Причини і витоки конфлікту культур

Культуру прийнято поділяти на матеріальну і духовну — відповідно до двох основних видів виробництва — матеріального і духовного. Матеріальна культура охоплює всю сферу матеріальної діяльності та її результати (знаряддя праці, житло, предмети повсяк­денного вжитку, засоби транспорту і зв'язку та ін.). Духовна куль­тура пов'язана зі сферою свідомості, духовного виробництва (пізнан­ня, моральність, виховання і просвітництво, включаючи право, філо­софію, етику, естетику, мистецтво, літературу, міфологію, релігію). Це дає підставу говорити про різноманітність світу культур, і, при­родно, про виникаючі суперечності, особливо коли йдеться про гру­пову солідарність представників тієї чи іншої культури. Групова солідарність є одним з основних чинників проявів агресії, які зібра­ли за всю історію людства багаті і найкривавіші жнива.

Більш примітивною, але водночас мобільною формою духов­ної агресії людей є юрба — нею простіше за все маніпулювати у будь-яких цілях. Юрба досить часто відіграє роль суб'єкта в конфлікті, що розгортається через зіткнення культур.

Юрба — форма інтеграції слабких проти сильних, які традиційно перебувають у фізичній меншості. Юрба цементує загальний інтерес як загальну мету, утворює групове психоенергетичне поле, яке нази­вають егрегором, де розумові процеси відбуваються на рівні енер­гетичних потоків.

Юрба не розбирається, хто правий, а хто винуватий. Ключем її запалювання можуть стати такі слова: «Наша справа є справедли­вою!», «Наших б'ють!» або «Скільки ж можна?», «Бий!» (жидів, фриців, вірмен, грузин, інтелігентів, поміщиків і взагалі «їх», тих, хто не «Ми»). І юрба миттєво перетворюється на збожеволівший та­бун, який все трощить, все змітає на своєму шляху, жорстокий і не­щадний.

Юрба має, безперечно, найгірші якості двоногої тварини; вона не втратить можливості скористатися безпорадним станом слабкого, але при цьому не соромиться най ганебнішого — бігти від агресії сильного. Культурно-ціннісні імперативи юрби розмиті і нечіткі, ни­ми легко «спекулювати» на психологічному рівні. Підступна і боя­гузлива жорстокість, що жадає своєї реалізації, але за умов гаранто­ваної безкарності є майже чи не головною культурно-психічною вла­стивістю юрби.

Різноманіття культурно-ціннісних конфліктів. Сучасні зміни в характері насильницьких конфліктів можна представити форму­лою: від боротьби соціальних систем — до міжнаціональних і етно­культурних зіткнень.

У цьому контексті культуру вже недостатньо розуміти тра­диційно. Культура — не тільки сфера універсальних духовних і ма­теріальних досягнень людства, загальних для всіх людей цінностей, норм і знань. Культура — це насамперед локальний засіб буття лю­дей, їх повсякденний світ, що природно-історично виникає і макси­мально визначає екзістенційний вимір поведінки і зв'язків людей у суспільстві1.

Локальність конфлікту слід розуміти більш глибоко, тобто як конфлікт культурних світів життя, завжди особливих, унікальних за­собів буття, або, кажучи філософською мовою, як конфлікт онтології різних культур. Наприклад, універсальна світова релігія одержує у певному культурно-життєвому світі сенс зберігання «своєї влас­ної віри», «Бога, що оберігає саме цей народ».

Відносно самостійними в духовній сфері є внутрішні психо­логічні конфлікти особистості. Якщо Фрейд все більше схилявся до оцінки такого роду конфліктів як бойовища між силами, що витіснені, і силами, що витискують, то сучасні дослідники знаходять, що до внутрішніх конфліктів повинні бути включені суперечливі ставлен­ня не тільки до інших людей, а й до самого себе, суперечливі якості і суперечливі множини цінностей.

Оскільки конфлікти часто стосуються переконань, віри чи мо­ральних цінностей, їх визнання припускає, що ми розвинули свою власну систему цінностей. Просто запозичені переконання, які не є частиною нашого «Я», навряд чи володіють достатньою силою, щоб викликати конфлікти або служити головним критерієм при прий­нятті рішень. Такі переконання, якщо на них справляється певний вплив, легко замінюються іншими. Якщо ми просто запозичили вирощені в нашому оточенні цінності, то конфлікти з дуже важливих для нас питань не виникають.

Якщо, наприклад, син ніколи не сумнівався в мудрості свого обмеженого батька, то виникає ледь помітний конфлікт, коли батько зажадає, щоб син обрав професію, котра відрізняється від тієї, якій він сам віддає перевагу. Одружений чоловік, який любить іншу жінку, перебуває в реальному конфлікті; і якщо він не зміг розібратися у своїх поглядах на зміст шлюбу, то просто обере найменший опір, замість того щоб визнати існування конфлікту і прийняти однознач­не рішення.

Свою специфіку мають й інші рівні конфлікту цінностей: між індивідами, малими або великими групами. Геополітики знаходять різкі розходження між цінностями не тільки окремих країн, а й цілих цивілізацій. Християнська цивілізація, наприклад, відвіку як канони визнає десять моральних заповідей. Проте в розвинутих країнах За­ходу традиційні форми релігії (протестантизм, католицизм) занепа­дають: рівень відвідування церков знижується, знецінюється і роль традиційної моралі. Люди в меншому ступені, порівняно з минули­ми десятиріччям, схильні підтримувати вимоги щодо абортів, само­губств, гомосексуалізму, розлучень.

У той же час ісламський фундаменталізм з його цінностями пе­реживає видимий підйом, особливо в тих країнах, де економіка або, слабко розвинута, або заснована винятково на продажу нафти.

Конфлікти цінностей в Україні та інших країнах у так званий перехідний період (проведення кардинальних економічних і політич­них реформ) також мають специфічні риси. При всьому розмаїтті процесів у цих країнах найбільш значним вважається конфлікт між традиціоналізмом і модернізмом. Цей конфлікт розвивався поступо­во, він із багатьох причин передував політичним подіям початку 90-х років XX ст.

Іншими найважливішими видами конфліктів цінностей є: конфлікт між свободою і рівністю, справедливістю і нерівністю, ко­лективізмом і індивідуалізмом, ксенофобією (ворожнеча і вороже ставлення до іноземців) і відкритістю до світу, демократією і авто­ритарністю, прагненням до суспільної власності і орієнтацією на приватну власність тощо. Взагалі можна стверджувати, що конфлікти цінностей помітно прискорюють або уповільнюють суспільні зміни.

Конфлікт культур — це насильство, що не відає стра­ху власної смерті: людина культури втрачає сенс життя разом з мож­ливою загибеллю власного культурного світу. Невипадково Л. Козер вважав культурно-ідеологічні конфлікти найбільш ірраціональними і практично не розв'язуваними.

Особливості регулювання конфліктів культур. Будь-яка аб­страктна розмова про те, що демократія докорінно знищила тоталіта­ризм, не додасть реального розуміння конфліктів у сьогоднішній си­туації, якщо не враховувати залишків культурного насильства, наси­ченого рудиментами та анахронізмами з часів панування старого ре­жиму. Одна із головних особливостей посткомуністичної епохи саме і полягає у використанні в політичній практиці деструктивних сил культурно-духовних конфліктів і потенціалу насильства.

Викладене означає, що спроба розв'язання конфлікту культур, якщо він виник і триває, в тому числі завдяки підтримці тієї чи іншої політичної сили, потребує нетрадиційних методів аналізу і розуміння його природи. Цей напрямок випливає із необхідності розглядати конфлікт культур як конфлікт співтовариств, як зіткнення різно­манітних культурних основ життя. Тому шлях його осмислення ле­жить у річищі новітніх філософських пошуків тих глибинних основ буття людей, які власне й уможливлюють існування людських куль­турних співтовариств.

Отже, цінності як загальні, стабільні характеристики людей змінюються під впливом економічних, соціальних та інших чинників і спрямовують своїх носіїв на досягнення певних цілей. Люди як у буденній діяльності, так і в конфлікті прагнуть до задоволення своїх потреб, реалізації власних інтересів, керуючись ціннісними уявлен­нями про те, що для них є пріоритетним, а що ні.

Зв'язок конфлікту цінностей з потребами та інтересами істот­ною мірою опосередкований. З урахуванням значущості свідомості окремі конфлікти цінностей можуть бути успадковані пам'яттю про минулі образи і сутички. Буває і так, що люди однієї групи (посе­ленської, наприклад), що мають схожі інтереси, різко розходяться в релігійних поглядах чи у світоглядних ідеалах; це неминуче веде до духовного конфлікту чи конфлікту культур.