Релігієзнавство як наука та навчальна дисципліна

 

Є знання, які потрібні спеціалістам для успішної діяльності у своїй галузі, але є знання, без яких неможливе становлення кожної людини як особистості, формування її духовної культури. Саме до таких належить релігієзнавство.

 

Релігієзнавство як комплексна та відносно самостійна галузь знання складалася, починаючи з XIX ст., незважаючи на те, що відпо-відні знання накопичувалися протягом століть. Воно складалося на межі загальної та соціальної філософії, історії філософії, психології та інших наук. Релігієзнавство вивчає закономірності виникнення, розвитку та функціонування релігії, її структури та різні компонен-ти, її різноманітні феномени, як вони поставали в історії суспіль-ства, взаємозв’язок та взаємодію релігії та інших галузей культури. Головним у ньому є філософський зміст, оскільки, по-перше, цен-тральне місце в ньому займає розробка універсальних понять і теорій об’єкта, по-друге, дослідження релігії звертається до філософсько-світоглядних питань про людину, світ, суспільство. У релігієзнавстві існує ціла низка підрозділів, основними серед яких є філософія, со-ціологія, психологія тощо. Філософія розкриває глибинні сутнісні властивості релігії; соціологія, психологія, феноменологія, історія до-зволяють побачити, яким чином вона виявляється на різних рівнях, як вона виражається в різних релігійних феноменах.

 

— 303 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

Філософські концепції релігії. Вагомий внесок у дослідженняфеномену релігії зроблений відомим німецьким класичним філосо-фом XIX ст. Г. Гегелем. Одним з перших вихідних принципів нового осмислення релігії стало його положення про те, що всесвітня істо-рія здійснюється в духовній сфері, в тому смислі, що субстанціаль-ним тут є «дух та процес його розвитку», а не матеріальна природа. Поширюючи визначення природи духа, Гегель відзначає, що «як субстанцією матерії є вага, так субстанцією духа є свобода». Поняття свободи він розкриває через визначення, яке дається її антиподу. Несвобода — це злиття людини з природою, її повна залежність від неї. Чим більше вона перебуває «в безпосередньому та некультурно-му стані», тим більше її визначають «імпульси, які вкладені приро-дою», тим менше вона вільна.

 

Розглядаючи далі всесвітню історію як прогрес в усвідомленні свободи, а свободу як субстанцію духа, Гегель в цьому саморозкрит-ті духу бачить внутрішню кінцеву мету історії. Таким чином, шлях розвитку свідомості індивіда від несвободи до свободи, (який, за Гегелем, безпосередньо пов’язаний із розвитком релігійної свідомос-ті) виявляється внутрішньо необхідним подоланням людиною своєї залежності від домінуючих над нею сил природи.

 

Релігія, за Гегелем, — одна з форм саморозкриття абсолютного духу. Вона проходить наступні стадії розвитку:

 

— безпосередня релігія (примітивна, нижча, несправжня форма релігії, проте елементи вірувань, які виникли тут, отримують подальший розвиток),

 

— субстанціальні релігії,

— християнство — релігія істини.

 

Г. Гегелем вперше починається застосовуватись діалектика єд-ності протилежностей, які містяться у віронавчальних мотивах і практиці цієї релігії.

 

Він зауважує, що християнську релігію то докоряли, то прослав-ляли за те, що вона зуміла пристосуватися до самих несхожих звича-їв, до найрізноманітнішого складу і побудови життя. Колискою її стає розбещеність римської держави, і вона приходить до влади тоді, коли імперія йде назустріч своєму кінцю, причому непомітно, щоб падіння її було затримано християнською релігією, навпаки, завдяки цій по-дії галузь останньої поширюється і в один час вона постає і як релігія надвитончених римлян і греків, під час рабства, і як релігія найбільш

 

— 304 —

МОДУЛЬ ІV. ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ ТА ЇЇ ІСТОРИЧНА ГЕНЕЗА

диких, але й найвільніших варварів. Вона була і релігією італійських держав у найпрекрасніші часи їх відвертої свободи у середні віки, і в поміркованих монархіях Європи в Новий час, рівно і як релігією найбільш пригнічених кріпаків та їх панів: і перші, й інші ходять до однієї церкви.

 

Іспанці, які йшли за хрестом, знищували цілі людські покоління, англійці, спустошуючи Індію, співали християнські гімни-подяки. В її лоні народились і виросли кращі витвори мистецтва, а розвиток наук дорівнював безбожжю.

 

У будь-якому кліматі розквітало дерево хреста, скрізь воно пус-кало коріння, скрізь давало плоди, з релігією пов’язували народи ра-дощі життя, і найбільш безвихідний смуток знаходив в ній їжу для себе і виправдання.

 

Дослідженням релігії займався і німецький філософ Л. Фейєр-бах. Для Л. Фейєрбаха природа є первинною інстанцією і існує об’єк-тивно. Поза нею не існує нічого, в тому числі і тих вищих істот, які релігійна фантазія ставить понад природою та людиною. Для нього релігія — це дитяча сутність людства. Але дитина свою сутність лю-дини розглядає як щось стороннє. Людина, оскільки вона є дитиною, об’єктивує себе як іншу людину.

 

Філософськи осмислюючи природу бога, Л. Фейєрбах встанов-лює, що бог є об’єктивованою сутністю людини, втіленням її якостей, яка протягом тривалого процесу абстрагування фантастично осмис-лювалася як інший об’єкт, інша, яка стоїть над ним, істота. Бог люди-ни такий, як і її власні думки та прагнення. Про людину ми можемо судити по богу, а про бога — по людині. Природа божественного, за Л. Фейєрбахом, своєрідна сутність людського. Історичний прогрес релігії пов’язаний з тим, що все, що уявлялося більш ранній релігії об’єктивним, тепер здається суб’єктивним, те, що раніше вважалося божественним, тепер вважається людським. Явища дійсності стають об’єктами релігії не через їх адекватне відображення в психіці, а на-впаки: шануються людиною лише настільки, наскільки вони викрив-ляються.

 

Аналіз релігії, здійснений К. Г. Юнгом та Е. Фромом, відбувався на межі філософії та психології. Так, аналітична система К. Г. Юнга розглядає релігійні уявлення як продукти «колективного несвідомо-го», а останнє — як «базовий релігійний феномен». Колективне несві-доме ідентично у всіх людей і утворює тим самим загальну підставу

 

— 305 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

психічного життя кожного, будучи за своєю природою надособистіс-ним. Зміст колективного несвідомого відкривається свідомості лю-дей через архетипи, під якими розуміються форми й образи, колек-тивні за своєю природою, які зустрічаються практично по всій землі як складові елементи міфів і які в той же самий час є автохтонними індивідуальними продуктами несвідомого походження. Вони можуть заявляти про себе у фантазії, в художній творчості, медіумічному трансі, в містичному досвіді; для Юнга як психіатра, не останню роль грає поява архетипів у психічних продуктах патологічного характе-ру. Архетипи знаменують собою зустріч свідомості з несвідомим, що і є початковим релігійним досвідом і створенням вихідного матері-алу для формування міфів, казок, релігійних вчень і символів. Юнг підкреслює спонтанну активність проявів колективного несвідомого. Вони не утворюються індивідами, а примусово занурюються у сві-домість індивіда. Ці вторгнення носять характер нумінозного пере-живання (поняття нумінозного Юнг запозичує в Рудольфа Отто). Нумінозне охоплює людину і ставить її під свій контроль; вона тут, скоріше, жертва, ніж творець нумінозного. Якою б не була його причина, нумінозне виступає як незалежні від волі суб’єкта умови. Відповідно релігія, за Юнгом, — це, в першу чергу, поняття, що озна-чає особливу настанову свідомості, зміненої досвідом нумінозного, в свою чергу, людина релігійна, — це людина, яка бере до уваги і ста-ранно спостерігає певні чинники, які впливають на неї (маються на увазі незалежні від її свідомого наміру чинники психічного життя).

 

У той же час релігія не тільки служить вираженням подібного до-свіду, але і виконує важливу функцію захисту свідомості від цих «ди-намічних чинників» психічного життя, які не підкоряються свідомій волі індивіда і нерідко деструктивно впливають на свідоме Я. Людині притаманний таємний страх перед невідомими небезпеками душі, і тому є численні віронавчання і церемонії, які існують із єдиною ме-тою — захиститися від несподіваного, небезпечного, що приховується в несвідомому. Їхня захисна функція забезпечується тим, що в міфоло-гіях і віровченнях людина зіштовхується не з безпосереднім досвідом,

а з його переробленим матеріалом, тобто має справу не з природними,

 

а з культурними символами. Якщо індивідуальний досвід, в якому ви-никають природні символи, обтяжений випадковими нашаруваннями, ірраціональний і безсистемний, то віровчення являють собою коди-фіковані і догматизовані форми первісного релігійного досвіду. Зміст

 

— 306 —

МОДУЛЬ ІV. ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ ТА ЇЇ ІСТОРИЧНА ГЕНЕЗА

досвіду освячується і звичайно застигає в жорстокій, часто добре роз-робленій структурі. Таким чином, догмат зобов’язаний своїм існуван-ням, з одного боку, так званому безпосередньому досвіду одкровення, а з іншого — співробітництву багатьох розумів, яке не припинялося протягом століть. Культурні символи, «завдяки тисячолітнім зусил-лям людського духу», виявилися покладеними у всеохоплюючу сис-тему думок. Подібні системи складають головні цінності духовної культури людства. До них відносяться не тільки міфології і релігійні віровчення; не в останню чергу К. Г. Юнг відносить до подібних сис-тем культурних символів також ритуали і релігійні організації; тому протестантизм, зокрема, одержує закид у тому, що, зруйнувавши церк-ву і сильно редукувавши обрядність, він залишив своїх прихильників беззахисними перед стихією ірраціонального світу психічного життя.

 

Проте системи релігійних символів покликані не тільки захища-ти індивіда від колективного несвідомого, але й прокладати шляхи до нього. Вони відкривають людині шлях до розуміння божественного й одночасно охороняють від безпосереднього з ним зіткнення. З погляду Юнга, останнє є значно важливішим для сучасної раціональної людини, яка втратила зв’язок з ірраціональними за своєю природою життєвими основами власної душі. У цьому — приваблююча сила релігії. Тому ре-лігія являє собою також відношення до вищих і сильніших за впливом цінностей, будь вони позитивними або негативними. Відношення до них може бути як довільним, так і мимовільним, тобто ви можете свідо-мо прийняти ту цінність, якою ви вже одержимі несвідомо. Наділений у вашій системі найбільшою силою чинник — це і є Бог, оскільки Богом завжди називається, переважаючий всі інші, психологічний чинник.

 

К. Г. Юнг намагається посісти нейтральну позицію в питаннях віри і безвір’я, стверджуючи, що психолога цікавить факт існування і закріплення в культурі певних уявлень, а не проблема відповідності цих уявлень деякій дійсності. Наприклад, говорячи про мотив непо-рочного зачаття, психологія цікавиться винятково фактом наявності такої ідеї; її не займає питання про істинність або хибність цієї ідеї в будь-якому іншому смислі.

 

«Гуманістичний психоаналіз» німецько-американського філосо-фа, соціолога і психолога Е. Фрома (1900–1980) переосмислює сим-воліку несвідомого, акцентуючи увагу на протиріччях людського існування, конфліктних ситуаціях, викликаних соціокультурними чинниками в суспільстві тотальної відчуженості. Поняття релігії

 

— 307 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

отримує широке тлумачення. Неправомірно зводити релігію тільки до тих систем, у центрі яких знаходяться Бог і надприродні сили; крім монотеїстичних існувала й існує низка інших релігій. І світські систе-ми, такі, як сучасний авторитаризм, психологічно необхідно віднести до релігійних. Релігію Фром розуміє як будь-яку систему поглядів і дій, якої дотримується якась група людей і яка надає індивіду сис-тему орієнтації й об’єкт поклоніння. Релігійність вбачається в будь-якому служінні ідеалам, незалежно від того, вклоняється людина ідолам, богам і святим, або вождям, класу, нації і партії, або успіху, багатству і силі. Будь-яка людина є релігійною, а релігія притаманна усім історичним епохам. Однією з різновидів релігії Е. Фром вважає невроз. Він перевертає формулу З. Фрейда, який вважав релігію ко-лективним неврозом, і трактує невроз як особисту форму релігії або, точніше, як регресію до примітивних форм релігії, що знаходиться в конфлікті з офіційно визнаними формами релігійної думки.

 

Е. Фром розрізняє авторитарну і гуманістичну релігії. Автори-тарною релігію робить ідея, відповідно до якої людина повинна ко-ритися зовнішній силі, що панує над нею. Головна чеснота такої ре-лігії — слухняність, головний гріх — непокора. На думку Е. Фрома, підкорення могутній владі являє собою один із засобів, за допомогою якого людина запобігає почуттям самотності та власної обмеженості. Цим актом підкорення вона втрачає свою незалежність і цілісність індивіда, але знаходить почуття безпеки і захищеності завдяки силі, яка вселяє страх і благоговіння та частиною якої вона ніби стає. Гуманістична релігія, навпаки, зосереджена на людині та її здібнос-тях, орієнтуючи індивіда на самостійність і віру у власні сили, на ре-алізацію свого потенціалу; вона підтверджує цінність людської осо-бистості, право людини на щастя і свободу. Релігійне переживання такого роду релігії є переживанням єдності з усім існуючим, засно-ване на родинному ставленні до світу, усвідомленому за допомогою мислення і любові. Гуманістична релігія розвиває здібності любові до ближнього і до самого себе, почуття солідарності з усіма живими іс-тотами. Метою людини в такій релігії є досягнення найбільшої сили,

 

а не найбільшого безсилля, чеснотою — самореалізація, а не покора.

 

Е. Фром вважає, що релігійний досвід не обов’язково пов’язаний з теїзмом, і ідею Бога розглядає як символічну. Проте безбожництво, з його точки зору, не означає безрелігійності, і власну концепцію пси-хоаналізу Е. Фром оголошує «новою теологією».

 

— 308 —

МОДУЛЬ ІV. ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ ТА ЇЇ ІСТОРИЧНА ГЕНЕЗА