заробітна плата регулювалась адміністративними важелями. Жахливими стали затримки у виплаті заробітної плати, пов'язані, між іншим, з прорахунками грошової та інвестиційної політики. Завданням сучасного етапу в сфері регулювання зайнятості є перехід до активної політики на ринку праці, яка, на жаль, не здійснюється зараз. В основу має бути покладена модель управління, центральними елементами якої є основні регулятори ринкової організації праці: заробітна плата як ціна послуг праці, конкуренція на ринку праці, трудова мобільність, рівень безробіття. Саме за цими параметрами здійснюється, з одного боку, саморегулювання на ринку праці, а з іншого - відбувається втручання держави, яка реалізує координуючу, стимулюючу чи обмежуючу роль, у процес управління.

42.Платіжний баланс. Рахунок поточних операцій та його складові:

Платіжний баланс – це систематизований запис усіх міжна-родних операцій резидентів країни з нерезидентами за певний промі-жок часу, - як правило, за рік.

Платіжний баланс складаеться в національній валюті або в іноземній.

Складаючи платіжний баланс, розрізняють реальні та фінансові потоки. Рух товарів, послуг, матеріальних або інших нефінансових активів називають реальними потоками. Реальні потоки у грошовому виразі відображають на поточному рахунку. Рух вимог та забов”язань, що виникають у зв”язку з рухом реальних потоків, називають фінансовими потоками і відображають на рахунку капіталу та фінансів.

Платіжний баланс складаеться з двох підрозділів – дебету і кредиту.

Поточний рахунок узагальнює статистичні дані про рух між країною та рештою світу реальних ресурсів (товарів. Послуг, доходів). У ньому виділяються три широкі категорії: товари і послуги(нефакторні), доходи від факторних послуг і поточні перекази. Стаття “товари” відображає експорт та імпорт товарів. Експорт записують у кредит зі знаком плюс, бо він постачає іноземну валюту. Імпорт записуємо в дебіт зі знаком мінус, бо його здійснення потребує використання іноземної валюти. Різницю між експортом та імпортом називають торговельним балансом. Торговельний балонс країни активний, якщо імпорт перевишує експорт і пасивний, якщо імпорт перивищує експорт.

Стаття “доходи” відображає доходи, які отримали на свої фактори виробництва резиденти за кордоном, не резиденти - в даній країні. Заробітна плата, одержана резидентами за кордоном, доходи ві фіянансових активів за кордоном записуються у кредиті. Доходи які виплачені у країні нерезидентами – зарплата, девіденди за акції, проценти записуються у дебеті. Сальдо цих доходів називають чистим зовнішнім доходом.

Стаття “поточні перекази” – це односторонні перекази державних і приватних одиниць у країну та занеї. Перекази, одержані резидентами від неризедентів, записують у кредиті, перекази, які зроблені резидентами нерезидентам, - дебеті.

50.Фактори ек.зростання. Виробнича функція:

Під економічнм зростанням розуміють збільшення кількості товарів і послуг, які продукує національна економіка. Графічно економічне зростання зображують переміщенням кривої виробничих можливостей вправою. Економічне зростаня вимірюють двома способами: темпами зростання реального ВВП за певний проміжок часу та темпами зростаняя реального ВВП на душу населення за той самий період. Економічне зростання є важливою економічною метою кожної країни. Ек. зростання полегшує вирішення проблеми обмеженості ресурсів.

Економічне зростання будь-якої країни визначають чотири групи факторів:

1. Факторипропозиції;

2. Фактор попиту;

3. Фактор ефективності;

4. Соціокультурні, інституційні та інші.

Фактори пропозиції зумовлюють фізичну здатність економіки до зростання. Їх теж чотири:

1. Кількість та якість природних ресурсів;

2. Кількість та якість трудових ресурсів;

3. Обсяг капіталу країни;

4. Технологія.

Перелічені фактори, які називають “колесами економічного зростання”, визначають можливості фізичного збільшення обсягу продукції.

Економічне зростання залежить також від фактора попиту, тобто економічне середовище має забезпечувати такий рівень сукупних видатків, за якого повністю використовуються наявні ресурси. Несприятливе макросередовище сповільнює економічне зростання, бо не забезпечує повного використання ресурсів. Фактори пропозиції й попиту, які впливають на економічне зростання, взаємопов”язані.

Стабільне економічне зростання передбачає не лише повне використання ресурсів, а й досягнення оптимальної структури виробництва (фактор ефективності). Іншими словами, країна має використовувати ресурси найекономніше і виробляти з них найцінніші для суспільства товари і послуги.

Існує низка інших факторів, які впливають на економічне зростання. Зокрема, значний позитивний вплив на ек. зростання багатьох країн справляє сприятлива соціальна, культурна і політична атмосфера. Розрізняють два основні типи економічного зростання – екстенсивний та інтенсивний.

51.Модель ек.зростання Солоу:

У моделі Солоу враховано вплив 3 факторів: запасу капіталу, зростання населення, технологічного прогресу. Запас капіталу та зростання кількості населення мають короткотерміновий вплив на зростання, технологічний прогрес-довготерміновий. У моделі Солоу розглядається не зростання продукту Y, а зростання продуктивності праці . Значення х отримано шляхом перетворення виробничої ф-ції Y=F(K, L); ; x=f(k). Ф-ція x=f(k) відображає те, що продукт з розрахунку на одного працюючого є ф-цією капіталоозброєності праці. Запас капіталу залежить від обсягу інвестицій та вибуття капіталу. Їх різниця визначає зростання капіталу. У моделі Солоу досліджується, як зростання населення n, і відповідно кількості працюючих, впливає на капіталоозброєність праці. Доведено, що збільшення нас. діє на капіталоозброєність так само, як і зношування капіталу. Якщо інвестиції збільшують запас капіталу і капіталоозброєність праці, то зношування капіталу і зростання кількості працюючих її зменшують. Ця залежність має вигляд: k=i-ak-nk=Sf(k)- (a+n)k. Складову (a+n)k наз. критичною величиною інвестицій, оскільки вона показує, на скільки необхідно збільшити величину капіталу, щоб його запас, який припадає на одного працюючого з урахуванням вибуття капіталу та зростання к-сті працюючих, залишився незмінним. Третє джерело ек. зрост. в моделі Солоу-тех. прогрес. З урахуванням тех. Прогресу виробнича ф-ція набуває ін. вигляду:Y=F(K,L*E), де Е - ефективність праці одного працівника; L*E-роб.сила, виміряна в одиницях праці з незмінною ефективністю. Наведена ф-ція означає, що під впливом тех..прогресу співвідношення капітал-праця змінюється на користь праці. Тех. прогрес, за моделлю Солоу, є чинником постійного зростання на відміну від заощадження та зрост.нас. Капітал, з розрахунку на одиницю праці з постійною ефективністю, є величиною незмінною. Обсяг виробництва на одиницю праці з незмінною ефективністю також має бути незмінним: х=f(k)= .

52.“Золоте правило” нагромадження як критерії максимізації рівняння споживання:

Стаціонарний обсяг капіталу, який максимізує споживання, називають стаціонарним станом за Золотим правилом, або рівнем золотого правила. Позначимо його Kg*.

Нам відомо,що: y = c + i, а с=у-і.

Споживання у стаціонарному стані: c*=y*-i*,оскільки y*=f(k*), a i*=hk*,to c*=f(k*)-hk*.

 

53.Вплив технічного прогресу на економічне зростання:

Під економічним зростанням розуміють збільшення обсягів виробничих потужностей або ВНП в умовах повної зайнятості. Рівень економічного зростання належить до найважливіш показників, які характеризують розвиток національного господарства і використовуються для міжнародних порівнянь.

Важлвою умовою стимулювання економічного зростання є розширення участі держави в інвестуванні фундаментальних досліджень та розробок, зростанні державних витрат на освіту, що сприяє підвищенню якості робочої сили та продуктивності праці. Як показує практика деяких країн світу, уповільнення економічного розвитку може бути викликане недостатнім капіталовкладенням в інфраструктуру економіки: будування дамб, електростанцій, автошляхів, аеропортів, міських комунікацій тощо. Збільшення ролі держави в інвестуванні економічної інфраструктури сприяє пожвавленню приватного інвестування і на цій омнові економічного зростання.

Таким чином, державне регулювання економічного зростання – це багатопланова проблема. Її вирішення залежить від індивідуальних умов і пріорітетів конкретної країни.

 

45.Економічна рівновага в умовах відкритої економіки. Чистий експорт як компонент сукупних видатків:

До початку 1930-х років більшість економістів заперечували можливість ситуації, за якої рівень сукупних видатків буде недостатнім для закупівлі продукції, виготовленої за повної зайнятості ресурсів.

Але на підставі досвіду Великої депресії Дж.М.Кейнс показав, що в національній економіці можуть виникати недостатні сукупні видатки, які менші за ті, які потрібні для купівлі товарів та послуг, вироблених за повної зайнятості. У цьому разі фактичний рівень безробіття буде вищий за його природну норму. Економіка переживатиме спад, зростатиме вимушене безробіття. І навпаки, можлива ситуація, коли сукупні видатки перевищують ті, які достатні для для купівлі ВВП, виробленого за повної зайнятості. Тоді загальний рівень цін в економіці зростатиме.

Сукупні видатки, як відомо, складаються з 4-х компонентів: споживчих видатків домогоспода-рств, інвестиційних видатків фірм, державних закупівель товарів і послуг та чистого експорту.

Відповідно до кейнсіанської теорії на чистий експорт держава може впливати за допомогою фіскальної політики, регулюючи валютний курс, експортне та імпортне мито, а також кредитної політики (процентні ставки). Особливість такого елемента сукупних витрат, як державні державні покупки полягає в тому, що він є безпосереднім інструментом державної політики.

44.Валютні системи в розвитку:

Світова валютна ситема пройшла три етапи розвитку. Перший етап охоплює період від її виникнення в 19ст. до початку другої світової війни, другий – одержав своє юридичне оформлення на Бреттон – Вудській конференції (США) у 1944р., третій – це сучасний етап, який організаційно оформився після наради в Кінгстоні (Ямайка) в 1976 р. валютна система, сформована на цій нараді, дістала назву ямайської валютної системи.

Основу ямайської валютної системи становить плаваючий курс національних валют. Це означає, що курс кожної нац. валюти визначається залежно від попиту й пропозиції на валютних ринках. Згідно з цією системою ціна нац.валюти кожної країни залежить від стану її власної економіки, її конкурентоспроможності в системі світового господарства.

У 1970році МВФ створив міжнародну валюту під назвою СДР (спеціальні права запозичення).

В 1979р. країни, що входили в Європейське економічне співтоварис-тво, створили регіональну валютну систему й відповідну їй валютну одиницю – ЕКЮ. В цих умовах курс нац.валют жорстко фіксується кількістю ЕКЮ і може відхилятися від зафіксованого рівня в межах +_ 2,5%.

 

49.Крива Філіпса про зв”язок між безробіттям та інфляцією в короткостроковому та довгостроковому періодах:

У 1960 р. американські економісти Семюелсон і Солоу дещо видозмінили криву Філіпса. Їм удалося пов”язати рівень безробіття з рівнем інфляції. Таке вдосконалення кривої Філіпса дало змогу застосувати її до дослідження нац.економіки та використовувати в макрое-кономічній політиці. Початкову стабільну криву, побудовану на підставі емпіричних даних, називають ранньою кривою Філіпса. Ст.342

Чинники, що лежать в основі оберного зв”язку між інфляцією та безробіттям, анологічні тим, які зумовлюють доданий нахил проміжного відрізка кривої сукупної пропозиції.

У 60 – 70-х більшість економі-стів вважали, що кожна країна стоїть перед проблемою вибору між двома лихами нац.економіки – інфляцією та безробіттям. Тобто, якщо країна хоче досягти низького рівня безробіття, вона змушена прийняти вищий рівень інфляції. І навпаки.

Однак на підставі статистичних даних 70-х років для однієї країни можна було побудувати кілька кривих Філіпса. В аналітичній економійі заговорили, що крива Філіпса не підтверджується. Проте подальші дослідження показали, що крива Філіпса може переміщуватися.