Г.С.Костюк і розвиток вітчизняної психології

Становлення психологічної науки в Україні нерозривно пов’язане з іменем Григорія Силовича Костюка, який був одним із тих, хто закладав підвалини вітчизняної психології і плідно розвивав її протягом усього життя.

Перу вченого наукових праць, присвячених найбільш актуальним питанням загальної, вікової та педагогічної психології.

Г.С. Костюк зробив значний внесок у розробку теоретико-методологічних засад досліджень психічного розвитку людини, зокрема у розв’язання таких актуальних проблем психології, як онтогенез людської психіки, роль спадковості, середовища і виховання у психічному розвитку дитини.

Праці Г.С. Костюка відіграли помітну роль у виробленні наукових позицій вітчизняної психологічної науки з цілого ряду її кардинальних проблем, насамперед тих, які стосуються природи психіки, закономірностей психічного розвитку, шляхів керівництва становленням особистості тощо.

Рушійні сили психічного розвитку Г.С. Костюк вбачав у властивих людині внутрішніх суперечностях, які виникають у її житті та спонукають до активності, спрямованої на їх подолання. На думку вченого, однією з основних суперечностей, що закономірно виявляється на всіх вікових ступенях, є розходження між новими потребами, цілями, прагненнями особистості, яка розвивається, і досягнутим нею рівнем оволодіння засобами, необхідними для їх задоволення; між рівнем розвитку, якого вона досягла і функціями, які їй доводиться виконувати;

Дослідження Г.С. Костюка дозволили йому сформулювати цілісну концепцію розвитку і становлення особистості на різних етапах онтогенезу. У свої працях він переконливо довів, що розвиток особистості є результатом діалектичної взаємодії середовища, спадковості і активної діяльності людини.

У працях Г.С. Костюка чільне місце посідає проблема здібностей, які він розумів, як “істотні властивості людської особистості, що виявляються у її цілеспрямованій діяльності і зумовлюють її успіх” [5, 308]. Вчений стверджував, що здібності людини – це вияв єдиної, цілісної її сутності.

Г.С. Костюк підкреслював неправильність спроби поділу людей на “здібних” і “нездібних” та намагання деяких вчених розглядати здібності як властивість, ніби притаманну лише певній, “вибраній” частині людей. На думку вченого, “цілковита нездібність характерна тільки для окремих аномальних індивідів з найглибшим недорозвиненням центральної нервової системи, яке дуже рідко трапляється ”

Теорія установки Д.М. Узнадзе. Установка – це таке відношення потреб до ситуації, яке визначає функціональний статус особистості в даний момент (визначає реальну дію в реальний час: н-д, темна кумната, точка світла, група людей – хтось каже, що точка рухається і відбувається аутокінетичний ефект. У кожного рух точки був свій. Кажучи, що точка рухається в ліво, на 90% - сказали, що вона рухається ліворуч. = установка на сприймання.Н-д, американський антиексперимент:2 психологи, в коледжі провели тестування і дали вчителям список обдарованих дітей і список неуспішних. Група з відмінників – радувала всіх, а інша група – займала останні місця у всьому. Результат сприймання відмінника і слабкої дитини.)

Вивчення здібностей Б.М.Тепловим. Він виділив такі три основні ознаки поняття "здібність".

1. під здібностями розуміються індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої.

2. здібностями називають не будь-які особливості взагалі, а лише такі, які мають відношення до успішності виконання якої-небудь діяльності або багатьох діяльностей.

3. поняття "здібність" не зводиться до тих знань, навичок та вмінь, які вже вироблені в людини.

Здібності, на думку Б.М. Теплова, можуть існувати лише в постійному процесі розвитку. Здібність, яка не розвивається і яку людина перестає використовувати на практиці, з часом втрачається. Здібн. виявл. і розвив. лише в діяльності, і лише в такій діяльності, яка не може здійсн.без цих здібностей. Тільки завдяки постійним вправам, пов'язаним із систематичними заняттями такими складними видами людської діяльності, як музика, технічна та художня творчість, математика, спорт тощо, особистість підтримує та розвиває в собі відповідні здібності.

Отже, під здібностями розуміють ті психічні властивості та якості людини, які виступають необхідною умовою успішного виконання конкретного виду діяльності.