Лекція 3. Витоки, причини та рушійні сили конфлікту

Природа конфлікту. Будь-яка соціальне напруження за певних умов може перетворитися на соціальний конфлікт. Це перетворення, як наголошує ресурсно-ціннісний підхід, має здійснюватися за певними правилами. В діях сторін завжди буде мати місце апеляція до то­го, що життєво необхідно для відповідного суб'єкта, до того, що явля­ють собою засоби задоволення потреб, і до того, що для нього важли­во з точки зору збереження власної ідентичності, до того, що «загаль­ноприйняте», освячене звичаєм. Ці чотири лінії аргументації можуть бути визначені як апеляція до потреб, інтересів, цінностей та норм.

Конфлікт буде повним та розгорнутим, коли він заснований на одночасному включенні у мотивацію всіх чотирьох рівнів мотивації: і потреб, і цінностей, і інтересів, і норм. Але на практиці справа мо­же бути такою, що у конфлікт включений тільки один рівень моти­вації: тільки потреби або тільки цінності. При цьому інтереси важ­ко виділити як самостійну лінію мотивації, бо вона розгортається на перехресті потреб та цінностей.

Друга лінія аналізу конфліктів пов'язана з тим, в якій сфері роз­гортається конфлікт. Йдеться про економічну, політичну та культур­ну сфери. У першій з них конфлікт, як правило розгортається з при­воду ресурсів соціальної дії чи з приводу засобів життєдіяльності суб'єктів. В другій головним предметом конфлікту буде влада, в третій — інтерпретація культурних норм і цільових установок суспільства як соціального цілого.

Рушійні сили (або глибинні причини) конфліктів теж досить різноманітні. Якщо йдеться про потреби, то необхідно враховувати не тільки проблему відтворення ресурсів і характеру їх використан­ня, а й фундаментальні проблеми щодо засобів самоорганізації суспільства, орієнтації суб'єктів на раціональні чи емоційні харак­теристики діяльності. Інтереси визначають ставлення до існуючих

у суспільстві інститутів розподілу, які, в свою чергу, визначають до­пустимі для даного суспільства межі та форми нерівності. У взаємодії з духовними сферами інтереси визначають типи культури: її орієнтацію переважно на пізнання, працю, індивідуальні досягнен­ня чи на сильно розвинуті форми групового контролю за поведінкою індивіда. Цінності та норми значною мірою визначають базові орієнтації суспільства, зокрема його вибір між типами економічно­го розвитку та економічної організації суспільства. Характер ціннісних орієнтацій у суспільстві багато в чому визначає і ставлення до вла­ди. Крайні варіанти цього ставлення пов'язані з прагматичним став­ленням до неї або зі сприйняттям її як самодостатнього начала, пев­ної цінності у відносинах між членами суспільства.

Об'єктивні та суб'єктивні причини виникнення конфліктів. Проблема вияву причин виникнення конфліктів посідає ключове місце у пошуку шляхів їх попередження та конструктивного розв'язан­ня. Без цих знань важко розраховувати на більш-менш ефективне їх врегулювання.

Мотив часто розглядають як внутрішню, суб'єктивну причину того чи іншого вчинку. Зрозуміло, що без спонукаючого мотиву не­можливо здійснити певну дію — вона виявиться безглуздою, не­потрібною. Мотив є в діях кожного учасника конфлікту. Інша спра­ва, що мотиви поведінки різних суб'єктів можуть бути неоднакови­ми, такими, що не збігаються, а часто і протилежними. І це зрозуміло: якщо конфлікт є протиборством, то і психологічні його причини скла­даються із суперечностей, протилежних цілей і мотивів поведінки.

В цілому масштабна конфліктна ситуація свідчить про протікан­ня у суспільстві соціально дезорганізуючих процесів, короткочасну чи тривалу, більш-менш глибоку, іноді незворотну дезінтеграцію важливіших суспільних структур, які забезпечують стабільність да­ного суспільства чи спільноти.

Сама по собі дезорганізація — це сукупність соціальних про­цесів, які призводять до того, що відхилення від норми та негативні дії перевищують допустиму межу, серйозно погрожуючи встанов­леному ходу процесів колективного життя. Дезорганізація, зокрема, проявляється у розпаді інститутів, що не виконують своїх завдань, послабленні механізмів формального та неформального контролю, нестійкості критеріїв оцінок, появі зразків поведінки, яка суперечить допустимим нормам.

Виникнення конфлікту нерозривно пов'язано з появою та роз­витком суперечностей. Назрівання і розгортання конфлікту відобра­жує кульмінаційний етап боротьбі реальних протилежностей. Розв'язання ж конфлікту веде до руйнування даної суперечливої єдності з одночасним виникненням його нової якості.

Мотивація конфліктів. При поясненні активності та спрямо­ваності дій опонентів у конфлікті йдеться про мотиви, цілі, інтере­си, цінності, потреби окремих осіб, соціальних груп, держав тощо.

Мотиви в конфлікті — це спонукання до вступу в конфлікт, пов'язані із задоволенням потреб, сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, які викликають конфліктну активність суб'єкта. В конфлікті ча­сто досить складно виявити істині мотиви опонентів, бо вони у більшості випадків приховують їх, декларуючи мотивацію участі у конфлікті, яка відрізняється від первинних мотивів. Мотив є у діях кожного учасни­ка конфлікту. При цьому мотиви можуть не збігатися і навіть бути про­тилежними.

Базовим спонукачем активності людей у конфлікті є їх потреби, тобто стан суб'єктів, який утворюється завдяки нестатку об'єктів (ресурсів, влади, духовних цінностей), необхідних для їх існування та розвитку. Потреба в безпеці, визнанні, ідентичності, соціальній належності тощо властива як окремому індивіду, так і соціальним групам, цілим суспільствам і державам.

Аналіз причин поведінки сторін у конфліктах показує, що вони зводяться до прагнення задовольнити свої інтереси, які являють собою усвідомлені потреби. Близькими до інтересів є й цінності, які можна відстоювати у конфлікті. Це можуть бути загальнолюдські цінності, цінності, виражені у якомусь конкретному творі мистецтва, а також особистісні цінності.

Мотиви конкретизуються в цілях, на досягнення яких спрямо­вані дії людини. Ціллю суб'єкта в конфлікті є його уявлення про кінце­вий результат конфлікту. Цілі можуть бути стратегічними та тактич­ними. Основна ціль — оволодіння об'єктом конфлікту. Але залежно від розвитку конфлікту ця основна ціль може бути замінена на іншу, яка на початку конфлікту виступала як ціль-засіб.