Національне відродження першої половини ХІХст

Колонізаторська політика російського царизму викликала в українському суспільстві наприкінці XVIII — на початку XIX ст. все більше зростаючий спротив.

Колискою цього відродження стала Слобожанщина, де з ініціативи української інтелігенції, підтриманої громадською думкою і коштами людей усіх станів, 1805 р. в Харкові було відкрито університет. Це був на той час єдиний вищий навчальний заклад на українських землях, що перебували в складі Російської імперії. Харківський університет став не лише науково-освітнім центром, а й охоронцем та провідником української культури. При університеті було відкрито друкарню і книгарню, видавались газети, альманахи, часописи. Ці видання висвітлювали не тільки поточне соціально-економічне і політичне життя регіону, а й історичне минуле українського народу, самобутність української культури. «Украинский вестник» першим започаткував друкування українською мовою.

Земляк і сучасник Гулака-Артемовського Григорій Квітка-Основ'яненко довів, що українською мовою можна писати і високохудожні прозові твори. Видана у Москві й Харкові збірка «Малоросійські повісті» мала величезний успіх в освічених людей і принесла Квітці славу батька української прози.

Під впливом Г. Квітки-Основ'яненка зайнявся українською тематикою випускник Харківського університету Микола Костомаров, який пізніше прославився як історик України.

Важливим чинником в процесі українського культурного відродження було поширення історичних знань про минуле України. Колишня козацька старшина, претендуючи на затвердження у стані російського дворянства, збирала різноманітні історичні документи, грамоти, літописи тощо, які мали підтвердити її шляхетське походження. На цьому ґрунті надзвичайно пожвавився інтерес до історичного минулого України, відродження традицій, пробуджувався патріотизм і національна свідомість. Найбільшої популярності набув історично-публіцистичний твір «Історія Русів», авторство якого не встановлено. У 1822 р. у світ вийшла перша узагальнююча, документована чотиритомна праця з історії України Д. Бантиш-Каменського — «История Малой России».

У цей період активну роль в українському національно-культурному відродженні відіграє Київ з його університетом (відкритий у 1834 р.), в якому концентрувались представники української інтелігенції всіх регіонів. Саме з Києвом пов'язані перші кроки суспільно-політичної діяльності Тараса Шевченка, а також діяльність М. Максимовича, історика М. Костомарова, письменника П. Куліша, В. Білозерського та ін. Всупереч намаганням царату перетворити Київ на бастіон самодержавства і русифікації, місто на початку 40-х років XIX ст. стає центром суспільно-політичного і культурного життя України, звідки національно-визвольні ідеї поширювалися на всі українські землі.

На той час криза кріпосницького господарювання, посилення колонізаторської політики російського царизму сприяли політизації українського національного руху. На передній край боротьби проти національного гноблення висунулися загальні суспільно-політичні вимоги ліквідації самодержавно-кріпосного режиму, встановлення демократично-республіканського ладу з державною незалежністю України.

Навесні 1846 р. у Києві виникла таємна українська політична організація — Кирило-Мефодіївське товариство (або братство), яке вперше в історії українського суспільного руху висунуло політичні програмні завдання, спрямовані на докорінну перебудову тогочасного суспільства. Його засновниками були М. Костомаров, М. Гулак, В. Білозерський. Програмні вимоги кирило-мефодіївців передбачали корінні державні перетворення: ліквідацію в Україні чужоземних колонізаторських режимів, демократизацію суспільства, встановлення республіканської форми державного правління та федеративних зв'язків із сусідніми (переважно слов'янськими) країнами.

Головною метою своєї діяльності товариство вважало досягнення Україною національно-державної незалежності з демократичним ладом у конфедеративній спілці незалежних слов'янських держав. Також спілка займалася науковою діяльністб (читали лекціх в навчальних закладах) та активною культурно-просвітницькою діяльністю через свої твори. Поеми Шевченка «Сон», «Кавказ», «І мертвим, і живим», «Великий льох» та інші справляли могутній вплив на формування національної свідомості і політичної активності передової громадськості та широких народних мас. Ці твори відверто закликали до боротьби проти національного та соціального гніту.

Навесні 1847 р. Кирило-Мефодіївське товариство було заарештовано

Розгром Кирило-Мефодіївського товариства завдав відчутних втрат українському національному руху. Однак остаточно його придушити царизм не зміг. Започатковані Кирило-Мефодіївським товариством державотворчі традиції продовжували наступні покоління борців за українську справу.