Кривава неділя і наростання революційних настроїв 7 страница

Жанр портрета був основним у творчості В. Сєрова, хоч він писав і пейзажі, й історичні картини. Учень І. Рєпіна, він успадкував і розвинув влас­тивий цьому майстрові глибокий психологізм. Ранні твори В. Сєрова ("Дів­чинка з персиками", "Дівчина, освітлена сонцем") відзначаються оптиміз­мом, життєвою свіжістю, багатством колориту, тонкою передачею світла і повітря. У зрілі роки В. Сєров створив галерею портретів письменників, ар­тистів, художників (портрети письменника М. Лєскова, композитора М. Рим-ського-Корсакова, співака Ф. Шаляпіна та ін.). В останні роки творчості В. Сєров віддавав перевагу історичному живопису (серія картин про цар­ські полювання і прогулянки Петра І, Єлизавети Петрівни, Катерини II). Б. Кустодієв відомий як живописець яскравих сцен з купецького та міщан­ського побуту, театральний художник, майстер портрета (найкращою його роботою є портрет Ф. Шаляпіна).

Об'єднання художників, яке утворилося навколо ілюстрованого худож­ньо-літературного журналу "Мир искусства" (1899-1904), проголосило нові естетичні принципи, відкинувши і салонність академізму, і тенденційність "передвижництва". "Мирискуссники" виступали за високу живописну куль­туру, за пошуки нових форм і засобів вираження. До товариства увійшли такі відомі художники, як Л. Бакст, І. Білібін, Б. Кустодієв, К. Сомов, М. До-бужинський. Близькими до нього були також В. Сєров, К. Коровін, І. Левітан, І. Грабар та деякі інші. Учасники виставок "Мира искусств" 1903 р. виступили з ініціативою створити Союз російських художників, до якого ввійшли пред­ставники різних творчих об'єднань. Ядро Союзу творили учні І. Левітана -пейзажисти Костянтин Юон (1875-1958) та Ігор Грабар (1871-1960). І. Гра­бар став редактором та автором основних статей шеститомного видання "Істо­рії російського мистецтва" (1906-1916), а від 1913 р. він очолював Третья-ковську галерею.

Культура

На 1910-ті роки припадає поява російського авангардизму, який віді­грав важливу роль у розвитку світового живопису. Казимир Малевич (1878— 1935), засновник цього напряму, визначив його як супрематизм, мистецтво чистих форм, безпредметності. На творчість К. Малевича, народженого у польській родині на Поділлі, великий вплив мало українське народне деко­ративне мистецтво та іконопис, зокрема кольорове поєднання і ритми роз­писів подільських хат, візерунків писанок і плахт. У 1915 р. він показав на виставці в Петрограді знаменитий "Чорний квадрат на білому фоні", який вважав своїм головним відкриттям. У мистецтві авангарду виявилися творчі шукання інших талановитих художників - В. Кандинського, К. Петрова-Водкі-на, Р. Фалька, М. Шагала, П. Філонова. У їхньому мистецтві втілилося сміливе експериментаторство, яке розсунуло рамки традиційного розуміння живопису.

Архітектура та скульптура. Провідним стилістичним напрямом в архі­тектурі кінця XIX - початку XX ст. був стиль модерн, для якого характерні довільність розмірів, асиметрія, своєрідна вигадливість ліній, але водночас монолітність споруд, їх монументальність. Модерн виявився і в характері оформлення будівель - у застосуванні мозаїки, вітражів, кераміки, скульп­тури. Удосконалювали тоді й будівельну техніку. Скло, сталь, залізобетон, облицювання гранітом широко застосовували у зведенні будівель різного функціонального призначення: доходних будинків та особняків, банків і за­водських корпусів, урядових споруд та вокзалів. У цьому стилі споруджено особняк фабриканта С. Рябушинського в Москві (за проектом Ф. Шехтеля), будівля видавництва газети "Утро России" (проект О. Щусєва). Особливий напрям в архітектурі початку XX ст. утворює "неоруський" стиль, який ви­користовував елементи давньоруського зодчества та стилю модерн. За про­ектом Щусєва в цьому стилі збудовано Казанський вокзал та за проектом Шехтеля - Ярославський вокзал у Москві. Водночас у моду входив і нео­класицизм. У цьому стилі в Москві Р. Клейн збудував Музей образотворчих мистецтв, І. Рерберг - Київський вокзал, у Петербурзі за проектом І. Фоміна збудовано особняк О. Половцова на Кам'яному острові.

У російській скульптурі того часу відчутний великий вплив імпресіо­нізму. Представниками цього напряму були скульптори Павло Трубецькой (1867-1938) та Анна Голубкіна (1864-1959). Найвідоміший твір 77. Трубець-кого - пам'ятник Олександрові III, встановлений 1909 р. на Знаменській площі в Петербурзі. Для творчості А. Голубкіної характерне символічне зоб­раження людської фігури в русі: "Залізний", "Маленька людина, яка йде", "Людина, яка йде". У цей час починається творчий шлях скульптора Сергія Коньонкова (1874-1971). На противагу імпресіонізмові, його твори вирізня­ються монументальністю, скупістю обробки матеріалу. Уже перші його скульптури ("Каменебоєць", "Самсон, який розриває пута") принесли йому широку популярність і нагороди.

Росія на початку XX ст.

Масова культура. Урбанізація, розвиток освіти, зростання грамот­ності сприяли поширенню серед населення здобутків високої культури. Кни­ги, газети, журнали, бібліотеки, музеї, концерти, виставки тощо розмивали відмінності між елітарною і масовою культурою.

Популяризатором літератури стало і таке нове культурне явище як кіно, або, як тоді його називали, "ілюзіон". У Росії два перших кінотеатри (у Москві та Петербурзі) з'явилися відразу після того, як французькі брати Люм'єр винайшли кінематограф, а 1905 р. тільки на Невському проспекті Петербурга діяло майже 100 "ілюзіонів". До 1914 р. в Росії було майже 4 тис. кінотеатрів. Олександр Ханжонков 1904 р. заснував першу в Росії кінофаб­рику, а 1908 р. зняв свій перший ігровий фільм про Степана Разіна ("Пони­зова вольниця"). 1913 р. екранізовано популярний серед читачів роман Анас-тасії Вербицької "Ключі до щастя", а наступного року - шедевр Лева Толс-того "Крейцерова соната". Віра Холодна та Іван Мозжухін стали першими зірками "німого" кіно в Росії.

Окрім кіно, існували й інші форми масових міських розваг, наприк­лад, цирк. У побут міських людей увійшов також грамофон. За 1910-1915 ро­ки в Росії було продано 500 тис. грамофонів, щорічно випускали 20 млн грамплатівок із записами класичної музики і народних пісень. Почали орга­нізовувати спортивні змагання, зокрема й серед футбольних команд. На 1914 р. понад сорок команд з футболу змагалися у двох лігах Москви і Петербурга. Виникали спортивні клуби з хокею, гімнастики, тенісу, катання на ковза­нах, лижного спорту, плавання тощо. Боксери, важкоатлети, борці брали участь у показових виступах на ярмарках і в цирку. Звичайно, розмаїття культурних розваг залежало від розміру і статусу міста, а більшість містян мала небагато часу і грошей, щоб відвідувати театри чи спортивні клуби. Най­більш популярними серед міських низів були різноманітні "питейні" заклади -чайна, кабак (шинок).

Через значний наплив сільського населення в міста відбувалося роз­мивання міської та сільської культури, однак на селі надалі домінувала тра­диційна народна культура, в якій перепліталися християнські та язичницьки звичаї та обряди.

Розділ 5. Росія в Першій світовій війні (1914-1917)

Перша світова війна була зумовлена гострими суперечностями між Ні­меччиною й Австро-Угорщиною, з одного боку, та Росією, Великою Брита­нією і Францією, з іншого. Водночас кожна з цих країн мала свої державні інтереси і зовнішньополітичні цілі. Російська імперія прагнула зміцнити свій вплив на Чорному морі, захопивши Константинополь і встановивши контроль над чорноморськими протоками Босфор і Дарданелли. Це відкривало Росії шлях до подальшої експансії на Балкани, Близький Схід і Середню Азію.

зростання грамот­ної культури. Кни-іі тощо розмивали

льтурне явище як іерших кінотеатри

французькі брати вському проспекті

було майже 4 тис. у в Росії кінофаб-іна Разіна ("Пони-ггачів роман Анас-иедевр Лева Толс-ін стали першими

сх розваг, наприк-. За 1910-1915 ро­зпускали 20 млн ень. Почали орга-команд. На 1914 р. кви і Петербурга, катання на ковза-іети, борці брали ічайно, розмаїття більшість містян зтивні клуби. Най-штейні" заклади -

відбувалося роз-і домінувала тра-ькі та язичницьки

(1914-1917)

чностями між Ні-Великою Брита-ла свої державні та зміцнити свій овивши контроль відкривало Росії >еднк> Азію.

 

 

і		191;	|ї	га		=г 0)	кої і
			н > — -~■ і
ш		.а'	В Ршя ^	о
о	'о	=г	ои ій і	Т
	о	ф	X га со :_	го
>2	0-	.ї	го т і £; о	£
		^	і т е ^ о	о
'з	о	і-	ї? щ^ |	о
о.	§	§	Е -1 2 % І	ш
	о >5	І	і IIІ	'х го ш
ш		'3	? = * ~ н	о
X		5 с ц н 5	ІХ -—,
	сі	X	і о >5 і Я	о со
ОСІ?	X га со	!	!Ш і	степ
0_	І	■ ■	||	_

з: ї

 

ч; о є;

>

О

Росія на початку XX ст.

У Росії 1912-1913 р. прийняли програми посилення морських і сухо­путних озброєнь. "Велика програма зміцнення армії" передбачала збіль­шення її чисельності на 39% (на 480 тис. солдатів) і значне - польової ар­тилерії, відновлення і розширення флоту. У 1913 р. військові витрати Росії становили 499 млн дол. (4,4% сукупного суспільного продукту), Великої Британії - відповідно 375 млн дол. (2,8%), Німеччини - 353 млн дол. (2,7%), США - 335 млн дол. (0,8%), Франції - 287 млн дол. (3,9%). Чисельність збройних сил Росії 1913 р. сягнула 1 320 тис. осіб. (До порівняння: Австро-Угорщина мала 415 тис, Велика Британія - 396 тис, Німеччина - 864 тис, Франція - 664 тис, США - 155 тис. осіб.)

Ставлення Миколи II і його уряду до можливої війни було супереч­ливим. В урядових колах усвідомлювали, що основні причини і цілі війни проти Німеччини та Австро-Угорщини - боротьба за гегемонію на Балка­нах, контроль над чорноморськими протоками - занадто чужі для мільйонів російського та інших народів імперії. Однак верховне командування росій­ської армії не тільки сподівалось на перемогу спільного з Францією і Вели­кобританією виступу, а й розраховувало припинити воєнні дії за декілька місяців. Швидка і легка перемога над австро-німецьким блоком дала б змо­гу зміцнити авторитет царя та уряду всередині країни і за її межами.

Вступ у війну

Замах у Сараєво і початок війни. Приводом до розв'язання міжнарод­ного конфлікту були події на Балканах влітку 1914 р. 15 (28) червня 1914 р. в боснійському місті Сараєво член сербської організації "Чорна рука" студент Гаврило Принцип застрелив спадкоємця австрійського престолу Франца Фер-динанда та його дружину. Відень звинуватив сербську владу в сприянні учас­никам замаху. Німецький імператор Вільгельм II підтримав войовничі намі­ри австрійського уряду. Якщо Німеччина підштовхувала до війни Австро-Угорщину, то стосовно Росії таку роль відігравала Франція. 7 (20) липня 1914 р. до Петербурга прибув президент Французької республіки Р. Пуанкаре в супроводі голови уряду й одночасно міністра закордонних справ Р. Віві-ані. Вони наполегливо радили цареві виявити тверду позицію у конфлікті навколо Сербії і гарантували виконання Францією союзних обов'язків. Лон­донський кабінет заявив про свою підтримку союзників по Антанті, але да­вав зрозуміти німецьким та австрійським політикам своє небажання втруча­тися у війну на континенті. 10 (23) липня після консультацій з Німеччиною Австро-Угорщина оголосила Сербії ультиматум, погрожуючи війною у разі його відхилення. Текст ультиматуму австро-угорський посол у Петербурзі вручив наступного дня і російському урядові. 13 (26) липня в телеграмах російського дипломатичного відомства, надісланих до європейських сто­лиць, недвозначно йшлося про підтримку Сербії. Росія вимагала від Австро-Угорщини подовжити термін дії ультиматуму, а Сербії радила прийняти йо-

Росія в Першій світовій війні (1914—1917)

морських і сухо-гредбачала збіль-- польової ар-витрати Росії продукту), Великої млн дол. (2,7%), %). Чисельність порівняння: Австро-ша - 864 тис,

було супереч-ни і цілі війни нію на Балка-для мільйонів командування росій-Францією і Вели-дії за декілька оком дала б змо-межами.

язання міжнарод-

червня 1914 р. в

рука" студент

Франца Фер-

сприянні учас-

войовничі намі-

війни Австро-

. 7 (20) липня

ліки Р. Пуанкаре

справ Р. Віві-

щію у конфлікті

обов'язків. Лон-

Антанті, але да-

небажання втруча-

з Німеччиною

війною у разі

у Петербурзі

в телеграмах

європейських сто-

имагала від Австро-

прийняти йо-

то, за винятком пункту про введення на її територію австрійських військ. Од­нак 15 (28) липня 1914 р. Австро-Угорщина оголосила Сербії війну. Микола II упродовж 15-17 липня вів переговори з Вільгельмом II, переконуючи його не допустити до воєнного конфлікту. Лише ввечері 17 (30) липня цар пого­дився на оголошення загальної мобілізації. Німеччина в ультимативній фор­мі вимагала від Росії її припинити і, одержавши відмову, 19 липня (1 серпня) оголосила війну Росії. Франція, союзник Росії, вступила у війну наступного дня, ще за день, 4 серпня, Великобританія оголосила війну Німеччині. 26 лип­ня (6 серпня) було оголошено про стан війни між Росією та Австро-Угор­щиною. 10 (23) серпня на боці країн Антанти виступила Японія.

Італія, партнер Німеччини та Австро-Угорщини по Троїстому союзу, у війну, однак, не вступила. Позицію нейтралітету італійський уряд вико­ристовував для переговорів з протиборчими сторонами, домагаючись най-вигідніших компенсацій за участь у війні. Про свій нейтралітет на початку війни заявила і Туреччина. Утім під прикриттям цих заяв молодотурецький уряд почав готуватися до виступу на боці австро-німецького блоку.

Так розпочалася світова війна, у яку було втягнуто 38 держав з на­селенням 1,5 млрд осіб, хоча спочатку майже всі учасники подій сподівались, що війна триватиме лише кілька місяців. Світова війна була закономірним наслідком зовнішньої політики великих держав на зламі ХІХ-ХХ ст., бо­ротьби між ними за колонії, сфери економічних і політичних інтересів.

Російський фронт 1914 р. Російський Генеральний штаб розробив два варіанти наступального плану. За першим варіантом планували розпо­чати наступ на Австро-Угорщину, оскільки було відомо, що свої основні сили Німеччина кине проти Франції. Цей план передбачав захоплення Га­личини, вихід на Балкани і до чорноморських проток. У Царстві Польсько­му планували обмежитися обороною. Другий варіант передбачав розпочати наступ у Східній Пруссії, щоб відволікти німецькі сили із Західного фронту і тим послабити їх натиск на Францію, а вже потім ударити по австро-ні-мецькій армії в Галичині. Проти 18 німецьких дивізій у Східній Пруссії пе­редбачалося виставити 27, а проти 47 австро-угорських дивізій у Галичині - 53, посиливши їх у подальшому ще 7 дивізіями. Генеральний штаб розробив також оборонний план війни з Туреччиною на Закавказзі.

Німеччина відповідно до свого стратегічного плану "блискавичної" вій­ни (план Мольтке-Шліффена) ставила завдання спочатку розгромити Фран­цію, далі перекинути війська на Східний фронт, проти Росії, де до того часу австро-угорська армія мала забезпечити оборону. Австро-Угорщина плану­вала розпочати наступ своїх чотирьох армій з території Галичини, щоб роз­громити російські армії, дислоковані в Царстві Польському.

Мобілізація в Росії розпочалася 15 (28) липня 1914 р. за першим ва­ріантом. 20 липня (2 серпня) було призначено Верховного головнокоманду-

Росія на початку XX ст.

вача - ним став великий князь Микола Миколайович (дядько Миколи II), а місцем розташування Ставки обрано білоруське місто Барановичі.

2 серпня німецькі війська вступили на територію Люксембурга, а 4 серпня - до Бельгії. За кілька днів вони окупували ці країни і, обійшовши з півночі лінію Мажино, вторглися до Франції. У битві на річці Марна напри­кінці серпня французькі війська було розгромлено. Становище Франції стало критичним. Німецькі війська перебували за 120 км від Парижа. Для поря­тунку Франції Росія змушена була розпочати воєнні дії на Східному фронті, не закінчивши тут розгортання своїх армій.

Російський фронт поділявся на Північно-Західний (командувач гене­рал Я. Жилинський) і Південно-Західний (командувач генерал М. Іванов). Вір­ні союзницькому обов'язкові, російські війська перейшли в наступ у Східній Пруссії, а на південному заході - проти австро-угорських військ у Галичині. 4 (17) серпня від річки Німан вступила на територію Східної Пруссії 1-ша ар­мія генерала П. Ренненкампфа, а за кілька днів з півдня - 2-га армія гене­рала О. Самсонова. Східно-Прусська операція спочатку розвивалася успішно для російської армії. Німеччина змушена була перекинути частину військ із Західного фронту, призупинивши свій наступ на Париж. Посилені німецькі частини, використавши неузгодженість дій 1 -ї та 2-ї російських армій у Схід­ній Пруссії, завдали їм важкої поразки. 8 (21) серпня генерал-полковник П. Гінденбург, який очолив 8-му німецьку армію, ударами з флангів оточив основні сили 2-ї армії. В оточенні опинився і генерал Самсонов. Перед загро­зою полону він застрелився. Під час боїв 27 серпня (9 вересня) - 2 (15) вересня армія Ренненкампфа з важкими втратами змушена була відступити за Німан.

5 (18) серпня розпочався наступ Південно-Західного фронту проти авст­ро-угорських військ. У ході операції, яка тривала 33 дні, російські війська просунулися до 300 км і зайняли значну частину Галичини, не дійшовши 80 км до Кракова. Німеччина поспішила на допомогу союзникові, і у вересні 1914 р. перекинула частину своїх військ із Східної Пруссії у район Кракова і Верх­ньої Сілезії, сформувавши з них армію під командуванням П. Гінденбурга. До неї приєдналася австрійська армія. Вони нанесли удар на 20-кілометро-вому стику між Північно-Західним і Південно-Західним фронтами у напрямку на Івангород та Варшаву. 1 (14) жовтня російські війська зупинили наступ австро-німецьких військ і під час контрнаступу відкинули їх. Російським військам вдалося зупинити і наступ німецьких військ у районі Лодзі, що розпочався 29 жовтня (11 листопада). Кровопролитні бої тривали майже два тижні. 30 листопада на нараді в Ставці було ухвалено рішення: через вели­чезні втрати, гостру нестачу озброєння призупинити наступ, а на деяких ді­лянках фронту відвести війська.

Під час кампанії 1914 р. до австро-німецького блоку приєдналася Ту­реччина. Царська дипломатія прагнула не допустити виступу Туреччини на боці австро-німецького блоку, пропонувала їй гарантію територіальної ці-

Росія в Першій світовій війні (1914—1917)

лісності, навіть передачу о. Лемнос в Егейському морі, котрий захопили греки 1913 р. Однак вплив пронімецьких кіл виявився вирішальним: проти ночі 16 (29) жовтня без оголошення війни турецькі кораблі обстріляли Сева­стополь, Одесу та інші чорноморські порти. 20 жовтня (2 листопада) Росія, Великобританія і Франція оголосили війну Туреччині.

Наприкінці жовтня - на початку листопада 1914 р. розгорнулися бої на Кавказькому фронті. Спочатку турецька армія потіснила російські війсь­ка до Батума, але в боях під Саракамишем турків було розбито. Щоб призу­пинити наступ російських військ углиб турецької території, турецькому ко­мандуванню довелося перекинути з Месопотамського фронту два корпуси і кинути їх у Закавказзя.

Війна і російське суспільство. Росію, як й інші країни, що воювали, накрила хвиля шовінізму. У царському Маніфесті про оголошення війни про­звучав заклик забути перед лицем "страшного випробування" всі внутрішні суперечки і конфлікти, згуртуватися навколо трону в боротьбі з небезпечним ворогом. У столицях та інших містах відбулися багатолюдні маніфестації під лозунгами "війна до переможного кінця". Ці маніфестації інколи супрово­джувалися німецькими погромами, як, наприклад, у Петербурзі, де було роз­громлено посольство Німеччини. Антинімецькі настрої виявлялися і в пере­йменуванні міст (так, столицю назвали Петроградом), і в закритті німецько-мовних газет, і в підозрілому ставленні до осіб з німецькими прізвищами. Ці настрої розпалювали газетні публікації про звірства німців у містах, які ті захопили, про негуманне поводження німців з військовополоненими то­що. Пропагандистськими зусиллями війну почали називати Другою вітчиз­няною: її змістом проголошували смертельну боротьбу з германізмом, який прагнув поневолити Росію та все слов'янство. В умовах, коли у війну втя­гували мільйони людей, пропаганда і образ ворога були важливим засобом мобілізації їх на смертельну боротьбу.

На надзвичайній сесії Державної думи 26 липня (8 серпня) 1914 р., яку скликав Микола II, лідери всіх фракцій виступили із заявами й обіцянками згуртуватися навколо "свого державного вождя, який веде Росію у священ­ний бій з ворогом слов'янства", відклавши "внутрішні суперечки" з урядом.

Гармонію єдності порушували тільки соціал-демократи, які закликали до "міжнародної солідарності всіх трудящих всього світу". Ще послідов­нішими у своєму невизнанні класового миру були більшовики: вони не тіль­ки протестували проти війни, але за три місяці у маніфесті "Війна і російська соціал-демократія" висунули лозунги поразки свого уряду і перетворення імперіалістичної війни на війну громадянську. Однак в умовах патріотично­го піднесення перших місяців війни така позиція більшовиків позбавляла їх популярності навіть серед робітників великих міст. Тому судовий процес над більшовицькою фракцією Думи за пораженську агітацію не спричинив значного суспільного протесту.

Росія на початку XX ст.

Із початком війни політичне життя Росії дещо заспокоїлося. Думу бу­ло розпущено на півроку, і ніхто не протестував проти такого обмеження її повноважень. З великим піднесенням відбулася мобілізація, а в тилу роз­горнулися кампанії щодо організації дієвої допомоги фронтові. Наприкінці липня 1914 р. представники земств на своєму з'їзді утворили Всеросійський земський союз допомоги пораненим на чолі з князем Г. Львовим, а за кіль­ка днів їх приклад наслідували міські голови, які об'єдналися у Всеросій­ський міський союз на чолі з московським міським головою М. Челноковим. Союзи організовували санітарні поїзди, госпіталі й лазарети, постачали їм медикаменти і білизну, згодом взяли на себе прийом і облаштування біжен­ців, допомогу військовополоненим. Союзи підтримував уряд, який надавав їм значні субсидії.

Особливо популярною серед російської еліти була праця в госпіталях і санітарних поїздах. Прикладом цього стала сама імператриця та її старші доньки - Ольга і Тетяна, які працювали сестрами милосердя в царськосель-ському лазареті. На медичну службу зголошувались світські дами, відомі поети, артисти, художники. Театри виїжджали на фронт, де ставили спек­таклі й проводили концерти. Письменники і публіцисти брали участь у про­пагандистських кампаніях. Війна згуртувала російське суспільство, яке ще недавно роздирали непримиренні суперечності, і багатьом здавалося, що воно збереже свою монолітність до перемоги.

Кампанія 1915 р.

"Великий відступ". Незважаючи на величезні людські втрати, нестачу озброєння й боєприпасів, Верховне головнокомандування російської армії планувало на 1915 р. наступальні операції. На початку січня 1915 р. росій­ська Ставка розробила план наступальних дій у двох напрямках: захопивши плацдарм у Східній Пруссії, нанести головний удар по Берліну, а на Півден-но-Західному фронті - відновити подальше просування у Карпатах, щоб вторгнутися до Угорщини. Німецьке командування вирішило випередити російські армії масованим наступом по всьому Східному фронті. Наприкін­ці січня 1915 р. дві німецькі армії почали наступ у районі Мазурських озер. Лише зусиллями трьох російських армій у березні 1915 р. німецькі війська було витіснено до Східної Пруссії.

Австро-німецький наступ проти російських позицій у Карпатах закін­чився поразкою. 9 (22) березня 1915 р. здався оточений росіянами Пере­мишль. У полоні опинився весь її 120-тисячний гарнізон. Однак незабаром німецьке командування підготувало прорив російського фронту в Галичині. 19 квітня (2 травня) 1915 р. в районі Горлиця-Громник армія генерала Ма-кензена прорвала фронт і перейшла в наступ. На початку червня 1915 р. російські війська залишили Львів, а до кінця червня - і більшу частину Галичини. Це стало початком "великого відступу", який вилився у ланцюг

Росія в Першій світовій війні (1914—1917)

проривів німецьких та австрійських військ на різних ділянках величезного фронту і оборонних операцій російської армії. До осені 1915 р. російські вій­ська залишили Польщу, Литву, частину Латвії і Білорусі, Галичину і части­ну Волині, Північну Буковину. У жовтні 1915 р. фронт стабілізувався по лінії Рига-Західна Двіна-Двінськ-Барановичі-Пінськ-Дубно-Тернопіль.

Вражений важкими поразками російських армій, намагаючись піднес­ти їх бойовий дух, 23 серпня (5 вересня) 1915 р. Микола //усунув з посади Верховного командувача великого князя Миколу Миколайовича і сам очо­лив Ставку. Начальником свого штабу імператор призначив досвідченого генерала М. Алексєєва.

"Мобілізація промисловості". Масштаби війни зумовили вже на поча­ток 1915 р. кризу бойового спорядження: не вистачало гармат, снарядів, гвин­тівок, патронів. Для "мобілізації промисловості" у травні 1915 р. було ство­рено Особливі наради для розв'язання найважливіших економічних питань, пов'язаних з війною, - з оборони, палива, продуктів та перевезень. Особливі наради очолювали відповідні міністри, але в їх роботі важливу роль відігра­вали представники Державної думи і Державної ради. Ці Особливі наради виявляли потреби фронту в боєприпасах і продуктах, розподіляли замов­лення на виготовлення військової продукції, мобілізовували транспорт і па­ливну промисловість на потреби фронту і воєнного виробництва. Хоча і ство­рені з великим запізненням, Особливі наради стали достатньо ефективними органами керування воєнним господарством країни. У них громадські діячі результативно співпрацювали з державними чиновниками, попри політичні розбіжності з урядом.

Більш незалежною від держави ініціативою з мобілізації промисло­вості було виникнення військово-промислових комітетів. Ідея їх утворення була проголошена на з'їзді представників промисловості й торгівлі у травні 1915 р. На місцях з'являлися районні комітети, які мали займатися практич­ною роботою, а в липні 1915 р. було створено Центральний військово-про­мисловий комітет; його головою обрано лідера октябристів О. Гучкова, який не приховував своїх намірів перетворити ЦВПК на орган не тільки еконо­мічного регулювання, а й політичного впливу. У керівництві військово-про­мисловими комітетами провідну роль відігравали такі великі підприємці, як П. Рябушинський, О. Коновалов, М. Терещенко. Однак частка продукції військово-промислових комітетів у загальному обсязі воєнного виробництва була незначною, адже найбільші замовлення розподіляли через систему Особ­ливих нарад.