Предмет і задачі медичної психології

Медична психологія (від лат. medicus – лікарський, лікувальний) - галузь психології, що сформувалася на стику з медициною, спрямована на вивчення психопрофілактики захворювань, діагностики хвороб і патологічних станів, психокорекційних форм впливу на процес видужання, на рішення різних експертних питань, а також питань соціальної і трудової реабілітації хворих людей, вивчення психологічних особливостей професійної діяльності медичних працівників, взаємовідносин між ними і хворими.

В область дослідження медичної психології входить широкий комплекс психологічних закономірностей, зв’язаних з виникненням і перебігом хвороб, вплив тих чи інших захворювань на психіку людини, забезпеченням оптимальної системи оздоровчих впливів, характером відносин хворої людини з мікросоціальним оточенням. Інтенсивно розвиваються галузі медичної психології, зв’язані з психокорекційною роботою: психогігієна, психофармакологія, психотерапія, психічна реабілітація. Серед найважливіших проблем медичної психології - взаємодія психічних і соматичних (тілесних, фізіологічних) процесів при виникненні і розвитку хвороб, закономірності формування представлення про своє захворювання в хворого, вивчення динаміки усвідомлення хвороби, формування адекватних особистісних установок, зв’язаних з лікуванням, використання компенсаторних і захисних механізмів особистості в терапевтичних цілях, вивчення психологічного впливу лікувальних методів і засобів (медикаментів, процедур, клінічних і апаратурних досліджень, хірургічних втручань і ін.) з метою забезпечення їх максимального позитивного впливу на фізичний і психічний стан пацієнта. Істотне місце серед досліджуваних медичною психологією питань займають психологічні аспекти організації лікувального середовища (стаціонару, санаторію, поліклінік і т.д.), вивчення відносин хворих з родичами, персоналом і одного з одним. У комплексі проблем організації лікувальних заходів особливе значення має вивчення закономірностей психологічного впливу лікаря в ході проведення ним діагностичної, лікувальної, профілактичної роботи, раціональної побудови взаємин учасників лікувального процесу, попередження ятрогеній.

Найважливішою задачею медичної психології є вивчення психіки хворого в різних умовах. Також медична психологія має й прикладні задачі - розробку принципів і методів психологічного дослідження в клініці, а також питання створення і вивчення психологічних методів впливу на психіку людини в лікувальних і профілактичних цілях. Це повинно знаходити висвітлення в діяльності різних ланок системи охорони здоров’я - позалікарняної служби і стаціонарів, санаторно-курортній справі, фармації, при підготовці медичних кадрів усіх рівнів, у дослідницькій роботі вчених, пов’язаної з медичними проблемами, в організації охорони здоров’я, гігієні і санітарії, медицині катастроф і ін. Медична психологія повинна розроблятися в зв’язку із задачами, що ставляться різними медичними дисциплінами.

Предметом вивчення медичної психології є особистість хворої людини в широкому змісті цього слова (різноманітні і глибокі зрушення в психічній діяльності душевнохворих докладно вивчаються спеціальною наукою - психіатрією), медичний працівник, взаємини хворого і медичних працівників на різних етапах їхнього спілкування. При цьому різні суміжні проблеми розглядаються стосовно до основної задачі - наданню максимальної допомоги пацієнту, огородженню його від несприятливих впливів.

У закордонній психології область, що у вітчизняній науці відноситься до медичної психології, найчастіше зветься клінічною психологією. При цьому різні психологічні школи предмет клінічної психології розуміють по-різному. Одні дослідники вважають, що клінічна психологія повинна вивчати психічні розлади при різних захворюваннях, інші стверджують, що клінічні психологи повинні займатися дослідженням особливостей особистості і психологічним консультуванням, треті, ґрунтуючись на біхевіористському підході, уявляють задачею клінічної психології розробку способів усунення ознак дезадаптивної поведінки. У клінічну психологію в США включаються: психотерапія, психодіагностика, консультативна психологія, психогігієна і реабілітація, деякі розділи дефектології, психосоматика. У Польщі медична психологія також розуміється досить широко, у число її задач включаються: діагностика, клініко-відновлювальна діяльність, реабілітація інвалідів, психотерапія, психокорекція, контроль ефективності психокорекції і психотерапії.

Сучасне уявлення у вітчизняній психології зводиться до розуміння клінічної психології як області медичної психології, прикладне значення якої визначається потребами клініки - психіатричної, соматичної і неврологічної, що призвело до формування цілком самостійних розділів клінічної психології: патопсихології, нейропсихології і соматопсихології.

К.К. Платонов розглядав клінічну психологію як частину медичної психології. Клінічна психологія, на його думку, має прикладне значення, відповідаючи потребам клініки: психіатричної, неврологічної, соматичної. У медичну психологію К.К. Платонов включив крім клінічної психології і психогігієну.

Б.Д. Карвасарський вважає, що зміна назви медичної психології на клінічну відбиває процес, що почався в останнє десятиліття - її інтеграції у світову психологію. Клінічна психологія претендує на цілісну наукову і практичну психологічну дисципліну, а медична психологія виступає як збірний образ області і місця застосування психологічної спеціальності. В даний час психологічна дисципліна, що інтегрується в охорону здоров’я Росії, також одержала найменування клінічна психологія.

По спрямованості психологічних досліджень (на виявлення загальних закономірностей або на особливості конкретного хворого) можна виділити загальну і приватну медичну психологію.

Загальна медична психологія вивчає загальні питання і містить у собі наступні розділи: Основні закономірності психології хворої людини (критерії нормальної, тимчасово зміненої і хворобливої психіки), психології лікаря (медичного працівника), психології повсякденного спілкування хворого і лікаря, психологічної атмосфери лікувально-профілактичних установ. Психосоматичний і соматопсихічний взаємовплив. Індивідуальність (темперамент, характер, особистість), еволюцію й етапи її постнатального онтогенезу (включаючи дитинство, отроцтво, юність, зрілість і пізній вік), афективно-вольові процеси. Медичну деонтологію, що включає питання лікарського обов’язку, етики, лікарської таємниці. Психогігієну (психологію медичних порад і консультацій, психологію родини, психогігієну особистості в кризові періоди життя (пубертатний, клімактеричний). Психологію шлюбу і статевого життя. Психогігієнічне навчання, психотренінг взаємин лікаря і хворого. Загальну психотерапію.

Приватна медична психологія вивчає конкретного хворого, а саме: особливості психічних процесів у психічно хворих; психіку хворих на етапах підготовки, виконання хірургічних втручань і в післяопераційний період; особливості психіки хворих, що страждають різними захворюваннями (серцево-судинними, інфекційними, онкологічними, гінекологічними, шкірними і т.д.); психіку хворих з дефектами органів і систем (сліпота, глухота і т.п.); особливості психіки хворих при проведенні трудової, військової і судової експертизи; психіку хворих алкоголізмом і наркоманією; приватну психотерапію.

Українськими вченими виділяються 4 основні частини медичної психології.

1) Загальна психологія – вивчає психічні функції людини; біоритми її психічної активності; психічний та психосексуальний розвиток; особистість і здоров’я; свідоме та несвідоме у нормі; психічне здоров’я; психологію статевих відмінностей; вікову психологію; міжособистісні відносини (мікро- і макрогрупи); сім’ю та її функціонування (здоров’я сім’ї); адаптацію, психогігієну;

2) Клінічна психологія. Її розділи: загальна та окрема психопатологія, що включає семіологію і синдромологію; патопсихологія, що вивчає психологічні механізми порушень психічної діяльності; нейропсихологія, що вивчає морфофункціональні кореляти порушень психічної діяльності; психоідентифікація (в позахворобливій сфері) і психодіагностика (у сфері хворобливих змін психіки) за допомогою експериментально-психологічних методик;

3) Психокорекція — корекція за допомогою психотехнік нехворобливих змін психічної сфери;

4) Медична етика і деонтологія.

Також, зарубіжними вченими виділяється спеціальна психологія, яка вивчає людей з відхиленнями від нормального психічного розвитку, що пов’язане з вродженими чи придбаними дефектами формування нервової системи.