Економічна політика більшовицького режиму

Після приходу до влади у 1917 р. більшовики взяли курс на заміну ринкової економіки комуністичним виробництвом. Почали впроваджуватися насильницькі перетворення в еко­номіці, які отримали назву політики «воєнного комунізму». Вона полягала у проведенні цілковитої націоналізації всіх підприємств, трудової мобілізації, широкому централізмі, запровадженні продрозкладки, забороні приватної торгівлі, скасуванні товарно-грошових відносин, оплаті праці нату­рою, зрівнялівці у розподілі.

«Комуністичний експеримент» в Україні більшовики роз­горнули дещо пізніше, ніж у Росії. 11 січня 1919 р. було

прийнято декрет про порядок націоналізації підприємств. Протягом кількох місяців 1919 р. було усуспільнено підприє­мства цукрової промисловості, всі великі шахти, металургійні та машинобудівні заводи. Загальне керівництво націоналізо­ваною промисловістю здійснював Укрраднаргосп та його відділи і головні комітети - Укрголовліс, Укрголовцукор, Ук-рголовспирт тощо. Оголоптувалася також державна монопо­лія на хліб, цукор, чай та сіль.

На початку 1919 р. низкою урядових декретів і постанов було запроваджено продовольчу розкладку. Для кожної гу­бернії й повіту визначалася кількість зерна, яку треба було здати державі, без урахування потреб селянських сімей і фактичної наявності в них хліба. Селянські господарства мали здати державі до 85% свого врожаю, що на практиці пере­творювалось у звичайну його реквізицію. Здійснення роз­кладки на місцях покладалося на комбіди. їм на допомогу з міст надсилалися продовольчі загони, що складалися з росій­ських робітників. До початку липня 1919 р. в селах України діяло 46 продзагонів.

У 1919 р. на українських селян було накладено продроз-кладку в розмірі 140 млн. пудів збіжжя. Однак селянство ак­тивно чинило опір конфіскації хліба, часто збройним шляхом. До наступу денікінців вдалося зібрати близько 10,5 млн. пудів, половину з яких було конфісковано у поміщицьких маєтках.

Питання про землю ускладнювало відносини селян з більшовиками не менше, ніж продрозкладка. З кінця 1918 p., коли більшовики прискорили темпи комуністичного будів­ництва, різко посилилася тенденція до примусової колективі­зації селянських господарств. Під час ліквідації поміщицького землеволодіння в Україні перевага надавалася саме створен­ню радгоспів і комун.

У резолюції III з'їзду КП(б)У про аграрну політику, ухва­лену 6 березня 1919 p., зазначалося:

«1. Приватна власність на землю скасовується. Земля, ліси, води й надра оголошуються загальнонародною власністю. Поміщи­ки та їх довірені, нетрудові орендарі повинні бути негайно висе­лені з їхніх колишніх маєтків і господарств. Останні мають бути взяті на облік та під контроль земельних відділів рад.

2. Найголовнішим завданням земельної політики є перехід від одноосібного господарства до товариського. Радянські господарства, комуни, громадський обробіток землі й інші види товариського зем­лекористування є найкращими засобами для досягнення соціаліз­му у землеробстві; через те одноосібне землеробство слід розглядати як тимчасове і відживаюче.

3. Отже, конфісковані землі використовуються в першу чергу для землеробства товариського, громадського та в другу чергу для потреб одноосібних землекористувачів.»

З резолюції III з'їзду КП(б)У про земельну політику

(6 березня 1919 p.).

Селяни не бажали вступати до радгоспів і комун та чини­ли опір більшовицькій колективізації.

У травні 1919 р. В.Ленін і Х.Раковський змушені були переглянути аграрну політику. Половина земельного фонду цукрових заводів передавалася для розподілу між селянами, проголошувався принцип добровільності при утворенні ко­мун. Але селянство продовжувало протестувати проти полі­тики більшовиків на селі.