Функції історії педагогіки

Історія педагогіки — це наука, яка вивчає ретроспективне становлення та розвиток освітніх і виховних систем від найдревніших часів і до сьогодення.

Функції історії педагогіки:

• Аналізу педагогічних явищ;
• Співставлення;
• Порівняння;
• Вироблення навичок критичного аналізу педагогічних явищ.

 

 

Причини виникнення виховання. Концепції виникнення виховання.

Концепції виникнення виховання:

· Релігійна – виховання явище від Бога, процес здобуття освіти відбувається за волею Бога: з кінця 19ст. Автор: німецький вчений К.Шмідт

· Еволюційно – біологізаторська: засновник англійський вчений Спенсер 19ст. Пов’язують виховальну діяльність людей з інстинктивною турботою про своє потомство; інстинкт є засобом до виховання;

· Психологічна: автор: американський науковець Морно кінець 19ст. В основі виховання лежить підсвідоме психологічне наслідування дітей.

· Трудова: основоположник німецькі науковці 19ст. К.Маркс і Ф.Енгельс. Праця основа виховання. Причиною виховання і основою є трудова діяльність людей.

· Соціокультурна: Автор Ольга Василівна Сухомлинська. Виховання є результатом накопичення досвіду виробничої, професійної, мистецької, соціальної діяльності.

Період первісного стада. Родовий лад. Період військової демократії.

Виховання в епоху первісного суспільства:

1. Період первісного стада – відбувається боротьба людини за виховання, виникла мова, розвивалось полювання, рибальство, застосування вогню, перерозподіл праці між жінками та чоловіками, розселення людей по земній поверхні.Виховання мало процес наслідування. Планомірна організація виховання не було. Розвиток писемних традицій – виховний засіб.

2. Родовий лад – розподіл суспільства, родова побутова, розвиток матріархату, колективної праці, моногамія, розвиток виховання – суспільний характер на засадах взаємодопомоги. Вихованням займалися старійшини роду. Окремо виховувалися дівчата і хлопці. Засобами виховання були традиції, дотримання релігійних культів. Вперше з’явилися будинки молоді – прототип школи.

3. Період військової демократії: класове розпарування; поява приватної власності; розподіл праці; розвиток сімей. Батьки займались вихованням дитини, передають далі в будинки молоді. Носить класовий характер. Приорітетним є: фізичне, трудове виховання, система табу. Виховання має характер наслідування.

Виникнення перших шкіл.

Найдревнішими у людській цивілізації вважаються піктогра­фічні школи. Ці школи виникли за 7 тис. років до н.е. на території нинішньої Мексіки.

За пізніших часів перші школи з'являються в країнах Сходу:Ассірії, Вавилоні, Єгипті, Китаю, Індії. Поступово виникли писемність, початки мате­матики, астрономії та прикладних наук.

Приблизно у IV тисячолітті до н.е. відбулося об'єднання не­величких держав на берегах річки Ніл. Саме у цей період І з'являються два типи шкіл: школи жерцівта школи писців.

Загалом в школах жерців навчалися хлопчики із жрецьких родин. Кількість учнів становила не більше 10. Вони вивчали іє­рогліфи (читання), письмо, рахунок, арифметику, астрономію, астрологію, давньоєгипетський релігійний культ. Школи ці вла­штовувалися при храмах і називалися рамессеум. Термін навчан­ня сягав до десяти років, оскільки надто складно давалося оволо­діння магією, чаклунством, народною медициною, а також нави­чками зображення ієрогліфів. Всіма цими знаннями, уміннями володіли жреці, що становили пануючу касту у Єгипті. Оволо­діння грамотою, науками набувало тут кастового й релігійного характеру Саме у цих закладах готували майбутніх держав­них чиновників Єгипту.

У Древньому Китаї перші навчальні заклади з'явилися на початку періоду Шань-Інь (1766 р. до н.е.). У ці часи школи мали назви: Сян, Сюй, Сюе. Зміст навчання у школах древнього Китаю передбачав оволодіння такими знаннями: мистецтвом "Л/о-/", етикетом, письмом, лічбою, музикою, стрільбою з лука, керуван­ням колісницею. Загалом, навчалися у школах понад 15 років. Лише біля 10 років хлопчики витрачали для того, щоб навчитися читати й писати ієрогліфи.

З часом у країні виник нечуваний культ писемності, ієроглі­фа, культ конфуціанських освічених моралістів-начотчиків, вче-них-чнновників, які вміють читати, розуміти і тлумачити мудрість священних книг, прошарок письменних інтелектуалів, які зосередили в своїх руках монополію на знання, освіту й керівни­цтво, зайнявши в Китаї місце, яке в інших суспільствах посідало дворянство, духовенство, бюрократія разом узяті.