Види психічних властивостей 4 страница

Часто 1,2,3 етапи називають підготовчою ланкою, а 4 етап – виконавчою ланкою.

В складній вольовій дії виділяють наступні етапи:

1) усвідомлення цілі та прагнення досягти її;

2) усвідомлення ряду можливостей досягнення цілі;

3) поява мотивів, що стверджують чи заперечують ці можливості;

4) боротьба мотивів та вибір;

5) прийняття однієї з можливостей в якості рішення;

6) здійснення прийнятого рішення

 

61. ОПИШІТЬ РОЛЬ РЕТИКУЛЯРНОЇ ФОРМАЦІЇ У ВИНИКНЕННІ ВОЛІ ЯК ПСИХІЧНОГО ПРОЦЕСУ.

Воля - це психічний процес, сутність якого полягає в регулюванні людиною поведінки та діяльності, що вимагає подолання внутрішніх і зовнішніх труднощів, перешкод.

В основі вольової поведінки знаходяться особливі принципи роботи головного мозку та центральної нервової системи людини. Одним із найважливіших принципів фізіологічного механізму волі є робота ретикулярної формації у вигляді своєрідного фільтру, що відбирає і пропускає в кору головного мозку потрібні для здійснення даної діяльності імпульси і затримує несуттєві в даний момент. Ретикулярна формація також виконує роль своєрідного акумулятора з енергетичного постачання кори головного мозку. Ретикулярна формація - джерело нервово-психічної енергії, яка забезпечує діяльність домінанти - оптимального осередку збудження.

 

62.ОБГРУНТУТЕ БЕЗГЛУЗДІСТЬ ФОРМУЛЮВАННЯ «ЕКСТРАСЕНСОРНЕ СПРИЙНЯТТЯ»

Термін «екстрасенсорне сприйняття» у 1934 р. запропонував ботанік Райн, який ще молодим увійшов до групи парапсихологів університету Дьюка. Він написав книгу, де стверджує, що за такого сприйняття інформація не надходить до людини відомим науці сенсорним шляхом. Прихильники парапсихології беззастережно прийняли це твердження, незважаючи на те, що ніхто з учених не підтвердив, що інформація справді може надходити, минаючи всі відомі сенсорні канали.

Варто погодитися із висновком про те, що у світі ще багато непізнаного і на нас ще чекають нові відкриття у галузі психології та фізіології нервової системи. Очікують свого розв'язання актуальні проблеми соціальної психології. Створюються нові галузі науки про психічну діяльність людини, які ще недавно вважалися б фантастичними, — такі, приміром, як космічна психологія. Але дослідження у цьому науковому напрямі не мають нічого спільного з діяльністю, яка зарекомендувала себе за останні 130 років (з моменту виникнення спіритизму) як безперспективна, спрямована на відродження містичних уявлень.

 

63. НАВЕДІТЬ ПРИКЛАДИ Й АРГУМЕНТИ ПОЗИТИВНОГО І ЗЛОВМИСНОГО ВИКОРИСТАННЯ СУБСЕНСОРНОГО СПРИЙМАННЯ.

Субсенсорне сприйняття — сприйняття того, що знаходиться нижче порогу відчуттів. Так буває, наприклад, коли людині пред’являють зображення дуже швидко, так, що вона не встигає розпізнати, що там зображено. Проте за допомогою спеціального прибору (плетизмографу), що фіксує ступінь розширення кровоносних судин на пальцях, можна встановити,що мозок зреагував на зображення.Об’єкти, що сприймаються на цьому рівні, не дані у вигляді образу і не усвідомлюються людиною, але регулюють її поведінку. Коли на людину діяти звуком, частота якого лежить поза межами відчуттів, через деякий час у людини з’явиться втома та роздратування.Це засвоєння інформації в обхід свідомості (кори головного мозку) яка відразу імплантується у підсвідомість — підкорку, знаходить там свою нішу й міцно закріплюється. Інформація, яка сприйнята субсенсорно сприймається і закріплюється людським мозком в тисячі разів швидше ніж та інформація, котра сприймається свідомим способом. У людей без психічних відхилень понад 90 відсотків психічної діяльності здійснюється в діапазоні підсвідомості й лише від 3- до 5 відсотків психічна діяльність здійснюється в діапазоні свідомого сприйняття. За допомогою субсенсорних образів-символів можна створювати лікувальні програми, спрямовані на лікування тютюнової, алкогольної та інших залежностей. Існують навчальні програми іноземній мові, що використовують субсенсорне сприйняття. З іншого боку, субсенсорне сприймання може використовуватися зловмисно, з метою маніпулювання («25-й кадр»).

 

64. ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ ЯВИЩУ «АФАЗІЯ» І ОПИШІТЬ ДЕЯКІ З ВИДІВ АФАЗІЇ.

Афазія (грец. αφασια — оніміння, від α — без і φασις — висловлення) — розлад мови, спричинений локальним ураженням мовних центрів, розташованих в корі головного мозку. Афазії проявляються у вигляді порушень фонематичної, морфологічної та синтаксичної структури власної мови при збереженні рухів мовленнєвого апарату та елементарного слуху.

Афазія найчастіше зумовлюється крововиливом в мозок, його травмою, пухлиною, абсцесом тощо. При афазії звичайно порушуються всі мовні функції (усна мова, писемна, читання, сприйняття на слух).

Розрізняють ряд форм афазії.

1) Оптико-мнестична афазія виникає при ураженні тім'яно-потиличної кори на межі зі скроневими полями; відбувається розбіжність наочно-образних уявлень з вербальним знаковим позначенням, порушується згадування слів, що означають конкретні предмети, виникають труднощі у називанні предметів.

2) Акустико-мнестична афазія виникає при ураженні медіобазальних відділів кори лівої скроневої ділянки, поза ядерною зоною звукового аналізатора. Слух залишається збереженим, але для розуміння змісту усього висловлення необхідно тримати у пам'яті весь акустичний ряд. Обсяг пам'яті різко звужується. В результаті виникає нерозуміння усного мовлення. Відмічається пошук потрібних слів, вербальні парафазії. Мова бідна, часто випускаються слова (особливо іменники), знижена швидкість обробки словесної інформації. При відтворенні характерні «фактор краю» — відтворюються перші або останні 2-3 слова, явище ремінісценції — більш якісне відтворення словесного матеріалу через декілька годин після його пред'явлення; вербальний матеріал, який об'єднаний змістом (оповідання), запам'ятовується легше. Ураження симетричних відділів правої півкулі головного мозку призводить до порушення пам'яті на немовленеві та музичні звуки.

3) Афазія Верніке, або сенсорна афазія. Виникає у разі враження зони Верніке. В її основі лежить порушення фонематичного слуху, розрізнення звукового складу слів. При акустико-гностичнійї афазії спостерігається втрата здатності розуміння звукової сторони мови.

4) Аферентна моторна афазія — розлад кінестетичної основи мовного моторного акту, що виникає при ураженні нижніх відділів тім'яної ділянки лівої півкулі та проявляється у труднощах артикуляції мовних звуків та слів у цілому, у змішанні близьких артикульом. Це пояснюється тим, що артикулярні тім'яні зони кори тісно взаємодіють із сприймаючими скроневими зонами. При цьому порушується оральний праксис, утруднений повтор за інструкцією оральних рухів та положень. Труднощі мовленевої артикуляції можуть мати прихований характер та проявлятися у специфічних умовах при вимовлянні складних слів та скоромовок.

5) Аграфія — порушення письма: виникають оптичні дисграфії (неправильне розташування у просторі елементів літер, труднощі їхнього диференціювання, дзеркальне зображення).

6) Семантична афазія. Причина — ураження у місці стикання кори тім'яної, потиличної та скроневої ділянок. Це викликає мовленевий розлад, що характеризується порушенням розуміння мовлення, якщо до нього включені мовні конструкції, що вказують на просторові розташування.

7) Амнестична афазія виникає при ураженні лівої півкулі кори головного мозку та виражається у забуванні окремих слів та їхніх значень. Спостерігається розлад номінативної функції мовлення, утруднена актуалізація слів-найменувань для предметів.

8) Еферентна (кінетична) моторна афазія або Афазія Брока виникає за локалізації патологічного процесу в нижніх відділах премоторної зони лівої півкулі (зона Брока). Патологічна інертність утруднює перехід від однієї артикульоми до іншої. При відносній збереженості мовного висловлювання мовлення характеризується скандуванням, відсутністю плавності, зниженням ролі інтонаційних, емоційних та мімічних компонентів, загальним збідненням, особливо за рахунок дієслів, виникає телеграфний стиль. Як і рухи, мова втрачає індивідуальні особливості, страждає просодичний бік мовлення та розуміння.

9) Динамічна афазія. Осередок ураження розташовується дещо вище зони Брока у лівій півкулі головного мозку. В результаті виникає порушення внутрішньої програми висловлювання, «дефект мовної ініциативи». Порушень мовної моторики немає, розуміння усної мови збережено. Усний переказ, твір не можуть бути написані, предикативність внутрішньої мови розпадається, це проявляється у труднощах побудування замислу висловлювання, внутрішньої програми мови. Це виражається у вигляді пропущення дієслів, прийменників, займенників, вживанні шаблонних фраз, нерозгорнутих коротких речень, частішого використання іменників у називному відмінку.

10) При повній афазії втрачається здатність до всіх форм мови та їх розуміння.

Прогноз афазії залежить від характеру основного захворювання. При лікуванні її добрі результати дають систематичні вправи в читанні й письмі.

 

65. ДАЙТЕ ХАРАКТЕРИСТИКУ ПОРУШЕНЬ ПАМ'ЯТІ І ПРОЯВИ ЗАХИСНИХ МЕХАНІЗМІВ, ЩО ВИЗНАЧАЮТЬ ПРОЦЕС ЗАБУВАННЯ.

Механізми забування:

Витіснення - забування, мотивоване неусвідомлюваними причинами. Підсвідомість людини блокує страшні або спогади, що несуть в собі загрозу. Вилучення з довготривалої пам'яті спогадів про травмуючі події часто пов'язане з болісними переживаннями, тому кожна людина в якійсь формі витісняє деякі спогади.

Придушення - свідоме зусилля, спрямоване на те, щоб не розмірковувати про якусь подію.

Інтерференція - особливе спотворення інформації. Людина забуває тому, що нова інформація змішується з уже наявними спогадами. Преактивна інтерференція - старі спогади блокують відтворення нових даних. Реактивна - нові знання блокують відтворення старих.

Амнезія - крайня форма витіснення. Симптоми амнезії полягають у втраті особистих спогадів.

Порушення пам'яті - амнезії - можуть бути викликані різними причинами. В даний час всі порушення пам'яті діляться на:

Гіпомнезії - ослаблення пам'яті. Ослаблення пам'яті може виникнути з віком або / і як наслідок будь-якого мозкового захворювання (склерозу мозкових судин, епілепсії і т. д.).

Гіпермнезіі - аномальне загострення пам'яті в порівнянні з нормальними показниками, спостерігається набагато рідше. Люди, що відрізняються цією особливістю, забувають події з великими труднощами (Шерешевський)

Парамнезії, які передбачають помилкові або спотворені спогади, а також зміщення теперішнього і минулого, реального і уявного.

Особливо виділяється дитяча амнезія - втрата пам'яті на події раннього дитинства.

 

67. ОБҐРУНТУЙТЕ ЗНАЧЕННЯ ДИНАМІЧНОГО СТЕРЕОТИПУ ДЛЯ ФІЗІОЛОГІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УВАГИ

Велике значення для організації уваги має виробленнядинамічних стереотипів. Коли суб’єкт, виконуючи будь-яке завдання, не допускає неуважності, у нього відносно легко формується оптимальний осередок збудження. Динамічний стереотип неуваги важко змінити.

 

68. ОПИШІТЬ СПЕЦИФІКУ РОЗВИТКУ УВАГИ НА РІЗНИХ ВІКОВИХ ЕТАПАХ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ ВІД НЕМОВЛЯТИ ДО РАННЬОЇ ЮНОСТІ

Перші тижня-місяці життя. Поява орієнтовного рефлексу як об'єктивного, вродженого ознаки мимовільної уваги дитини.

Кінець першого року життя. Виникнення орієнтовно-дослідницької діяльності як засобу майбутнього розвитку довільної уваги.

Початок другого року життя. Виявлення зачатків довільної уваги під впливом мовних інструкцій дорослого, напрямок погляду на названий дорослим предмет.

Другий-третій рік життя. Досить гарний розвиток зазначеної вище первинної форми довільної уваги.

Чотири з половиною-п'ять років. Поява здатності направляти увагу під впливом складної інструкції дорослого.

П'ять-шість років. Виникнення елементарної форми довільної уваги під впливом самоінструкціі (з опорою на зовнішні допоміжні засоби).

Шкільний вік. Подальший розвиток і вдосконалення довільної уваги, включаючи вольове.

 

69. НАЗВІТЬ ТА ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ СУТНІСТЬ НАЙТИПОВІШИХ ПОРУШЕНЬ ВОЛІ.

Абулія — порушення волі, часткова або повна відсутність бажань і спонукань до дій. Абулія може бути вродженою (при тяжких випадках олігофренії) або внаслідок вольового зниження при певних психічних захворюваннях (при депресіях, станах ступору, органічних пошкодженнях головного мозку, шизофренії, певних формах наркоманії).

Нарпимер, врач говорит больному абулией: «поднимите руку», но больной не поднимает руку, а только повторяет слова: «поднимите руку», отчётливо понимая, что надо сделать, он не способен это выполнить, т.к. нарушена работа высших корковых отделов долей мозга.

Апатія — медичне поняття, що означає хворобливий стан, який характеризується байдужим ставленням до навколишнього, зникненням зовнішніх проявів емоційних реакцій, цілеспрямованої активності. Є звичайною реакцією на депресію, може викликатись деякими препаратами.

Апраксія — порушення довільних рухів та дій з предметами, що виникають при локальних порушеннях вторинних та третинних полів рухового аналізатора та не супроводжуються елементарними руховими розладами (паралічі, парези, тремор).

При апраксії хворі не можуть навіть виконувати такі прості речі, як вдягатися, втрачають здатність користуватися побутовими приладами.

Гіпобулія - загальне зниження волі. Слід враховувати, що у хворих з гіпобулією пригнічені всі основні потяги, включаючи і фізіологічні. Спостерігається зменшення апетиту. Лікар може переконати пацієнта в необхідності, але той приймає їжу неохоче і в малих кількостях. Зниження сексуального потягу проявляється не тільки падінням інтересу до протилежної статі, а й відсутністю уваги до власної зовнішності. Хворі не відчувають потреби у спілкуванні, обтяжуються присутністю сторонніх і необхідністю підтримувати бесіду, просять залишити їх самих. Придушення інстинкту самозбереження виражається в суїцидальних спробах. Характерно почуття сорому за свою бездіяльність і безпорадність.

Гіпобулія є проявом депресивного синдрому. Придушення потягів при депресії - тимчасове. Купіювання нападу депресії призводить до відновлення інтересу до життя, активності.

Гіпербулія – стан надмірної активності з великою кількістю різноманітних, часто змінюваних спонукань до діяльності, а також імпульсивним прагненням до негайного досягнення мети. Діяльність в цілому виявляється малопродуктивною через швидку заміни одних цілей іншими, домінування ситуативних реакцій (польове поведінка).

Збільшення апетиту призводить до того, що хворі, перебуваючи у відділенні, негайно з'їдають принесену їм передачу і часом не можуть утриматися від того, щоб не взяти продукти з чужої тумбочки. Гіперсексуальність проявляється підвищеною увагою до протилежної статі, залицяннями, нескромними компліментами. Пацієнти намагаються привернути до себе увагу яскравою косметикою, помітним одягом, довго стоять біля дзеркала, приводячи до порядку волосся, можуть вступати в численні випадкові статеві зв'язки. Спостерігається виражений потяг до спілкування.

Важливо враховувати, що одночасне підвищення волі, як правило, не дозволяє хворим робити очевидно небезпечні і грубі протиправні дії, сексуальне насильство. Хоча такі люди зазвичай не становлять небезпеки, вони можуть заважати оточуючим своєї нав'язливістю, метушливістю, поводитися необережно, неправильно розпоряджатися майном. Гіпербулія - характерний прояв маніакального синдрому.

Парабулія - патологія поведінки, яка випливає з порушення механізмів формування мотивів. Мотив при цьому не формується або є неадекватним внутрішній природі потреби.

 

71. ПОЯСНІТЬ ТЕРМІН «ПСИХІЧНИЙ СТАН»

Психічні (психологічні) стани —мінливі стани людини, які описують у термінах психології. Як правило, емоційно насичені, виникають під впливом життєвих обставин, стану здоров'я, ряду інших факторів. Психічні стани, як й інші психічні явища, існують у вигляді переживань, ідей в свідомості людини та в тій частині психіки, яку називають несвідоме. Це означає, що їх неможливо сприйняти за допомогою органів відчуттів та дослідити методами природничих наук.
Серед психічних станів згадуються:

· емоції;

· увага;

· тривожність;

· установки;

· задоволення-незадоволення;

· апатія-натхнення;

· ейфорія;

· бадьорість-втома та інші.

Деякі психічні стани можна розглядати як складні явища психофізіологічного походження.

Психічний стан — один з можливих режимів життєдіяльності людини, на фізіологічному рівні відрізняється визначеними енергетичними характеристиками, а на психологічному рівні — системою психологічних фільтрів, що забезпечують специфічне сприйняття зовнішнього світу.

Психічні стани є основними класами психічних явищ, які вивчає наука психологія. Психічні стани впливають на протікання психічних процесів, а, повторюючись часто, набираючи стійкість, можуть включитися до структури особистості в якості її специфічної властивості. Оскільки в кожному психічному стані присутні психологічні, фізіологічні та поведінкові компоненти, то в описах природи станів можна зустріти поняття різних наук (загальної психології, фізіології, медицини, психології праці і т. д.), що створює додаткові труднощі для дослідників, що займаються даною проблемою. На сьогодні немає єдиного погляду на проблему станів, оскільки стани особистості можна розглядати в двох аспектах. Вони є одночасно як зрізами динаміки особистості, так і інтегральними реакціями особистості, обумовленими її відносинами, поведінковими потребами, цілями активності й адаптивності в окружаючому середовищі.

Класифікація станів

Труднощі класифікації психічних станів полягають в тому, що часто вони перетинаються або навіть збігаються один з одним настільки тісно, що їх достатньо складно розмежувати — наприклад, стан деякої напруженості часто з'являється на тлі станів втоми, монотонії, агресії і ряду інших станів. Тем Тим не менш, існує багато варіантів їх класифікацій. Найчастіше їх ділять на емоційні, пізнавальні, мотиваційні, вольові. Узагальнюючи поточні характеристики функціонування основних інтеграторів психіки (особистості, інтелекту, свідомості), використовують терміни стан особистості, стан інтелекту, стан свідомості.

 

73. Дайте визначення поняттю «темперамент».

Темперамент – властивість психіки, завдяки якій жива істота, що має мозок та нервову систему, реагує на навколишнє середовище з певною силою збудження, швидкістю та динамікою психічних процесів.

 

74. ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЮ «ХАРАКТЕР».

характер — динамічна, упорядкована сукупність стійких, індивідуально психологічних особливостей, котрі формуються в процесі життєдіяльності і виявляються в її діяльності та суспільній поведінці: у ставленні до колективу, до інших людей, до праці, навколишньої дійсності та самого себе. На формуванні характеру відбивається суспільне буття особистості, засвоєння нею соціального досвіду: типові обставини життєвого шляху людей у конкретно-історичних умовах породжують типові риси характеру, а спрямованість виховання сприяє розвитку індивідуальності. (Пригадайте перенесення в іншу історичну епоху героїв відомого кінофільму «Іван Васильович змінює професію».) Характер кожної людини являє собою поєднання сталих та динамічних якостей. Сталі якості, що утворюють основу характеру, формуються та закріплюються поступово в процесі пізнання і практичної діяльності і стають типовими для даної людини. Однак у реальному житті типові риси характеру спостерігаються через їх конкретні прояви, які можуть змінюватися залежно від ситуації, впливу інших людей, кола спілкування, стану здоров'я, віку тощо. Характер знаходить вираз у поведінці, діяльності, а також у манері спілкування людини. Якості характеру виявляються також у міміці, пантоміміці.

 

75. ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЮ ЗДІБНОСТІ.

Здібності — індивідуально стійкі властивості людини, що визначають її успіхи в різних видах діяльності. Здібності — це потенційні можливості, що виявляються в діяльності, яка не може існувати без них.

 

76. ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ НАЙПРОСТІШІ ЕМОЦІЇ

До емоційних процесів відноситься широкий клас процесів, внутрішньої регуляції діяльності. Цю функцію вони виконують, відбиваючи той зміст, що мають об'єкти й ситуації, що впливають на суб'єкта, їхнього значення для здійснення його життя. У людини емоції породжують переживання задоволення, незадоволення, страху, боязкості й т.п., які відіграють роль суб'єктивних сигналів, що орієнтують. Найпростіші емоційні процеси виражаються в органічних, рухових і секреторних змінах і належать до числа вроджених реакцій. Однак, у ході розвитку емоції втрачають свою пряму інстинктивну основу, здобувають важко-обумовлений характер, диференціюються й утворять різноманітні види так званих вищих емоційних процесів; соціальних, інтелектуальних й естетичних, які в людини становлять головний зміст його емоційного життя. По своєму походженню, способам прояву й формам протікання емоції характеризуються рядом специфічних закономірностей.

Стрес - це нервово-психічне перенапруження, що виникає в результаті сильного впливу (стресора), адекватна реакція на яке навіть не була сформульована, але повинна бути знайдена в сформованій ситуації.

· Позитивні емоції: задоволення, радість, захват, замилування, самовдоволення, упевненість, задоволеність собою, повага, довіра, симпатія, ніжність, любов, подяка, спокійна совість, полегшення, безпека, каяття, каяття совісті, й ін.

· Негативні емоції: горе (скорбота), невдоволення, туга, сум, нудьга, розпач, засмучення, тривога, переляк, страх, жах, жалість, жаль, розчарування, образа, гнів, презирство, обурення, гордість, ворожість, заздрість, ненависть, злість, ревнощі, сумнів, розгубленість, зніяковілість, сором, відраза і т. д.

 

77. Охарактеризуйте види емоційних станів.

Серед видів емоціональних станів виділяють наступні: афекти, стрес і фрустрацію, настрій, пристрасть.

Афект – короткочасний інтенсивний яскравий емоційний стан, що має беззвітний і дифузний характер. Афект може бути викликаний як природніми, так і суспільними подіями. Афекту не можна давати розвиватися. Але в той же час не варто зловживати подавленням афективних станів, особливо позитивних, так як це перешкоджає нормальному функціонуванню психіки та підриває здоров’я.

Стрес – це стан емоційного напруження, зумовлений неочікуваним, загрозливим чи особливо значущим ситуаціям, у котрих відбувається мобілізація усіх ресурсів організму і психіки. Діапазон емоційних проявів при стресі великий: від слабкого хвилювання до виснаження і навіть дезорганізації психічних функцій.

Стрес існує у трьох формах: імпульсивній, генералізованій і гальмівній.

Фрустрація – це різновид стресу, викликаний безуспішними спробами досягнути бажаного. Причина фрустрації називається «фрустратор». В буденній свідомості фрустрація переживається як невдача. Надзвичайно важливо виховати у собі стійкість до стресів і фрустрації.

Настрій – це відносно слабко виражений і нестійкий емоційний стан.

Настрій властиво відчувати як до окремих людей, так і людських співтовариств.

Пристрасть – це інтенсивне, стійке, домінуюче над всіма іншими емоційними станами, що підкорюють собі діяльність і поведінку людини. Причини формування пристрасті різноманітні. Це можуть бути зовнішні збудники і внутрішні, і організмічні. Як і у всіх психічних станах виділяються низькі та піднесені пристрасті.

Пристрасть відрізняється слабкою керованістю і вибірковим відношенням до світу, зосередження уваги людини виключно на соєму предметі.

 

78. ДАЙТЕ ПОРІВНЯЛЬНУ ХАРАКТЕРИСТИКУ ПОНЯТТЯМ „ЕМОЦІЇ” ТА „ПОЧУТТЯ»

ПОЧУТТЯ АБО ЕМОЦІЇ- це переживання людиною свого ставлення до того, що її

оточує, що вона робить, до інших людей та самої себе. В емоціях і почуттях людина виявляє своє ставлення до змісту пізнаваного. Почуття й емоції залежать від особливостей відбиваних предметів. Між людиною і навколишнім світом складаються об'єктивні відносини, що стають предметом почуттів і емоцій. В емоціях і почуттях виявляється також задоволеність або незадоволеність людини своєю поведінкою, вчинками, висловленнями, діяльністю. Емоції і почуття — це своєрідне особистісне ставлення людини до навколишньої дійсності і до самої себе. Почуття й емоції не існують поза пізнанням і діяльністю людини. Вони виникають в процесі діяльності і впливають на її протікання. Джерелами емоцій і почуттів служать об'єктивно існуючі предмети і явища, виконувана діяльність, зміни, що відбуваються в нашій психіці й організмі. Своєрідність емоцій і почуттів визначається потребами, мотивами, прагненнями, намірами людини, особливостями її волі, характеру. Зі зміною якого-небудь з цих компонентів змінюється ставлення до предмета потреби. У цьому виявляється особистісне ставлення людини до дійсності.

 

79. ОПИШІТЬ ВИЩІ ЕМОЦІЇ ЛЮДИНИ - ПОЧУТТЯ.

Почуття - це специфічні людські, узагальнені переживання ставлення до людських потреб, задоволення або незадоволення яких викликає позитивні або негативні емоції - радість, любов, гордість або сум, гнів, сором тощо.

В якості почуття виявляється ставлення особистості до праці, подій, інших людей, до самої себе. За якістю переживань відрізняють одні емоції і почуття від інших, наприклад радість від гніву, сорому, обурення, любові тощо.

1. Почуття завжди усвідомлюються.

2. Відносно стійкі.

3. Виявляються в конкретних емоціях.

4. У структуру окрім емоцій входить узагальнене відношення.

5. Носять предметний характер.

6. Утворюють ряд рівнів - від безпосередніх до вищих.

7. Носять історичний характер.

8. Грають соціалізуючу роль (їх виховують).

 

80. ОПИШІТЬ ФІЗІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЕМОЦІЙ.

Емоції є результатом діяльності мозку, їх виникнення викликане змінами, які відбуваються у зовнішньому світі. Ці зміни приводять до підвищення або зниження життєдіяльності, пробудження одних потреб і згасання інших, до змін у процесах, що відбуваються в організмі.

Фізіологічні процеси, характерні для емоцій, мають своїм підґрунтям як складні безумовні, так і умовні рефлекси, а тому переживання почуттів людиною є завжди результатом спільної діяльності корі і підкіркових центрів. Чим більшу значущість для людини набувають зміни, які відбуваються навколо неї, тим більш глибокими є переживання почуттів. Перебудова систем тимчасових нервових зв’язків, які внаслідок цього виникають, викликають процеси збудження, які, поширюються по корі великих півкуль, захоплюють підкіркові центри фізіологічної діяльності організму: дихання, серцево-судинної системи, травлення тощо. Тому збудження підкоркових центрів викликає успішну діяльність деяких внутрішніх органів. У зв’язку з цим переживання почуттів супроводжується змінами ритму дихання, серцевої діяльності, змінами кровопостачання окремих частин тіла, порушення функціонування секреторних залоз (сльози від горя, пересихання в роті від хвилювання).

Емоції пов’язані з функціонуванням деяких центрів, розміщених у таламусі та гіпоталамусі, у лімбічній системі (її називають «емоційним мозком»).

 

81. ОПИШІТЬ ТРИ ВАРІАНТИ ЗМІНЕНОЇ СВІДОМОСТІ В ЗДОРОВОЇ ЛЮДИНИ.

В психології розрізняють, в цілому, дві крайні міри активності свідомості у здорової людини: стан бадьорості та стан сну. Разом з тим, як обидва з цих основних станів, так і різноманітні градації між ними утворюють широкий спектр станів активності свідомості. Крім того, свідомості притаманні і так звані „змінені стани”, які характеризують ступені і специфіку її активності при різноманітних рівнях відхилення від звичайного функціонування.

У здорової людини в стані бадьорості виділяють три варіанти зміненої свідомості: стан втоми (зниження чіткості сприйняття, послаблення цваги, зниження темпу мислення і т.д), афективно-звужена свідомість (при раптовому стресі виникають ілюзії сприйняття, рухове занепокоєння, вегетативні реакції і т.д) і стан трансу (стан свідомості, що подібний до сну, при якому знижується самоконтроль, чутливість та змінюється звичайний хід психічних процесів).

Існують такі різновиди трансових станів свідомості: гіпнотичний, стан медитації, стан пікових переживань. Гіпнотичний стан - це стан свідомості, подібний до природнього сну (тобто при якому уповільнюються пульс та дихання, падає тиск), але викликане зовнішнім впливом навмисно або випадково. Медитація -це різновид трансових станів, викликаний у себе самою людиною. Всі види медитації побудовані за одним принципом - зосередити увагу на чомусь одному з метою обмежити об”єм свідомості. Пікові переживання- це змінений стан свідомості, який наступає в хвилини екстазу, захвату. Сам термін належить американському психологу А.Маслоу.