Акцентуації особистості. Типологія та класифікації акцентуацій, особистості по К. Леонгарду, М.С. Лічко

Поняття "акцентуація" уперше ввів німецький психіатр і психолог, професор неврологічної клініки Берлінського університету Карл Леонгард. Їм же розроблена й описана класифікація акцентуацій особистості.

У роботах К. Леонгарда використовується як сполучення "акцентуйована особистість", так і "акцентуйовані риси характеру" К. Леонгард замінив термін "психопат" на термін "акцентуйована особистість". Акцентуація характеру, по Леонгарду, це щось проміжне між психопатією і нормою. На його думку акцентуйовані особистості – це не хворі люди, це здорові індивіди зі своїми індивідуальними особливостями. На питання, де ж границі, що відокремлюють акцентуантів, з одного боку, від психопатів, а з іншого боку – від неакцентуантів, К. Леонгард не дає чіткої відповіді.

Акцентуйовані характери залежать не від природно-біологічних властивостей, а від факторів зовнішнього середовища, що накладають відбиток на спосіб життя даної людини.

Акцентуація завжди в загальному припускає посилення ступеня визначеної риси. Ця риса особистості, таким чином, стає акцентуйованою. Акцентуйовані риси далеко не так численні, що як варіюють індивідуальні. Акцентуація – це, по суті, ті ж індивідуальні риси, але маючи тенденцію до переходу в патологічний стан. При більшій виразності вони накладають відбиток на особистість, як таку і, нарешті, можуть здобувати патологічний характер, руйнуючи структуру особистості.

Німецький вчений К. Леонгард виділив 12 типів акцентуацій характеру. Його класифікація базується на оцінці стилю спілкування людини з оточуючими. Типи акцентуацій характеру поділяються К. Леонгардом на дві групи за принципом акцентуації рис або характеру, або темпераменту.

До акцентуації рис характеру К. Леонгард відносить демонстративний, педантичний, застряглий та збудливий типи.

Демонстративний тип. Для осіб цього типу акцентуації є характерними схильність до «витіснення» зі свідомості тих оцінок, які є неприємними для образу «Я»; прагнення за будь-яку ціну завжди бути в центрі уваги; завищена самооцінка, намагання приймати «бажане за дійсне».

Педантичний тип. Цьому типу акцентуації притаманні інертність психічних процесів, схильність «загрузати» в дрібницях, наявність проблеми складності прийняття рішення. В спілкуванні люди цього типу приваблюють рівним настроєм, надійністю в справах, сумлінністю та охайністю.

Застряглий тип. Основна риса цього типу акцентуації - значна стійкість афекту, «злопам’ятність», прагнення і в головному і в дрібницях відстоювати свою точку зору, не враховуючи позицію групи.

Збудливий тип. Для таких осіб є характерною схильність до «вибуху» емоцій, як засобу періодичної розрядки нервової системи.

До акцентуацій рис темпераменту відносяться гіпертимний, дистимічний, тривожний, циклоїдний, екзальтований, екстравертований та інтравертований типи.

Гіпертимний тип. Людям цього типу притаманні високий рівень оптимізму, а також жадоба діяльності при можливій схильності до поверхових висновків.

Дистимічний тип. Для цього типу акцентуації є характерною песимістична спрямованість особистості, фіксація на похмурих сторонах життя.

Тривожний тип. Головна риса - високий рівень тривожності, сильно розвинений «комплекс неповноцінності» - як підтвердження заниженої самооцінки.

Циклотимічний тип. Провідна ознака - схильність до невмотивованих різких змін настрою протягом короткого часового інтервалу: від підвищено-оптимістичного до знижено-песимістичного і навпаки.

Екзальтований тип. Для носіїв цього типу акцентуації є характерним великий діапазон емоційних станів, вони захоплюються чимось радісним і так само легко впадають у відчай.

Емотивний тип. Це чутливі та вразливі люди, що відзначаються глибиною переживань у галузі тонких емоцій.

Екстравертований тип. Люди цього типу відкриті до всякої інформації, готові вислухати і надати допомогу кожному, хто до них звертається, здатні до конформізму. їм притаманні високий рівень товариськості, балакучості, поступливість, ретельність.

Інтравертований тип. Для таких осіб є характерними низька контактність, замкненість, відірваність від реальності, схильність до філософствування. Вони орієнтовані на свій внутрішній світ, на свою оцінку предмета або події, а не на предмет як такий.

Зазначені типи акцентуацій проявляються не завжди. Оскільки структура характеру є динамічною і змінюється протягом життя людини, акцентуації характеру можуть бути зменшені в процесі виховання, самовиховання або психокорекції. Людині слід знати свої характерологічні особливості й удосконалювати їх у разі необхідності.

У нашій країні одержала поширення інша класифікація акцентуацій, що була запропонована відомим дитячим психіатром професором А. Е. Лічко. Він вважав, що акцентуації характеру мають подібність із психопатіями. Головна їхня відмінність від психопатій полягає у відсутності ознаки соціальної дезадаптації. Вони не є основними чинниками патологічного формування особистості, але можуть стати одним з факторів у розвитку прикордонних станів.

На думку А. Е. Лічко акцентуацію можна визначити як дисгармонічність розвитку характеру, гіпертрофовану виразність окремих його рис, що обумовлює підвищену уразливість особистості у відношенні визначеного роду впливів і утрудняє її адаптацію в деяких специфічних ситуаціях.

При цьому важливо відзначити, що виборча уразливість у відношенні визначеного роду впливів, що має місце при тій чи іншій акцентуації, може сполучатися з гарною чи навіть підвищеною стійкістю до інших впливів. Точно так само, утруднення з адаптацією особистості в деяких специфічних ситуаціях (сполучених з даною акцентуацією) може сполучатися з гарними чи навіть підвищеними здібностями до соціальної адаптації в інших ситуаціях. При цьому ці “інші” ситуації самі по собі можуть бути об’єктивно і більш складними, але не сполученими з даною акцентуацією.

Всі акцентуації Лічко розглядаються як тимчасові зміни характеру, що згладжуються при подоросленні. У той же час багато хто з них переходять у психічні чи захворювання ж зберігаються на все життя.

Акцентуації являють собою хоча і крайні, але варіанти норми. Тому "акцентуація характеру" не може бути психіатричним діагнозом.

По дослідженнях А. Е. Лічко патохарактерологічні реакції, що виступають на тлі акцентуацій, як правило, майже 80% з них з віком згладжуються, зм’якшуються і можна спостерігати задовільну соціальну адаптацію. Буде прогноз гарний чи поганий залежить від ступеня і виду акцентуацій – схована вона чи явна, а також від соціальних умов.

Явна акцентуація – цей ступінь відноситься до крайніх варіантів норми. Однак виразність рис визначеного типу звичайно не перешкоджає соціальної адаптації. Займане положення, як правило, відповідає здібностям і можливостям. З віком особливості характеру або залишаються досить вираженими, але компенсуються і не заважають адаптації, або настільки згладжуються, що явна акцентуація переходить у сховану.

Схована акцентуація – цей ступінь відноситься не до крайніх, а до звичайних варіантів норми. У повсякденних, звичних умовах риси якого, або типу характеру виражені чи слабко не виявляються зовсім. Навіть при тривалому спостереженні, при різнобічних контактах і детальному знайомстві важко буває скласти уявлення про визначений тип. Однак, риси цього типу можуть зненацька і яскраво проявитися під впливом тих ситуацій і психічних травм, що адресовані до місця найменшого опору.

Найбільш сприятливий прогноз спостерігається при гіпертимічній акцентуації, найгірший прогноз – при явній хитливій акцентуації.

Розрізняють кілька видів щодо стійких змін:

- перехід явної акцентуації в сховану, коли з віком акцентуйовані риси чи стираються компенсуються, тобто заміняються іншими і тільки під впливом деяких факторів, адресованих уразливому місцеві, риси цього типу вже схованого, замаскованого, раптом проявляться зненацька, раптово в повній силі;

- формування на ґрунті акцентуацій психопатичних розвитків, роль грає середовище й у результаті може спостерігатися дохворобливий стан, а іноді і захворювання;

- трансформація видів акцентуацій характеру, приєднання до основного типу близьких, сумісних з цим типом інших акцентуацій.

У деяких випадках, риси знову придбаних акцентуацій можуть навіть домінувати над основний, іноді риси однієї акцентуації можуть “витиснути”, “заслонити” риси інших акцентуацій.

Однієї з розповсюджених практичних помилок є трактування акцентуації як установленої патології. Однак це не так. У роботах К. Леонгарда спеціально підкреслювалося, що акцентуйовані люди не є ненормальними. У противному випадку нормою варто було б вважати тільки середню посередність, а будь-яке відхилення від її розглядати як патологію. К. Леонгард навіть думав, що людина без натяку на акцентуацію, звичайно, не схильний розвиватися в несприятливу сторону, але настільки ж малоймовірно, що він як-небудь відрізняється в позитивну сторону. Акцентуйованим особистостям, навпроти, властива готовність до особливого, тобто як до соціально позитивного, так і соціально негативному розвитку. Узагальнюючи все сказане, мабуть, можна укласти, що акцентуація є не патологією, а крайнім варіантом норми.

Сполучення різних типів акцентуацій і психопатичних і невротичних тенденцій може приводити до різних кінцевих станів. Наприклад, сполучення акцентуйованих і психопатичних особистісних рис, у тій чи іншій людині не підсилює чи акцентуацію психопатію, навпроти воно веде до вирівнювання характеру, тобто до норми.

Одна з класифікацій належить відомому вітчизняному психіатру М.С. Лічко. Ця класифікація побудована на основі спостережень за підлітками. Більш пізні класифікації характерів будувалися в основному на описах цих акцентуацій.

Акцентуація характеру, по Лічко, - це надмірне посилення окремих рис характеру, при якому спостерігаються не вихідні за межі норми відхилення в психології і поводженні людини, що граничать з патологією. Такі акцентуації як тимчасові стани психіки найчастіше спостерігаються в підлітковому і ранньому юнацькому віці. Пояснює цей факт автор класифікації так: “При дії психогенних факторів, що адресуються до “місця найменшого опору” можуть наставати тимчасові порушення адаптації, відхилення в поведінці”

Гіпертимний тип. Підлітки, що відносяться до гіпертимного типу, з дитинства відрізняються великою галасливістю, товариськістю, надмірною самостійністю, навіть сміливістю, схильністю до бешкетництва. У них немає ні сором’язливості, ні боязкості перед незнайомцями, але зате бракує почуття дистанції у відношенні до дорослого. В іграх люблять командувати однолітками. Вихователі скаржаться на їхню невгамовність. У школі, незважаючи на гарні здібності, живий розум, уміння схоплювати усі на лету, учаться нерівно через непосидючість, відволікання, недисциплінованість. У підлітковому віці головна риса - майже завжди гарний, навіть трохи піднятий настрій. Воно сполучається з гарним же самопочуттям, нерідко квітучим зовнішнім виглядом, високим життєвим тонусом, активністю й енергією, що бризкає, завжди прекрасним апетитом і міцним освіжаючим сном. Лише зрідка сонячний настрій затьмарюється спалахами роздратування і гніву, викликаними протидією навколишніх, їхнім прагненням придушити занадто бурхливу енергію, підкорити своїй волі. Реакція емансипації сильно позначається на поводженні: такі підлітки рано виявляють самостійність і незалежність. З дорослими – родителями і педагогами – у них нерідко виникають конфлікти. Украй бурхливо реагують на повсякденну опіку, наставляння і моралі; погано переносять тверду дисципліну і строго регламентований режим. Але в незвичайних ситуаціях не губляться, виявляють спритність, уміють хитрувати. До правил і законів представники цього типу відносяться легковажно, можуть непомітно для себе прогледіти грань між що допускається і забороненим.

Вони завжди тягнуться в компанію, тяготяться і погано переносять самітність, серед однолітків прагнуть до лідерства, при цьому не до формального, а до фактичної ролі ватажка. При товариськості у виборі знайомств нерозбірливі і легко можуть виявитися в сумнівній компанії. Люблять ризик і авантюри.

Характерно гарне почуття нового. Нові люди, місця, предмети жваво залучають. Легко надихаючи, такі підлітки часто не доводять почате до кінця, безперестану змінюють “хобі”; погано справляються з роботою, що вимагає великої посидючості, старанності, кропіткої праці; акуратністю не відрізняються ні у виконанні обіцянок, ні в грошових справах, легко залазять у борги, люблять шикувати, хвалитися; схильні бачити своє майбутнє в райдужних фарбах. Невдачі можуть викликати бурхливу реакцію, але нездатні надовго вибити з колії. Відхідливі, швидко миряться і навіть дружать з тими, з ким раніш сварилися.

Статеве почуття нерідке пробуджується рано і буває сильним. Тому можлива раннє сексуальне життя. Однак підліткова сексуальна девіантність буває скороминущою, схильності до фіксації тут не виявляється.

Свої здібності і можливості звичайно переоцінюють. Хоча більшість особливостей свого характеру гіпертимні підлітки добре знають і не ховають, однак звичайно намагаються виставити себе більш конформними, чим є насправді.

Гіпертимний тип зустрічається, як правило, у виді явної акцентуації. На її тлі можуть виникати гострі афективні реакції і ситуативно обумовлені патологічні порушення поводження (рання алкоголізація, токсикоманічна поведінка, емансипаційні втечі і т.п.). Гіпертимна акцентуація може бути також ґрунтом для психопатичних розвитків по гіпертимно-неврівноваженному і гіпертимно-істероїдному типах. Під впливом повторних черепно-мозкових травм може сформуватися гіпертимно-експлозивний тип психопатії. Гіпертимний тип акцентуації зустрічається як нерідке преморбідне тло при маніакально-депресивному і шизоафективному психозах.

Циклоїдний тип. У дитинстві не відрізняються від чи однолітків роблять враження гіпертимних осіб. З настанням пубертатного періоду може виникнути перша субдепресивна фаза. Надалі ці фази чергуються з фазами підйому і з періодами рівного настрою. Тривалість фаз міняється — спочатку дні, потім 1—2 тижня, з віком вони можуть чи подовжуватися, навпаки, згладжуватися.

У субдепресивній фазі відзначаються млявість, занепад сил, усі валиться з рук. Що раніш давалося легко і просто, тепер вимагає великих зусиль. Сутужніше стає учитися. Суспільство оточуючих людей починає обтяжувати, пригоди і ризик втрачають привабливість. Підлітки в ці дні стають млявими домосідами. Дрібні неприємності і невдачі, нерідкі в цей період через падіння працездатності, переживаються важко. Хоча на зауваження і докори часто відповідають роздратуванням, брутальністю, але в глибині душі впадають у ще більшу зневіру. Більше скаржаться на нудьгу. Однак, якщо в ці дні випадають серйозні чи дорікання великі невдачі, особливо якщо вони принижують самолюбство, легко можуть виникнути думки про власну безвільність, неповноцінність, нікчемність і бути спровоковані гострі афективні реакції із суїцидальними спробами.

Апетит знижується. Навіть улюблені страви не доставляють колишнього задоволення. Безсоння в підлітків звичайно не буває. Іноді скаржаться на те, що стало важко заснути і майже завжди на млявість і розбитість по ранках.

У період підйому циклоїдні підлітки виглядають як гіпертимні. Упадають в око не властиві їм звичайно ризиковані жарти над старшими і бажання скрізь і усюди гострити.

Самооцінка формується поступово, у міру нагромадження досвіду “гарних” і “поганих” періодів. При недоліку такого досвіду вона може бути дуже неточної.

Лабільні циклоїди являють собою форму акцентуації, проміжну між типовими циклоїдами і лабільними підлітками. Фази тут дуже короткі — один — два дні. У “погані” дні дурний настрій звичайно не сполучається з занепадом сил, чи незадовільним самопочуттям. У межах одного періоду можливі короткі зміни настрою, викликані відповідними подіями чи звістками. Але на відміну від описуваного далі лабільного типу акцентуації немає надмірної емоційної реактивності, постійної готовності настрою круто мінятися від незначних причин.

Циклоїдної психопатії не існує. При різко вираженої циклоїдності виникає циклотимія, що правомірно розглядати як легку форму маніакально-депресивного психозу. Сама циклоїдна акцентуація може бути тлом для розвитку як цього, так і шизоафективного психозів.

Лабільний тип. У дитинстві не відрізняються від чи однолітків виявляють схильність до невротичних реакцій. Головна риса в підлітковому віці — крайня лабільність настрою, що міняється занадто часто і надмірно різко від незначних і навіть непомітних для навколишніх приводів. Кимсь неповажно сказане слово, непривітний погляд випадкового співрозмовника здатні раптом занурити в похмурий настрій без яких-небудь серйозних неприємностей і невдач. І навпаки, цікава бесіда, скороминущий комплімент, від когось почуті привабливі, але мало реальні перспективи здатні уселити веселість і життєрадісність і навіть відвернути від дійсних неприємностей, поки ті чим-небудь не нагадають про себе. Під час відвертих і хвилюючих бесід можна бачити то готові навернутися на очі сльози, то радісну посмішку.

Від настрою в даний момент залежить усі: і самопочуття, і сон, і апетит, і працездатність, і товариськість. Відповідно настрою і майбутнє - то розцвічується райдужними фарбами, то представляється сумовитим і безнадійної, і минуле з’являється то як ланцюг приємних спогадів, то суцільно складається з невдач і несправедливостей. Повсякденне оточення то здається милим і цікавим, то потворним і нудним.

Таких підлітків відрізняють глибокі почуття, щира прихильність до тих, від кого вони бачать любов, турботу й увагу. Прихильності зберігаються, незважаючи на легкість і частоту скороминущих сварок. Утрати переносяться важко. Не менш властива і віддана дружба. Воліють дружити з тим, хто в хвилини смутку і невдоволення здатний утішити, відвернути, при нападках — захистити, а в хвилини підйому розділити радість і веселощі, задовольнити потреба в співпереживанні. Люблять компанії, зміну обстановки, але на відміну від гіпертимних підлітків шукають у них не поле діяльності, а тільки нові враження. Чуйність до всякого роду знакам уваги, подяки, похвалам і заохоченням, що доставляють щиру радість, не сполучається ні з зарозумілістю, ні з зарозумілістю.

Тяга до групування з однолітками цілком залежить від настрою. У гарні хвилини шукають компанії, у погані уникають спілкування. У групі однолітків на роль ватажка не претендують, охоче задовольняючи положенням опікуваного й улюбленця, що захищається іншими, і мазуна. Хобі обмежуються інформативно-комунікативним типом, іноді художньою самодіяльністю, так ще деякими домашніми тваринами (особливо приваблива власний собака, що служить громовідводом для емоцій при перепадах настрою).

Своєрідна виборча інтуїція дозволяє таким підліткам відразу почувати, як до них відносяться навколишні, при першому контакті визначаючи, хто до них розташований, хто байдужний, а в кому таїться хоч крапля чи недоброзичливості ворожості. Відповідне відношення виникає негайно і без спроб його приховати.

Самооцінка відрізняється щирістю й умінням правильно відзначити риси свого характеру.

“Слабкою ланкою” даного типу є відкидання з боку емоційно значимих облич, утрата близьких, розлука з ними.

Акцентуація, по лабільному типі часто сполучається з гармонічним психофізичним інфантилізмом, а також з вегетативною лабільністю і схильністю до алергійних захворювань. Цей тип акцентуації служить ґрунтом для гострих афективних реакцій, неврозів, особливо неврастенії, реактивній депресії і для психопатичних розвитків.

Астеноневротичний тип. З дитинства нерідко виявляються ознаки невропатії: поганий сон і апетит, примхливість, лякливість, плаксивість, іноді нічні страхи, нічний енурез, заїкуватість і т.п. В інших випадках дитинство проходить благополучно, і перші ознаки астеноневротичної акцентуації виникають тільки в підлітковому віці.

Головними рисами є стомлюваність, дратівливість, помисливість і примхливість. Стомлюваність особливо виявляється при розумових чи заняттях при фізичних і емоційних напругах, наприклад, в обстановці змагань. Дратівливість веде до раптових афективних спалахів, що виникають нерідко по незначному приводі. Роздратування, виливається найчастіше на випадково потрапили під руку, легко змінюється каяттям і сльозами. Такі підлітки уважно прислухаються до найменших тілесних відчуттів, охоче лікуються, укладаються в постіль, піддаються лікарським обстеженням.

Підліткові порушення поводження типу алкоголізації цьому типу не властиві. До однолітків тягнуться, шукають компанії, але швидко від її утомлюються і віддають перевагу чи самітності спілкування з близьким другом. Самооцінка звичайно насамперед відбиває турботу про здоров’я.

Цей тип акцентуації є ґрунтом для розвитку неврастенії, гострих афективних реакцій, реактивних депресій, іпохондричних розвитків. Зриви часто виникають тоді, коли підліток усвідомлює нереальність надій і бажань. Важкі хвороби в близьких і знайомих підсилюють іпохондричність.

Сенситивний тип. З дитинства полохливі і боязкі. Часто страшаться темряви, цураються тварин, бояться залишитися одні, бути замкненими вдома. Цураються жвавих і гучних однолітків. Не люблять рухливих ігор і бешкетництва. Боязкі і соромливі серед сторонніх і в незвичайній обстановці. Несхильні до легкого спілкування з незнайомими. Усе це може залишати помилкове враження про замкнутість і відгородженість від навколишнього. Насправді такі діти досить товариські з тими, до кого звикли. Грати часто люблять з малятами, почуваючи себе з ними впевненіше і спокійніше. До рідним і близьким бувають прив’язані, навіть при холодному і суворому звертанні з ними. Відрізняються слухняністю. Мають репутацію “домашніх дітей”. Школа їх лякає шумом, метушнею і бійками на змінах. Учаться звичайно старанно. Страшаться всякого роду контрольних, перевірок, іспитів. Нерідко соромляться відповідати в дошки. Звикаючи до нового класу і навіть страждаючи від переслідувань з боку деяких однокласників; украй неохоче переходять в іншій.

Початок пубертатного періоду звичайно проходить без особливих ускладнень. Труднощі починаються в старшому підлітковому віці, з моменту вступу в самостійне життя. Тоді виступають дві головні риси цього типу: надмірна вразливість і почуття власної неповноцінності. У собі бачать безліч недоліків, особливо в області морально-етичних і вольових якостей. До рідного зберігається дитяча прихильність. Опіці близьких охоче підкоряються. Докори і покарання з їх боку викликають сльози і розпач. Рано формується почуття довге, відповідальності, надмірні моральні вимоги до себе і навколишнім.

Вираженої буває реакція гіперкомпенсації. Шукають твердження себе не там, де можуть розкритися їхньої здатності, а саме в тій області, де почувають свою слабість. Боязкі і соромливі натягають на себе личину веселості, розв’язності, навіть зарозумілості, але в несподіваній ситуації швидко пасують. При довірчому контакті за маскою “нема різниці” відкривається життя, повне самобичувань, тонка чутливість і непомірно високі вимоги до самого себе. Неждане співчуття може перемінити браваду на бурхливо заюшили сльози.

Від однолітків не відгороджуються, прагнуть до них, але у виборі друзів розбірливі, а в дружбі прихилисті. Близького друга цінять вище гучної компанії. Захоплення сенситивних підлітків бувають двоякого роду. Одні носять інтелектуально-естетичний характер (мистецтво, музика, малювання, домашні квіти, співочі птахи, і т.п.), причому задоволення доставляє сам процес цих занять; до особливо високих результатів зовсім не прагнуть, навіть свої реальні успіхи оцінюють дуже скромно. Інший рід захоплень обумовлений реакцією гіперкомпенсації. Тут важливий результат, що досягається, і визнання з боку. Хлопчики намагаються перебороти “слабовілля” заняттями силовими видами спорту (боротьба, атлетична гімнастика і т.п.), а боязкість і сором’язливість намагаються побороти, спрямовуючи на суспільні посади, де звичайно ретельно виконують формальну частину дорученої функції, залишаючи фактичне лідерство іншим.

У силу гіперкомпенсації визнання в любові можуть бути настільки рішучими і несподіваними, що лякають і відштовхують. Відкинута любов затверджує в думках про свою неповноцінність. Можуть виникнути суїцидальні наміри.

Сенситивні юнаки звичайно не курять. В алкогольному сп’янінні замість ейфорії нерідко можна спостерігати депресивні переживання.

Самооцінка відрізняється високим рівнем об’єктивності. Брехати і прикидатися не люблять і не вміють. Краще відмовляться відповідати, ніж скажуть неправду.

Ударом по “слабкій ланці” звичайно виявляється ситуація, де підліток стає об’єктом недоброзичливої уваги навколишніх, чи глузувань підозр у непорядних учинках, коли на репутацію падає тінь, чи коли підліток піддається несправедливим обвинуваченням.

Сенситивна акцентуація служить ґрунтом для гострих афективних реакцій інтрапунітивного типу, фобічного неврозу, реактивних депресій, ендореактивних психозів. Вочевидь, сенситивна акцентуація сполучена з більш високим ризиком захворювання прогредієнтною шизофренією.

Психастенічний тип. У дитинстві, поряд з деякою боязкістю і лякливістю, рано виявляється моторна незручність, схильність, до розсудливості і не за віком “інтелектуальні” інтереси. Іноді вже в дитячому віці починаються фобії, тобто острах незнайомих людей і нових предметів, темряви, страх виявитися за замкненими дверима.

Критичним періодом, коли психастенічні риси починають розкриватися у всій повноті, звичайно бувають перші класи школи, коли безтурботне дитинство змінюється першими вимогами до почуття відповідальності. Необхідність відповідати за себе й особливо за інші представляє один із самих чуттєвих ударів для психастенічної натури.

У пубертатному періоді різких загострень психастенії звичайно не буває. Декомпенсації можуть наставати в моменти пред’явлення високих вимог до почуття відповідальності (наприклад, під час іспитів).

Головними рисами психастенічного типу є нерішучість, схильність до всякого роду міркуванням, тривожна помисливість у виді побоювань за майбутнє — своє і своя близьких, любов до самоаналізу, самокопанню і легкість виникнення нав’язливих страхів, побоювань, дій, ритуалів, представлень, думок. Побоювання адресуються до можливого, навіть до малоймовірного, у майбутньому: як би не сталося будь-чого жахливого і непоправного з ними самими чи з тими близькими, до яких вони виявляють надзвичайно сильну прихильність. Негоди, що вже сталися, лякають їх набагато менше. Хлопчикам буває особливо властива тривога за матір: як би вона не занедужала і не вмерла, не потрапила б під транспорт і т.п. Якщо мати спізнюється, десь без попередження затрималася, такий підліток не знаходить собі місця.

Захистом від постійної тривоги за майбутнє стають вигадані прикмети і ритуали. Наприклад, виходячи з будинку, переступати поріг тільки лівою ногою, на контрольні й іспити надягати ту саму “щасливу” сорочку і т.п. Іншим захистом є спеціально вироблені педантизм і формалізм, що харчуються думкою, що якщо усі заздалегідь передбачити і не ухилятися від наміченого плану, то нічого поганого не станеться.

Нерішучість особливо виявляється в довгих і болісних коливаннях, коли треба зробити самостійний вибір. Однак вже прийняте рішення повинне бути негайно виконано, при цьому раптом виявляється разюча нетерплячість. У психастенічних підлітків приходиться бачити реакцію гіперкомпенсації у відношенні своєї нерішучості і непевності. Вона виявляється несподіваними самовпевненими і безапеляційними висловленнями, перебільшеною рішучістю і передчасними діями у моменти, коли саме потрібно обачність і обережність. Невдачі, що осягають при цьому, ще більш підсилюють нерішучість і сумніви.

Фізичний розвиток звичайно залишає бажати кращого. Усі ручні навички і заняття спортом даються погано. Виключення складають лише ті види спорту, при заняттях якими навантаження падає на ноги (біг, стрибки, лижі, велосипед). У цих видах іноді досягаються кращі результати.

Підліткова реакція емансипації виражена слабко і нерідко заміщена патологічною прихильністю, до кого-небудь із близьких. Тяга до однолітків виявляється в боязких формах. Захоплення, як правило, обмежуються інтелектуально-естетичними хобі. Сексуальний розвиток найчастіше випереджає загальний фізичний. Підліткові порушення поведінки (делінквентність, втечі з будинку, алкоголізація) психастенікам не властиві.

Самооцінка, незважаючи на схильність до самоаналізу, далеко не завжди відрізняється правильністю і повнотою. Часто виділяється схильність знаходити в себе риси самих різних типів, у тому числі зовсім не властиві, наприклад, істеричні.

Психастенічна акцентуація служить благодатним ґрунтом для розвитку обсесивного неврозу. Виховання в умовах “підвищеної моральної відповідальності”, коли дорослі перекладають на дитячі плечі турботи по відходу і нагляду за чи малятами безпомічними членами родини, різко підсилює психастенічні риси. “Підвищена відповідальність” може бути зв’язана з занадто великою надією батьків на видатні успіхи дитини і підлітка в навчанні, заняттях музикою і т.п. Схильний до психастенії підліток чуйно уловлює ці високі батьківські експектації і боїться їх не виправдати, щоб не утратити всієї повноти батьківської любові. Виховання по типу домінуючої гіперпротекції, що сполучається з постійними і надмірними закликами до почуття відповідальності, передбачливості, із залякуванням можливими неприємностями і негодами також може привести до психопатичного розвитку психастенічного типу.

Шизоїдний тип. З перших років такі діти люблять грати одні. Вони мало тягнуться до однолітків, уникають метушні і гучних забав, віддають перевагу суспільству дорослих, подовгу мовчачи слухаючи їхньої бесіди між собою. До цього може додаватися якась недитяча стриманість і навіть холодність.

У підлітковому віці всі риси шизоїдного типу вкрай загострюються. Насамперед упадають в око замкнутість і відгородженість. Іноді духовна самітність мала обтяжує підлітка, що живе своїми, незвичайними для інших, інтересами і захопленнями. Частіше ж нездатність установлювати контакти важко переживається. Невдалі спроби знайти собі друга по душі, мимозоподібна чутливість у моменти таких пошуків, швидка виснажливість у контакті (“не знаю про що ще говорити”) спонукають до ще більшого відходу в себе.

Замкнутість сполучається з недоліком інтуїції - невмінням догадатися про несказанний іншими вголос, угадати їхнього бажання, відчути чужі переживання, неприязне відношення до себе чи, навпаки, симпатію і розташування, уловити момент, коли не слід нав’язувати своя присутність. До недоліку інтуїції примикає недолік співпереживання — невміння відгукнутися на радість чи сум іншого, зрозуміти образу, відгукнутися на чуже занепокоєння і хвилювання. Слабість інтуїції і співпереживання створює враження холодності і черствості. Деякі вчинки можуть показатися жорстокими, але вони зв’язані з нездатністю відчути страждання інших, а не з бажанням одержати садистську насолоду.

Внутрішній світ майже завжди закритий для сторонніх і найчастіше буває заповнений фантазіями і захопленнями. Шизоїдні підлітки можуть розкриватися зненацька і звичайно перед людиною малознайомим, і навіть випадковим, але чимось імпонуючим їхньому примхливому вибору. У той же час їхні внутрішні переживання можуть назавжди залишатися схованими від близьких чи від тих, кого вони знають багато років.

Неприступність внутрішнього світу і стриманість у прояві почуттів роблять несподіваними і незрозумілими для навколишніх багато вчинків, тому що весь хід попередніх переживань і мотивів залишається схованим. Дивацтва бувають несподівані, але не служать езопової мети залучити до себе увага.

Підліткова реакція емансипації звичайно виявляється дуже своєрідно. Шизоїдний підліток може терпіти дріб’язкову опіку в побуті і навіть не зауважувати її, підкорятися встановленому розпорядку і режиму, але готовий реагувати бурхливим протестом на найменшу спробу вторгнутися без дозволу у світ його інтересів, захоплень і фантазій. Однак реакція емансипації легко може обертатися соціальною неконформністю - обуренням із приводу існуючих правил і порядків, глузуваннями над розповсюдженими ідеалами, інтересами і духовними цінностями, злостивістю з приводу “відсутності волі”. Подібні судження можуть подовгу потай виношуватися і неждано для усіх реалізуватися в рішучих чи діях публічних виступах. Прямолінійна критика інших у таких випадках здійснюється без обліку її наслідків для себе.

Реакція групування з однолітками зовні виражена слабко. Замкнутість утрудняє контакти, а непіддатливість загальному впливу не дозволяє цілком злитися з групою. Іноді шизоїдні підлітки піддаються глузуванням і переслідуванням однолітків, іноді ж, завдяки холодній стриманості і несподіваному умінню постояти за себе, уселяють повагу і змушують дотримувати дистанції. Але успіх серед однолітків може бути предметом таємних фантазій шизоїдного підлітка.

Захоплення нерідко відрізняються незвичайністю, силою і сталістю. Частіше зустрічаються інтелектуально-естетичні хобі. Захоплення нерідко таять від інших, боячись нерозуміння і глузувань. Поділяються ними, якщо зустрічають інтерес, але ніколи не виставляють напоказ. У спорті віддають перевагу індивідуальним заняттям, але не колективним іграм. Місце захоплень можуть займати самотні багатогодинні прогулянки. Деяким шизоїдам добре даються тонкі ручні навички: гра на музичних інструментах, усілякі вироби.

Сексуальна активність для навколишніх звичайно залишається непоміченою. Однак зовнішня “асексуальність”, презирство до статевого життя можуть сполучатися з завзятим онанізмом і яскравими еротичними фантазіями. Болісно чуттєві в компаніях, не здатні на флірт і залицяння, що не вміють домогтися сексуальної близькості в ситуації, де вона можлива, шизоїдні підлітки можуть раптово для інших виявляти сексуальну активність у самих грубих і навіть збочених формах: вступати в зв’язок з випадковими зустрічними, онанірувати під чужими вікнами, ексгібіционірувати перед малятами, годинами сторожувати, щоб підглянути чиїсь оголені геніталії і т.п. Подібна сексуальна активність і сексуальні фантазії глибоко таяться. Навіть коли подібні дії виявлені, намагаються не розкривати мотивів і переживань.

Алкоголізація зустрічається рідко. Сп’яніння звичайне не супроводжується ейфорією. Домовленостям і питній атмосфері компаній легко протистоять. Однак у деяких невеликі дози міцних напоїв полегшують установлення контактів і усувають почуття неприродності під час спілкування. Тоді алкоголь може регулярно використовуватися в якості своєрідного “комунікативного допінгу". Може виникнути незвичайна психічна залежність, відмінна від відомої психічної залежності в алкоголіків. У зазначених випадках прийом алкогольного допінгу підлітком стає необхідним ритуалом перед змушеними активними спілкуваннями. З тією же метою легко можуть бути початі прийоми наркотиків. Небезпека токсикоманічної поведінки в шизоїдів більше, ніж алкоголізації.

Делинквентна поведінка зустрічається нечасто. Групові правопорушення не властиві. Однак злочини можуть відбуватися “в ім’я групи”, щоб група “визнала своїм”. Поодинці відбуваються і сексуальні правопорушення.

Самооцінка шизоїдів відрізняється вибірковістю. Добре усвідомлюють свою замкнутість, труднощі контактів, нерозумінні навколишніх. Протиріччя ж у своїй поведінці не помічаються чи їм не приділяється значення. Люблять підкреслювати свою незалежність і самостійність.

Звичайно приписувані шизоїдам соматичні ознаки (худорлявість, в’яла мускулатура, сутулуватість) на тлі акселерації можуть спотворюватися ендокринними зрушеннями, обумовлюючи, наприклад, надлишкову повноту.

Ударам по “слабкій ланці” шизоїдної акцентуації є ситуація, у якій необхідно швидко і легко вступати в неформальні контакти (формальні контакти, на відміну від сенситивних підлітків, при шизоїдній акцентуації даються відносно легко). Нестерпним є також грубе насильницьке вторгнення в інтимний світ фантазій і захоплень. Інші ж психічні травми переносяться іноді дивно непохитно. У цілому шизоїдна акцентуація по мінуванні підліткового віку звичайно не перешкоджає гарної соціальної адаптації.

Шизоїдна акцентуація сполучається з підвищеним ризиком захворювання повільноперебігаючою шизофренією. Підвищення ризику прогредієнтної шизофренії менш чітко. Цей тип акцентуації в підлітковому віці привертає також до транзиторної метафізичної інтоксикації.

Эпілептоїдний тип. Лише в частині випадків риси цього типу виразно проступають ще в дитинстві. Така дитина може годинник плакати і його неможливо ні утішити, ні відвернути, ні приструнити. Поряд з цим, можуть 1 виявитися садистські схильності, діти Люблять мучити тварин, дражнити молодших, знущатися з безпомічного. Відзначається також недитяча ощадливість стосовно одягу, іграшкам, усьому “своєму” і вкрай злісна реакція на ті, хто збирається замірятися на їхню власність. У школі виявляється дріб’язкова акуратність у веденні зошитів, всього учнівського господарства.

У більшості випадків риси цього типу стають очевидними тільки в підлітковому віці. Головної з них є схильність до періодів злобно-тужливого настрою з роздратуванням, що накипає, і пошукам об’єкта, на якому можна зірвати зло. Такі стани тривають годинник, рідше днями, поступово починаючи і повільно слабшаючи. З ними тісно зв’язана афективна вибуховість. Спалаху порушення лише при першому враженні здаються раптовими. Афект накипає довго і поступово. Привід для вибуху може бути незначним, зіграти роль останньої краплі. Афекти не тільки сильні, але і тривалі, довго не настає заспокоєння. В афекті можуть відзначатися невтримна лють, цинічна лайка, жорстокі побої, байдужність до безпорадності об’єкта нападу і. нездатність врахувати його переважаючу силу. Рідше ця лють обертається аутоагресією з нанесенням собі порию тяжких ушкоджень.

Інстинктивне життя відрізняється великою напругою. Сильний сексуальний потяг, схильність до сексуальних ексцесів можуть сполучатися із садистськими і мазохістськими похилостями. Любов майже завжди пофарбована темними фарбами ревнощів.

Алкогольне сп’яніння часте протікає важко, з люттю і бійками. У п’яному виді можуть бути зроблені вчинки, про які потім не залишається спогадів. Проте нерідкої буває схильність напиватися “до відключення”. Брутальність позначається в усьому; перевага віддається міцним напоям, міцні цигарки — сигаретам і т.п. У сп’янінні легко виникають як агресивні, так і аутоагресивні афективні реакції.

Реакція емансипації нерідко протікає важко. Від рідних вимагають не тільки “волі” і самостійності, але і “прав”, частки майна, матеріальних благ. Перед начальством схильні до догідництва, якщо чекають яких-небудь переваг. Реакція групування з однолітками сполучена з прагненням до володарювання. У групі бажають установлювати порядки, вигідні для себе. Можуть добре адаптуватися в умовах строгого дисциплінарного режиму, де вміють прилеститися до начальства, роздобути визначену владу над іншими підлітками і уміло використовувати її для своєї вигоди. Влада в руках епілептоїдного підлітка може бути ударом по його “слабкій ланці”. Упоєний владою, він утрачає контроль над собою, настільки гнітить і придушує підпавших під його залежність, що проти нього зріє загальний бунт, що позбавляє його колишніх переваг і надовго дезадаптує.

Серед захоплень повинна бути відзначена схильність до азартних ігор. Пристрасть до збагачення дуже легко пробуджується. Колекціонування залучає насамперед матеріальною цінністю зібраного. У спорті привабливим здається те, що дозволяє розвити фізичну силу. У сфері захоплень можуть виявитися і різні вироби, що особливо вимагають старанності виконання і можуть принести матеріальну вигоду. Музикою і співом охоче займаються наодинці, одержуючи від цього особлива почуттєва насолода.

Загальними рисами є також в’язкість, тугоподвижність, ваговитість, інертність, що відкладає відбиток на усьому — від моторики й емоційності до мислення й особистісних цінностей. Дріб’язкова скрупульозність, допитливе дотримання всіх правил, навіть на шкоду справі, що допікає всіх педантизм — усе це розглядається деякими авторами як спосіб компенсації власної інертності. Велика увага до свого здоров’я, дбайливе дотримання власних інтересів сполучаються зі злопам’ятністю, несхильністю прощати образи, озлобленням при найменшому обмеженні інтересів.

М. С. Певзнер (1941) звернула увагу на особливий варіант епілептоїдності в підлітків, що відрізнялися, на її думку, “гіперсоціальністю”—любов’ю до праці, акуратністю, підкресленою “правильністю” у всім поводженні. В. В. Ковальов (1973) саме ці якості характеру розцінив як компенсаторні. За нашим спостереженням, подібна “гіперсоціальність” залишається однобокої: підлітки виявляються здатними на “подвійне життя”: зразково поводяться в одній ситуації і виявляють крайню себелюбність, злостивість, схильність до агресії, моральну і фізичну жорстокість в іншій.

Зовнішній вигляд епілептоїдного підлітка, описаний Г. Е. Сухаревой (1959)—приосадкувата міцна фігура, масивний торс із короткими кінцівками, кругла, ледве втиснена в плечі голова, велика щелепа, великі геніталії в хлопчиків - зустрічається часто, але, звичайно, далеко не завжди.

Самооцінка носить однобічний характер. Відзначаються схильність до періодів похмурого настрою (“на мене знаходить”), обачність, прихильність до акуратності і порядку, нелюбов до порожніх мріянь і перевага жити реальним життям, занепокоєння про здоров’я, навіть схильність. до ревнощів. В іншому представляють себе набагато більш конформними, чим це є насправді.

Схована акцентуація по епілептоїдному типі виявляється або в ситуації, що завдає удару по “слабкій ланці”, наприклад, при конфліктах із приводу обмеження інтересів, при можливості виявити деспотичну владу, або під впливом алкогольного сп’яніння, що, як указувалося, протікає дуже важко.

Епілептоїдна акцентуація є ґрунтом для гострих афективних реакцій, ситуативно обумовлених порушень поведінки делінквентного і навіть кримінального типу, ранньої алкоголізації, а також психопатичного розвитку. Особливо пагубним є виховання в умовах жорстоких взаємин. Гипоопіка може сприяти нашаруванню рис нестійкості, гіперпротекція що потурає — істероїдности.

Істероїдний тип. Головною рисою є егоцентризм, ненаситна спрага постійної уваги навколишніх до своєї особи, потреба викликати замилування, подив, шанування, співчуття. На худий кінець перевага віддається навіть обуренню і ненависті у відношенні себе, але тільки не перспектива залишитися непоміченим. Всі інші якості визначаються цією рисою. Нерідко приписувана істероїдам сугестивність відрізняється вибірковістю: від її нічого не залишається, якщо обстановка чи вселяння саме вселяння не ллють воду на млин егоцентризму. Облудність і фантазування цілком спрямовані на прикрашання своєї особистості для того, щоб знову ж залучити до себе увага. Удавана емоційність на ділі обертається відсутністю глибоких щирих почуттів при великій виразності, театральності переживань, при схильності до позерства.

Усі ці риси нерідко намічаються з дитячого років. Така дитина не виносить, коли при ньому хвалять інших дітей, іншим приділяють увагу. Іграшки йому швидко набридають і часто служать лише предметом хвастощів перед іншими малятами. Насущною потребою рано стає залучення до себе поглядів, вислуховування захватів і похвал. Для цього діти з істероїдними рисами охоче декламують вірші, танцюють, печуть. Успіхи в навчанні багато в чому визначаються тим, чи ставлять їхній у приклад іншим.

У підлітковому віці з тією же метою залучити до себе увага, насамперед товаришів, можуть використовуватися порушення поводження. Делінквентність зводиться до прогулів, небажанню працювати й учитися, тому що “сіре життя” їхній не задовольняє, а зайняти в навчанні і праці престижне положення, яке б потішало їхнє самолюбство, у них не вистачає ні здібностей, ні, головне, наполегливості. Проте неробство і ледарство сполучаються з дуже високими, фактично не задовольненими претензіями у відношенні майбутньої професії. Схильні до зухвалої поведінки в громадських місцях. Більш тяжких порушень поводження звичайно уникають.

Утечі з будинку можуть початися з дитячого років. Утікши, чи діти підлітки намагаються бути там, де їх будуть шукати, чи звернути на себе увага міліції (такі демонстративні втечі звичайно є наслідком реакції опозиції). Схильні перебільшувати свою алкоголізацію: похвалитися величезною кількістю випитого чи блиснути вишуканим вибором алкогольних напоїв. Іноді такі підлітки готові зобразити із себе наркоманів. Почувши про наркотики, спробувавши раз - інший який-небудь доступний сурогат, вони люблять розписувати свої наркотичні ексцеси, незвичайний “кайф”, прийом екстравагантних наркотиків, начебто героїну чи ЛСД. Детальний розпит виявляє, що нахватані свідомості швидко виснажуються.

Якщо нічим іншим не вдається залучити до себе увагу, то в хід можуть пускатися мнимі хвороби, неправда і фантазії. Останні завжди призначаються для навколишніх. Видумуючи, легко вживаються в роль, вводять в оману довірливих людей.

Істероїдна акцентуація нерідко сполучається з психічним інфантилізмом (гармонічним психофізичної чи з психічним на тлі фізичної акселерації). Внаслідок інфантилізму в підлітковому віці зберігається дитяча реакція опозиції на чи втрату зменшення уваги з боку близьких, на втрату ролі сімейного кумира. Прояву цієї реакції можуть бути тими ж, що й у дитинство-відхід у хворобу, спроби позбутися від того, на кого переключилася увага (наприклад, змусити матір розійтися з вітчимом, що з’явився,). Але частіше реакція опозиції виявляється підлітковими порушеннями поведінки-випивки, знайомство з наркотиками, прогули, злодійство асоціальні компанії одноліток-все це призначається лише для того, щоб мовою вчинків про сигналізувати близьким: “Поверніть мені колишню увагу і турботу, інакше я зіб’юся зі шляху”.

Реакція емансипації може мати бурхливі зовнішні прояв-гучні вимоги волі, конфлікти і т.п. Насправді ж дійсної волі і самостійності зовсім не шукають, від уваги і турбот близьких зовсім не жадають позбутися.

Реакція групування з однолітками сполучена з претензіями на чи лідерство на надзвичайний стан у групі. Не володіючи ні достатньої стенічністю, ні безтрепетною готовністю підкоряти собі інших, такі підлітки домагаються ведучого положення іншими засобами. Володіючи гарним інтуїтивним чуттям настрою в групі, ще тільки назріваючих у ній бажань, прагнень, подій, істероїдні підлітки стають їхніми першими виразниками, застрільниками. У пориві, натхнені зверненими на них поглядами, можуть повести за собою інших, навіть виявити відвагу. Але завжди виявляються ватажками на годину, тому що перед несподіваними труднощами пасують, друзів легко віддають, позбавлені захоплених поглядів, відразу утрачають весь запал. Намагаються також піднятися в середовищі однолітків, “пускаючи їм пил в очі” вигадками про своїх колишніх “удачах” і “пригодах”. Товариші незабаром розпізнають за зовнішніми ефектами внутрішню порожнечу. Тому істероїдні підлітки не схильні подовгу затримуватися в одній групі однолітків і охоче спрямовуються в нову, запевняючи, що “розчарувалися в колишніх приятелях”.

Захоплення цілком харчуються егоцентризмом. Для цього може вибиратися і художня самодіяльність (особливо ті її види, що популярні в середовищі однолітків). Але тієї ж мети можуть служити і гімнастика йогів, і модні філософські плини, і незвичайні колекції і багато чого іншого, якщо тільки воно не вимагає занадто завзятої праці і дозволяє покрасуватися перед іншими.

Сексуальний потяг не відрізняється ні силою, ні напруженістю. У сексуальному поводженні також багато театральної гри. Юнаки частіше ховають свої сексуальні переживання, ідуть від бесід на ці теми, почуваючи, що серед товаришів у цій області вони можуть легко виявитися не на “висоті”. Дівчинки, навпаки, схильні афішувати свої дійсні і видумувати неіснуючі зв’язки, здатні на обмови і самообмови, можуть грати роль розпусниць і повій, насолоджуючись приголомшуючим враженням на співрозмовника.

Самооцінка дуже далека від об’єктивності. Звичайно представляють себе такими, якими в даний момент можна швидше за все звернути на себе увага.

Удари по егоцентризму є самими чуттєвими для істероїднї натури. Нездатність зайняти видне положення серед однолітків, викриття прикрашаючих вимислів з перспективою бути осміяними, крах надій при високому рівні домагань, втрата уваги з боку значимих облич — усе це може повести і до гострих афективних реакцій демонстративного типу, включаючи суїцидальні демонстрації, і до істеричного неврозу, і до демонстративних порушень поводження. Сполучення істероїдної акцентуації з гіперпротекцією, що потурає, у вихованні (“кумир родини”) легко приводить до психопатичного розвитку.

Хитливий тип. З дитинства відрізняються неслухняністю, непосидючі, усюди і в усі лізуть, але при цьому боягузливі, бояться покарань, легко підкоряються іншим дітям. Елементарні правила поведінки засвоюються з працею. За ними увесь час приходиться стежити. У частини зустрічаються симптоми невропатії (нічний енурез, заїкуватість і ін.).

З перших класів школи немає бажання учитися. Знехотя підкоряються при строгому контролі, але завжди шукають випадок не відвідувати заняття. Повна безвільність виявляється, коли справа стосується будь-як праці, виконання обов’язків і боргу, досягнення цілей, що ставлять перед ними старші.

Рано виявляється підвищена тяга до задоволень, розвагам, ледарству, неробству. Тікають з уроків у чи кіно просто погуляти по вулиці. Підбурювані більш стенічними товаришами, можуть заради компанії утекти з будинку. Охоче наслідують і підкоряються тим, чиє поводження обіцяє насолоди, веселощі і зміну легких вражень. Готові всі дні проводити у вуличних компаніях. Ще дітьми починають курити. Легко йдуть на дрібні крадіжки.

Коли стають підлітками, те колишні розваги, начебто кіно, тепер вже не забавляють. Шукають більш гострих і сильних у хід йдуть хуліганські вчинки, алкоголізація, виявляється інтерес до наркотизації. Порушення поводження, делінквентність насамперед обумовлені бажанням розважитися. Випивки починаються рано (іноді з 12—14 років) і завжди в компанії асоціальних приятелів. Пошук незвичайних вражень легко штовхає на правопорушення.

Реакція емансипації тісно сполучена усі з тим же бажанням задоволення і розваги. Глибокої любові до близького вони ніколи не харчують. До сімейних лих і турбот ставляться з байдужістю. Рідні для них — насамперед джерело засобів для розваг. Реакція групування виявляється в раннім тяжінні до вуличних асоціальних компаній. Нездатні самі зайняти себе, погано переносять самітність і в цих компаніях насамперед шукають місця для розваг. Боягузтво і недостатня ініціативність приводять до того, що хитливі підлітки легко стають знаряддям таких груп. У групових правопорушеннях їм приходиться тягати каштани з вогню, а плоди пожинають більш стенічні члени групи,

Усі захоплення, що вимагають якоїсь праці, для них незбагненні. Доступним виявляється тільки інформативно - комунікативний тип хобі, так ще азартні ігри. Звідси багатогодинна порожня балаканина з випадковими приятелями, детективно-пригодницькі інтереси — усе це харчується спрагою вражень, новою легкою інформацією, що не вимагає ніякої інтелектуальної переробки. Віддається перевага легким знайомствам. Весела компанія завжди важливіше відданого друга. Отримані зведення легко забуваються, у справжній їхній зміст не вникають, ніяких висновків не робиться. До занять спортом випробують відразу. Тільки автомашина і мотоцикл представляються привабливими як джерела майже гедонічної насолоди скаженою швидкістю з кермом у руках. Але завзяті заняття і тут відштовхують. Віддається перевага викраденню автомашин і мотоциклів з метою покататися. Художня самодіяльність не залучає, навіть модні ансамблі незабаром приїдаються.

Сексуальний потяг не відрізняється силою, але перебування у вуличних групах веде до раннього сексуального досвіду, включаючи знайомство з перекрученнями. Сексуальне життя стає таким же джерелом розваг, як випивки і хуліганських пригод. Романтична закоханість проходить повз хитливих підлітків, почуття закоханості для них залишається незнайомим.

Навчання легко закидається. Ніяка праця не залучає. Працюють тільки в силу крайньої необхідності. Уражає байдужість до свого майбутнього - ані будують планів, ані мріють про яку-небудь чи професію про якому – або положенні для себе. Живуть тільки сьогоденням, бажаючи витягти з нього максимум задоволень. Від труднощів, неприємностей і іспитів намагаються утекти. З погрозою покарання бувають зв’язані перші втечі з будинку і з інтернатів. Повторні ж утечі нерідко обумовлені тягою до “вільного життя”.

Слабовілля і боягузтво дозволяють утримувати хитливих в умовах суворого і жорстко регламентованого режиму. Коли неробство грозить покаранням, а вислизнути нікуди, вони знехотя упокорюються і працюють. Самооцінка звичайно необ’єктивна: собі приписують гіпертимні чи конформні риси. Головна “слабка ланка" хитливої акцентуації — залишитися без пильного нагляду, бути наданим самому собі.

Схована акцентуація по хитливому типі виявляється, коли підліток, до визначеного моменту колишній під строгим доглядом, у силу обставин раптово виявляється позбавленим постійного контролю. Він відразу ж попадає в асоціальну компанію, починає алкоголізуватися і робить правопорушення.

При вихованні по типі гіпопротекції з хитливої акцентуації розвивається психопатія.

Конформний тип. Головна риса — постійна і надмірна конформність до свого безпосереднього звичного оточення. Життєве правило -думати “як усі”, надходити “як усі”, намагатися, щоб усі було “як у всіх” — від одягу і манери поводитися до світогляду і суджень по животрепетних питаннях. При цьому під “усіма” мається на увазі звичне оточення. Від нього намагаються ні в чому не відстати але і не люблять виділятися, забігати вперед. Це особливо виявляється на відношенні до мод одягу. Коли з’являється яка-небудь нова мода, те немає великих її ганьбителів, чим представники конформного типу. Але як тільки їхнє середовище освоює нову моду, вони самі облачаються в цей одяг, забувши про те, що говорили раніше.

У житті люблять керуватися сентенціями й у важких випадках шукають у них розради і виправдання (“втраченого не повернеш” і т.п.). Прагнучи завжди відповідати оточенню, зовсім не можуть йому протистояти. Тому виявляються цілком продуктом свого мікросередовища. У гарному оточенні стають непоганими людьми, старанними працівниками. Але, потрапивши в дурне середовище, згодом засвоюють усі її звичаї і звички, манери і правила поведінки, як би все це ні суперечило колишньому модусу життя і як би згубно ні було. Хоча адаптація до нового середовища відбувається повільно і перший час важко, але, коли вона вже здійснилася, нове середовище стає таким же диктатором поводження, яким раніш була колишня. Тому конформні підлітки “за компанію” легко співаються, можуть бути утягнені в групові правопорушення.

Конформність сполучається з разючою некритичністю. Усе, що говорить звичне оточення, усе, що приносять звичні канали інформації,—це і є істина. І навіть якщо по цих каналах починають надходити зведення, що явно суперечать дійсності, вони як і раніше приймаються за чисту монету.

Консерватизм йде рука об руку з конформністью. Нове не люблять, тому що не можуть до нього швидко пристосуватися. Важко освоюються в новій обстановці. Правда, у наших умовах вони відкрито в цьому не визнаються, тому що в переважній більшості наших мікроколективів почуття нового високе цінується, новатори заохочуються і т.п. Але позитивне відношення до нового залишається тільки на словах. На ділі ж перевага віддається стабільному оточенню і раз назавжди встановлений порядок. Нелюбов до нового проривається назовні безпричинною ворожістю до чужинців. Це стосується і просто новачка, що з’явився в “своїй” групі, і особливо представника іншого середовища, іншої манери тримати себе і навіть іншої національності.

0пекаемое дорослими дитинство не дає надмірних навантажень для конформного типу і проходить без порушень. Тому тільки в підлітковому віці починають виявлятися конформні риси. Навчання з її чіткою регламентацією і стабільним режимом не представляють надмірних труднощів.

Конформні підлітки дуже дорожать місцем у звичній групі однолітків, стабільністю цієї групи, сталістю оточення. Нерідко вирішальним у виборі чи професії в обранні місця, де продовжувати навчання, є та обставина, що в те чи інший навчальний заклад надходять більшість товаришів. Якщо звична підліткова група або відкидає конформного підлітка, то це сприймається як одна з найважчих психічних травм. Реакція емансипації яскраво виявляється тільки в тому випадку, коли батьки і вихователі відриваються конформного підлітка від звичної йому середовища однолітків, коли вони протидіють його прагненню бути “як усі”, перейняти підліткові моди, що поширилися, захоплення, манери, наміри. Захоплення конформного підлітка цілком визначаються його середовищем і велінням часу.

Слабке місце в конформному характер-нестерпність крутих змін. Ламання життєвого стереотипу, позбавлення звичного суспільства може послужити причиною реактивних станів. До гострих афективних реакцій особливої схильності не виявляється. Дурний вплив середовища найчастіше штовхає до алкоголізації.

Психопатії конформного типу не буває. Гіпопротекція, бездоглядність, асоціальне оточення можуть привести до психопатичного розвитку по хитливому типі. Виховання в умовах жорстоких взаи1моотношений приводить до епілептоїдизації. Самооцінка конформних підлітків може бути непоганий. Велика частина з них досить правильно відзначає основні риси свого характеру.

Конформно-гіпертимний тип являє собою варіант конформного типу. Йому крім вираженої конформності властива підвищена вітальна самооцінка. Такі підлітки трохи ейфоричні, підкреслюють своє здоров’я, бадьорість, гарний апетит і сон. Їм властива надмірно оптимістична оцінка свого майбутнього, переконаність у виконанні бажань. Але цим і обмежується їхня подібність з гіпертимним типом. Ні активності, ні жвавості, ні заповзятливості, ні ініціативи, ні уміння лідирувати вони не виявляють. У всьому іншому панує конформність — такі підлітки податливі дисципліні і регламентованому режиму, особливо якщо все це дотримується навколишніми.

Змішані типи. Ці типи складають майже половину випадків явних акцентуацій. Їхньої особливості неважко представити на підставі попередніх описів. Сполучення, що зустрічаються, не випадкові. Вони підкоряються визначеним закономірностям. Риси одних типів сполучаються один з одним досить часто, а інших практично ніколи. Існує два роди сполучень.

Проміжні типи обумовлені ендогенними закономірностями, насамперед генетичними факторами, а також, можливо, особливостями розвитку в раннім дитинстві. До них відносяться вже описані лабільно-циклоїдний і конформно-гіпертимний типи, а також сполучення лабільного типу з астено-невротичним і сенситивним, астено-невротичного із сенситивним і психастенічним. Сюди ж можуть бути віднесені такі проміжні типи, як шизоїдно-сенситивний, шизоїдно-психастенічний, шизоїдно-епілептоїдний, шизоїдно-істероїдний, істероїдно-епілептоїдний. У силу ж ендогенних закономірностей можлива трансформація гіпертимного типу в циклоїдний.

Амальгамні типи — це теж змішані типи, але іншого роду. Вони формуються як наслідок нашарування чорт одного типу на ендогенне ядро іншого в силу неправильного чи виховання інших хронічно діючих психогенних факторів. Тут також можливі далеко не всі, а лише деякі нашарування одного типу на іншій. Слід зазначити, що гіпертимно-істероїдні типи являють собою приєднання хитливих чи істероїдних рис до гіпертимної основи. Лабільно-істероїдний тип звичайно буває наслідком нашарування істероїдності на емоційну лабільність, а шизоїдно-неврівноважений і епілептоїдно-неврівноважений — нестійкості на шизоїдну чи епілептоїдну основу. Останнє сполучення відрізняється підвищеною криміногенною небезпекою. При істероїдно-неврівноваженому типі нестійкість є лише формою вираження істероїдних. Конформно-хитливий тип виникає як наслідок виховання конформного підлітка в асоціальному оточенні. Розвиток епілептоїдних рис на основі конформності можливо, коли підліток виростає в умовах жорстоких взаємин. Інші сполучення практично не зустрічаються.

Внутрішня картина хвороби

Внутрішня картина хвороби (ВКБ) як «продукт» власної внутрішньої творчої активності суб’єкта формується у своїх більш-менш розгорнутих формах при будь-якому соматичному стражданні – починаючи від однократних епізодів болю, дискомфорту до грубих проявів соматичної патології (при важких хронічних захворюваннях). Вивчення сутності цього процесу - найважливіша умова успішного вивчення особистості і її змін в онкологічних хворих.

Вивчення ВКБ дозволяє в значній мірі розглянути весь складний процес самопізнання захворілого людини, виявити ті засоби, що використовує людина для здійснення цього пізнавального процесу. У той же час вивчення ВКБ відкриває можливість розуміння особливих способів, прийомів подолання, оволодіння власним поводженням, використовуваних людиною в складній життєвій ситуації. Тим самим аналіз внутрішньої картини хвороби відкриває можливість проникнення в компенсаторний потенціал особистості.

Хвороба, як патологічний процес в організмі двояким образом бере участь у побудові внутрішньої картини хвороби:

1. тілесні відчуття місцевого і загального характеру приводять до виникнення сенсорного рівня відображення картини захворювання. Ступінь участі біологічного фактора в становленні внутрішньої картини хвороби визначається вагою клінічних проявів, астеній і болючих відчуттів.

2. хвороба створює для хворого важку психологічну ситуацію. Ця ситуація містить у собі безліч різнорідних моментів: процедури і прийоми лік, спілкування з лікарями, перебудова відносин до близького і колегами по роботі.

Ці і деякі моменти накладають відбиток на власну оцінку хвороби і формують остаточне відношення до свого захворювання.

У науковій літературі для опису суб’єктивної сторони захворювань використовується велика кількість термінів, що були введені різними авторами, але часто вживаються дуже подібним образом. Е.К.Краснушкин суб’єктивну сторону хвороби розкриває в терміну «свідомість хвороби», Р.А.Лурія називає її «внутрішньою картиною хвороби», а Е.А.Шевалев – «переживання хвороби». Німецький інтерніст Гольдшейдер писав про «аутопластичну картину хвороби», виділяючи дві взаємодіючі сторони: сенситивну (почуттєву) і інтелектуальну (розумову, інтерпретативну).

Поглиблення знань про психічну сторону захворювань у вітчизняній теорії і практиці медицини привело до появи до дійсного часу безлічі різних концептуальних схем, що розкривають структуру внутрішнього світу хворої людини.