Система людина – життєве середовище та її компоненти

В системі "людина – життєве середовище" людина розглядається як суб’єкт — носій предметно-практичної діяльності і пізнання, джерело активно-сті, спрямованої на об’єкт — життєве середовище, — частину Всесвіту, де перебуває або може перебувати в даний час людина і можуть функціонувати системи її життєзабезпечення. Під терміном "людина" в даній системі розумі-ється не лише окрема істота, індивід, а й група людей, колектив, мешканці на-селеного пункту, регіону, країни, суспільство, людство загалом.

Система "людина – життєве середовище" є складною системою, оскільки в неї входить велика кількість змінних, між якими існує велика кількість зв’язків. Ця системи є багаторівневою, містить у собі позитивні, негативні та гомеоста-тичні зворотні зв’язки і має багато емерджентних властивостей. Життєве сере-довище людини не має постійних у часі і просторі кордонів, його межі визна-чаються передусім рівнем системи, тобто тим, що в даному разі розуміється під терміном "людина".

Виділяють три основні компоненти життєвого середовища людини:

1. Природне середовище, яке в широкому розумінні є космічним простором, а у вужчому — біосферою, — зовнішньою оболонкою Землі, яка охоплює ниж-ню частину атмосфери (до висоти ~30 км над поверхнею планети), всю гід-росферу і верхню частину літосфери (до глибини ~10 км), що взаємо-пов’язані складними біогеохімічними циклами міграції речовин та енергії. Біосфера неоднорідна і складається з сукупності екосистем. Елементарними екосистемами є біогеоценози — замкнені екосистеми, здатні до саморегу-ляції. В межах екосистем реалізуються біосферні зв’язки, що зумовлюють здійснення біотичного кругообігу речовин у біосфері внаслідок таких проце-сів: а) продуценти (автотрофи) в межах реалізації механізму фотосинтезу виробляють органічну речовину та кисень, споживаючи сонячну енергію, во-ду, вуглекислий газ і мінеральні солі; б) консументи (гетеротрофи) жив-ляться органічною масою продуцентів (консументи першого порядку — рос-линоїдні тварини) або споживають інших консументів (консументи другого та третього порядків — хижаки і паразити, а також рослини- та гриби-хижа-ки); в) редуценти (деструктори) — мікроорганізми, що розкладають "мерт-ву" органічну речовину продуцентів і консументів (трупи, рослинний опад), виділення тварин та інші залишки до простих хімічних сполук (води, вугле-кислого газу та мінеральних речовин), які знову використовуються продуце-нтами, замикаючи таким чином кругообіг речовин у біосфері.

2. Техногенне середовище (техносфера) — частина природного середовища (біосфери) в минулому, яка перетворена людиною за допомогою прямого або непрямого впливу технічних засобів з метою найкращої відповідності своїм матеріальним і соціально-економічним потребам (житло, транспорт, знаряддя праці, промислові та енергетичні об’єкти, свійські тварини, сільськогоспо-дарські рослини). Воно склалося в процесі трудової діяльності людини. Ос-новою суспільного розвитку, що задовольняє найрізноманітніші людські по-треби, є матеріальне виробництво — діяльність, спрямована на освоєння навколишнього природного середовища. Важливу роль у системі матеріаль-ного виробництва відіграють аграрне, промислове та інформаційне вироб-ництво. Техногенне середовище в свою чергу поділяють на побутове та ви-робниче. Побутове середовище — це середовище проживання людини, що містить сукупність житлових будинків, споруд спортивного і культурного призначення, а також комунально-побутових організацій та установ. Вироб-ниче середовище — це середовище в якому людина здійснює свою трудову діяльність. Воно містить комплекс підприємств, організацій, установ, засобів транспорту, комунікацій тощо.

3. Соціально-політичне середовище — форми спільної діяльності людей, єд-ність способів життя. Спільна діяльність людей породжує складну систему соціальних зв’язків, яка згуртовує індивідів у єдине соціальне ціле — соціа-льну спільноту і через неї у соціальну систему. Соціальна спільнота — форма соціальної взаємодії; реально існуюча сукупність людей, об’єднаних відносно стійкими соціальними зв’язками, яка має загальні ознаки, умови і спосіб життя, риси свідомості, культури, що надають їй неповторної своєрід-ності, цілісності. Види соціальних спільнот: групові (класи, верстви, соціа-льно-демографічні групи, професійні групи); масові (учасники суспільних рухів, аудиторія глядачів, любительські об’єднання тощо); соціально-родинні (сім’я, рід, плем’я); етнічні (етнос, народність, нація, національна меншина); соціально-територіальні (мешканці житлових будинків, сіл, районів, міст, об-ластей тощо). Функціонально соціальні спільноти спрямовують дії своїх чле-нів на досягнення групової мети. Будь-яка соціальна спільнота може розгля-датися як суб’єкт системи "людина – життєве середовище" і визначати рівень цієї системи. Важливу роль у суспільстві відіграють соціальні відносини, які виникають між людьми у процесі їхньої діяльності та спілкування. Вони встановлюють норми життя суспільства, суспільні правили життя та поведін-ки людей (економічні, політичні, правові, моральні). Соціальні відносини ха-рактеризують життєдіяльність людини і поділяються на економічні, соціаль-но-політичні, ідеологічні, культурні, побутові, сімейні та ін. В основі сус-

пільних відносин лежать індивідуально-суспільні інтереси і потреби людей. В суспільстві постійно виникають і вирішуються різноманітні суперечності, зіткнення інтересів, суспільних цінностей, відносин, завершальним етапом механізму вирішення яких є конфлікт. Своєчасне нерозв’язання конфліктів може призвести до соціальної напруги у суспільстві, викликати появу гост-рих суперечностей, надзвичайних подій, що загрожуватимуть безпеці суспі-льства (надзвичайних ситуацій соціального характеру).

Кожен з компонентів життєвого середовища взаємопов’язаний з іншими, а людина чи соціальна спільнота відчуває вже результат їх комплексної дії.

Елементи життєвого середовища, які впливають на організм людини, нази-ваються екологічними факторами. Екологічний фактор — це будь-який не-розчленований далі елемент середовища, здатний прямо чи опосередковано впли-вати на живі організми хоча б упродовж однієї з фаз їх індивідуального розвитку. Виділяють такі основні групи екологічних факторів, об'єднаних за певним показ-ником: 1) за часом — фактори часу (еволюційний, історичний, діючий); 2) періо-дичності (періодичний і неперіодичний); 3) за середовищем виникнення (атмос-ферні, водні, геоморфологічні, фізіологічні, генетичні, екосистемні); 4) первинні та вторинні; 5) за походженням (космічні, біотичні, абіотичні, природно-антропо-генні, техногенні, антропогенні); 6) за характером (інформаційні, фізичні, хімічні, енергетичні, термічні, біогенні, кліматичні, комплексні); 7) за спектром впливу (вибіркової чи загальної дії); 8) за умовами дії; 9) за об'єктом впливу; 10) за нас-лідками впливу (летальні, екстремальні, обмежувальні, мутагенні, занепокоєння).

Абіотичні фактори — сукупність неорганічних умов середовища. До них належать кліматичні, атмосферні, ґрунтові, геоморфологічні, гідрологічні та ін. Крім того, виділяють хімічні (склад атмосферного повітря, мінеральний склад води тощо) і фізичні (температура, світло, променева енергія, вологість тощо).

Біотичні фактори — це форми взаємодії і взаємовідносин живих організмів, впливу одних організмів або їх співтовариств на інші. Ці впливи можуть бути з боку рослин (фітогенні), тварин (зоогенні), мікроорганізмів, грибів тощо.

Антропогенні фактори — форми діяльності людини, які впливають на фі-зичні і хімічні характеристики оточуючого середовища чи життєдіяльність ор-ганізмів. Серед них розрізняють фактори прямого впливу на організми (промисел) і опосередкованого — вплив на місце проживання (забруднення середовища, знищення рослинного покриву, будівництво гребель на ріках тощо).

Надзвичайні ситуації

Згідно Закону України "Кодекс цивільного захисту України" від 02.10.2012 № 5403-VI (в редакції від 01.07.2013), небезпечна подія — подія, у тому числі катастрофа, аварія, пожежа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, епіфітотія, яка за своїми наслідками становить загрозу життю або здоров’ю населення чи призво-дить до завдання матеріальних збитків.

Аварія — небезпечна подія техногенного характеру, що спричинила ура-ження, травмування населення або створює на окремій території чи території суб’єкта господарювання загрозу життю або здоров’ю населення та призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи спричиняє наднормативні, аварійні викиди забруднюючих речовин та інший шкідливий вплив на навколишнє при-родне середовище. Катастрофа — велика за масштабами аварія чи інша подія, що призводить до тяжких наслідків.

Епідемія — масове поширення інфекційної хвороби серед населення від-повідної території за короткий проміжок часу.

Епізоотія — широке поширення заразної хвороби тварин за короткий проміжок часу, що значно перевищує звичайний рівень захворюваності на цю хворобу на відповідній території.

Епіфітотія — широке поширення на території однієї або кількох адмініс-тративно-територіальних одиниць заразної хвороби рослин, що значно переви-щує звичайний рівень захворюваності на цю хворобу на відповідній території.

Надзвичайна ситуація — обстановка на окремій території чи суб’єкті гос-подарювання на ній або водному об’єкті, яка характеризується порушенням но-рмальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвес-ти) до виникнення загрози життю або здоров’ю населення, великої кількості за-гиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до не-можливості проживання населення на такій території чи об’єкті, провадження на ній господарської діяльності

Класифікація надзвичайних ситуацій — система, згідно з якою надзви-чайні ситуації поділяються на класи і підкласи залежно від характеру їх похо-дження. Класифікаційна ознака надзвичайних ситуацій — технічна або інша характеристика небезпечної події, що зумовлює виникнення обстановки, яка визначається як надзвичайна ситуація. Надзвичайні ситуації класифікуються за характером походження, ступенем поширення, розміром людських втрат та ма-теріальних збитків.

Залежно від характеру походження подій, що можуть зумовити виникнен-ня надзвичайних ситуацій на території України, визначаються такі види над-звичайних ситуацій: 1) техногенного характеру; 2) природного характеру; 3) соціальні; 4) воєнні. Залежно від обсягів заподіяних надзвичайною ситуацією наслідків, обсягів технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для їх ліквіда-ції, визначаються такі рівні надзвичайних ситуацій: 1) державний; 2) регіона-льний; 3) місцевий; 4) об’єктовий. Порядок класифікації надзвичайних ситуацій за їх рівнями встановлюється Кабінетом Міністрів України. Класифікаційні оз-наки надзвичайних ситуацій визначаються центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері циві-льного захисту (Державною службою України з надзвичайних ситуацій ДСНС).

Критерії переходу небезпечної події у НС, одиниці виміру показників кла-сифікаційної ознаки НС та їхні порогові значення у природному середовищі, виробничій, транспортній та інших сферах життєдіяльності встановлюються згідно Наказу МНС України "Про затвердження Класифікаційних ознак надзвичайних ситуацій" від 12.12.2012 № 1400.