Монопольна влада. Цінова дискримінація

 

Монопольна влада – це здатність фірми впливати на ринкову ціну – реалізується на основі цінової стратегії фірми.

Сутність монопольної влади полягає в можливості фірми встановлювати ціну вищу від граничних витрат. Величина перевищення ціни над граничними витратами обернено пропорційна еластичності попиту на товар фірми. Тому чим менш еластичність попиту, тим більшу монопольну владу має фірма.

Для вимірювання монопольної влади використовують індекс Лернера:

,

де Р – монопольна ціна;

МС – граничні витрати;

Е_d – еластичність попиту на товар.

За умови досконалої конкуренції МС = Р, відповідно І_L = 0. Якщо І_L > 0, то фірма має монопольну владу.

Чистий монополіст має абсолютну ринкову владу, яка обмежується лише попитом споживачів, він є ціноутворювачем. Для монополії з нульовими граничними витратами І_L = 0.

На практиці фірмі-монополісти користуються принципом ціноутворення, який має назву «витрати плюс», тобто ціна встановлюватиметься на рівні граничних витрат з деякою накидкою. Величина накидки пов’язана з еластичністю попиту споживачів. За високої еластичності попиту накидка буде незначною, ціна наближатиметься до граничних витрат, тобто ринок буде близьким до конкурентного, де і монопольне становище особливих переваг не дає.

Отже, ступень монопольної влади залежить від еластичності попиту на товар.

Основна мета цінової стратегії монополіста захоплення як найбільшої частини споживчого надлишку і перетворення його у монопольний прибуток. Вона реалізується за допомогою політики цінової дискримінації.

Термін „дискримінація” утворений від латинського „discriminatio”, що означає різницю, розрізнення.

Під ціновою дискримінацією розуміють практику встановлення різних цін на один і той же товар за умови, що різниці в цінах не пов’язані з витратами.

Впровадження цінової дискримінації можливе за таких умов:

а) лінія попиту на товар має спадний характер;

б) існують хоча би дві групи споживачів з різною еластичністю попиту, причому продавець повинен ідентифікувати і роз’єднати ці групи. Наприклад, критеріями поділу можуть виступати: вікові категорії споживачів (учні, пенсіонери), рівні доходу, географічні ознаки, які спричиняють різну еластичність попиту;

г) покупці не в змозі перепродати куплений товар.

В залежності від механізму формування і дії розрізняють три види цінової дискримінації:

1. Цінова дискримінація першого ступеня (абсолютна) виникає, коли фірма призначає для кожного покупця резервну ціну – максимальну, яку кожен покупець погоджується заплатити за кожну придбану одиницю товару, рівну індивідуальній ціні попиту. В результаті всі, хто оцінив товар вище граничних витрат, одержують можливість купити його і платять стільки, скільки були готові платити.

Рис. 10.6 ілюструє наслідки абсолютної цінової дискримінації. За умов простої монополії фірма виробляла б обсяг Q_m і продавала б його за єдиною для всіх покупців ціною Р_m. Монополіст, що здійснює абсолютну цінову дискримінацію, розширює обсяг до Q_с, тобто до рівня конкурентної рівноваги, ціна встановлюється на рівні МС – Р_с.

 

 

 

У даному випадку ціна і граничний виторг співпадають, подібно до досконалої конкуренції, так само співпадають криві попиту і граничного виторгу , а весь надлишок споживачів перетворився на додатковий монопольний прибуток (площа трикутника А + площа прямокутника Б + площа трикутника Г).

Досконала цінова дискримінація пом’якшує недоліки монопольної влади і виявляється вигідною для обох сторін: монополіст розширює обсяги випуску до ефективного рівня конкурентного ринку, відсутні безповоротні втрати, що сприяє зростанню добробуту суспільства. Проте весь надлишок споживачів перетворюється на монопольний прибуток, і суспільний добробут зростає саме за рахунок додаткових надприбутків монополіста, тоді як споживачі зовсім не одержують чистої вигоди.

Реально цінова дискримінація не може бути абсолютною, тому що неможливо одержати інформацію про готовність платити кожного споживача. Проте деякі монополісти за родом своєї діяльності можуть приблизно оцінити готовність споживачів платити ту чи іншу ціну. Це стосується юристів, лікарів архітекторів, які добре знають свою клієнтуру і беруть за послуги в залежності від платоспроможності клієнтів.

2. Цінова дискримінація другого ступеня полягає у встановленні рівня цін в залежності від обсягів продажу, передбачає блокове призначення цін залежно від обсягів продажу: чим більша кількість товару купується, тим нижчою є ціна.

Так на рис. 10.7 обсяг продукції Q_a продається за ціною P_a, при збільшенні партії до Q_б обсяг продукції (Q_б-Q_a) продається за ціною P_б і т.д.

Рис. 10.7. Дискримінація другого ступеню

Така цінова дискримінація сприяє розширенню виробництва, зменшенню витрат при позитивному ефекті масштабу і навіть підвищенню добробуту споживачів.

Додатковий прибуток монополіста проте виявляється меншим, ніж у випадку досконалої цінової дискримінації, він не в змозі захопити весь надлишок споживача.

3. Цінова дискримінація третього ступеня (найбільш застосовується) базується на розділі споживачів на сегменти за еластичністю їхнього попиту. Сегментація ринку здійснюється в залежності від тих чи інших ознак, які надають групі характерних рис споживання. На сегментованих ринках перерозподіл продукції між покупцями відбувається шляхом зниження цін для одних і підвищення для інших. Вища ціна встановлюється на тому сегменті ринку, де попит менш еластичний. Наприклад: диференціація телефонних тарифів в залежності від часу, тарифи в залежності від категорій громадян (пільгові ціни на квитки для студентів, дітей, пенсіонерів), політика ціноутворення вітчизняних операторів мобільного зв’язку тощо.

Наслідки дискримінації в цьому випадку неоднозначні: вона може збільшити сукупний споживчий надлишок, а може зменшити його або залишити незмінним. Але прибуток монополії зростає, в іншому випадку монополія встановила б єдину ціну для всіх.

Результатом застосування цінової дискримінації є зростання доходу продавця (при ефективнішому використанні потужностей) і задоволення потреб більшої кількості споживачів.