Аргументовано розкрийте суперечливу сутність перших “експериментів” більшовицького режиму в Україні

Після скількох невдач в українському уряді до влади в Україні збройним шляхом прийшли більшовики. Почавши докорінну ломку всіх соціально-економічних відносин. В перші роки радянської влади характерною ознакою економічного життя були згортання виробництва, нестача харчів та палива, численне безробіття. Значною мірою ця ситуація була спричинена політикою більшовиків. Більшовики здійсньючи свою програму прагнули негайно встановити так званий соціальний лад, перетворивши народи так званої колишньої царської Росії, у тимчасовий і український, на об’єкт небаченого за масштабом і жорстокістю експерименту. З метою виконання програми більшовиків, а також з метою забезпечення Червоної армії продовольством, сотень тисяч радянських чиновників, а також населення промислових центрів навесні 1919р. на території маріонеткової УСРР було проведено жорстоку економічну політику – політику "воєнного комунізму ", яка передбачала націоналізацію всієї землі, промислових підприємств, торгівлі, примусову трудову мобілізацію, ліквідацію товарно-грошових відносин, централізований розподіл продуктів і товарів. Під вплив партії також було взято фінанси. Нова влада заборонила діяльність банків, провела конфіскацію золота і інших цінностей. Фінанси України повністю підпорядкувалися фінорганам Росії. Паралельно одержавлювалась промисловість. Його проводила, утворена 1 грудня 1917р., Вища рада народного господарства Росії (ВРНГ). 22 січня 1917р. ВРНГ постановила, що державною власністю Російської федерації були оголошені акціонерні товариства "Продамед" і "Кровля". Вланістю Російської федерації також стали проголошені 9 з 15 великих металургійних заводів України, які виплавляли 80% чавуну і сталі. Власністю РСФРР проголосили 230 великих шахт, суднобудівні заводи Півдня, ряд підприємств Харкова, Катеринослава і інших міст. 11тис. Підприємств було націоналізовано протягом 1920 р. в Україні. Державні підприємства в умовах розрухи не діяли, що спричинили масове безробіття і змусило сотні тисяч робітників виїжджати у село.

Питання про хліб було найголовнішим питанням для більшовиків. Вони почали відправляти в центральну Росію ешелони з хлібом, після проголошення радянської влади в Харкові. Вивіз хліба супроводжувався реквізиціями, насильством над селянством, здійснювався терор українських сіл. 11 січня 1919р. Раднаркомом РСФРР було ухвалено декрет про "продрозкладку", з березня 1919р. дія його поширилась на Україні. Згідно якої селяни зобов’язані здавати більшовицькій владі надлишки і частину необхідної їм продукції, перш за все хліб. Створились спеціальні більшовицькі продовольчі загони. Більшовицькі комісари, під охороною військових загонів, шуліками налітали на села, конфіскували зерно, інші продукти.

Наслідками політики більшовиків став голод 1921 – 1923 рр. У великих районах Півдня України (Донецькій, Запорізькій, Катеринославській, Миколаївській та Одеській губерніях), Поволжя і Північного Кавказу. Особливо болісно голод відбився на дітях. Матері, які втрачали надію на порятунок дітей, залишали їх у дитячих будинках або просто на вулиці. Було багато випадків, внаслідок голодного психозу, людоїдства та харчування сурогатами.

 

Виходячи з критерії більшовиків: "як би не послабити власної диктатури", становище ускладнювалось ще більше. Певага в продовольчому постачанні надавалась промисловим районам, а не голодуючим у сільській місцевості.

 

Про голодуючих українських селян держава постаралась забути. Було заборонено висвітлювати становище у південних губерніях в газетах. 4 серпня 1921р. Політбюро ЦК КП(б)У прийняло резолюцію: "Вказати губкомам, що під час проведення кампанії необхідно розрізняти заклик до боротьби з голодом в Росії від боротьби з неврожаєм в Україні, де допомога місцям, що постраждали від неврожаю, могла бути цілком надана своїми губернськими або повітовими засобами".

 

В результаті замовчування голоду в Україні, у Росію спрямувались майже всі надходження від кампанії допомоги голодуючим від іноземних благодійних організацій. У грудні 1921р. продовольчі ресурси України були виснажені, а на Півдні зростала смертність від голоду, центральний уряд послабив податковий тягар. Уряд УСРР оголосив частину потерпілих губерній голодуючими, але без надання їх населенню пільг, якими користувалися голодуючі Росії, - повного звільнення від податку і продовольчого забезпечення за рахунок загальнофедеративного продовольчого фонду. У січні 1922р. голові Раднаркому УСРР дозволили звернутись за допомогою до міжнародних організацій.

 

На наступний рік ситуація повторилася. Осінню 1922р. з України було вивезено біля 15 млн. пудів зерна. Було оголошено, що врожай перевищив припинив голод, хоча насправді все було не так. Принцип "недоїмо, але вивеземо", трансформувався в: "помремо, але вивеземо". Внаслідок чого голод протримався аж до середини 1923р.

 

Ще однією причиною трагедії 1921 – 1923 рр. були спустошливі дії природнихявищ: посухи і неврожаї. Таким чином численними конфіскаціями продовольства, офіційна центральна влада фактично апробувала голод як ефективний засіб придушення антибільшовицького повстанського руху. Знешкодити його було практично не можливо. У 1921р. вперше запроваджено терор голодом.

 

За приблизними оцінками жертвами голодомору 1921 – 1923 рр. стали близько 1,5 – 2 млн. людей.

Становище визвало велике невдоволення з боку більшовиків. Що вилилось у військові заколоти, робітничі страйки і повстання, що охопили Україну і Росію. Це і спричинило крах більшовицькому уряду.

"Нова економічна політика" в Україні.

 

Так як у 1921р. більшовики і їх вождь В. Ленін були змушені визнати провал політики "воєнного комунізму" і перейти до нової економічної політики (неп).

 

Основними складовими нової економічної політики були:

 

-відновлення торгівлі та товарно-грошових відносин;

 

-введення стійкої грошової одиниці, надання їй конвертованості;

 

-дозвіл приватної торгівлі;

 

-денаціонізація середніх та дрібних підприємств, повернення їх старим власникам;

 

-введення господарчого розрахунку на підприємствах;

 

-дозвіл іноземної концесії;

 

-відновлення матеріальних стимулів виробництва, розвиток кооперації та оренди;

 

-зменшення державного втручання в економіку;

 

-заміна продрозвертки продподатком.

 

Цими складовими неп намагався забезпечити виживання більшовицькому режиму в умовах міжнародної ізоляції і масових виступів населення. Хоча ленінська партія погоджувалась лише на тимчасовий компроміс, не відмовляючись від мрії створення соціалістичної економіки. Уряд залишив за собою контроль за такими командними висотами в економіці, як важка промисловість, банки, транспорт і зовнішня торгівля.

У сільському господарстві найголовнішим була заміна продрозвертки на продподаток, який визначався напередодні посівної і був у два рази меншим.

В промисловості неп передбачав повернення дрібних і середніх підпрємств їх власникам, проведення децентралізації управління промисловості. Підприємства змогли об’єднуватись у трести. Відміненою була обов’язкова трудова повинність, створювались умови для формування ринку робочої сили, дозволялось використання найманої праці та оренди. Під час проведення нової економічної політики залучався іноземний капітал шляхом створення концесій та спільних підприємств.

У галузі торгівлі почали створюватись умови для розвитку таких її форм: приватної, державної та кооперативної, організовувались ярмарки. Було введено червонець – нову грошову одиницю, яка дорівнювала 10 золотим карбованцям. Введена єдина система податків, створювались ощадні каси та ощадний банк.

Ці зміни привели до швидкого темпу підвищення продуктивності праці.

Нова економічна політика сприяла розгортанню кооперативного руху. Була сформована єдина система кооперації: споживча, сільськогосподарська, кредитна і виробнича. Що сприяло підвищенню продуктивності праці, заготівлі і збуту продукції, ефективому кредитування селянських господарств.

В умовах нової економічної політики довоєнного рівня досягли галузі легкої, харчової промисловості, виробництво предметів споживання. Незважаючи на це відставала більшість галузей важкої промисловості, які як і транспорт і зв’язок, були під контролем держави.

Наслідки більшовицьких експериментів.

Завдяки непу було відновлене господарство, яке було зруйноване за роки війни, зросла промисловість та сільськогосподарське виробництво, пожвавилась торгівля і товарообмін, знята соціальна напруга. Не зважаючи на ці всі позитивні наслідки є і негативні такі як: відстала більшість галузей важкої промисловості, транспортна і зв’язкова, а також галузь зовнішньої торгівлі. Усі великі підприємства були у складі державних підприємств. Очевидною стала невідповідність ідеології більшовиків з їх практикою.

На прикінці 20-х років нову економічну політику було відкинуто. Приводом чого стала ще одна хлібозаготівельна криза 1927 – 1928 рр. Неп була замінена командно-адміністратиною системою керівництва.

 

 

Проаналізуйте причини селянських повстання проти Гетьманщини та австро-німецької окупації. Поясніть причини розгортання масового селянсько-повстанського руху проти радянської влади на Україні у 1919 р. (Зелений. Григор’єв).

За роки громадянської війни влада на всіх теренах України змінювалася понад 100 разів. Найболючіше це вражало селянську масу. Більшовики, проголосивши ленінський «Декрет про землю», проводили в Україні продрозкладку, насаджували комуни та колективні господарства. Вони спиралися на найбіднішу частину селянства й утискали ту його частину, яка намагалася підняти власне господарство. Тому в Україні протягом сіх років громадянської війни розвивався стихійний селянський рух.

Повстанський рух охопив і деякі партизанські частини Червоної армії. У березні 1919 року про свій відхід від більшовиків заявив отаман Зелений (Д. Терпило). Його військо, яке налічувало понад 12 тис. осіб, діяло в районі Обухова, Трипілля, Переяслава, Золотоноші. Більшовикам удалося оточити й завдати поразки основним силам Зеленого. Коли в Трипіллі залишився невеликий загін більшовицької молоді, Д. Терпило повернувся до міста, у жорстокому бою розбив комсомольський загін, а полонених за його наказом покидали зв'язаними з круч у Дніпро. Ця подія ввійшла в історію як Трипільська трагедія.

На Катеринославщині, у районі Гуляйполя, діяла ціла повстанська армія відомого анархіста, українського селянина Н. Махна. Армія Махна, яка в різний час налічувала 35-50 тис. осіб, була побудована за правилами регулярного війська: у ній існували дивізії, полки, корпуси. Махновські частини відзначалися високою маневреністю і мали добре налагоджену розвідку, вони складалися з кінноти та піхоти, посадженої на тачанки з кулеметами. Зазнаючи невдачі, армія Махна блискуче розсіювалася на окремі загони й уникала переслідувачів. Коли гетьманці, денікінці та війська барона Врангеля почали відбирати в селян землю, до Махна стали стікатися маси селянства. Махно тричі укладав договір з більшовиками і тричі його розривав. У ході громадянської війни Н. Махно вів військові дії проти білогвардійців, військ Директорії та більшовиків.

У травні 1919 року стався заколот отамана М. Григор'єва, колишнього офіцера царської армії. Якийсь час Григор'єв був у союзі з більшовиками; проте коли розпочався наступ Денікіна, М. Григор'єв оголосив себе отаманом усієї України та проголосив універсал, у якому висунув антибільшовицькі гасла: «Влада Радам народу України без комуністів», «Україна для українців». Армія Григор'єва налічувала 15-20 тис. осіб, мала на озброєнні 52 гармати, 700 кулеметів, 6 бронепоїздів. Відчуваючи свою силу, григор'євці розпочали наступ на Київ, Харків, Катеринослав.

За короткий час отаман зумів захопити Катеринослав, Херсон, Миколаїв, Кременчук, Черкаси, Умань. У здобутих містах і селах григор'євці вдавалися до масових погромів і вбивств. Тільки в Єлисаветграді закатовано біля 3 тис. осіб. У травні більшовики почали наступ проти військ

Григор'єва, у результаті якого його частини були розбиті, а залишки григор'євців разом зі своїм отаманом втекли до Н. Махна. 27 липня 1919 року Н. Махно вбив М. Григор'єва.